Попович Василь Васильович
Народився 22 травня 1959 року в селищі
Великий Бичків на Рахівщині у робітничій сім’ї. Його батьки: Василь Васильович
Попович (нар. 20.10.1929 - †16.07.2004)
– робітник тарного, потім скляного цеху, пізніше художник-оформлювач
Великобичківського лісохімкомбінату, мати – Євдокія Василівна Попович (дівоче
Локота) ( нар. 06.11.1938 р.) – домогосподарка, згодом
робітниця-пробовідбірник, потім лаборант Великобичківського
лісохімкомбінату.
Василько з дитинства мав гарний голос і мріяв
стати добрим музикантом. Без відома батьків, при підтримці першої вчительки
початкових класів Марії Юріївни Руснак, після другого класу успішно склав
вступні екзамени в місцеву музичну школу і став її учнем.
З 1968 по 1974 роки навчався грі на баяні у
Великобичківській ДМШ (викладач Г.Л.Візел). Протягом навчання брав активну
участь у шкільних конкурсах з фаху, а також був учасником та солістом шкільного
хору Малобичківської восьмирічної школи №2 (керівник В.В.Пекарюк).
З 1974 по 1978 роки навчався в Ужгородському
державному музичному училищі по класу баяна (викладач А.З.Хазітарханов). На
випускному курсі, влаштовується на роботу концертмейстером в Ужгородський
гарнізонний Будинок офіцерів, де вечорами акомпанує танцювальній групі. У
складі колективу часто гастролює по військовим частинам Ужгорода та Мукачева.
З вересня по листопад 1978 р. за направленням
працює у Великобичківській ДМШ викладачем по класу баяна. Далі – армійська
служба далекому Азербайджані. Після демобілізації – повертається на викладацьку
роботу в рідну школу, а за сумісництвом влаштовується працювати вчителем музики
та співів у Малобичківську №2 (тепер Великобичківська ЗОШ 1-11 ст. №2). Саме тут
вперше пробує себе як хормейстер та запроваджує на Рахівщині нові
інструментальні жанри: ансамбль дитячих іграшок й ударних інструментів, ансамблі металофоністів й ксилофоністів, дует дримб тощо. З 1980 по 1984
рр. , спочатку стаціонарно, а потім,після одруження з Ольгою (у дівоцтві
Нагаджина) і народження донечки Наталочки, заочно здобуває вищу освіту на
музично-педагогічному факультеті Івано-Франківського педінституту ім.
В.Стефаника.
З 1988 р. по травень 1994 р. керував
оркестром народних інструментів, якому спільно з учнівським ансамблем пісні і
танцю «Веснянка» (керівник В.Пекарюк) присвоєно звання «зразковий». При
оркестрі Василем Поповичом було створено вокальні дуети, тріо, квартети, а
також інструментальні колективи: родинні ансамблі троїстих музик, ансамбль
баяністів та інші, які неодноразово брали участь у обласних телепередачах
«Сонячне коло», «Грають юні музиканти», «Закарпатські візерунки», а також в
республіканських: телетурнірі «Сонячні кларнети» та радіоконкурсі «Золоті
ключі».
З 1994 по 2004 р. перебував у безоплатній
відпусці по догляду за дитиною віком до 6-ти років, а також у соціальній
відпусці по догляду за батьком-інвалідом І-ї групи. Щоб забезпечити родину всім
необхідним, довелося деякий час працювати на будівельних майданчиках у Чеській республіці. Не покидав і там
займатися творчою діяльністю. У вільний від роботи час, працював над
відродженням фольклорних традицій Рахівщини, написав і видав у Празі ряд книг з народознавства. Серед них: «Народні
таланти Великого Бичкова» (2001), «До вершин майстерності і досконалості»
(2002), «Дивосвіт народних звичаїв Великого Бичкова» (2002), «З вірою у
Всевишнього» (2002), «Таким життя творили люди» (2004), а пізніше в
Ужгородському видавництві «Карпати» вийшли книги: «Школа музичного дивосвіту»
(2007), «Храми Рахівщини» (2013 р.) та інші. Він також не залишає поза увагою
історичне краєзнавство, адже ним зібрано матеріали і написано ряд дослідницьких
статей по історії Рахівського району, які друкувалися на шпальтах часопису «Зоря
Рахівщини» та деяких інших засобів масової інформації. Серед них слід назвати
такі: «Німецькі колоністи і Рахівщина», «Пошуки нафти на Рахівщині», «Різб’ярство
на Рахівщині», «Водолікарня в Кобилецькій Поляні», «Водолікарня в Квасах»,а також
опрацював історію всіх великих населених пунктів району.
Поряд з викладацькою та краєзнавчою
діяльністю, значне місце у творчості В.В.Поповича посідає композиторська. Він –
автор майже 20 пісенних збірників (більшість з яких написав і видав у Празі):
«Ділюся скарбами душі» (2001), «Дарую пісню Верховині» (2002), «Я серце в пісню
переллю» (2002), «Родинні джерела» (2004), «Понад сині полонини покотилися
пісні» (2008), «Бджілонька Жу-Жу» (2009), «Як не любить тебе мій краю» (2010)
та ряд інших. Його вокально-хорові твори
включили у свій репертуар і успішно виконують багато професійних та аматорських
колективів, серед яких: Заслужений Академічний Закарпатський народний хор,
камерний хор «Кантус» з Ужгорода, хор хлопчиків та юнаків Мукачівської хорової
школи, чоловічий вокальний квартет Ужгородського коледжу культури і мистецтв
«Цімбори», хорова група пісні і танцю «Лісоруб» Великобичківського Будинку
культури, народні вокальні дуети «Рідна пісня» та «Камелія»,а також інші.
Успішно виконувалися і вокально-хореографічні композиції на пісні В. Поповича
«Дівчина-горянка» (слова Ольги Попович, дружини композитора) та «Джерельця
Карпат» (слова Василя Кобаля), які співає дочка композитора Наталія Попович.
Його твори неодноразово звучали на Звітних концертах майстрів мистецтв
Закарпатської області, які проходили в Київському Палаці «Україна».
З 1980 по 1982 роки, Василь Попович - баяніст
ансамблю пісні і танцю «Ялинка», а з 1982 по 1994 роки, учасник оркестрової
групи ансамблю «Лісоруб». З 2007 по 2009 роки продовжив участь в «Лісорубі» на
баяні-контрабасі, а з 2009 по сьогодні – учасник хорової групи ансамблю.
З 2004 по 2006 рр. В.В.Попович працював вчителем музики Стирмбівської
ЗОШ, а з 1 листопада 2006 по сьогодні є директором Великобичківської ДМШ.
Очолює учнівський оркестр народних інструментів – переможець обласних,
всеукраїнських та міжнародних конкурсів. Ансамбль баяністів – лауреат І премії
обласних (2011 і 2013 рр.) конкурсів, переможець міжнародних (2013р.): «Перпетум
мобіле» в м.Дрогобич Львівської області та «Закарпатський едельвейс – 2013» в
м.Ужгород. У липні 2015 року оркестру народних інструментів присвоєно звання
«зразковий».
З 2003 р. – член Національної Ліги
українських композиторів, а з 2005 р. – член Асоціації діячів естрадного
мистецтва України. За вагомий внесок у розвиток музичного мистецтва краю у 2006
р. В.В.Поповичу присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури
України», а в 2012 р. АДЕМУ присвоєно звання «Заслужений діяч естрадного
мистецтва України». В.В.Попович -
Лауреат обласної премії ім. Дезидерія Задора (2009р.)., нагороджентй
нагрудним знаком «Відмінник освіти
України» (2009 р.).
Влітку 2014 року, взявся за написання
нової книжки «Самодіяльний народний ансамбль пісні і танцю «Лісоруб»,
присвячений 70-річчю від дня його створення, яку завершив у 2016 році.
Життєвий шлях та творча
характеристика В.В.Поповича включені редакційною колегією в «Енциклопедію
Закарпаття: визначні особи ХХ століття»,
яка вийшла друком у видавництві «Гражда» у 2007 році. А наприкінці 2009
року життєвий та творчий шлях В.В.Поповича вміщено на одній із сторінок
Енциклопедичного альманаху «Кращі люди України».
Микола Ткач - історик
1 коментар:
Брехня
Дописати коментар