вівторок, 23 лютого 2016 р.

До історії Рахівщини з істориком Миколою Ткачем: "Лінія Арпада" (+фото)

І. Деякі відомості про «лінію Арпада»

У 20-30-х роках ХХ ст. стара Європа істерично заривалася в землю. Майже вся її материкова частина була забудована численними військовими укріпленнями. Це були укріплені райони, опорні пункти, ДОТи, ДЗОТи, відкриті вогневі рубежі, траншеї, стрілецькі окопи, протитанкові піраміди, загородження, мінні поля, залізобетонні споруди тощо. 
Не обминула ця істерика й карпатські хребти. Угорці протягом більше  4-х років (з 1939р. по 1944р.) побудували тут досить потужні укріплення. Військово-оборонна система тягнулась вздовж старого кордону, який розтягнувся через весь Карпатський хребет довжиною не одну сотню кілометрів.
Ці споруди отримали назву «лінія Арпада», в честь князя Арпада, який у 889 році об’єднав угорські племена і у 896 році, перейшовши через головний Карпатський хребет у межах Верецького перевалу, заснував у Паннонії, що за Дунаєм, угорську державу. Оборонна система будувалася як ефективна лінія оборони з мінімальними затратами в найкоротші терміни, вона не була суцільною і складалася з окремих вузлів оборони. Крайніми її елементами були перевали Дукля – на заході, що тепер на кордоні між Словаччиною та Польщею, та Яблуницький – на сході, який знаходиться в межах України. Загальна її довжина досягала до 600 км. Основні і найпотужніші укріплення лінії було споруджено на Ужгородському, Мукачівському, Ясінянському та Хустському напрямках. Найбільше вузлів оборони на «лінії Арпада» будували в долинах річок.

