четвер, 19 січня 2017 р.

До історії Рахівщини з істориком Миколою Ткачем: Попович Василь Васильович

Попович Василь Васильович
                             

      Народився 22 травня 1959 року в селищі Великий Бичків на Рахівщині у робітничій сім’ї. Його батьки: Василь Васильович Попович (нар. 20.10.1929 - †16.07.2004) – робітник тарного, потім скляного цеху, пізніше художник-оформлювач Великобичківського лісохімкомбінату, мати – Євдокія Василівна Попович (дівоче Локота) ( нар. 06.11.1938 р.) – домогосподарка, згодом робітниця-пробовідбірник, потім лаборант Великобичківського лісохімкомбінату.  
  Василько з дитинства мав гарний голос і мріяв стати добрим музикантом. Без відома батьків, при підтримці першої вчительки початкових класів Марії Юріївни Руснак, після другого класу успішно склав вступні екзамени в місцеву музичну школу і став її учнем.
  З 1968 по 1974 роки навчався грі на баяні у Великобичківській ДМШ (викладач Г.Л.Візел). Протягом навчання брав активну участь у шкільних конкурсах з фаху, а також був учасником та солістом шкільного хору Малобичківської восьмирічної школи №2 (керівник В.В.Пекарюк).

  З 1974 по 1978 роки навчався в Ужгородському державному музичному училищі по класу баяна (викладач А.З.Хазітарханов). На випускному курсі, влаштовується на роботу концертмейстером в Ужгородський гарнізонний Будинок офіцерів, де вечорами акомпанує танцювальній групі. У складі колективу часто гастролює по військовим частинам Ужгорода та Мукачева.
 З вересня по листопад 1978 р. за направленням працює у Великобичківській ДМШ викладачем по класу баяна. Далі – армійська служба далекому Азербайджані. Після демобілізації – повертається на викладацьку роботу в рідну школу, а за сумісництвом влаштовується працювати вчителем музики та співів у Малобичківську №2 (тепер Великобичківська ЗОШ 1-11 ст. №2). Саме тут вперше пробує себе як хормейстер та запроваджує на Рахівщині нові інструментальні жанри: ансамбль дитячих іграшок й ударних інструментів, ансамблі  металофоністів й  ксилофоністів, дует дримб тощо. З 1980 по 1984 рр. , спочатку стаціонарно, а потім,після одруження з Ольгою (у дівоцтві Нагаджина) і народження донечки Наталочки, заочно здобуває вищу освіту на музично-педагогічному факультеті Івано-Франківського педінституту ім. В.Стефаника.   
   З 1988 р. по травень 1994 р. керував оркестром народних інструментів, якому спільно з учнівським ансамблем пісні і танцю «Веснянка» (керівник В.Пекарюк) присвоєно звання «зразковий». При оркестрі Василем Поповичом було створено вокальні дуети, тріо, квартети, а також інструментальні колективи: родинні ансамблі троїстих музик, ансамбль баяністів та інші, які неодноразово брали участь у обласних телепередачах «Сонячне коло», «Грають юні музиканти», «Закарпатські візерунки», а також в республіканських: телетурнірі «Сонячні кларнети» та радіоконкурсі «Золоті ключі». 
    З 1994 по 2004 р. перебував у безоплатній відпусці по догляду за дитиною віком до 6-ти років, а також у соціальній відпусці по догляду за батьком-інвалідом І-ї групи. Щоб забезпечити родину всім необхідним, довелося деякий час працювати на будівельних майданчиках  у Чеській республіці. Не покидав і там займатися творчою діяльністю. У вільний від роботи час, працював над відродженням фольклорних традицій Рахівщини, написав і видав у Празі  ряд книг з народознавства. Серед них: «Народні таланти Великого Бичкова» (2001), «До вершин майстерності і досконалості» (2002), «Дивосвіт народних звичаїв Великого Бичкова» (2002), «З вірою у Всевишнього» (2002), «Таким життя творили люди» (2004), а пізніше в Ужгородському видавництві «Карпати» вийшли книги: «Школа музичного дивосвіту» (2007), «Храми Рахівщини» (2013 р.) та інші. Він також не залишає поза увагою історичне краєзнавство, адже ним зібрано матеріали і написано ряд дослідницьких статей по історії Рахівського району, які друкувалися на шпальтах часопису «Зоря Рахівщини» та деяких інших засобів масової інформації. Серед них слід назвати такі: «Німецькі колоністи і Рахівщина», «Пошуки нафти на Рахівщині», «Різб’ярство на Рахівщині», «Водолікарня в Кобилецькій Поляні», «Водолікарня в Квасах»,а також опрацював історію всіх великих населених пунктів району.
