ПРЕЗЕНТАЦІЯ КНИГИ ВАСИЛЯ ВАСИЛЬОВИЧА ШМИГА «СКЕЛЯ КОХАННЯ»
Карпати мої Карпати,
Це зелені ліси і квітучі поля,
Це просторі полонини, де панує
краса
Це високі вершини, що
торкаються синього неба.
В. Шмиг «Карпати, мої чудові Карпати»
Гуцульщина…Одне слово, а як багато в ньому героїчного, легендарного,
історичного. Здається невеликий регіон, розташований в мальовничих Карпатах,
покритий, зеленими лісами, оповитий синіми хмарами, а виглядає, немов писанка в
лоні України.
Гуцулом не можна стати – ним можна народитися і бути, а зрозуміти цей
дивовижний край це прекрасна можливість і мудрий дар. Бо тільки тут можна
скуштувати справжньої овечої бринзі. Тільки тут роблять найтепліші у світі
ліжники, тільки вишита сорочка довгими вечорами в гуцульській хаті ще довго і
романтично пахнутиме димом від смерекових дров, що горіли у печі.
Шановних гостей, запрошених, друзів,
колег сьогодні об’єднала презентація-зустріч книги Василя Васильовича Шмига
«Скеля кохання».
Кохання – це велике почуття, без якого не може бути життя. Про вічну
загадку любові писали поети, самі закохані, творили найкращу у світі музику
композитори. Та скільки про кохання не
було б написано – його драматизм, своєрідність, багатогранність не можуть бути
вичерпані. Допоки живе на землі людина,
допоки б’ється її серце.
Цінним дарунком для нашого гуцульського краю є
книга написана на основі народного переказу, яка відкриває таємницю події, що
сталася 1840 року в селі Костилівка, розповідає про нещасні взаємини молодої
закоханої пари. Марічка, дівчина з багатої сім’ї, та Іванко, хлопець із
простолюду, по-справжньому покохали одне одного. Але їхня любовна драма тривала
недовго і закінчилася трагічно. Однак головні герої твору зуміли довести, що
кохати не можна заборонити, бо це приводить до непередбачуваних наслідків. В
цій книзі відтворено широчінь і глибину гуцульської душі, де міцно переплетено все – Душа, Серце, Доля.
У моральному плані повість стверджує, що багатство не рятує від горя, воно
стає непотрібним і руйнується, як відплата за заподіяне зло, а бідні люди
стійко витримують найстрашніше горе. В цьому допомагає їм Господь Бог, який і
дає їм певні випробовування.
Книга складається з двох частин : І.- «Любов і смерть закоханої пари»; ІІ-«
Горе і страждання». Розпочинається книга розділом «Знайомство»
« Іванко Кушнір тихо підійшов до річки і побачив красиву дівчину
з довгим
розпущеним волоссям. І … оторопів. Вона сиділа на березі біля
води
і плела вінок, а біля неї на землі лежало багато квітів.
Ставши біля
верби, що опустила довге гілля до землі.
Він мовчки
дивився на дивну красуню і не міг відірвати від неї очей.»
Потім було «Перше побачення», «Друге побачення», «Зустрічі біля річки»,
«Зустрічі із злим сусідом» - Віктором Девонським, який доповідав батькові Владиславу Корвіну про таємні зустрічі
Марічки із Іванком.
У розділі «Новина для Марії Кушнір»
зворушливо написано діалог матері і сина:
І. - Іванку, сину мій. Лишися
тієї дівчини. Навіщо ти з нею зв’зався? Ти знаєш, які в неї батьки, вони не
дозволять, щоб ти їхню доньку брав за жінку. Іванку, я тебе прошу, покинь її.
ІІ - Мамо, вже пізно. Я її не
можу покинути, тому, що я її дуже люблю. Мамо, без неї моє життя не має сенцу.
І. – Іванку, але навколо є інші
дуже красиві дівчата, які підходять тобі. А Марічка виросла в багатій сім’ї, в
них усього вдосталь. Вони ніколи не погодяться видати її за тебе. Я їх добре
знаю.
ІІ. - Мамо, мені інших дівчат
не потрібно, а тільки її одну…
- Щоб не було, я все одно буду
її любити і все зроблю. аби вона стала моєю жінкою. ЇЇ батьки не зупинять ані
мене, ані її.»