Тепер «лінія Арпада» - це зруйновані ДОТи та ДЗОТи, залишки інших  військових об’єктів і оборонних ліній й так званих пірамід на річках, блокпостів біля мостів тощо. Це також танки і бронетехніка в Мукачеві та Ужгороді, гармати в Ясіню, Ужгороді та інших місцях, військові цвинтарі солдатів та добровольців. Серед них – поховання не тільки радянських бійців, а й пам’ятні місця загиблим воякам угорської армії і розстріляним євреям. Військових ліній оборони у Карпатах було шість: чотири угорських: «лінія Гуняді» у передгір’ї Прикарпаття, «лінія Ласло» на головному Карпатському хребті, «лінія Арпада» за 15-25 км. від головного хребта на  території теперішнього Закарпаття, «лінія Святого Іштвана», яка була продовженням «лінії Арпада» та дві чехословацькі: «лінія Масарика» і «лінія Бенеша» на заході сьогоднішнього Закарпаття. На території нашого краю на сьогодні є ще до 1,5 тисячі об’єктів періоду Другої світової війни. Серед них найпрезентабельнішою зоною є населений пункт Верхня Грабівниця с. Підполоззя Воловецького району, де знаходиться 1,5 кілометровий тунель з боковими відхиленнями. Там зберігалася амуніція і зброя, були розташовані контрольні виходи, вентиляційні шахти. Це військовий об’єкт в якому були всі умови, щоб довго тримати оборону, адже він являв собою мережу тунелів всередині гори. На сьогодні розвідано і загально відомо про кілометр-півтора ходів під землею. Тунелі – від дуже вузьких  до дуже широких – йдуть то рівно, то вгору, то вниз, мають виходи на поверхню. Виходи є різні – вертикальні і нахилені. Нахилені, напевне, для спрощення доставки припасів – пускаєш ящик – він сам їде, а там внизу ловлять. Виходи також укріплені, скоріш за все це колишні ДОТи, зв’язані з головним бункером. Майже всі ці ДОТи підірвані вже після війни. Кімнат як таких, відокремлених дверима й ізольованих, всередині мало, великі тунелі схожі на прохідні кімнати.
Про об’єкт ходять чимало легенд – найперше про замасковані ходи до інших укріпрайонів «лінії Арпада», наприклад, до Ужоцького, інший варіант, що є підземний тунель, який веде до с. Нижні Ворота. Важко повірити в таке, але все може бути. Фактів про це наразі немає, або вони замовчуються. Але якщо оглянути стіни з середини, то можна побачити декілька місць подібних на замуровані ходи. Схоже, тут багато невідомого і досліджувати є що. 
За віднайденими відомостями угорці будували цей бункер у 1939 році. Саме в той час у с. Підполоззя була розташована їхня дивізія. У селі ще й до тепер стоять дві будівлі, які вони спорудили. Головний хід до бункера був дуже добре продуманий інженерами. Це можна побачити, підійшовши до виходу.  Потужна бетонна стіна серед пагорба та залізні двері, які залишилися з тих часів, свідчать про надзвичайний об’єкт, що ховався за ними. Під час будівництва бункера до нього навіть проклали вузькоколійну залізницю.
У бункері аж до приходу радянських військ розміщувалися склади, їдальня, спальні приміщення і навіть церква, які з’єднувалися вузькими проходами. Можна лише припустити, що ці склади замуровані і до того ще й заміновані.
Цей об’єкт, за словами місцевих жителів, хоча вони нічого не могли бачити і не знали, що там відбувалося, бо ж ніхто живий із будівельників не залишився, мав 7 поверхів вниз, вглиб землі. Тунелі були шириною близько 70 см заввишки 1,9 м, великі галереї близько 2,5 м у висоту і близько 3 м в ширину. До цього часу в окремих приміщеннях видніються залишки комунікацій та дощечки на стінах, на яких висіли лампи. З бункера є три запасні виходи, котрі ведуть назовні через люки, що знаходяться посеред галявин. Бункер має три доступні поверхи, які на сьогодні можна оглядати і вивчати.
Мешканців навколишніх населених пунктів до будівництва бункера не допускали – усі роботи виконували військовополонені під керівництвом і конвоєм угорців. Але виникає запитання, які це і звідки у 1939 році в Угорщині могли бути військовополонені, адже у Другу світову війну вона вступила лише у червні 1941 року. Очевидно мова тут може іти лише про окремих захисників Карпатської України і євреїв, адже там є місця їх масового розстрілу, або цей об’єкт будувався значно пізніше. 
З часу встановлення радянської влади і аж до розпаду СРСР бункер формально знаходився під опікою військових. Усі виходи буди опломбовані, до підземелля ніхто з місцевих доступу не мав. Сьогодні багато туристів, зокрема угорців, відвідують об’єкти військового туризму, особливо «лінію Арпада». Їм є що оглядати, адже там деякі споруди не сертифіковані, інші розграбовані, окремі – засекречені. Для них одним із особливих об’єктів огляду, крім згаданого бункеру, є єдиний в Україні та країнах СНД мілітарі-готель «Грінгоф», що знаходиться в с. Гукливий Воловецького району, де знаходилося ставка 1-ї угорської армії, яка, разом з німецькою танковою армією, обороняла «лінію Арпада». [4.c.1-5.]



















ІІ. Українські історики про «лінію Арпада»

