четвер, 26 березня 2020 р.

До історії Рахівщини з істориком Миколою Ткачем: Русь, руські, русини. Чи проживали до ІХ століття русини на Закарпатті?



«Руський да живет народ!»
Олександр Духнович
«Гімн підкарпатських русинів»

Переселенські процеси, які проходили на території Європи від появи Людини розумної (Homo sapiens), вплинули і на наші землі. Археологічні дослідження V-ІХ століть та збережені писемні джерела дають можливість ідентифікувати більшість середньовічних народів, в тому числі і слов’янських, яких у той період було понад 50, включаючи і руських. А чи були серед них до ІХ століття так звані « закарпатські русини»?
Відомо, що слов’яни досить масово заселили Карпатську котловину уже наприкінці VI століття, тобто після  падіння гунської держави Аттіли, в складі війська якого були також сармато-слов’янські племена язигів і аланів. Після падіння Аварського каганату у VIII столітті вони тут остаточно утвердилися. Перед тим вони сюди вирушили з Полісся і дісталися Центральної Європи і Закарпаття зокрема, просувалися Нижнім Дунаєм вгору або через Моравські ворота. Припускають, що якась частина слов’ян перейшла Карпати через перевали. З приводу цього в деякій історичній літературі, - зокрема в праці о. Иринея Кондратовича «Исторія Подкарпатской Руси для народа», - йдеться, що то «переходили сюда руські племена», а також, що «середньовічні латинські грамоти багато пишуть за семигородських «біссенів», під якими тільки руських і треба розуміти» (цитати). Виходячи з цих висловів можна стверджувати, що руські люди до приходу мадярів таки проживали на Закарпатті, що заперечується деякими угорськими істориками, які заявляють про  автохтонність мадярів на цій території. Це переселення частково могло відбуватися і через перевал у межах сьогоднішнього смт. Ясіня, що на Рахівщині, який пізніше названо Татарським, адже тут піший перехід був відомий щонайменше сім тисяч літ  в період історичної епохи під назвою «Мезоліт» (11-7 тис. років тому назад). Крім того тут, починаючи ІІ століття, тобто після розгрому римлянами у 106-107 роках фракійсько-слов’янської держави Дакії, її втікачі поступово почали переселятися на території у межах Дунаю і Тиси, тобто в Трансільванію, крайньою північно-східною стороною якою є сьогоднішнє закарпатське смт. Солотвино (звідси починався соляний водний шлях по р.Тиса), а потім і у Прикарпаття, за якою з часом теж закріплювалася назва Русь або «Русія» (так названа ця територія в західноєвропейських мапах ще у ХVIII ст.). Звідси вони через певний період поверталися разом з місцевими людьми на Закарпаття уже під назвою «руські». Виходячи  із наведеного, можна зробити висновок, що ні про яких русинів тоді мова не йшла, бо приходили в Карпатську котловину люди руські від поняття «Русь» та фракійсько-слов’яни із Балканського півострова, які набагато раніше перейшли у цю місцевість через Малу Азію з Пересі (з 1953 року Іранське нагір’я). Там тоді перебували «арієзовані» (заряджені новими знаннями і навичками) племена у тодішній так званій «Мідії» або «Лідії», звідки переселилися на р. Дон сармати, предки руських народів.

четвер, 19 березня 2020 р.

ШАНОВНІ КОРИСТУВАЧІ БІБЛІОТЕКИ!



 Кабінет Міністрів України 11 березня 2020 р. прийняв постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», яка є обов’язковою до виконання з 12 березня до 3 квітня по всій Україні.

Бібліотека призупиняє обслуговування користувачів до закінчення карантину

Разом з тим інформуємо, що бібліотека надає онлайн послуги, які можна отримати за наступними посиланнями:

Блог Рахівської центральної районної бібліотеки:  https://rakhivcrb.blogspot.com

Віртуальну довідку можна отримати через блог бібліотеки або ж за електронною адресою:
rakhiv.crb@gmail.com

середу, 18 березня 2020 р.

Вони прославили свій край: Мойш Василь Юрійович – заслужений працівник фізичної культури та спорту України



Василь Мойш народився 26 липня 1946 року в с. Біла Церква, що на Рахівщині, в багатодітній сім’ї, в якій було семеро дітей. Змалку, разом із своїми братами і сестрами, допомагав батькам поратися по домашньому господарству, а потім і в їхній роботі в колгоспі. У 1953 році пішов до першого класу Білоцерківської семирічки, а після 4-го – перейшов навчатися до Солотвинської СШ № 1, в якій у 1964-му здобув середню освіту. Тут улюбленим предметом була фізкультура. Тоді ж поступає на факультет фізичного виховання Кишинівського державного університету, який успішно закінчує у 1968 році. Свою трудову діяльність розпочав у Молдові, але із-за стану здоров’я батьків через рік повернувся додому. З 15 серпня 1969 року почав працювати вчителем фізкультури Рахівської середньої школи №1.
         Працюючи вчителем Василь Юрійович домагається високих результатів у своїй роботі. Для заохочення дітей займатися спортом і привити їм до нього любов, він застосовував різноманітні форми і методи занять з ними,  впроваджуючи з цією метою нестандартне обладнання та забезпечуючи необхідний інвентар. І як наслідок  його учні неодноразово були чемпіонами та призерами міських, районних і обласних змагань. Також його вихованці ставали членами збірної команди області з волейболу і приймали участь у Спартакіаді України. Даскалюк Андрій, як капітан юнацької збірної України з волейболу, захищав честь України в 1998 році на Всесвітніх юнацьких спортивних іграх в Москві (під патронатом МОК), де наша збірна здобула срібні медалі, а потім у складі збірної команди країни неодноразово брав участь у Чемпіонатах Європи та Світу, де вона посідала високі місця. Федерація волейболу Закарпаття визнала В.Ю.Мойша одним із кращих тренерів з волейболу області, про що згадується у книжці авторів С.С.Поляк та О.М.Трифан під назвою «Волейбол Закарпаття». Його учні Даскалюк Андрій, Урбан Юрій та Маріонда Іван стали майстрами спорту. Багато його вихованців закінчили факультети фізичної культури вишів і працюють вчителями та тренерами, в тому числі й п’ятеро племінників.

