вівторок, 14 травня 2013 р.

Вони прославили свій край. Микола Дем’ян — митець з гуцульського Парижа, частина 4


Початок див. блог від 7, 21, 30 квітня 2013 р.
  

...В жовтні 2008 року мене вдруге запросила на роботу Галина Миколаївна Курій. На цей раз у новостворену Закарпатську філію видавництва “Знання” (Київ), де вона працювала головним редактором. Посада — художній редактор на основному місці роботи. В “Закарпатті” продовжував за сумісництвом до 2012 р. “Знання” видає підручники та навчальні посібники для вузів України. Готує до друку книжки в основному закарпатських авторів, здійснює повну редакційну підготовку рукописів до видання (літературне, художньо-технічне редагування та коректура, художнє оформлення), здаючи всі оригінали до друку в цифровому форматі. Це понад 20 видань зроблених з моїм художнім оформленням, більшість з них уже вийшло. Серед них Н.Ф. Венжинович “Сучасна українська літературна мова”, “Політологія”, О.С. Передрій “Міжнародні економічні відносини”, Л.Ф. Потіш “Екологія”, Ю.В. Юсип-Якимович, О.В. Шимко “Старослов’янська мова”, М.П. Кляп, Ф.Ф. Шандор “Сучасні різновиди туризму”, М.П. Лукашевич, Ф.Ф. Шандор “Соціологія релігії”, Н.С Ференц “Основи літературознавства”, “Цивільне право” та інші.















Нашо зробились’те тілько всьиких обращиків?

Робота з авторами — замовниками художнього оформлення — була досить різноманітною. Один автор взагалі нічого не радить і залишає все на розсуд художника, другий довго розповідає про власну уяву обкладинки, третій наполягає саме на своєму баченні, деталізуючи ледве не всі елементи оформлення, четвертий хоче щось таке, що і сам не може визначити… П’ятий впадає в азарт, вибравши варіант до вподоби, але з апломбом фахівця продовжує його далі сам “по-своєму редагувати”. Сідає біля монітора і починає “вдосконалювати своє” оформлення, керуючи процесом на власний розсуд. Признаюся, кілька років доводилося йти на повідку у автора, але коли непрофесійних претензій вже було аж занадто, я казав:
— Я зроблю все, що хочете, тільки не ставте мого прізвища у реквізиті книги…— І лише тоді автор зупинявся в “своїх професійних” підказках, відступав, погоджуючись з моїми міркуваннями.
Буває автор приносить намальовану олівцем “чернетку” — своє бачення обкладинки з усіма деталями… Не заперечуючи нічого на словах, починаю втілювати “авторські задуми”, щоб наочно показати його абсурдність. Думаю — раз він “таке” придумав, то й прийме його, хоча я собі уявляв обкладинку зовсім по-іншому. Після кількох варіантів “його задуму” відібрали один. З авторським “диригуванням” допрацьовуємо разом цей варіант на моніторі, автор бере додому цей варіант для роздумів. Наступного разу знову авторські коригування, нові пропозиції. Нарешті дає добро…
Та через день автор приходить із кінцевим варіантом і говорить:
— Вибач, Миколо, але це зовсім не те…
Тоді кажу йому, що уявляю оформлення по-іншому і зроблю його по-своєму. Використаю запропоновані елементи у новому оформленні, але з іншими композиційними акцентами. Побачивши “свою” нову обкладинку, автор без тіні сумніву вигукує:
— ЦЕ ТЕ ЩО ТРЕБА!!! Це те, що я собі уявляв!
Завжди розробляю кілька варіантів обкладинки, дві-три з них пропоную на розгляд. Часто викладаю чотири-п’ять різних ескізів, чим інколи дивую автора:
— Нащо стільки варіантів зробилисьте. Я не знаю котрий вибрати… А який любиться Вам?