У 1995 році вийшов з друку ІІ том «Історія Закарпаття» в якому українські науковці на основі доступних для них документальних джерел та історичної літератури намагалися це зробити. Ними, зокрема були доктори історичних наук, професори УжНУ О. Д. Довганич, В. І. Ілько, І. М. Гранчак. Пишучи VII розділ названої праці під загальною назвою «Закарпаття у роки Другої світової війни. Визволення від фашистської неволі (березень 1939-жовтень 1944)» вони використали понад 200 різноманітних джерел, в тому числі і більше двох десятків іноземних, в першу чергу угорських та чеських. 
Висвітлюючи тему «Бої Червоної Армії за визволення Закарпаття» О. Д. Довганич писав, що в Карпатах була головна угорська смуга оборони, яка отримала назву «лінія Арпада». Це були природні і штучні споруди, як складові частини укріплених районів. Загальна система складалася з передового оборонного рубежа і проміжних рубежів на найголовніших оперативних напрямках системи основних укріплень по головному Карпатському хребту, які складали головну оборонну смугу в Карпатах.
Наступаючим потрібно було подолати найбільш високі частини Карпат довжиною 300 км по чотирьох основних напрямках, які співпадали з автомобільними шляхами і залізницями через гори, де були побудовані міцні укріплення, а саме на Ужоцькому, Верецькому, Вишковському, Яблунецькому перевалах. Лише з виходом у тил можна було блокувати ці міцні вузли оборони. Виходи з долин, підступи до населених пунктів прикривалися системою опорних пунктів і вузлів опору, а шосейні шляхи – штучними протитанковими ровами, залізобетонними тумбами, лісовими завалами, мінними полями.
Лівофланговий ясінянський напрям був укріплений на велику глибину. На підступах до Ясіня по Яблунецькому і Татарському перевалах було 36 залізобетонних сховищ, 32 ДЗОТи і ДОТи, 53 кулеметні майданчики, 1900 погонних метрів надовбів, 8 тисяч метрів траншей, 12 км колючого дроту, по якому був пропущений струм в 3 тис. вольт. 
Хустський напрям по двох гірських перевалах (Вишків-Хуст і Синевирська Поляна-Салдобош) прикривався шістьма вузлами оборони, які перекривали річки Теребля і Ріка, де від села Майдан до перевалу долину перекривало 11 рядів смуг надовбів, 37 ДОТів і 15 ДЗОТів. Одним із основних був Верецький напрям. Він вів до Мукачева. Тут було два проходи і два сильні вузли оборони та 6 вузлів довготривалої оборони в долині ріки Латориця. Дороги перекривали 8 смуг протитанкових надовбів, 6 рядів протитанкових ровів, 4 смуги мінних полів, 95 ДОТів і 37 ДЗОТів.
Перед Ужоцьким перевалом до кордону було 4 ряди протитанкових перепон, в глибину до 40 км, 6 вузлів оборони, які закривали проходи в долину річки Уж, 26 ДОТів і 60 ДЗОТів, багато вогневих позицій. Найсильнішим був Жорнавський вузол оборони. Мости і тунелі у всіх напрямках були підготовлені до підриву, що і було зроблено в ході відступу угорців.
Однак по всьому фронту суцільної лінії укріплень не було. Вони будувалися в ході наступу радянських військ і лише польового типу. Слабкий бік «лінії Арпада» - відсутність укріплень між основними напрямками по головному Карпатському хребту. Всього перед військами 4-го Українського фронту лише на оборонній лінії було 99 опорних пунктів, 759 довготривалих залізобетонних споруд, 394 дерев’яно-земляні споруди, 439 відкритих вогневих позицій, прорито понад 400 км траншей. Вважалося, що бойові дії у цих гірських умовах при такій насиченості інженерних споруд можуть вести з успіхом лише спеціальні війська. Це, як відомо, було здійснено звичайними польовими військовими частинами, але про прорив «лінії Арпада» наступаючими науковці з Ужгорода не згадують. Далі йшлося про відвід угорських військ, після тривалих боїв протягом першої половини жовтня, які вимотали їх. До кінця операції, що стверджувалося О. Д. Довганичем, сили угорців зменшилися у два рази. [4.c.534.], [3.c.7-14.]
На це не могло не вплинути те, що радянські війська вийшли за Віслу, а також було розгромлено обороняючих під Кишеневом і Ясами. Вихід Румунії з війни на боці Німеччини створили умови для обходу Карпатських гір з півночі військами 1-го Українського фронту, а півдня на територію Румунії – 2-го Українського фронту. Крім того, треба вказати і на те, що в середні жовтня 1944 року на бік радянських військ перейшов командуючий 1-ю угорською армією Б. Міклош разом з начальником штабом з наміром вивести цю армію з війни. Але цього не відбулося, бо німецьке командування швидко замінило керівний штаб армії своїми ставлениками, хоча ця подія не могла не внести певний розлад серед обороняючих Карпати, що можливо прискорило їх відступ. [1.c. 73,172,226-246.], [6.c.147.]


















