четвер, 22 березня 2018 р.

Вони прославили свій край: Гомічко Павло Ігорович



        Серед  добровольців  1-го Чехословацького армійського корпусу у 1944 році був і Павло Гомічко. Народився 28  червня 1925 р. в с. Вишково, що на Хустщині, в родині службовця. До народної школи ходив у с. Терново Тячівського округу, а потім навчався у Хустській гімназії, атестат зрілості уже отримав в Ужгородській гімназії. Навчаючись у навчальних закладах він відчув вагомий  потяг до музики.
    Павло Ігорович добре знався з поетом Дмитром Вакаровим та іншими гімназистами з с. Іза. Під час канікул разом з ними брав участь у роботі оркестру народних інструментів, у складі  якого виступав з концертами не лише в Хусті та Ізі, але й інших навколишніх селах.
   Після звільнення Хуста 1944 р. буквально через два тижні група гімназистів с. Ізи, зокрема Д. Гайду, М. Кремінь, Ф. Сабов, серед яких був Павло  Гомічко та інші , виступили у програмі першого концерту в Хусті, присвяченого звільненню міста. Це було на початку листопада.
       А вже 6 листопада 1944 р.  П. Гомічко став добровольцем  1-го Чехословацького армійського корпусу генерала Людвіка Свободи і з того часу до кінця січня 1945 р. він перебував у діючій армії на фронті, шлях якої проходив через словацькі міста Вранов – Спішська Нова  Весь – Левочна- Попрад.  З січня 1945 року – він курсант школи молодших командирів-саперів у м. Попрад. Разом з ним тут навчалися В. Стрижак, Ю. Костик, М. Барна, Ю. Галас та ін.
    Курсанти школи декілька разів брали участь у розмінуванні мінних полів під містами Ліптовський Мікулаш та Стренчо.  Потім бойовий шлях привів молодшого командира аж у Прагу. Та 20 липня 1945 р. він демобілізувався з армії в чині підпоручикам і приїхав додому на Закарпаття.

«У слові розкривається душа»


21 березня Всесвітній день поезії


Всесвітній день поезії було проголошено делегатами  30 – ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО в 1999 році. Вперше всесвітній день поезії було відзначено 21 березня 2000 році в Парижі (Франція). А в Україні це свято відзначається на державному рівні щорічно з 2004 року. Крім того, цей день покликаний сприяти розвитку поезії та поверненню до усної традиції поетичних читань.
З нагоди святкування Всесвітнього дня поезії в Рахівській центральній районній бібліотеці відбулося засідання клубу за інтересами «Поетичний розмай», на якому бібліотекар  Рахівської ЦРБ Миланюк Марія ознайомила нових учасників з статутом та планом роботи на 2018 рік. 
Члени клубу мали змогу продекламували свій улюблений вірш або уривок з твору. На засіданні прозвучали поезії  «Contra spem spero!» Лесі Українки,  «Реве та стогне Дніпр широкий» (на англійській мові),  уривок «Думи мої думи» (на англійській мові)  «Заповіт»,  «Мені тринадцятий минало»,  уривок  з вірша «Сон»  Тараса Григоровича Шевченка,  «Вечір знов…»,  «Понад Ужем»  Василя Кухти,  «Моя Любов» Таші Шорес (на англійській мові), «Якщо» Редьярда Кіплінга. 
Читання віршів було унікальне тим, що присутні мали змогу почути твори  не лише на українській , але і на англійській мовах.



Кожен прочитаний рядок поетичного слова покликаний хвилювати, давати насолоду, збагачувати духовність, адже слово містить у собі якусь незриму, непомітну і водночас велику силу любові.