середу, 11 березня 2020 р.

Вінок Шевченкові складаємо з віршів пророчих



10 березня з нагоди святкування 206-річниці від дня народження славетного сина України Тараса Григоровича Шевченка, Рахівська ЦРБ взяла участь в проведенні мітингу «Вшановуємо українського пророка».
 Бібліотекарем Котлан Марією організовано літературно-мистецький вернісаж «Вінок Шевченкові складаємо з віршів пророчих», де читці Яна Біроваш, Тетяна Павлючок, Адріана Котлан, Вікторія Пугач, Уляна Буржунецька, Гамеза Анастасія декламували твори генія українського народу, та після кожного прочитаного вірша кріпили частинку портрета Шевченка на імпровізований мольберт.
Захід відбувся під час урочистої події – відкриття дерев'яної композиції «Кобзар» в місцевому парку відпочинку, виготовленої місцевими майстрами-різбярами Василем Новаком та Іваном Калинюком.



вівторок, 10 березня 2020 р.

Вони прославили свій край: Аракелян Сєда Рубеновна – лікар-інфекціоніст



Сєда Аракелян народилася 21 серпня 1925 року в сім’і священнослужителя у м. Баку. З досягненням нею семирічного віку родина з трьома дітьми переїжджає до території Нагорного Карабаху, де в одному із населених пунктів вчиться у загальноосвітній школі. Тут вони перебувають і  під час Другої світової війни. Здобувши середню освіту із золотою медаллю успішно поступає на медичний факультет Єреванського державного університету, куди незабаром переїжджають її рідні. Вищий навчальний заклад у Єревані вона закінчує з червоним дипломом по спеціальності «інфекція». Згідно рознарядці, як тоді було прийнято, на роботу її направляють у міську лікарню м. Рязань Російської Федерації. Тут знайомиться зі своїм майбутнім чоловіком Миколою Дмитровичем Зенковим. А так як він був військовим та ще і офіцером й фронтовиком, і його направляли продовжувати службу у м. Рава - Руська, то на третій день після знайомства їх розписують у загсі. У Рава - Руській вона теж працювала у лікарні по здобутій спеціальності. Але чоловіка через  невеликий період, у зв’язку з розформуванням військової частини, переводять у Рахівський райвійськкомат на посаду начальника 2-го відділення, тому їх сім’я переїздить до Рахова. Сєду Рубенівну радо приймають на роботу у районну лікарню і призначають завідуючою інфекційного відділення, яким керувала до 1988 року.
Нелегка це була робота, бо все потрібно було починати майже з нуля. Адже, крім забезпечення потрібними спеціалістами, ще треба було облаштувати занедбане приміщення, оптимізувати ліжковий фонд і подбати про необхідні медичні препарати та обладнання тощо. Як згадують колишні її пацієнти, вона до хворих ставилася доброзичливо, особливо до дітей, детально  вивчала причини їх хвороби, щоб запобігти дальшому її поширенню, проводила різноманітні маніпуляції, піклувалася про правильне  харчування перебуваючих у відділенні, чим врятувала дуже багато життів. У разі не підтвердження діагнозу хворому, встановленого іншими лікарями, вона особисто їх відводила до інших відділень, якщо, на її думку, це було потрібно. Все це показує про відсутність у неї цинізму  у відношеннях до людей. Стосовно  керівників  лікарні, то вона до них була, як і до себе, безкомпромісною, що свідчило про її харизму.

вівторок, 3 березня 2020 р.

До історії Рахівщини з істориком Миколою Ткачем: Угорці та їх прихід на історичне Закарпаття



         Дев’яте століття ознаменувалося окремими вікопомними подіями, важливими не тільки в анналах (літописах, хроніках) відповідних земель, але й у загальній історії євро-азійських племен, серед яких найважливішими були: початок руської державності, що датується 860 роком та перехід угорців з Азії, як частини монгольського народу, з північного Тибету у Європу протягом понад трьохсот років ( 551-896). Після відходу з середньоазіатських степів вони поділилися на дві частини. Перша з них, які називалися «білими» мадярами, а інші були просто мадярами, зайняла землі на території біля річок Терек, Кума і Турк, підкоривши місцеве населення. Через деякий час вони окремими групами почали переселятися на захід. Пройшовши біля Києва, перші поселилися на землях слов’ян біля Дунаю. Згодом за ними тим же шляхом пішли ще дві їхні групи, які зайняли давні поселення слов’ян (гетів), Молдавію, а також Трансільванію ( ця географічна назва території є слов’янського походження, звідки на історичному Закарпатті починався так званий «соляний шлях», по якому транспортували на захід сіль із соляних копалень. У нашому краї він пролягав із соляних джерел Солотвини, очевидно, звідси і починається ця Трансільванія, яка зі соляними мінералами простягається далеко на південь).
         Ті мадяри, які пішли на північ, поселилися по сусідству з хозарами, предки яких спочатку називалися кіммерійцями, а потім таврами. Два століття проживали у Башкирії, де печеніги, які проживали теж поруч, не давали їм дозволу на переселення, бо почували себе слабкими проти ворогів. Зміцнівши, вони  нарешті, у 884 році такий дозвіл дали і мадяри уклавши союз між сімома племенами та обравши вождем Альмоша, теж вирушили на захід.