ІІІ. Угорці про «лінію Арпада»


За твердженням окремих угорських істориків, «лінія Арпада» була побудована як державний кордон, а не для того, щоб у 1944 році зупинити наступ радянських військ, що, на думку автора статті, є сумнівним, адже вона укріплювалася до самого наступу радянських військ. Військові частини 4-го Українського фронту, ідеться далі у їх твердженнях, у серпні-жовтні 1944 року намагалися прорвати укріплення, але без результату, з чим можна погодитися, адже до такого висновку українські історики теж прийшли. Про це також ідеться у книзі маршала А. А. Гречка «Через Карпати» і в її перекладі на угорську мову в 1977 році. Тезами це можна висловити так: 4-й Український фронт у вересні-жовтні 1944 році не зміг прорвати «лінію Арпада»; 1-й і 4-й Українські фронти, об’єднавшись, теж не змогли цього зробити; і лише 2-й Український фронт з допомогою румунів, які відкрили фронт, досяг успіху та вихід військ 1-го Українського фронту за річку Сян, змусило обороняючих «лінію Арпада» відступити. 
Угорський історик, полковник Йозеф Янош Сабо у своїй книзі «Az Arpad-Vonal» пише, що «лінія Арпада» - оборонна лінія, яка будувалася угорськими військами в Східних Карпатах у 1943-1944 роках проти наступаючої Червоної армії. Та загальна кількість ДОТів, ДЗОТів, відкритих вогневих позицій на оборонній лінії в межах 4-го Українського фронту, яка наводиться, співпадає з даними українських істориків. Але щодо 400 км проритих траншей він вказує, що в цю кількість входять й окопи і додає нові відомості про протитанкові споруди, яких було 135 км. Є окремі розбіжності у відомостях по оборонних спорудах по уже раніше наведених напрямках, це Ужанському, Верецькому, Вишківському, Яблуницькому і Татарському, яке, за твердженням Йозефа Сабо, можна пояснити тим, що під час боїв на території Угорщини всі архіви угорського командування по «лінії Арпада» згоріли разом з будівлею, а армійські документи було знищено. 
Через певний період після розпаду Радянського Союзу і розвалу «соціалістичного табору» угорська асоціація військових наук, її технічний відділ провели конференцію на тему «Арпад-лінія. Професійне око», якою керував той же полковник угорської армії Йозеф Сабо, очевидно автор названої праці. Виступаючими на ній говорилося, що цей тип оборони, цю систему укріплень угорці використовували ще у Першій світовій війні і вона носила ім’я «Святого Ласло». При плануванні захисту кожної країни, будівництво укріплень велося з урахуванням її географічних умов. У даному випадку це гірська місцевість Карпат. Карпатська природна захисна лінія завжди відігравала важливу роль у прийнятті стратегії оборони Угорщини. Тому високі гори, вузькі долини були використані для укріплень. В деяких угорських історичних працях, де йшлося про «лінію Арпада», у свій час писали, що Угорщина почала будувати її з 1940 року. На відміну від українських істориків, вони наголошували, далі йшлося на конференції, що на самих перевалах укріплення не ставили, а сконцентрували увагу на укріплення місцевості поблизу річок і потоків, які вели вглиб сьогоднішнього Закарпаття. Особлива увага зверталася на зміцнення оборонних рубежів в ущелинах, і їх, на думку тодішніх військовиків, ні в якому разі не можна було подолати. Про це, як вони вважали, свідчили побудовані міцні ДОТи, ДЗОТи у центрі укріплень і по середині кільцевих укріплень (укріплених районів) – бункери-центри управління бойових дій, в окремих з яких були підземні ходи.
У зв’язку з відсутністю документів по «лінії Арпада», угорський Генеральний штаб і командування провели нові її дослідження, про що на конференції було особливо наголошено. Очевидно це велося з дозволу української сторони та з допомогою угорських туристів.
Ці дослідження переконливо показали, говорили там виступаючі, що їхні батьки й діди створили унікальну захисну систему фортифікаційної лінії, схожою з тими, які були побудовані в Європі. Але «Арпад-лінію» не зовсім можна було порівняти з будь-якими європейськими лінями, включаючи і «лінію Мажино». Угорські експерти вивчили ефективність різних систем захисту, недоліки і їхні переваги почали використовувати у Східних Карпатах. Починаючи з 1939 по літо 1944 років вони думали як захистити східні рубежі. І з цією метою вирішили повторно використати оборонну лінію Першої світової війни і модернізувати вже побудовані укріплення. Угорська держава і військове керівництво, незважаючи на гіркий досвід укріплених ліній Європи, не відкидали ідею зміцнення східних кордонів. Звичайно гігантського будівництва не було, як французької лінії, але в цьому й не було такої необхідності. Карпатський регіон прекрасно відповідав географічним вимогам, наголошувалося виступаючими, які сприяли захисту і ускладнювали наступ. Високі гори, вузькі долини і обмежений рух й то лише по окремих дорогах, дозволяли вільно пересуватись по шляхах військовій техніці. Таким чином, тогочасних варіантів військових оборонних технологій угорці не дотримувалися, що значно зменшило необхідність використання робочої сили. Вони нехтували несподіванками, оскільки знали точно, де буде наступати супротивник. Звичайно розуміли, що захист – справа не проста.