До історії Рахівщини з істориком Миколою Ткачем: Малодосліджені сторінки історії



Слов’яни у межах Дунаю і Тиси з глибокої давнини до Х сторіччя

Описати цю тему мене змулисо те, що за 50-річну педагогічну роботу багато людей, з яким доводилося розмовляти про білих хорватів, нічого конкретного не могли сказати про цей союз племен. А на запитання „Хто у Карпатах проживав до них?”, після певного вагання відповідали, що тут ховалися хіба що втікачі: злодії, вбивці та інші порушники. Але троє з них заявили, що до приходу угорців нікого з людей не було. „Але це не так”, – заперечував я їм. Тому, зібравши певну літературу, приступив до написання роботи. Висвітлити проблему допомогло шеститомне дослідження закарпатського історика, мовознавця і фольклориста Михайла Лучкая (1789-1843 рр.) „Історія карпатських русинів”. Також дещо почерпнув із „Энциклопедии Подкарпатской Руси” доктора історичних наук з Ужгорода Івана Попа. Певну роль у написанні відіграли й праці сучасного письменника Юрія Кандигіна „Шлях аріїв”, збірка документальних статей ряд авторів періоду Чехословаччини „Подкарпатская Русь”, при якій вона не була зовсім „забутим краєм” і „землею без імені”, адже проявилися перші початки громадянського суспільства.
Дослідження теми показало, що на історичному Закарпатті проживали різні за назвою племена, не лише слов’яни і болгари, але й інші, як аборигени. Але зупинимося тільки на слов’янах – наших предках.
Це був край між Дунаєм і Тисою аж по рубежі Русі й Галичини, куди входила і значна територія майбутньої Рахівщини, яку підкорив вождь Салан, адже Тиса поділила ці землі на дві частини. Її лібобережжя дійсно належало Салану аж по сьогоднішнє Ясіня і до Татарського перевалу, через який уже три тисячі років тому пролягав піший перехід у Прикарпаття. Далі за річкою, між сучасною Трансільванією і притоками Тиси Салюшем та Марош, панував другий слов’янський князь Менуморот, який мав осідок у Бігарі. Третій слов’янський князь Глад займав територію між Марошем, Дунаєм, Відіном та Оршою. Це було за 12 років до приходу угорців, але слов’яни тут проживали цілі сторіччя до цього, тобто від І або ІІ, якщо не більше.
Сучасну Трансільванію під керівництвом князя Гелова населяли волохи, змішані зі слов’янами, – край по той бік річок Грана і Морави аж по Дунай. Верхня Паннонія підкорялася Святополку, князю Моравів. Саму ж Нижню Паннонію від Дунаю по річку Саву, яку раніше мали слов’яни, панували князі Прибін і Ростислав. 882 року Святополк цю землю спустошує і 884 року приєднує до Великоморавської держави.

Трембіта




У різноманітніших історичних працях, художній літературі та енциклопедіях це слово, де про нього згадують, пояснюються дещо по різному. Але всі ці пояснення в основному зводяться до одного, що трембіта, ще старовинний народний музичний інструмент, який створений людьми, що проживають у Карпатських горах, на Верховині й, зокрема, на Гуцульщині. Коли вперше зазвучав голос трембіти, хто і як її зробив, ніхто як слід тепер не може цього сказати. Однак, уже майже 200 років тому про неї писав священик із Жаб’є (тепер смт. Верховина Івано-Франківської області) Софрон Витвитський у своїй праці «Про гуцулів». Ця згадка була пов’язана із проводами худоби на полонини, урочистість, звана тоді полонинським ходом. Свято проводів починалося тоді, коли на схилах Чорногори розтавав сніг і починала зеленіти трава. Тоді на Гуцульщині по обох схилах Карпат була велика радість. Зранку і до пізньої ночі 8-10 днів над горами чулися веселі голоси трембіт. На грунях цими звуками вівчарі також підганяли овець, щоб швидше дістатися полонин.
Станіслав Вінценз, француз за походженням по батьківській лінії, який народився і виріс у с. Криворівня, що на Галицькій Гуцульщині у своїй книзі «На високій полонині» (виданій у 1936 році), вступ до неї присвятив трембіті. Він писав, що старовіцькі перекази заповідали таке: «Бери на трембіту суху смереку, обдерту громом, громом відпокутувану. Виріж з неї трубку, тісно об’яжи ликом берези з-під водоспаду, від піни і шуму». Далі так пояснює: «Аби трембіта мала силу і гучність грому! Водою виграна, нехай наслухається всіляких таємниць від вод, народжених в лісах. Нехай вона захоплює, хай зв’язує як вода».