Продовжують книгу розділи «Зустрічатись заборонено» та «Остаточне рішення
Владислава». Автором зворушливо описано як батько Марічки забороняв Іванкові
зустрічатися з нею, як вирішив віддати заміж Марічку за багатого хлопця. За
таємні зустрічі із коханим Іванком вона була неодноразово покарана.
Нікого не залишить байдужим
«Останній вечір», цим розділом завершується перша частина книги. Його не можна
читати без сліз на очах, особливо зворушлива остання записка Марічки:
"Дорогі мої батьки! Коли пишу ці слова у мене серце стискається від болю, а
душа плаче гіркими сльозами… "
:«Тримаючись за руки, вони подалися на вершину скелі….»
Частину ІІ «Горе і страждання» відкриває розділ «Жахлива звістка». Як в
родині Марічки та Іванки сприйняли їх трагічну смерть.
«Жахлива звістка полетіла в сусідні села. Люди розмовляли тільки про
Марічку та Іванка, які молодими покинули цей світ". Дізнаємося як готувалися до
похоронів в обох сім’ях «На кладовищі», «Поведінка Владислава лякає всіх»,
«Відмова священика». Священик спочатку відмовився проводити обряд поховання так
як це заборонено християнським законом, але потім на прохання старости
погодився.
Гортаючи сторінки книги, ми дізнаємося, що ця трагедія згубила обидві родини:
батько Марічки Владислав помер, він не міг пережити такої
важкої втрати, Еріка – мати Марічки
«близько двох місяців померла».
«Владислав сидів біля дочки, він, убитий горем, ні з ким не розмовляв.
Тільки зі своєю донькою. Його обличчя потемніло, очі почервоніли, появилася
сивина. Він сидів на стільчику і дивився на Марічку, а з його очей капали сльози. Він глянув на
людей, які сиділи напроти нього, і запитав:
-
Скажіть люди, що мені потрібно зробити, аби повернути
Марічку? Що робити? Але люди здивовано
дивились на нього і мовчали.»
Надзвичайно
хвилюючі сторінки ми читаємо у розділі «Поховання Марічки та Іванка».:
«У церкві поставили дві труни перед
вівтарем. Дві великі родини стали по обидві сторони. Двоє чоловік почали
роздавати кожному свічки, які мають горіти протягом Літургії.
Два священики розпочали
похоронну відправу за новопреставлених Марічку та Іванка. Люди плакали,
голосили,а матері кілька разів непритомніли і падали. Лікар вчасно приводив їх
до тями»
У кінці Літургії один із священників розпочав
проповідь…
«Горе і радість завжди поряд з
людиною. Горе страшне для людини, і вона іноді не в силі його перенести і ламається, як суха травинка від
сильного вітру. Іноді горе робить у душі людини великі рани, які залишаються на все життя. Але горе – це
випробовування, яке дається кожній людині нашим
Господом Ісусом Христом.»
«Життя продовжувалося. Але не
було вже таким веселим і, радісним і щасливим. Разом із Марічкою та Іванком пішла радість. А
залишився смуток».
Звершується ця зворушлива розповідь розділом «Життя в селі після
похоронів». Марія Кушнір теж горювала за
сином. Вона часто відвідувала його могилу. Приносила квіти, замовляла молебні у
Божому храмі.
В ході презентації демонструвалось уривок з відео «Скеля кохання» (
В.В. Шмиг)
Побажаємо нашому автору міцного
карпатського здоров’я, особистого щастя,
щедрого творчого довголіття, поетичного пера, наснаги для подальших творчих
звершень на многії і благії літа, на
славу Гуцульщини та України.
Присутні також мали можливість переглянути виставку робіт місцевої майстрині-вишивальниці Данюк - Мигалинюк Галини.
Дякую, Боже, за сьогоднішній день,
Дякую, Боже, за те, що живем,
І зустрічаємо з сонцем світанок.
За щастя і радість, любов до життя,
За храм, що зібрав нас докупи,
За творчість, наснагу, нестримність бажань,
І силу Гуцульського духу.
За силу Небесну, що творить добро,
Й веде нас в незвідані далі.
Дякую, Господи, просто за те,
Бібліограф ЦРБ : М.В. Яворенко
.png)
Немає коментарів:
Дописати коментар