середа, 23 липня 2014 р.

Марія Заньковецька - Перлина українського театру (до 160-річчя від дня народження)


Де йшла вона – там сходили троянди,
Куди дивилася – зірки.
Із сліз її – займались діаманти,
З зітхань – знімалися чайки.
Хто чув її, той чув наш степ зелений,
Стояв у нашому гаю.
Той розумів наш біль і гнів шалений
І плакав в нашому краю.
                                                                                                                                         О. Олесь






Національне театральне мистецтво може пишатися плеядою блискучих акторів, які не дбаючи про славу та визнання у світовому просторі, присвятили все своє життя високому покликанню.

         Окрасою сцени на зламі XIX – XX ст. стала яскрава зірка українського театру Марія Заньковецька, яка увійшла в історію як одна з найяскравіших трагедійних актрис, жінка, талант якої захоплював усіх своєю простотою і щирістю, вмінням надихати та майстерним розкриттям глибин людської душі.
Марія Костянтинівна Заньковецька (справжнє прізвище – Адасовська) народилася 23 липня (4 серпня) 1854 року в мальовничому селі Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії у багатодітній родині дворянина Костянтина Костянтиновича Адосовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової.
Талант майбутньої актриси проявився ще з ранніх літ. Вже з десяти років Марія почала навчання у приватному пансіоні С.Ф. Осовської в Чернігові, по закінченні якого розгортається її аматорська діяльність. Професійну освіту артистка здобула у філії Петербурзької консерваторії у м. Гельсінгфорсі.
Тимчасовий вихід своєму прагненню до артистичної діяльності дівчина знайшла у виставах так званого „благородного театру” у м. Ніжині. Грала здебільшого у співочих ролях: водевілях і комедіях російського репертуару.
 Незважаючи на категоричну заборону батьків та чоловіка, Марія готувала себе до омріяної з дитинства сценічної діяльності.
         У 1876 році Заньковецька вперше вийшла на сцену ніжинського театру. До кінця свого життя не поривала зв'язків з театральним колом Ніжина, де вона мешкала постійно протягом 1902-1924 рр. та з перервами, повертаючись після гастролей, — до 1932 р. У Ніжині вона мала свій будинок, який зберігся до нашого часу.
         Під керівництвом Марка Кропивницького — видатного театрального діяча, Заньковецька невтомно працювала над удосконаленим акторської майстерності, засвоювала творчий метод свого великого учителя.
27 жовтня 1882 р. - історична подія у житті актриси, адже саме тоді у міському театрі Єлизаветграда (нині Кіровоград) відбувся її сценічний дебют, вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки («Наталка Полтавка») Івана Котляревського.
 Пізніше Марія Костянтинівна працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого. Артистка виступала на єлисаветградській, петербурській, московській, київській, одеській, харківській, львівській та інших сценах.
 Будучи відомою актрисою вона дуже багато робила для розповсюдження знань і досягнень передової театральної культури серед трудового люду, брала активну участь у становленні нового українського театру.
З її допомогою в Ніжині було створено народний хор, симфонічний оркестр. Спільно зі своїм чоловіком М.Садовським — одним з найбільших майстрів українського театрального мистецтва, вона заснувала перший стаціонарний театр у Києві. Після Жовтневої революції очолювала Народний театр у Ніжині (1918). Разом з Саксаганським організувала Народний театр у Києві, на базі якого у 1922 році було створено Театр ім. Заньковецької (тепер Львівський український драматичний театр ім. Марії Заньковецької).
 З року в рік зростала майстерність Марії Костянтинівни як драматичної актриси. В її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Це – переважно драматично-героїчні персонажі.
 Марія Заньковецька — актриса надзвичайно широкого творчого діапазону.
Її героїнями ставали здебільшого звичайні прості люди, українські жінки-селянки, адже протягом тривалого часу українською мовою дозволялися п’єси лише про сільське життя.
 Своєю неперевершеною грою вона переживала долі своїх героїнь, відчувала і відтворювала їхню духовність, високу моральність і глибину почуттів, їхній біль, страждання, сподівання і радощі, розкриваючи безмежність їхніх душ, створювала образи, які дорівнюються до найкращих взірців світової класики.
 Вона „пережила” жіноче безталання Харитини („Наймичка” І.К.Карпенка-Карого, 1887), Олени („Глитай, або ж Павук” М.П.Кропивницького, 1883), Ази („Циганка Аза” М.П. Старицького, 1892 р.), Катрі і Цвіркунки („Не судилось”, 1889, „Чорноморці”, 1882 його ж), Шевченкової Галі („Назар Стодоля”, 1882) та Квітчиної Уляни („Сватання на Гончарівці”). А ще: Аксюші з „Лісу” О.Островського (1891) та Йо із „Загибелі Надії” Гейєрманса. Маючи чудовий голос – драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні.
 Проте, ставши зіркою першої величини і заслуживши світове визнання, М.Заньковецька ніколи не забувала рідної землі, багато зробивши для становлення і розвитку театрального мистецтва Чернігівщини. У 1883 році вона тріумфально виступила у складі трупи М. Кропивницького на гастролях у Чернігові. Ставили по дві вистави на день – одну російську („Вспышка у домашнего очага”) і одну українську („Наталка Полтавка”).
 Виступаючи 40 років на сцені по різних містах України та Росії, Заньковецька здобула безліч прихильників не тільки серед простого народу. Провідні діячі російської культури і науки такі як Л.Толстой, П.Чайковський, І.Репін, М.Нестеров, І.Павлов, В.Стасов та інші - творча еліта тогочасного російського суспільства, не кажучи вже про численних українців, як Нечуй-Левицький, М. Коцюбинський, Іван Франко, Леся Українка, Олександер Олесь, Панас Мирний, Максим Рильський, з захопленням дивилися актрису на сцені і високо оцінили талант М.Заньковецької.
 За час своєї 40-річної діяльності велика актриса об'їхала з театрами всі міста, а часом і села України, побувала в Москві, Петербурзі, разом з Садовським виступала на сценах Західної України.
 15 грудня 1922 року театральна громадськість Києва відзначала 40-річчя сценічної, просвітницької та громадської діяльності Марії Заньковецької по формуванню національного театрального мистецтва, розвитку драматургії, створенню школи сценічної майстерності. 
Урочистості відбулися у театрі, якому до цієї дати було присвоєно ім'я Заньковецької, а самій актрисі - звання народної артистки України. Того дня Марія Костянтинівна останній раз виступила на сцені у ролі, з якою чотири десятиліття тому дебютувала у Єлизаветграді і неперевершений образ якої творила вподовж усього свого театрального життя — нев'янучої Наталки Полтавки.
До останніх років життя видатна актриса цікавилася драматургією і розвитком театру, жила його інтересами, раділа з успіхів.
 4 жовтня 1934 року її не стало. Поховано Марію Костянтинівну на Байковому кладовищі поряд з соратником по сцені і чоловіком Миколою Садовським, де згодом було встановлено пам’ятник роботи скульптора Ю.Білостоцького.
 На відзнаку пам’яті Марії Костянтинівни в Києві, у будинку, де вона мешкала протягом 1918–1934 рр., створено музей-квартиру (1960, реконструйовано 1990 р.), встановлено статую актриси у Маріїнському парку.
 І на Чернігівщині пам’ятають М. Заньковецьку. Її ім’ям названо вулицю у Ніжині. Встановлено пам’ятники – в с. Заньки та Ніжині. Створено меморіальний музей в с.Заньки (з 1964 р.). У Ніжинському краєзнавчому музеї демонструється експозиція, присвячена геніальній актрисі.
Про Марію Заньковецьку, після її 40-річної праці на українській сцені, лишилося безліч чудових спогадів, як про незрівнянну артистку, визначну жінку-актрису, людину високого інтелекту і культури, натуру невичерпного темпераменту й життєвого оптимізму, виняткової пам’яті, спостережливості та працездатності.
 Сценічне мистецтво М.Заньковецької відзначалося щирістю переживань, глибоким проникненням у суть образу, високим рівнем майстерності, художньою переконливістю. Її творчість має велике значення для формування національного театрального мистецтва, створення школи сценічної майстерності для наступних поколінь українських митців. 
До ювілею Марії Заньковецької радимо оформити в бібліотеках (виходячи з можливостей кожної) книжково-ілюстративні виставки, або викладки матеріалів, присвячених знаменитій актрисі. З життєвим шляхом і творчістю видатної землячки познайомлять читачів бібліографічні огляди, театральні та мистецькі години на теми: „Гордість української землі”, „Зірка театру Корифеїв”, „Тріумф українського слова в ролях Марії Заньковецької”, „Духовна дочка Т. Шевченка”, „Її зорею називали...”, „Заньковецька і російська творча інтелігенція”, „Ось де справжній талант, ось де справжня акторська творчість” та ін.
Пропонуємо оформити книжкову виставку „Цариця української сцени” за такими розділами:
1.     Марія Заньковецька у житті та на сцені.
2.     Чернігівські стежки актриси.
3.     „Я не зрадила своєї рідної, національної справи”.

Цитати до виставки:

„Кожний, хто тільки знає українську сцену, хто знає її діячів, той ніколи не забуде вашого імені, не забуде його й історія України. Тепер ми дочекалися часу, дочекалися свята Вашої праці і поспішаємо на те свято! Незабутній Кобзар українського горя поставив слово на сторожі, а Ви понесли те слово, щоб палити серце, щоб будити ним чуйність до світла і рідної мови. Тільки палка душа, тонке вухо і добрий зір поведуть народ на шлях сонця, на шлях переможниці весни!”
М. Коцюбинський

„Талант винятковий, свій, національний, я б сказав – істинно народний”

К. Станіславський

Радимо також підготувати літературно-музичний вечір „Заручена зі сценою”. До його проведення варто залучити членів клубів любителів мистецтва, самодіяльних та професійних акторів, нижче пропонуємо план проведення заходу.

  
Заручена зі сценою
(літературно-музичний вечір)

1.     Талант яскравий і багатогранний. Виступ театро- або літературознавця.
2.     Марія Заньковецька – носій української ідеї на сцені. Бібліографічний огляд. 
3.   „Любов до сцени захватила мене зовсім”. Сцени з вистав, підготовлені акторами самодіяльних театрів та гуртків. (Радимо взяти уривки з вистав, у яких колись зачаровувала глядачів Заньковецька – „Назар Стодоля” Т. Шевченка, „Наталка-Полтавка” І. Котляревського, „Наймичка”, „Безталанна” І. Карпенка-Карого, „Глитай, або ж Павук”, „Дай серцю волю, заведе в неволю”, „Доки сонце зійде, роса очі виїсть” М. Кропивницького тощо).
4.    „Умій нести свій хрест і віруй”. Літературно-музична композиція.
Бажано також підготувати презентацію книги: Бобир О. Українська свідомість і російські симпатики Марії Заньковецької: (до 150-річчя від дня народження актриси). – Чернігів, 2004. – 32 с.
Можна також скористатися сценарієм вечора „Зорій довіку поміж нами” (Диво слово. – 1995. – № 12. – С. 55–59).

  

Рекомендаційний список, поданий нижче, допоможе при підготовці заходів

***
1. Про відзначення 150-річчя з дня народження видатної української акторки Марії Заньковецької: Постанова Верховної Ради України № 1836-IV від 22 черв. 2004 р. //Голос України. – 2004. – 6 лип. – С.18.
***
2. Заньковецька Марія //Енциклопедія українознавства:  Перевид. в Україні. – К., 1994. – Т.2. – С. 743.

