неділя, 8 липня 2012 р.

З історії міста Рахів....

Історія датує заснування міста Рахова 1447 роком, хоча тут знайдено скарб мідно-бронзових предметів пізньо-бронзової доби (кінець ІІ – початок І тисячоліть до нашої ери), що свідчить про людську діяльність на цьому місці більше 3 тис. років тому.Є декілька легенд і версій про походження його назви. Вони пов’язані з рухом опришків, які нібито   в цій місцевості відібране у багатіїв добро рахували та ділили його між бідняками. Інша версія:  купці на шляху з Трансільванії та Угорщини до Галичини спинялися тут і рахували свої прибутки. Можливо, назва походить від власного імені Рах або Рахо.

Першими поселенцями Рахова були селяни з Галичини та Закарпаття, що тікали в гори від гніту багатіїв. Населення займалося в основному скотарством, зокрема вівчарством, а також рибальством, мисливством, бджолярством та частково землеробством. Проживали в курних хатах-колибах, згодом будували хати-гражди.
З ІХ по ХІ століття територія майбутнього міста входила до складу Київської Русі, у ХІІ-ХІІІ віки – до Галицько-Волинського князівства, а з кінця ХІІІ століття Угорщина оволоділа гірськими районами Закарпаття, в тому числі і поселенням на місці Рахова. Поступово сюди стали прибувати угорські феодали, що приводило до посилення національного гноблення. У ХVІ столітті Рахів потрапляє в кріпосну залежність від Великобичківської казенної доменії, а з ХVІІ століття його приписують до Хустської казенної домінії. Жителі Рахова їм сплачували податки, поставляли деревину, м’ясо. Після поразки угорсько-чеської армії в битві з турками під Могачем у 1526 році Угорщина розпалася. Більша частина Закарпаття, в тому числі і Мараморський комітат, в який входив також Рахів, відійшла до Семиградського князівства, але згодом стало васалом  турецької імперії, а решта території опинилася під владою Австріїі. В кінці ХVІІ століття всією територією краю заволоділи Габсбурги.
Місцеве населення розорялося не лише від податків і повинностей, але й від міжусобних війн трансільванських князів та австрійської знаті і набігів турецьких загонів. Це приводило до зародження опришківського руху та селянськиїх повстань. Рахівчани брали активну участь у загонах народних месників в тому числі О.Довбуша. Із народних переказів, які записав на початку ХХ століття Г.Хоткевич, ми дізнаємося, що однин з найвірніших побратимів ватажка був Іван Рахівський.
З часом Рахів зростає. Якщо у 1600 році тут нараховувалося 14 селянських дворів, то у 1720 році – 54. З середини ХVІІ століття більш інтенсивно заселяється правий берег Тиси, де починається видобуток солі, яка сплавляється вниз по річці плотами-дарабами до Великого Бичкова, а потім до Хуста та в Угорщину.
З ростом населення розвивалися і народні промисли, які і по сьогодні характерні для Рахова. У першій половині ХІХ століття тут із 2854 чоловік населення 207 були зайняті ремісництвом, а бідні селяни за їжу наймалися пастухами до заможних газдів, які за урбаріальною (земельною) реформою Марії-Терезії одержали земельні наділи.
Історична довідка засвідчує, що у 1782 році в Рахові побудовано перший дерев’яний міст через Тису. В цей час поселення   уже стає місцем економічного, політичного і культурного життя верхів’я Тиси. Набуває розвитку тваринництво. Освоєння високогірних пасовищ, які були багаті різнотрав’ям, дозволили збільшувати поголів’я корів, овець та кіз.  На ринку продавалися різні вироби ремісників, худоба, сіль. Зручний торговий шлях, який здавна проходить через село, сприяв його розвитку і воно стає окружним центром.
Донеслася до жителів Рахова і буржуазно-демократична революція 1848-1849 р.р. в Австрії та Угорщині, в результаті якої у 1853 році на Закарпатті було скасовано кріпосне право.
 З утворенням у 1867 році Австро-Угорської імперії хоч і почалися деякі економічні реформи в краї, але рахівчанам вони нічого не дали. Для селян, які не мали землі, доводилося її арендувати, щоб прогодувати сім’ї, наймитувати, заготовляти ліс. У 1908 році на заготівлі лісу працювало 110 жителів села.
Значним поштовхом до соціально-економічного розвитку в кінці ХІХ століття для Рахова мало будівництво залізної дороги через поселення, яка була побудована у 1894 році, а населений пункт стає  окружним центром.
Перша світова війна принесла рахівчанам нові страждання, адже село стало ареною боїв між воюючими  сторонами і декілька разів переходило із рук в руки. Військові дії, грабунки, ріст цін прирікали простих людей на голодування.
У листопаді 1918 року рахівчани, після розпаду Австро-Угорщини, рішуче піднялися на боротьбу за визволення та воз’єднання краю з українським народом, приймали активну участь в утворенні і підтримці Гуцульської республіки (1919 р.) з центром в с.Ясіня на чолі із С.Клочураком.
У квітні 1919 року, з перемогою пролетарської революції в Угорщині, у Рахові Раду робітників, солдатів і селян очолив П.Попенко, але поселення зайняли румунські війська. Почалися грабунки і переслідування.