Як відомо, фортифікаційна битва – одна із найгірших військових дій, не тільки для наступаючих, але і для захисників, підкреслювалося на конференції. Угорські військові інженери це врахували і тому конструкції системи фортифікацій були розраховані на можливість відступу обороняючих. Вони намагалися уникнути будь-яких помилок, які ставили б оборонців у дуже складну ситуацію, адже ті мали бути у закритому положенні, схожі на перебуванні у підводних човнах. Сидіння в нерухомості мало збільшити схильність до паніки і негативно впливати на моральний стан вояків, якщо немає можливості відступу. А якщо немає надії на перемогу, то перед ним стояв вибір між смертю, або капітуляцією. Тому доля французьких, бельгійських та югославських фортифікацій викликали в угорського командування сумнів у тому, чи варто на це взагалі витрачати величезні кошти й зусилля і будувати форти. Угорське військове і політичне керівництво вважало, що це мало сенс, але за певних умов. Із жорсткої оборони, щоб затримати наступ або затримка наступу з метою полегшення відступу основних сил, вони вибрали останню умову, для чого були підготовленні відповідні військові частини, які могли це виконати. Ця ідея була не нова, тому що протягом перебування на цій території угорці в незліченних випадках вони використовували згадане природне карпатське утворення для захисту. Раніше для цього було достатньо закрити гірські перевали, але для боротьби з новою військовою технікою вже потрібні інші тактики ведення бою і готувалися їх впроваджувати. 
На головному Карпатському хребті знаходилася лінія укріплень, яка, як уже відомо, була побудована ще в період Першої світової війни і носила назву «Святого Лацлава». Але частина із вказаних укріплень були побудовані за Чехо-Словаччини, за якої тут були ще «лінія Масарика» та «лінія Бенеша». Ці лінії укріплень використовувалися, поряд із траншеями і окопами польового типу, які були вириті угорцями перед наступом радянських військ, для того щоб створити для наступаючих ілюзію прориву. Насправді на віддалі 15-25 км від головного хребта була справжня, добре укріплена «лінія Арпада». Кругова оборона укріплених районів по основних напрямках, як правило, складалася з 15 до 20 залізобетонних, а то й більше ДОТів і ДЗОТів в центрі з бункерами-командними пунктами з товщиною плит перекриття від 60 до 100 см. Тут були, крім стрілецької зброї, гармати, міномети, гранатомети і протитанкові засоби захисту в окремих з них автоматичними перемикачами. Для наступаючих справжні бої починалися тільки з відступом угорських вояків з передових польових позицій. Гірський рельєф: перевали, хребти, барикади, річки, потоки, дороги із закрученими поворотами, танкові перешкоди, завали унеможливлювали фронтові атаки на укріплені райони. Це можна було зробити тільки застосувавши обхідні маневри, але хребти між укріпленими долинами були малопрохідними. Правда, в цих прогалинах в обороні не було угорських військ у зв’язку з їх недостатньої кількістю. 
На конференції особливе місце займало висвітлення одного з важливих напрямків наступу радянських військ, де діяв 17-й піхотний корпус. Цей напрям був на Ясіня-Рахів-Марамароський Сігет. Перед наступаючими, після переходу Яблуницького і Татарського перевалів постало питання як подолати всі ділянки однієї з найсильніших гірських фортець «лінії Арпада», яка знаходилася дещо нижче Ясіня. До с. Ясіня вели три дороги, це з с. Микуличин, гірського пасма Брустури та з Рахова. У напрямку на Рахів і була побудована кругова лінія оборони, контрольні пункти якої були розташовані так: уздовж залізничної колії, друга зі сходу на далекому схилі за виступом гори, третя на правому березі Чорної Тиси. Всі вони були зв’язані з командним пунктом, що складався з чотирьох бункерів, за допомогою траншей. Він виглядав як форт. У випадку необхідності опорні пункти могли від нього отримати підтримку мінометним і артилерійським вогнем. Сам форт був побудований для перекриття дороги на Рахів. Вся оборонна система могла вести вогонь в круговому русі, передій край якої захищав колючий дріт з гумовими ізоляторами на стовпах з пропущеним по ланцюгу електричним струмом напругою в 3 тис. вольт. 
Виступаючі на конференції використали працю А. Гречко «Через Карпати», який писав, що угорській війська, відступаючи чинили запеклий опір солдатам 4-го українського фронту, які за 18 днів наступу (з 9 по 28 вересня) перетнули Карпатський гірський хребет і зайняли найважливіші на ньому перевали. У важких гірських умовах вони просунулися ще на глибину 4-7 км, йдучи гірськими стежками, а далі пройти не змогли із-за впертої оборони супротивника. Але жорстокі двотижневі бої вичерпували сили угорців, які зазнали великих втрат і вони не змогли утримати Ясінянський укріпрайон. У зв’язку з тим, що війська 2-го Українського фронту успішно наступали на півдні, зайнявши міста Дебрецен і Ніредьгаза, що загрожувало Східним Карпатам, угорці почали тут відступати, яких з 14 жовтня 1944 року став переслідувати 17-й корпус радянських військ. 18 жовтня вони зайняли м. Сігет, де відбувся першій прямий контакт 4-го і 2-го Українських фронтів після переходу їх через Карпати. 
Негативно вплинуло на становище угорських військ і те, що 16 жовтня командувач 1-ю угорською армією генерал-полковник Бела Міклош перейшов на сторону Червоної Армії, закликаючи за ним послідувати й угорців. І незважаючи на те, що німецьке командування швидко замінило його іншим командуючим, королівська армія почала розвалюватися. Багато вояків відчули, що війна програна і їх остання надія – Карпати – втрачаються. Вони уже не виконували накази своїх командирів і втратили всіляку віру в успішне продовження війни. Їх вже не міг зупинити навіть страх перед німцями, яким вони були союзниками і побігли, рятуючи своє життя. Але факт залишається фактом, що «лінія Арпада» була єдиним із укріплень в Європі періоду Другої світової війни, яку не було прорвано. І лише тоді її було подолано, коли угорські війська почали відступати. [5.c.67-77.], [2.c.265.]

