середа, 7 березня 2018 р.

Вони прославили свій край: Федурця Валерій – людина творець



Валерій Іванович Федурця один з тих, хто знаходиться  в галереї сучасних митців. І ця любов до мистецтва прокинулась в ньому ще в ранньому віці. Народився 8 серпня 1965р. в м. Рахів у сімї службовців. Мати, Марія Миколаївна, багато років очолювала колектив районної бібліотеки для дорослих, а батько, Іван Дмитрович, працював завідуючий відділом культури, з часом заступником голови Рахівського райвиконкому, а на пенсію пішов з профспілкової роботи заводу  «Конденсатор». Валерій ріс кмітливим і допитливим хлопчиком. До всього мав цікавість. Це помітили у Рахівській середній школі №1, особливо у міській музичній школі,  куди батьки віддали його в науку та в авіамодельному гуртку районної станції юних техніків. Займався він також фотографіями, скульптурами, столярством, виготовляв маски, макети,трафарети, іграшки тощо.
І щоб не взяв, пісок чи глину, метал чи деревину, скло чи пластик – люба речовина в його руках оживала.

Та над усе захоплювався живописом. У шкільні роки відвідував заняття в художній студії, де любов до малювання прививав йому відомий художник, вчитель – методист, Василь  Дмитрович Зейкан. Під час дитячих «планерів» він годинами спостерігав за неповторною красою навколишньої гірської природи і черпав у ній сюжети для пейзажів, які неодноразово демонструвалися на виставках. Напевне ця діяльність  відіграла свою роль у подальшій долі, коли батько вперше познайомив його у 1980 році з коренерізьбярами Великобичківського лісокомбінату. У той період там у сувенірному цеху була організована відповідна дільниця, яка з часом переросла в цех. Очолював цю ділянку роботи Олексій Іванович Паша, родом із Молдови, де уже добре зналися на мистецтві коренерізьбярства.
            Ось до таких майстрів і прийшов тоді юнак. З теплотою згадує свого наставника – коренерізьбяра Миколу Коржа та інших колег, які придивляючись до хлопця і допомагаючи, розпізнали в ньому справжнього майстра. Там попрацював рік, потім було навчання у Львівському лісотехнічному інституті, де здобув спеціальність інженера – конструктора меблевого виробництва. Та цього було досить, щоб й донині закохатися у ту чудову творчість. Закінчивши інститут, повертається у лісокомбінат, який дав йому дорогу в життя і успішно працює за здобутим фахом у меблевому цеху. Саме здібності художника, коренерізьбяра, з його витонченим смаком, були потрібні під час проектування, конструювання високохудожніх меблів, які тоді виготовляв лісокомбінат. До цього руки,знання і хист й доклав Валерій.
            Однак різець не полишив. Коріння, як він вважає і по нині, не лише мертвий матеріал, звичайне дерево, а чарівний витвір природи, яка відтворила в ньому певні образи. І саме від художника залежить його хист і вміння, аби передати їх для себе і для людей. А це дано не кожному, а тільки справжньому майстрові. Хто закохався у мистецтво коренерізьбярства, той знає, яка це копітка і важка праця. До рук різьбяра потрапляє неймовірної твердості матеріал, деформований природою. І чим у складніших умовах він росте, тим чудернацьких форм набуває. Саме такі корені у майстрів цінуються найбільше. А до такого коріння потрібні терпець, витривалість, чіткі руки, окрім, звичайно, мистецького хисту. З теплотою згадує Валерій свій перший виріб – вирізьбленого з кореня чорта, який миється у кориті.
А потім було багато інших виробів з деревини, взятих з лісу. Адже саме В. Федурця, як ніхто інший, тонко відчував на скільки глибокими і навіть інтимними є паралелі між гілками, корчами, пеньками, коренями, з одного боку, і людською вдачею та долею. Хист майстра коренепластики у тому і полягає, щоб продемонструвати цю аналогію – ненав’язливо, десь на напівтонах, а все-таки цілком відчутно, особливо для вдумливого глядача. Кожне дерево має якусь людську вдачу – всякий вид, популяцію і навіть особистість. Майстер просто видобуває назовні те, що ховалося десь у глибині.
Основні тематики над якими працює автор – казкові та історичні персонажі, а саме: Лісовики, Мавки, «Розп’яття Ісуса», «Людина, яка пише листа», «Змій Горинич», «Ходжа-Насреддін», легендарні герої Гуцульського краю. Тут і «Опришок з барткою», «Гуцул з люлькою», «Приборкання непокірного коня», ріг «Гуцульське щастя».  Є також багато робіт, які відтворюють звукові образи: «Троїсті музики», «Віолончеліст», «Чардаш Монті», «Музика», «Арфа лісу» тощо. Відчувається, що музика немовби переповнювала душу майстра, коли він різьбив кожен свій витвір.
І немовби з кожним рухом різця дерево видавало все нові звуки, які тут же загусали, залишалися в ньому навіки, аби звучати перед здивованими глядачами. Його творіння сягає й доісторичних часів, адже виготовляв химери періоду, коли у первісних людей, з появою  у них свідомості і мови, зароджувалися міфи,а також  з античним рогом достатку. Валерій виготовляв також вази, підсвічники , світильники, вішаки та чимало іншого. Лабораторія майстра багата на різні творіння рук його. Коли заходиш до його майстерні і немов справді потрапляєш у незвіданий світ. Все це свідчить про широкий діапазон творіння автора на основі глибоких знань історії роду людського.
            Навчаючись в інституті вів там гурток з коренерізьбярства. У Львові залишив після себе гарно обладнаний різьбленими виробами кафе-бар. У районній бібліотеці для дорослих декілька разів влаштовувалися виставки різьбярських творів майстра та художніх полотен – пейзажів Рахівщини. Роботи митця демонструвалися на комерційній виставці у Києві, на міжнародних гуцульських фестивалях у Вижниці і Рахові, на крайові колективній виставці гуцульських художників. Черговими вагомими сходинками в художній діяльності стали персональна виставка у 2014 р. в Ужгороді та неодноразовий показ його робіт і прийоми їх виготовлення у власній майстерні по обласному телебаченню. Всюди відвідувачі тепло відгукувалися про роботи. Твори майстра знаходяться в галереях і приватних колекціях України та за її межами , в тому числі й у США. Незважаючи на високу посаду, адже  є головою профспілки працівників лісового господарства і мисливства області, він і далі, у вільний від роботи час, зайнятий своєю улюбленою справою. В. Федурця  є членом спілки професійних художників Закарпаття.
Про нього неодноразова писали районна і обласні газети, про його роботи, виставлені на суд глядачів йдеться у збірці «Закарпатська Гуцульщина» (1993р.), у журналі «Карпатський край» №1-2 за 1994р. та у путівнику «Різьба по дереву в роботах Валерія Федурці» за 2014р. А колишній однокласник Андрій Шмиг  у свій час присвятив йому вірша, що закінчується словами, які  у повному об’ємі характеризують всю творчу діяльність майстра: «Своє життя не зводиш нанівець бо ти людина, ти Творець!»
                                                                                      За матеріалами Миколи Ткача – історика, краєзнавця.
    

Немає коментарів: