середа, 3 серпня 2016 р.

Торкнутись словом до душі... Увага, нова рубрика!

Шановні читачі нашого блогу та любителі поетичного слова. 
Пропонуємо Вашій увазі нову рубрику "Торкнутись словом до душі...", автором якої є Наталія Гузнак, талановита поетеса з Кіровоградщини. 
Періодично рубрика буде доповнюватись авторським словом, тому слідкуйте за новинами блогу. Сьогдні ж публікуємо допис перший:)


Авторська рубрика поетеси
 Наталії Гузнак



 Дивачка

На білий лист рядочками лягають,
Мої думки і спогади, і мрії.
Мене дивачка люди називають,
А я кажу їм про свої надії.
Співає знов окрилена душа!

А потім болем плаче на папері.
І хоч сиджу буває без гроша,
Завжди для друзів відкриваю двері.
 Той, хто кидає мені в спину осуд,
Чи без гріха самі, мені скажіть?
У серце жалять пересудів оси,
Та не зізнаюсь я, хоча й болить.
Дивачка?! Ну і що ж у цім такого!
Ніякої біди у тім не бачу .
Бо ж не роблю поганого нічого,
Як всі радію і ночами плачу.




 Муза

Ну куди ви мене знову звете?
З ліжка он підняли серед ночі.
Чому спати мені не даєте?
 Не закрию до ранку вже очі.
І примхлива порадниця Муза,
Ну такого мені нашепоче!
Чи то щастя моє, чи «обуза»?
Розібратись сама в тому хочу…
Десь з глибин потаємних незримих.
На папір виливаю слова я.
І буває не можу їх втримать,
мені Муза шепоче, співає.
Я не знаю, комусь це ще треба?
Чи почують мене, зрозуміють?
Цей дарунок із пекла, чи неба?
Та по іншому вже, не умію…


 Поезія

Пишу, пишу свої рядки, читаю...
Їх відправляю часто у сміття.
Навіщо все - не раз себе питаю?
Навіщо це прийшло в моє життя?
За роком рік, все далі, далі, далі...
Сум`яття струн душі. Болить?Авжеш.
 Тепер усі і радості й печалі
Ти по життю зі мною лиш несеш.
Ще в юності (минуло скільки років!)
В шалене слово закохалась я.
Подарувала і тривогу й спокій.
Моїй душі на вік поезія!


 Я мати

Заплутався іній у маминих косах
І зморшки глибокі лягли під очима.
Мені простягається стежечка в осінь,
А мами доріжка - біжить уже в зими.

Життя швидкоплинне, нічого не вдієш…
Летить не спиняючись човник життя.
Та бачу у дітях усі свої мрії.
Живу не даремно у світі цім я!

Мені три даруночки доля зробила,
Три скарби я маю, чого ще бажати?!
І чесно скажу Вам, я дуже щаслива!
Звання найпочесніше в мене. Я - мати!


 Мої діти...

Мої діти, мої крила
І надія, й сенс життя!
Моїх мрій живі вітрила,
В них - продовжуюся я.
З всіх коштовностей у світі,
Лиш вони у мене є.
Вами дихаю я діти,
Б`ється серденько моє...
І у Бога я прохаю,
Ти багатств не посилай.
Щастя для дітей благаю,
І здоров`я їм давай.
 Хай складеться все як треба,
Хай не скривдить доля їх,
Милість посилає небо,
Бережи їх, Боже, всіх.



Автобіографія поетеси

Гузнак (Стоян) Наталія Валеріївна народилася 17 січня 1973 року в місті Долинська Кіровоградської області. Мама трьох дітей.  Мрійлива і вразлива від природи, з дитячих років захоплююся поезією.
 Перші спроби пера зробила в шкільні роки, і тоді ж була членом літературної групи «Струмок», яка діяла при районній газеті. Дуже пощастило вчитися в таких людей, як Тамари Гнатовни Журби, Михайла Лазаровича Родинченка (члени спілки письменників України),  Михайла Сергійовича Черниша (член спілки журналістів України). Саме їм я завдячую крилами, які несуть мене життям от уже багато років. Вони підтримали мене, додали впевненості у собі, та допомогли зрозуміти і полюбити українське поетичне слово.

Влітку 2014 року у мене вийшла перша збірка поезій «Собі та іншим вибачай», нині до друку готується друга збірка «Радіє і плаче душа материнська». Тематика віршів різноманітна: краса природи, роздуми над життям, любов до рідних і неньки України. Дуже боляче переживаю події останніх років, що відбуваються в Україні, тому багато віршів присвячені саме цій темі.
 Зараз я член Творчого об’єднання «Сузір’я Долинщини», друкуюся у місцевій та обласній пресі, декілька разів мої творили були надруковані і в республіканській газеті "Сільські вісті" а також в журналі "Чорнильна Хвиля".

Поезія для мене – не тільки хист, а й нелегка праця над удосконаленням слова.

Дописати коментар