Минуло 3 роки від того часу коли
найкращі сини України, одні з перших, віддали своє життя в боротьбі за
самовизначення нації. Це сталося в Києві під час Революції Гідності. Вони стали
символом самовідданості для всіх українців.
Навіщо вони йшли вперед? Навіщо?
Адже Їм так багато було чого втрачати! Вони пішли на смерть, тому що бути
солдатами. Це не значить вміти тільки добре стріляти та знатися на тактиці.
Бути солдатом - значить не відокремлювати свою особисту гідність від гідності
за свою державу. Це значить поважати і любити не тільки те, що є в тобі та на
тобі, але й все те, що навколо тебе. Твоя країна. Твоя колиска. Твоя
відповідальність.
Не спи, моя рідна земля!
Прокинься, моя Україно!
І вони не спали. Вийшли і повстали, тому що вперше в історії
незалежної України були прийняті закони, які як висловилася Міжнародна організація
Transparency International: «знищать будь-які прояви громадської непокори в
Україні, покладуть початок репресій і перетворять Україну на диктатуру".
22 листопада в читальній залі Рахівської центральної
районної бібліотеки зустрілися члени клубу за інтересами «Співрозмовник», щоб в
скорботі й з великою вдячністю згадати Героїв Революції Гідності.
Учасники
згадували день великої і чистої жертви, атмосфера була оповита смутком. На
екрані демонструвалися слайди та документальні фільми, а ведучі Яворенко Марія
та Зварич Ганна розповідали про учасників Революції Гідності: хто вони були і
за що боролись, у що вірили, заради чого вони померли.
Посивілі жінки у чорних хустинах
…Скільки ж їх? Скільки сліз? Хіба можна висловити словами материнське горе?!
Цинкова труна, свіжа могила, фотографія у чорній рамці… Вічний біль. Вічна скорбота.
На
долю матерів випав тяжкий Хрест, втрата синів до скону буде ятрити душу.
Дивися, мамо, день який ясний,
А ти рідненька, так нестримно плачеш…
Напевне, знову, в тім моя вина,
Але, матусю, ти мені пробачиш…
І не тужи
над тілом ти моїм,
Страшенних ран тих бачити не треба.
Я завжди буду хлопчиком твоїм
І вітерцем горнутимусь до тебе…
Матусю рідна,
так багато нас
Сьогодні полягло за Україну…
Весною ж пахне… Скоро у садах
Лунати буде пісня солов,їна…
Не плач , матусю, і мені пробач,
Що не вернувся я живим до тебе.
Я буду тут, поки стоїть Майдан,
А потім, мамо, я піду на небо..
Вірші «Дві душі», «Не спи моя рідна земля», «…Ти бачив як
Ангели в Небо летіли», не без сліз читали бібліотекарі Олена Кокіш-Мельник,
Ганна Сливка та Оксана Федірцан. Доповнювала годину пам’яті книжкова виставка
«Герої не вмирають».
Ми сьогодні в скорботі й з
великою нашою вдячністю згадуємо Героїв світлої пам’яті Небесної Сотні. котрі
відтепер постійно споглядатимуть за нами та нашими вчинками.
Гідність, відданість та патріотизм сьогодні
засяяли новими гранями. Стали своєрідним поштовхом для переосмислення глибокої
суті людського буття.
Дякуємо всім
Героям Небесної сотні! За те, що не пошкодували
ЖИТТЯ заради нас з вами! Заради нашого майбутнього! Спасибі всім,
хто відстояв МАЙДАН, за яскравий приклад мужності, сили духу,
чесності і патріотизму!
А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко,хоч Майдан ридав..
І з кров ю перемішана сльоза....
А батько сина ще не
відпускав..
Й заплакав Бог, побачивши загін —
Спереду--сотник
,молодий,вродливий,
І юний хлопчик в касці
голубій ,
І вчитель
літній--сивий-сивий..
І рани їхні вже не їм болять..
Жовто-блакитний стяг
покрив їм тіло..
Як крила ангела,злітаючи
назад,
Небесна сотня в вирій
полетіла..
Хвилина
мовчання… Найдовша хвилина. Хвилина мовчання… Найтихіша. Найсумніша. Найтяжча
хвилина…
Хвилиною
мовчання закінчилася зустріч. Вона справді була найдовша… найтихіша…
найсумніша… найтяжча хвилина.
Ганна Зварич
методист Рахівської ЦРБ
Немає коментарів:
Дописати коментар