У ході боїв за «лінію Арпада», які тривали більше двох тижнів, обидві воюючі сторони зазнали великих людських втрат. Незважаючи на всі зусилля наступаючих, їм не вдалося виконати поставлені радянським командуванням завдання по остаточному подоланню головного Карпатського хребта. Це вдалося досягти 4-му Українському фронту лише тоді, коли війська 1-го Українського фронту вийшли за річку Вісла, а    2-ий Український фронт, у зв’язку з виходом Румунії із війни, досягнув території тодішньої Угорщини. Під загрозою оточення угорці почали виступати, залишаючи оборонні споруди. Таким чином із усіх укріплень Європи «лінія Арпада» була єдиною лінією оборони періоду Другої світової війни, яку не було прорвано наступаючими.  
Лінія Арпада в с.Богдан

Лінія Арпада смт.Ясіня


Література:

1. Гречко А. А. Через Карпати. – Москва, 1960.
2. Григоренко П. Г. Спогади. – Київ, 2007.
3. Довганич О. Д., Пушкаш З. А., Троян М. В. Закарпаття в роки війни. – Ужгород, 1990.
4. Нариси історії Закарпаття. Т. ІІ. – Ужгород, 1995.
5. Szabo Jozsef Janos. Az Arpad-Vonal. – Budapest, 2002.
6. Інтервидання про «лінію Арпада».



Лінія Арпада смт.Ясіня

Лінія Арпада смт.Ясіня

Лінія Арпада смт.Ясіня

Микола Ткач – історик
Дописати коментар