Авторська рубрика поетеси
Наталії Гузнак
Бабусині
руки
Буває, так туга за нею здолає.
Лиш очі закрию і бачу її.
І наче прожитих тих років немає,
Бабуся жива і обід на столі.
Всміхнеться і скаже: « Поїж же онучко.
Ось борщик з сметаною і пиріжки».
А я підведуся з стільця свого рвучко,
Її обніму, припаду до руки.
Притисну до себе ті руки трудящі,
В мозолях, у вузликах прожитих літ.
Вони найніжніші у світі, найкращі!
Бо скільки ж мене рятували від бід.
… Так щемко на серці. Бабусі немає.
Покинула нас, і пішла за межу…
Та навіть і звідти мене зберігає,
І бачить, як я по життю все біжу.
Калинова моя Україна
Калинова моя Україна!
Край пісенний, мій край чарівний!
Де від прадіда-діда родина,
Тато з мамою прихисток мій.
Рідне місто – перлина в степах.
Перший крок, перше слово, кохання.
Запах хліба, колиска в житах,
Перші сльози, і перше зізнання.
Кожен клаптик тут рідний такий,
Все з дитинства своє і знайоме.
Стежка та, що веде у світи,
І щоразу вертає до дому.
Рідний дім, моя рідна земля,
Де моя пуповина зарита.
Я дитина, я донька твоя,
І душа моя завжди відкрита.
Калинова країно моя!
Хіба краща у світі буває?
Я дитина, я донька твоя!
Моє серце для тебе співає!
Ти людина
Не принизливо пробачення просити.
Сильним духом людям - це під силу.
Визнавать помилки, треба вміти.
Хоч потрапиш під огуди зливу.
І не завжди легко пробачати,
У душі образи не носити.
Кривднику в біді допомогати,
Хоч не легко так, а все ж простити.
Досконалих в світі не буває.
У життя дороги не прості.
І ніхто на жаль із нас не знає,
Заведуть куди дороги ті.
Як би не складались карти долі.
Те, що ти людина - пам ятай.
Все в руках у нас, у нашій волі,
Ти собі, і іншим вибачай.
Байдужість і бездушність
Байдужість і бездушність, крокують поряд завжди.
Вони рідня неначе, як сестри - близнюки!
Їм байдуже до горя, і інших негараздів,
Коли в біду ти втрапиш, не подадуть руки.
Холодні очі й серце, до всього їм байдуже.
Ти на шляху життєвім таких людей стрічав?
Ніколи в душу тільки не допускай їх, друже,
Щоб розум твій, ти чуєш, цих почуттів не знав!
Живи на повну силу із радістю, печаллю.
Лиш той, хто гірко плакав - уміє порадіть.
І тільки той, хто втратив – я це напевно знаю,
Цінує як коштовність життя найменшу мить
Без любові в світі ми ніхто
Сонця промінь день новий запалить,
Подарує світло і тепло!
Все живе добро і ніжність вабить.
Без любові в світі ми ніхто!
Ось дитя, що робить перші кроки.
Оберіг для нього ніжність мами.
Пронесе любов вона крізь роки,
І молитву довгими ночами.
Час мине, і виросте дитина,
У душі народиться кохання.
І його полюбить та єдина,
Будуть поцілунки до світання.
З’явиться на світі знов дитятко,
Радість, ніжність будуть відчувати,
І тепер йому вже мама й татко
Будуть серце й душу віддавати.
І людина і мала комашка,
Всі добра і ніжності шукають.
Дерево могутнє і ромашка
Листячко до сонця простягають.
Не скупіться люди дарувати,
Своїм ближнім ви сердець тепло.
Бо ж для щастя треба не багато…
Без любові в світі ми ніхто!
Буває, так туга за нею здолає.
Лиш очі закрию і бачу її.
І наче прожитих тих років немає,
Бабуся жива і обід на столі.
Всміхнеться і скаже: « Поїж же онучко.
Ось борщик з сметаною і пиріжки».
А я підведуся з стільця свого рвучко,
Її обніму, припаду до руки.
Притисну до себе ті руки трудящі,
В мозолях, у вузликах прожитих літ.
Вони найніжніші у світі, найкращі!
Бо скільки ж мене рятували від бід.
… Так щемко на серці. Бабусі немає.
Покинула нас, і пішла за межу…
Та навіть і звідти мене зберігає,
І бачить, як я по життю все біжу.
Калинова моя Україна
Калинова моя Україна!
Край пісенний, мій край чарівний!
Де від прадіда-діда родина,
Тато з мамою прихисток мій.
Рідне місто – перлина в степах.
Перший крок, перше слово, кохання.
Запах хліба, колиска в житах,
Перші сльози, і перше зізнання.
Кожен клаптик тут рідний такий,
Все з дитинства своє і знайоме.
Стежка та, що веде у світи,
І щоразу вертає до дому.
Рідний дім, моя рідна земля,
Де моя пуповина зарита.
Я дитина, я донька твоя,
І душа моя завжди відкрита.
Калинова країно моя!
Хіба краща у світі буває?
Я дитина, я донька твоя!
Моє серце для тебе співає!
Ти людина
Не принизливо пробачення просити.
Сильним духом людям - це під силу.
Визнавать помилки, треба вміти.
Хоч потрапиш під огуди зливу.
І не завжди легко пробачати,
У душі образи не носити.
Кривднику в біді допомогати,
Хоч не легко так, а все ж простити.
Досконалих в світі не буває.
У життя дороги не прості.
І ніхто на жаль із нас не знає,
Заведуть куди дороги ті.
Як би не складались карти долі.
Те, що ти людина - пам ятай.
Все в руках у нас, у нашій волі,
Ти собі, і іншим вибачай.
Байдужість і бездушність
Байдужість і бездушність, крокують поряд завжди.
Вони рідня неначе, як сестри - близнюки!
Їм байдуже до горя, і інших негараздів,
Коли в біду ти втрапиш, не подадуть руки.
Холодні очі й серце, до всього їм байдуже.
Ти на шляху життєвім таких людей стрічав?
Ніколи в душу тільки не допускай їх, друже,
Щоб розум твій, ти чуєш, цих почуттів не знав!
Живи на повну силу із радістю, печаллю.
Лиш той, хто гірко плакав - уміє порадіть.
І тільки той, хто втратив – я це напевно знаю,
Цінує як коштовність життя найменшу мить
Без любові в світі ми ніхто
Сонця промінь день новий запалить,
Подарує світло і тепло!
Все живе добро і ніжність вабить.
Без любові в світі ми ніхто!
Ось дитя, що робить перші кроки.
Оберіг для нього ніжність мами.
Пронесе любов вона крізь роки,
І молитву довгими ночами.
Час мине, і виросте дитина,
У душі народиться кохання.
І його полюбить та єдина,
Будуть поцілунки до світання.
З’явиться на світі знов дитятко,
Радість, ніжність будуть відчувати,
І тепер йому вже мама й татко
Будуть серце й душу віддавати.
І людина і мала комашка,
Всі добра і ніжності шукають.
Дерево могутнє і ромашка
Листячко до сонця простягають.
Не скупіться люди дарувати,
Своїм ближнім ви сердець тепло.
Бо ж для щастя треба не багато…
Без любові в світі ми ніхто!
Немає коментарів:
Дописати коментар