3. Заньковецька Марія Костянтинівна (4.08.1854 – 4.10.1934) – укр. актриса, нар. арт. Республіки //Мистецтво України: Біогр. довідн. /За ред. А.В.Кудрицького. – К., 1997. – С.254-255.
4. Заньковецька Марія Костянтинівна (1854-1934) – актриса, громадська діячка //Шаров І. 100 видатних імен України. – К., 1999. – С. 147-151.
***
5. Бобир О.В. Марія Заньковецька у колі діячів російської культури. – К.: Т-во “Знання УРСР”, 1984. – 32с.

6. Бобир О. Українська свідомість і російські симпатики Марії Заньковецької: (до 150-річчя від дня народження актриси). – Чернігів, 2004. – 32с.
7. Богомолець – Лазурська Н. Життя Марії Заньковецької. – К.: Держ. вид-во образотв. мистецтва і муз.літ. УРСР, 1961. – 66 с.: іл.
8. Гитович Н.И. Летопись жизни и творчества А.П.Чехова. – М.: Гос.изд-во худ. лит., 1955. – 879 с.: ил.
С.306, 307, 308, 332, 351: Зустрічі А.П.Чехова із М.К.Заньковецькою. 1892 – 1893 рр.
9. Дурылин С.Н. Мария Заньковецкая. 1854 – 1934: Жизнь и творчество. – К.: Мистецтво, 1982. – 446 с.: ил.
10. Зільберман Е. Ніжинська Чайка: [До 140-річчя від дня народження М.К.Заньковецької]  //Гарт. – 1994. – 5 серп. – С.5.
11. Мандрика В. Ясний промінь таланту //Десн. правда. – 1994. – 4 серп.
12. Народний музей М.К.Заньковецької /Черніг. обл. упр. культури. – Чернігів, 1980. – 1 розг.л.
13. Онищенко Н. Будинок Заньковецької: між двома ювілеями //Уряд. кур’єр. – 2003. – 1 серп. – С.7; Десн. правда. – 2003. – 17 лип.
Проблеми створення музею у мемор. будинку у Ніжині.
14. Онищенко Н. Нове про Марію Заньковецьку //Просвіта. – 1996. – 10 серп.
15. ПЕРЛИНА українського театру: До 150-річчя від дня народження М.К. Заньковецької (1854–1934) // Календар знаменних і пам’ятних дат 2004. ІІІ кв. – К.. 2004. – С. 41–46.
16. Самойленко Г.В. Марія Заньковецька і театральне життя Ніжина. – Ніжин.: НДПІ, 1994. – 56 с.
17. Студьонова Л. Хохлацька королева //Студьонова Л. Чернігівки в житті славетних. – Чернігів, 1996. – С.40-43.
18. Чехов А.П. Полное собрание сочинений и писем: В 20-ти т. /Под общ. ред. А.М.Еголина, Н.С.Тихонова. – М.: Гос. изд-во худож. лит., 1949. –
Т.ХIV. Письма. 1888-1889. – 684с.
С.115-120: М.К.Заньковецька
Т.ХV. Письма.1890-1892. – 687с.
С.303-304, 307-308, 311-312, 364-365: М.К.Заньковецька.
Т.ХVI. Письма. 1893-1896. – 638с.
С. 106-107, 452: М.К.Заньковецька.
19. Шевченко В., Панін І. Деякі уточнення до біографії Марії Заньковецької //Сіверян. літопис. – 2001. – № 6. – С.50-55.
20. Шевченко В. Чернігівські стежки Марії Заньковецької //Літ. Чернігів. – 2000. – № 15. – С. 108 – 117.

21. Яній О. “Зорій довіку поміж нами”: (Сценарій вечора, присвяченого М.Заньковецькій) //Дивослово. – 1995. – № 12. – С. 55-59.


Матеріал підготувала
                    Є.Дідик 

Дописати коментар