Особливо важкою буває ситуація, коли до вибору причетні кілька людей (авторів чи керівників різних рівнів). Тоді кожен відстоює “своє”. Бувало, що й вибирали не найкращий, на мою думку. Адже смаки в людей різняться і не завжди співпадають. Часто вдавалося переконувати, а інколи вибір був за тим, хто “головніший”, або хто “замовляє музику”. Коли у виборі брали участь багато людей, то доводилося розробляти й 15-25 різних варіантів, міняючи напрямки пошуку. Від складних до спрощених, або й навпаки. Ще й така буває особливість книжково-дизайнерської творчості, і до цієї специфіки в сучасних умовах доводиться ставитися з розумінням, а тим паче у малопотужних видавництвах. Тому для мене багатоваріантні ситуації не були проблемою, я міг розробляти нові варіанти, зважаючи на різні смаки… Це ж такий вид творчості, коли можна постійно вдосконалювати мабуть, й до безкінечності... Автор інколи підозріває, що художник не здатен запропонувати різні варіанти оформлення. Я завжди думав про себе: “Скільки треба задля позитивного результату — стільки зроблю”.
Ще один штрих стосовно оформлення титульних сторінок. При замовленні оформлення автори дають різні вказівки або взагалі титула не замовляють, вважаючи, що досить і набірного шрифта. Я ж вважаю оформлення титула не менш вагомим ніж обкладинки, адже має бути засвідченим зв’язок між ними. Крім того я завжди намагався робити титули розгорнутими на дві сторінки (одинарні титульні листи виконував тільки за потреби).
Намагався внести у кожне художнє оформлення щось індивідуальне й неординарне. Адже завжди оформлення обкладинок різнилося за дизайном і це дозволяло й титульним листам бути різними і неповторними за композиційними прийомами, але в той же час відповідними змісту кожного окремого взятого видання.
Це неабияка проблема на сьогодні, адже долю художнього оформлення інколи вирішують “так звані професіонали”. Зате я вдячний моїм видавничим колегам — редактору та головному редактору, які не раз брали на себе сміливість аргументовано відстояти перед автором-замовником вибір оригінального оформлення та титульних композиційних рішень. Аргумент звучав: “Щоб такий титул створити — необхідно п’ять років фахового навчання і ще тридцять пропрацювати за цією спеціальністю”.
Навесні 2008 року прийшла думка не викидати напрацьовані варіанти, а збирати кращі з них. Накопилося вже понад 200 різних взірців обкладинок. Мені здається, якби їх переглянули різні люди, і визначили на їхню думку кращий, то навряд чи би вгадали, який саме варіант був реально надрукований. Співпадіння би не сталося. Тепер думаю зберігати і кращі взірці варіантів титульних сторінок.

Кимлю були всьикі фист трафунки…

І трафунки звичайно, теж були різні...Оформив книжку природничої тематики. Видавці передали авторський примірник книги і вибачились, бо переставляючи відомості про оформителя зі звороту титула у реквізит в кінці книги, “по дорозі” випадково “загубили” моє прізвище. Так що одне моє оформлення залишилося без авторства. Та це дрібна втрата…
— — — — — —
Одного разу потрапила мені щойно випущена книга відомого закарпатського гумориста, проілюстрована окремими карикатурами різних авторів. І на одному з розгортів бачу свою карикатуру зі шпальти газети “Срібна Земля”. Та прізвище під нею — моєї колеги на газетній кухні… Радий за себе, а за колегу — удвічі більше...
— — — — — —
Один із авторів, якому оформляв книгу запросив на презентацію у кафе. На початку мені першому вручають “свіжу”, тільки що з друку книжку. Порадувало якісне відтворення обкладинки. Глянув у реквізит і остовпів — художнє оформлення не моє. Кажу:
— Я радий успіху свого колеги (і називаю прізвище оформителя). Достойна обкладинка вийшла...
У залі — німа тиша. Виявилося банальне — “шаблон”-реквізит поставили з іншого видання і не обновили відомостей…
— — — — — —
Прізвище не зазначили — дрібниця. Складніше, коли гонорар “забувають” виплатити за оформлення книжки художньої літератури, (за договором це близько 400 гривень) ледве “випросив”. Нагадував — чотири роки… Навіть договір “загубили” видавці, а виплачений згодом гонорар через інфляцію перетворився на банальну дещицю…
— — — — — —
Через брак коштів призупинили вихід книги, до якої я виконав оформлення. Видання відбулося лише через два роки, поки не знайшовся спонсор. Книга, нарешті побачила світ… Я “побачив” гонорар за свою працю... також через два роки…
— — — — — —
Зробив на комп’ютері велике оформлення з багатьма заставками до всіх нарисів. На кінцевому етапі вирішив згрупувати всі файли в одному місці. Програми на комп’ютері тоді інсталювали лише англійською мовою. Маніпулючи в “Norton comanderвипадково “видалив” всі робочі файли з комп’ютера (а в той час, здається, не було папки “корзинка” для видалених файлів). А це 2 місяці творчої праці, яка в одну мить повністю щезла з комп’ютера… Я був шокований. Зрозумівши ситуацію, терміново зателефонував знайомому програмістові. Йому вдалося відновити втрачені файли…
— — — — — —
— А то що за люди на обкладинці? — розгублено запитав автор прозового твору, роздивляючись макет оформлення своєї книжки.
Так це ж герої Вашої повісті — відказую.
А звідки Ви їх взяли, чиї то обличчя?
З бібліотеки кліпартів. Такої собі біблітеки зображень в Інтернеті — відповів йому.
— Тоді добре! — заспокоївся автор…
— — — — — —
Ще про одне з планових видань. Оформлення видавництву здав... понад двадцять п’ять років тому — у важкі часи перебудови. Книга досі так і не вийшла. Але, певен, й вона дочекається своєї появи у світ…
У 2011 р. наважилися знову повернутися до видання (це була чисто приватна ініціатива). Завдяки сучасній комп’ютерній технології вдалося значно модернізувати книгу, вдаючись до своєрідних дизайнерських ходів. Мова йде про фотокнигу відомого фотохудожника і природолюба Тібора Гасича “Іду Карпатами”.
Окремо хочу сказати про співпрацю і над цією книгою з одним із старших колег, професіоналом своєї справи, редактором туристичної та краєзнавчої літератури “Карпат” — Леонідом Дмитровичем Годованим. За весь період співпраці у “Карпатах” і поза ними, (а це понад тридцять років) ми жодного разу не конфліктували, зате було безліч суперечок, коли змагалися творчі аргументи стосовно підготовки видань. Він завжди вникає не тільки в текстову частину книги, але вміє толерантно запропонувати своє бачення дизайну, над яким працював я. Він має художнє чуття і є першим моїм критиком та порадником. А його коронне питаннячко “А тепер, Миколо, — “вопрос на засипку…” означало і його захоплення, і зауваження, і власні сумніви стосовно окремих прийомів дизайну, а взагалі — наступне допрацювання лише на користь художньому оформленню.
І ще одне цікаве спостереження. Вибір варіантів кожного з нас убільшості випадків співпадав майже на 99 відсотків. Працювати з паном Леонідом — неабияке задоволення. Ми розуміємося з півслова. Я тільки відкрию вуста, аби виголосити перші слова своєї сентенції, як він зупиняє мене: “Ну, Миколо, ти знову мене випередив… Саме так про це подумав…”. Не менше разів траплялися випадки, коли я “прочитував” думки старшого колеги.
І це тільки окремі деталі моєї багаторічної співпраці з Леонідом Дмитровичем. Без його плідної допомоги не було б багатьох цікавих — уже виданих і напрацьованих на майбутнє видань, художнє оформлення до яких випало створювати саме мені. Навіть і книги «Митець з гуцульського Парижа...» не було би...
Але про фотокнигу «Іду Карпатами» цікавіше ніж я розповідає Надія Пономаренко. Їй слово...