      Поряд з викладацькою та краєзнавчою діяльністю, значне місце у творчості В.В.Поповича посідає композиторська. Він – автор майже 20 пісенних збірників (більшість з яких написав і видав у Празі): «Ділюся скарбами душі» (2001), «Дарую пісню Верховині» (2002), «Я серце в пісню переллю» (2002), «Родинні джерела» (2004), «Понад сині полонини покотилися пісні» (2008), «Бджілонька Жу-Жу» (2009), «Як не любить тебе мій краю» (2010) та ряд  інших. Його вокально-хорові твори включили у свій репертуар і успішно виконують багато професійних та аматорських колективів, серед яких: Заслужений Академічний Закарпатський народний хор, камерний хор «Кантус» з Ужгорода, хор хлопчиків та юнаків Мукачівської хорової школи, чоловічий вокальний квартет Ужгородського коледжу культури і мистецтв «Цімбори», хорова група пісні і танцю «Лісоруб» Великобичківського Будинку культури, народні вокальні дуети «Рідна пісня» та «Камелія»,а також інші. Успішно виконувалися і вокально-хореографічні композиції на пісні В. Поповича «Дівчина-горянка» (слова Ольги Попович, дружини композитора) та «Джерельця Карпат» (слова Василя Кобаля), які співає дочка композитора Наталія Попович. Його твори неодноразово звучали на Звітних концертах майстрів мистецтв Закарпатської області, які проходили в Київському Палаці «Україна».
  З 1980 по 1982 роки, Василь Попович - баяніст ансамблю пісні і танцю «Ялинка», а з 1982 по 1994 роки, учасник оркестрової групи ансамблю «Лісоруб». З 2007 по 2009 роки продовжив участь в «Лісорубі» на баяні-контрабасі, а з 2009 по сьогодні – учасник хорової групи ансамблю.
   З 2004 по 2006 рр.  В.В.Попович працював вчителем музики Стирмбівської ЗОШ, а з 1 листопада 2006 по сьогодні є директором Великобичківської ДМШ. Очолює учнівський оркестр народних інструментів – переможець обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсів. Ансамбль баяністів – лауреат І премії обласних (2011 і 2013 рр.) конкурсів, переможець міжнародних (2013р.): «Перпетум мобіле» в м.Дрогобич Львівської області та «Закарпатський едельвейс – 2013» в м.Ужгород. У липні 2015 року оркестру народних інструментів присвоєно звання «зразковий».
    З 2003 р. – член Національної Ліги українських композиторів, а з 2005 р. – член Асоціації діячів естрадного мистецтва України. За вагомий внесок у розвиток музичного мистецтва краю у 2006 р. В.В.Поповичу присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України», а в 2012 р. АДЕМУ присвоєно звання «Заслужений діяч естрадного мистецтва України». В.В.Попович -  Лауреат обласної премії ім. Дезидерія Задора (2009р.)., нагороджентй нагрудним знаком «Відмінник освіти  України» (2009 р.).
     Влітку 2014 року, взявся за написання нової книжки «Самодіяльний народний ансамбль пісні і танцю «Лісоруб», присвячений 70-річчю від дня його створення, яку завершив у 2016 році.
Життєвий шлях та творча характеристика В.В.Поповича включені редакційною колегією в «Енциклопедію Закарпаття: визначні особи ХХ століття»,  яка вийшла друком у видавництві «Гражда» у 2007 році. А наприкінці 2009 року життєвий та творчий шлях В.В.Поповича вміщено на одній із сторінок Енциклопедичного альманаху «Кращі люди України».



Микола Ткач - історик
Дописати коментар