субота, 19 листопада 2016 р.

І редактор, і духовний побратим...

                                      

Трапляється,  Всевишній винагороджує  стрічею  з людьми, яким судилося  зіграти в нашому житті особливу роль. Роль друга, або ж, як писав незабутній Василь Симоненко, «по духу брата». Саме ним – духовним побратимом-однодумцем, старшим колегою-наставником, вірним у великому і малому, був для мене редактор-книговидавець Леонід Дмитрович Годований. 19 листопада 2016 р. йому б виповнилося б славних вісімдесят. Проте доля розпорядилася по-іншому: відійшов у вічність 28 січня ц.р. Нагадую краянам про цей сумний ювілей, щоб ще раз вклонитись світлій  пам’яті людини, яка залишила яскравий слід в історії вітчизняного книговидання, піднесла книгу, особливо туристично-краєзнавчого спрямування, на високий не лишень змістовий, але й мистецький рівень. Зрештою, про людські якості,  високий професіоналізм  Л.Д. Годованого, його особливе художнє чуття детально  йдеться в автобіографічному нарисі моєї книги «Митець з гуцульського Парижа». 


      Ось короткий витяг з нього: 
“...Окремо хочу сказати про співпрацю з одним із старших колег, професіоналом своєї справи, редактором туристичної та краєзнавчої літератури “Карпат” — Леонідом Дмитровичем Годованим. За весь період співпраці у “Карпатах” і поза ними (а це понад тридцять років), ми жодного разу не конфліктували, зате було безліч суперечок, коли змагалися творчі аргументи стосовно підготовки видань. Він завжди вникає не тільки в текстову частину книги, але вміє толерантно запропонувати своє бачення дизайну, над яким працював я. Він має художнє чуття і є першим моїм критиком та порадником. А його коронне питаннячко “А тепер, Миколо, — “вопрос на засипку…” означало і його захоплення, і зауваження, і власні сумніви стосовно окремих прийомів дизайну, а взагалі — наступне допрацювання лише на користь художньому оформленню.
Навчився я у нього і редакторськиих азів. До прикладу, робота над фотокнигою “Іду Карпатами”. Первісний — чорно-білий — варіант видання формував насамперед автор Т. Гасич та я, як художній редактор і автор макета... Аби осучаснити дизайн теперішньої фотокниги, збагатити її візуальний зміст вирішили додати кольорові ілюстрації, які б за змістом були близькими до чорно-білих побратимів...
...Без співпраці з ним нереально було створити дизайн фотокниги саме такого рівня. Було напрацьовано в цілому понад 600 варіантів розгортів, з яких мені Л. Годований допоміг відібрати найоптимальніші 172 розгорти для книги...
І ще одне цікаве спостереження. Вибір варіантів кожного з нас у більшості випадків співпадав майже на 99 відсотків. Працювати з паном Леонідом — неабияке задоволення. Ми розуміємося з півслова. Я тільки відкрию вуста, аби виголосити перші слова своєї сентенції, як він зупиняє мене: “Ну, Миколо, ти знову мене випередив… Саме так про це подумав…”. Не менше разів траплялися випадки, коли я “прочитував” думки старшого колеги.
І це тільки окремі деталі моєї багаторічної співпраці з Леонідом Дмитровичем. Без його плідної допомоги не було б багатьох цікавих — уже виданих і напрацьованих на майбутнє видань, художнє оформлення до яких випало створювати саме мені. Навіть і книги “Митець з гуцульського Парижа...” не було б... ”

  До написаного вище додам тільки, що «екзотична», як вважає дехто, назва мого творіння має власну передісторію. Спочатку стаття Леоніда Годованого (про мене) «Митець з гуцульського Парижа» побачила світ  в  історико-культурно-краєзнавчому часописі «Ґражда» суспільно-культурного товариства «Гуцульщина» у Львові (6, 2007), а згодом у всеукраїнському екологічному журналі «Зелені Карпати» (1-2, 2008).







Електронний варіант статті http://zakarpattya.net.ua/Blogs/108729-Mytets-z-hutsulskoho-Paryzha

При формулюванні назви Леонід Дмитрович відштовхувався від крилатого вислову відомого громадсько-політичного діяча Закарпаття, уродженця Гуцульщини Степана Клочурака «…Рахів – гуцульський Париж», опублікованого 1937 р. на сторінках газети «Нова Свобода», а також  книги віршів Василя Кухти «Гуцульський Париж» (2007, до якої я зробив художнє оформлення). Саме з легкої руки останнього (був ініціатором і редактором першого видання книги  М. Мушинки «Лицар волі» (1995), до якої увійшла і публіцистика С. Клочурака)  ця метафора  стала  яскравим (не тільки гуцульським) брендом… 
     Твердо переконаний, що звістка, яка ощасливила мене наприкінці березня ц.р., порадувала би і мого духовного побратима, який нечекано відійшов у засвіти: на засіданні експертної ради Закарпатської облдержадміністрації з питання видання творів закарпатських авторів із представлених на розгляд 36 рукописів різних жанрів схвалено до друку за кошти держбюджету 16, в тому числі і книгу Миколи Дем’яна «Митець з гуцульського Парижа», ініціатором і першим редактором-упорядником якої був незабутній Леонід Дмитрович Годований…
     Щира дяка Тобі і вічна пам’ять, мій духовний побратиме! 


Микола Дем'ян
художник-графік


Леонід Дмитрович був причетний, як редактор, до всіх 14 частин публікацій електронної версії книги Миколи Дем'яна «Митець з гуцульського Парижа»  на  блозі нашої бібліотеки. Цього б не сталося без підтримки його редагування.

Ось, що він сам про це писав: "...Так було (подекуди є ще і досі) до тих часів, коли планету Земля оповили тенета Всесвітньої павутини. У тих тенетах також «заплуталася» традиційна паперова книга –дитя Йогана Гутенберга та Івана Федорова. Проте паперову книгу не спіткала доля мухи у тенетах павука. Вона вижила, трансформувалася і призвичаїлася до життя-буття у новітньому середовищі, здобувши сучасні дизайнерські шати, припавши до смаків та уподобань сьогоденного ІТ-покоління.
Для мене подібне перевтілення — це робота над електронною версією книги Миколи Дем’яна «Митець з гуцульського Парижа…». Виявилося, що електроніка володіє власними ноу-хау, які дозволяють здобутки паперової версії книги зробити виразнішими, цікавішими, а для читача почасти іноформаційно насиченішими, бо дозволяють побачити ілюстрації у кольорі максимально великими (в межах екрану монітора) і у необмеженій кількості (паперова версія у цьому випадку має технологічні обмеження). Електронна версія (на відміну від паперової) дозволяє художньому редактору використати громаду фантазії у дизайні, а літературному редактору повправлятися у  смислових акцентах через розмір, накреслення і колір текстових фрагментів. Словом, мені — кондовому редактору паперової версії книги — стало цікавіше працювати над електронним варіантом, бо давало більше моментів достукатися до душі і серця читача..."

Щоб переглянути всі частини книги, тисніть тут.





Дописати коментар