Нові надходження, 2018 (читальна зала)


Шановні читачі та користувачі нашої бібліотеки.
 Пропонуємо Вам ознайомитись з новими виданнями, які надійшли до книжкового фонду читальної зали бібліотеки.
 Щоб отримати книгу для читання, запрошуємо Вас відвідати бібліотеку.


«Відомі композитори України»
Березка Андрій


Про книгу: У виданні представлено відомих композиторів, які здійснили помітний внесок у розвиток музики в Україні, чиї здобутки у сфері музичної культури виходять за суто національні межі. У стислій формі наведено відомості про життя та творчий доробок композиторів, які працювали і працюють для України від давніх часів до наших днів.
Рік видання: 2016.





«Словник музичних термінів»


Про книгу: Словник містить основні терміни, що стосуються музики, співу, танцю, хореографії, та концертної діяльності, а також назви музичних інструментів, їх основних частин та деталей. Видання включає значну кількість ілюстрації, дібраних на основі різних, вітчизняних та зарубіжних джерел.
Призначений для широкого кола читачів.
Рік видання:  2017.




Бути успішним - наша традиція! (+ВІДЕО)

19 березня на базі Інтернет-центру Рахівської центральної районної бібліотеки за сприяння начальника відділу активної підтримки безробітніх Рахівського районного центру зайнятості Наталії Волошин відбувся вебінар зустріч з заступником декана юридичного факультету Львівського торговельно-економічного університету, кандидатом юридичних наук,  доцентом Олашин Мариною Миколаївною, яка презентувала навчальний заклад, в якому безпосередньо працює, та ознайомила учнівську молодь з перевагами навчання в ВНЗ.







понеділок, 19 березня 2018 р.

Вони прославили свій край: Володимир Шепета – заслужений працівник культури України

             
          

  Шепета Володимир Леонідович народився 01.06.1971 р. в с.Лісники, яке тепер є мікрорайоном м. Бережани  Тернопільської області. Батьки - Шепета Леонід Ількович і Шепета (Павлишин) Ольга Василівна, працювали на  Бережанському склозаводі. В сім’ї, крім Володі, було ще двоє дітей і як  найстарший допомагав батькам по господарству, зокрема,з семи років, у вільний  від навчання час, уже доглядав за  коровою на випасі, але з книгою на руках. Він підростав таким собі,  як іноді кажуть, різностороннім хлопцем, однак батьки змалку відчували його потяг до музики. Брат  Петро, здобувши вищу освіту в Тернопільському університеті, працює в одній із шкіл Тернопільщини  вчителем трутового навчання, креслення та образотворчого мистецтва, а сестра Мар’яна, після закінчення Львівської консерваторії, на даний час є заступником директора Бережанської ДМШ.


          З дитинства Володимира вчила співати  колядки та інші українські народні пісні бабуся Шепета Пелагія Василівна( 1918 р. н.), яка в свій час мала чудовий голос і співала у місцевому хорі.
          У 1978 р. розпочав навчання у початковій школі с. Лісники. Після її закінчення продовжує вчитися  у ЗОШ 1-3 ст. № 1  м. Бережани.  Поступаючи  у Бережанську музичну школу  по класу «баяна» у кінці серпня 1979 р., він підтвердив здогадки батьків про свій нахил до музичного мистецтва, особливо  бабуся.   Навчаючись у музичній школі грає у дитячому оркестрі народних інструментів, виступає як соліст-інструменталіст, у старших класах грає в духовому оркестрі (баритон). За період навчання у ДМШ неодноразово бере участь в обласних конкурсах індивідуальних виконавців. Після закінчення Бережанської дитячої музичної школи (з відзнакою) у 1985 р. ще два роки продовжує навчання по баяну  у викладачів Миськів О. П. та  Миськів І. І.  і  грає у духових оркестрах загальноосвітньої школи та ДМШ.