З 1919 року по 1939 рік Закарпаття входить до Чехословаччини, а Рахів залишається центром Рахівського округу. Порівняно з попереднім,  політичний лад стає демократичнішим. Так, тут була організована горожанська школа з українською мовою навчання, а у 1938 році – українська гімназія. Розбудовуються шляхи. Рахів відновлювався як торгівельний центр, набував розвитку туризм.
Однак у цей період процвітає безробіття, низькою залишається оплата праці. Тому часто основними засобами боротьби гуцулів за кращу долю були мітинги, страйки, демонстрації.
  Після проголошення Підкарпатської Русі автономією, а потім самостійності Карпатської України, 18 березня 1939 року Рахів було окуповано угорськими військами. Запанував терор. З початком Другої світової війни багато людей було кинуто у концтабори, в’язниці, окремі з них тікали з дому в пошуках кращої долі в інших країнах.
16 жовтня 1944 року Рахів визволено радянськими військами 4-го Українського фронту і більше 500 його жителів добровільно пішли боротися з фашистами. З 29 червня 1945 року все Закарпаття, в тому числі і село, увійшло у склад Радянської України як окружний, а потім районний центр однойменного району.  З січня 1946 року Рахів стає селищем, а у 1957 році – містом, яке у 1997 році відзначили свій ювілей – 550 річчя з часу першої документальної згадки.
Околиці міста місцями вкривають ліси, на полях ростуть майже 300 видів лікарських рослин, є природні джерела мінеральних вод ("буркут”), ростуть гриби, дикоростучі плоди та ягоди, водяться дикі звірі. На високогірних луках-полонинах випасаються вівці та корови, виробляється екологічно-чиста продукція тваринництва.
Тут розміщені адміністративні будинки Карпатського біосферного заповідника, територія якого віднесена до найцінніших екосистем Землі і включена до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО.
Тепер тут розташовані ЗАТ "Рахівський лісокомбінат”, ВАТ "Картонна фабрика”, "Конденсатор”,  хлібокомбінат, малі підприємства та ряд інших. Ними переробляється деревина, виробляється картонна тара, малогабаритні телевізори, меблі, товари побутового призначення, продукти харчування. Працюють понад 40 торгових і 18 одиниць громадського харчування, відділення 4-х банків. Сфера побуту надає послуги населенню в пошиттю одягу, прокату, фотографуванні, ремонті теле-радіоаппаратури, годинників та взуття. Є продуктовий і промислові ринки. Діють потужний вузол поштового, телеграфного і телефонного зв’язку, міське кабельне телебачення, телевежі, митний пост та Карпатське агентство регіонального розвитку.
 В місті та його околицях є всі можливості для відпочинку туристів та екскурсантів. До їх послуг турбаза "Тиса”, профілакторій "Синьогір”я”, притулки на полонинах, два готелі, басейн, сауна, автостоянки, заправочні станції, стадіон, парки та ін. Ваблять гостей туристські маршрути навколо міста, на полонини Перелісок, Думен та інші.
Працюють 4 загальноосвітні школи 1-3 і 1-2 ступенів, будинок дитячої та юнацької творчості, станція юних техників, дитяча спортивна школа, 4 дитячі садки. У 1998 році відкрито філіали педагогічного факультету Прикарпатського державного університету та Коломийського коледжу бізнесу і права, у 1999 році – Ужгородського інституту інформатики та права . Діють районна лікарня, поліклініка, фельдшерські пункти.
Національний склад населення позначається на особливостях релігійного і культурного життя міста. Тут зареєстровано 5 релігійних громад і діють 2 православні, римо-католицький, греко-католицький храми, "Зал царства Свідків Бога Єгови” та молитовний будинок евангелістів.
До послуг рахівчан і гостей центральна районна та дитяча бібліотеки, районний будинок культури, будинок культури ВАТ "Картонна фабрика”, музей екології гір та історії природокористування Карпат біосферного заповідника, дитяча музична школа.
Рахів – відомий культурний центр Гуцульщини. Ця неповторна земля споконвіків славилася самобутніми талантами.
Відомі своїми неординарними виступами народний оркестр гуцульских інструментів, вокально-інструментальний гурт "Край” та інші колективи художньої самодіяльності. Візитною карткою талантів служать огляди народної творчості, фолкльорні фестивалі, свята "Проводи тваринників на полонини” та "Гуцульщина, свідку ти наш” та "Гуцульська бринза”, фестивалі гуцульського мистецтва. Тут живуть і працюють відомі за межами Гуцульщини художники Іван Доробан, Василь Зейкан, Микола Тушер, Микола Юращук, Олександер Назарчук, Василь Титор, Йосип Ягнюк та багато інших. Розвинуте різб”ярство, ліжникарство, кушнірство та інші види народних промислів.
У центрі міста встановлені пам”ятники Т.Г.Шевченку (1993 р.), Героєві Радянського Союзу О.О.Борканюку (1978 р.) та загиблим воїнам-визволителям, які постійно підтримуються в належному стані.
Завдяки географічному розташуванню, унікальній природі та самобутній гуцульській культурі Рахів здобув славу "Гуцульского Парижа”.
У 1997 році затверджено символіку міста (прапор, герб, печатку), яка розроблена інститутом історії України Національної Академії України впроваджено книгу Почесних громадян міста.


Микола Ткач,

історик - краєзнавець 




Деякі фото сучасного Рахова (власне виробництво):










 
















Дописати коментар