Лицар ордену книги
Від художньо-технічного оформлення до дизайну книги
    (Фрагменти розділу)

...Працюючи у видавництві “Знання”, Микола Михайлович розробляє дизайн і для інших видань. Зокрема, він повернувся до роботи, якій віддав так багато часу в далекі 80-ті — до оновленого редагування фотоальбому “Іду Карпатами”.
До попереднього варіанту фотокниги увійшло 346 кращих чорно-білих фотографій з доробку знаного фотомайстра і завзятого мандрівника Тібора Гасича, який побував у найглибших куточках Українських Карпат і зафіксував природу гірської частини Закарпаття впродовж чотирьох пір року.
У новому варіанті збережений в натуральному розмірі попередній макет з чорно-білими світлинами, але доповнений кольоровими фотографіями відомого фотохудожника Олексія Попова (168 знімків), історика-краєзнавця з Іршавщини Андрія Світлинця (139 знімків) та самого Миколи Дем’яна (339 знімків). Вони компонуються складним за конфігурацією фризом внизу нової смуги набору. Тепер фотокнига має найбільший серед існуючих технологічних форматів — 70х100/8 (245х340 мм). Таким чином, триває робота над виданням, яке включає в себе ще одне — виходить своєрідна “книга в книзі”.
Як художній редактор, Микола Михайлович провів величезну копітку роботу, прискіпливо відібрав і ретельно опрацював близько 650 кольорових та майже 350 чорно-білих фотознімків, виконав нову редакцію макета. Для багатьох розгортів розробив по кілька композиційних варіантів. Заслуговує на увагу його пропозиція з метою гармонізації блоків чорно-білих та кольорових фотографій внести до перших незначний кольоровий відтінок способом дуплекс-автотипії (до чорного кольору долучається ще один відтінок кольору).
Є у цьому виданні і свої дизайнерські впровадження, які прикрашають та полегшують сприйняття величезної кількості фотографій (майже 1000) — включення у розгорти пунктирного шляху з окремо винесеними елементами-дороговказами, постать мандрівника з лижами чи наплічником, залежно від сезону та піктограма, що фіксує авторство світлин.
Видання супроводжують тексти лауреата Національної премії України імені Т. Г. Шевченка Петра Скунця. За пропозицією дизайнера, текстові блоки прикрашені графічними дрібничками — щоразу починаються великим ініціалом і завершуються графічно опрацьованим автографом поета.
Виконаний величезний обсяг дизайнерських робіт — оформлення, модульний макет і художнє упорядкування майже 1000 фотографій за композиційними і кольоровими характеристиками. Актуальне, цікаве видання на 344 сторінки великого формату з чіткою побудовою, образотворчими акцентами на настроях природи Карпат та оригінальними дизайнерськими знахідками вже майже готове до друку і чекає лише на фінансування. Дуже сподіваємось, що незабаром його побачать закарпатці, які люблять свій край, туристи, що масово приїжджають на Закарпаття і бібліофіли — поціновувачі фахово виданих книг.

Надія Пономаренко,
 заслужений художник України, доцент кафедри дизайну
 Закарпатського художнього інституту











P.S. У фотокнизі “Іду Карпатами” мені довелось виступити у кількох професійних іпостасях. Упорядником всіх ілюстрацій з їх електронним опрацюванням, виконати художнє оформлення, дизайн, художнє та технічне редагування, комп’ютерну верстку ілюстрацій і тексту, а ще як автор додав більше трьох сотень кольорових світлин (вони розміщені внизу розгортів з позначкою по всій книзі «Фото Миколи Демяна»).





















Закінчення автобіографії-нарису
та фрагментів розділу Надії Пономаренко «Лицар ордена книги...»
тощо — у наступній подачі

    






Дописати коментар