середа, 7 березня 2018 р.

Зі святом вас дорогі жінки!


Літературна світлиця "Шевченко наш. Він для усіх століть" + ВІДЕО


6 березня в читальній залі районної бібліотеки проведено літературну світлицю  «Шевченко наш. Він для усіх століть». 

Біля відкритої книжкової виставки протягом цілого дня  понад 30 учасників виявили  бажання прочитати пророчі  твори, які втілилися в реалії сьогодення  та послухати  інші  улюблені вірші Кобзаря.





Генетичний код Гуцульщини розшифровано


Знавцям и любителям Гуцульщини

У Івано-Франківському видавництві «Лілея-НВ» в 2011 році вийшла в світ у перекладі з польської мови книга Станислава Вінценза «На високій полонині», яка насправді є розшифрованим генетичним кодом Гуцулії. Цього досить, щоби знати, якою вона була, є, буде, могла і може бути.
Її перекладач Тарас Прохаська, згадуючи про свою роботу над перекладом під час презентації в 2012 році у с. Криворівня Верховинського району на Івано-Франківщині у виступі сказав, що «кожен переклад не може бути те саме, тобто, не можна зробити те саме, що й автор, бо є різна мова, і, не все там однаково. Треба викомбінувати з можливостей своєї мови те, що є в можливостях іншої мови. Але був вибір – чи зробити її максимально гуцульською, чи легшою, читанішою, з точки зору літературної мови». І Т. Прохаська вибрав другий варіант, залишивши якомога більше слів, на яких тримається гуцульський лексикон, але написав все ж українською, як це у свій час зробив великий український письменник М. Коцюбинський у творі «Тіні забутих предків». Ця книжка, до якої час від часу, можна повертатися и нагадувати, де ми є і що ми є, тобто так як гласить надпис під пам’ятником гуцулові в Рахові «Знаймо хтосмо».  Цей спосіб викликати любов до себе є теж правильний. «Хай той, хто не знає Гуцульщину, теж її полюбить».
На початку трилогії перекладач пише «Те, що написав Вінценз, настільки точне і самодостатнє водночас, що його неможливо переповісти.
Воно цілком не надається до запам’ятовування.
Хоча тоді, коли читаєш Вінценза, здається, що все навколо стає таким, як він пише».

Вони прославили свій край: Василь Васильович ДЯЧУК – дитячий лікар від Бога


Закінчуючи середню школу він міг стати спадкоємцем доброго батьківського господарства чи професійним працівником торгівлі або займатися, як більшість його односельчан лісорозробками. Він міг бути добрим вчителем біології, адже вчився на біологічному факультеті УжДУ і ще з дитинства знався на рослинах Карпат. З часом міг працювати науковим співробітником Карпатського біосферного заповідника. Проте він вибрав дуже важку, але надзвичайно благородну та гуманну професію лікаря. Завдячуючи природному таланту, що йому було дано Богом та надзвичайній працьовитості, цілеспрямованості, ентузіазмові, відданості справі, великій ерудиції, масштабності клінічного мислення та професійній майстерності і відповідальності, він впевнено пройшов шлях до вершин медичного Олімпу.
В.В. Дячук народився 12 лютого 1938 року в с. Ясіня у багатодітній сім’ї. Його батько Василь, пройшовши через лихоліття двох світових воєн і російську жорстоку, братовбивчу жовтневу революцію, де як полонений вояк австро-угорської армії, пробув в Сибіру цілих сім років. Повернувшись в 1922 році додому за Чехословацької республіки одружився з Марією (в дівоцтві Туцканюк) і активно зайнявся господарською діяльністю, торгівельною справою, відкрив свій магазин. З приходом радянської влади у 1944 році, він як добрий господар, був внесений у списки розкуркулення і відправлення в знайомий йому Сибір, але був заздалегідь про це попереджений, тому негайно записався до колгоспу і здав туди все своє майно, чим врятував свою сім’ю від нещастя. Маючи відповідні знання і досвід, його спочатку прийняли працювати товарознавцем у місцевому сільпо, а потім призначили  завідувати колгоспною молочарнею, а дальше тривалий час завідував там складом.

Вони прославили свій край: Федурця Валерій – людина творець



Валерій Іванович Федурця один з тих, хто знаходиться  в галереї сучасних митців. І ця любов до мистецтва прокинулась в ньому ще в ранньому віці. Народився 8 серпня 1965р. в м. Рахів у сімї службовців. Мати, Марія Миколаївна, багато років очолювала колектив районної бібліотеки для дорослих, а батько, Іван Дмитрович, працював завідуючий відділом культури, з часом заступником голови Рахівського райвиконкому, а на пенсію пішов з профспілкової роботи заводу  «Конденсатор». Валерій ріс кмітливим і допитливим хлопчиком. До всього мав цікавість. Це помітили у Рахівській середній школі №1, особливо у міській музичній школі,  куди батьки віддали його в науку та в авіамодельному гуртку районної станції юних техніків. Займався він також фотографіями, скульптурами, столярством, виготовляв маски, макети,трафарети, іграшки тощо.
І щоб не взяв, пісок чи глину, метал чи деревину, скло чи пластик – люба речовина в його руках оживала.

Вони прославили свій край: Юрій Беркела – один з будівничих освіти на Рахівщині



Народився 18 лютого 1947 р. в с. Розтоки, що на Закарпатській Гуцульщині. Його батько, Микола Юрійович, був першим директором Розтіцікої семирічки, якого тодішня районна влада у 1953 р. перевела з посади директора на посаду вчителя трудового виховання Лугівської семирічки, із-за розкуркулення його батька та наявності в житловому будинку ікон, а мати, Анна, займалася домашнім господарством. 
Юрій успішно навчався в місцевій семирічній та Рахівській середній школах. У 1969 р. закінчив фізичний факультет Ужгородського державного факультету. Потім почав працювати вчителем фізики Видричанської восьмирічки. У 1974 році переїздить у с. Богдан, де очолив колектив місцевої середньої школи. Через рік одружується з вчителькою із школи с. Видричка Людмилою Іванівною. У 1981 р. призначений завідувачем районного відділу освіти Рахівського райвиконкому, а згодом його же начальником райдержадміністрації, який очолював понад 20 років. Саме тут на всю повноту і широчінь розкрився його творчий талант педагога, керівника-управлінця, лідера й організатора освітянської галузі Рахівщини.

четвер, 1 березня 2018 р.

Впровадження УДК в практику роботи бібліотек Рахівської ЦБС



 27 лютого 2018 року, на базі бібліотеки-філії Великий Бичків, проведено кущовий практикум бібліотечних працівників на тему «Впровадження Універсальної десяткової класифікації в роботу бібліотек». Навчались майже тридцять бібліотекарів так званого „нижнього куща”.
Для центральної районної бібліотеки було придбано таблиці УДК, що призначені для систематизації документів, пошуку інформації та організації фондів документів з усіх галузей знань у бібліотеках, та таблиці зіставлень індексів ББК та УДК для філій.
Відкрила практикум директор Рахівської ЦБС Приймак Г.В., яка розповіла присутнім про те, що Україна вперше за свою історію має видання УДК українською мовою та матиме можливість співпрацювати з фахівцями багатьох країн світу.
Завідувачка методико-бібліографічним відділом ЦРБ Дідик Є.Г. ознайомила із законодавчою, нормативно-правовою базою діяльності бібліотек та станом впровадження та використання УДК.