Заслужена артистка України
Грегорчак Галина
Василівна народилася 6 грудня 1982 року
в м. Рахів Закарпатської області другою дитиною в працьовитій сім’ї. Батько
Василь Васильович Грегорчак тоді займав посаду начальника цеху заводу
«Конденсатор», а мати Дося Іллівна (у дівоцтві Кабаль) була економістом цього ж
підприємства. Любов до музичного мистецтва
передалася від діда Василя(по батьковій лінії), який грав на акордеоні, бабки Марічки, яка любила співати
українські народні пісні, від діда Ілька(по маминій лінії), який вигравав на
скрипці. Щодо вокальних даних – це від батька, соліста хору, соліста вокально-інструментального
ансамблю заводу «Конденсатор». Все це не
могло не вплинути на музичний талант майбутньої співачки.
«Перша вчителька, Волошин Анна Василівна , як перша
скрипка, зіграла важливу роль у встановленні мене, як особистості», - розповідає Галинка. Особливо запала
в душу нею сказана
фраза:"Живіть кожен день так, ніби він останній і тоді ви будете
щасливі!". З любов’ю і ніжністю вона нас навчала, виховувала , як своїх рідних дітей».
У 1990-1997 роках навчалася у міській музичній школі по
класу фортепіано у викладача Петровці Корнелії Миколаївни, яка першою поринула
талановиту дівчинку у світ музики. Улюбленими були заняття у хоровому класі музичної школи, у викладача Кобаки Івана Андрійовича, який на
той час, працював регентом церковного хору Православної св. Духівської церкви де
поталанило тривалий час співати
майбутній зірці. Навчаючись у 7 класі
Рахівської музичної школи, Галинка вперше як вокалістка, успішно виступила на
обласному огляді-конкурсі музичних шкіл.
Члени журі були приємно вражені і порадили вступати на вокальне
відділення Ужгородського музичного училища ім. Д. Задора. Готувала талановиту ученицю до вступу, викладач вокалу Рахівської ДМШ, Мікор Олена
Василівна. Наприкінці літа її зателефонували з училища і запитали: «Дитинко,
коли ти збираєшся до нас приїздити? Ми ж на тебе чекаємо!». І тоді в родині
вирішили: ну, може воно того й варте. І поїхала на вступні іспити.
Так після 9-го класу опинилася в музичному училищі, де
провчилася з 1998 року по 2002 рік по класу сольний спів у солістки Харківського
Національного театру опери та балету, Безюлєвої Світлани Іванівни. Саме вона їй
привила любов до оперного співу, вчила не тільки вокалу, але й часто
розповідала про всю «кухню» закулісного життя театру. Говорила такі істини у
яких переконалася сама, серед яких була і така порада: «У театрі рот потрібно
відкривати тільки під час співу». Суворо наказувала притримуватись вокального
режиму, зокрема, не ходити без шапки, висипатися і добре їсти… С.І. Безюлєва
любила із Галиною займатися, бо так само як і вона, мала колоратурне сопрано.
Казала: «Будеш добре вчитися – повезу тебе в Київ на прослуховування до Євгенії
Семенівни Мірошниченко». Тоді, ще в училищі, після перегляду документального
фільму «Образи» за участю Євгенії Семенівни, вона здалася Галині недосяжною
зіркою, богинею з дивовижним голосом і дуже старанно готувалась до цієї
зустрічі.
Але вона не одразу поступила до консерваторії, а лише
через рік після училища. Аби не втратити цей час, почала навчатися на заочному
відділені юридичного коледжу при Національному університеті ім. Тараса
Шевченка, який закінчила у 2006 році. У 2003-2008 рр. стаціонарно навчається у
Київській Національній музичній академії України ім. П.І. Чайковського в
професора сольного співу Мірошниченко Євгенії Семенівни, в якої так мріяла
вчитися. Її вокальні вимоги мали багато спільного з вимогами в Ужгородському
музичному училищі. Тому їй не довелося щось значно ламати, а тільки далі розвиватися,
вдосконалювати набуте, що старанно виконувала. Їй поталанило бути серед
студентів її останнього випуску.
У 2007 році прийшла на прослуховування до Київської Національної
оперети України, яка знаходиться в приміщенні колишнього Троїцького народного
дому, де розміщувався у свій час зігрітий натхненням і талантом театр одного із
корифеїв української сцени Миколи Садовського, хоча й не сподівалася, що її
відразу візьмуть на роботу. Пощастило! У 2008-2011 роках продовжувала й далі
навчатися як аспірантка рідної академії з «Асистентури- стажування».
У театрі оперети задіяна у багатьох виставах, де нею
виконуються більше 10 ролей. Артистка театру
відзначається не тільки приємним тембром голосу, але й від природи має
акторський хист, їй легко вдаються танцювальні постановки. Виконує головні ролі
у таких виставах: Ернестіна у «Званій
вечері з італійцями» Ж. Оффенбаха, Лісхен із «Кавової кантати» Й.-С. Баха,
Віолетта з «Фіалки Монмартру» І. Кальмана, Адель з «Летючої миші» та Арсена із
«Циганського барона» Й. Штрауса, Парася із «Сорочинського ярмарку» О. Рябова та
інші. Вона одна з небагатьох солістів театру, яка неодноразово брала участь у
закордонних поїздках захищаючи честь театру, а саме в таких країнах, як:
Румунія, Литва, Росія, Канада.
Оперні партії виконує і на сцені оперної студії при Національній
музичній академії П.І. Чайковського, зокрема: партія Розіни з опери
«Севільський цирульник» Дж. Россіні, партія Марфи з опери «Царева наречена»
М.Римський-Корсакова, партія Мадам Герц
з опери «Директор театру» В.А.Моцарта, партія Віолетти з опери «Травіата», Дж.Верді.
На Різдво, 6 січня
2009 року, Галинці надзвичайно пощастило. Вона дебютувала на сцені Київського
Національного Академічного театру опери і балету ім. Т.Г.Шевченка з партією Розіни
з опери «Сивільський цирульник» Дж.
Россіні.
У 2013 році отримала Премію «Найкраща жіноча роль» (Ернестіна
в опері-буф «Звана вечеря з італійцями» Ж.Оффенбаха) на IX
Міжнародному театральному фестивалі «Класика сьогодні», м. Дніпродзержинськ.
За вагомий особистий внесок у розвиток українського
мистецтва 11 грудня 2009 року Кабінет Міністрів України її нагородив Почесною
грамотою, а 17 грудня 2014 року їй присвоєно почесне звання «Заслужений артист
України». Вона увійшла в історію театру оперети, як наймолодша артистка, яка
отримала таке високе звання і чи не найперша людина, виходець із Рахівщини із
таким званням.
І по сьогодні у театрі користується великою повагою й пошаною
за її старанність та доброту. Тут, можна сказати, на сцені під час репетицій
вистави «Звана вечеря з італійцями», вона знайшла свою половинку, Володимира Одринського (ще один прекрасний
молодий соліст Київського театру оперети) з яким побралася. Тепер намагається
поєднувати ролі солістки, дружини і матері, адже їх обох вдома чекає донечка
Ладочка. І рідні її в цьому прагненні всіляко підтримають, так як підтримували
і раніше.
А про відношення до своєї діяльності на ниві українського
мистецтва, зокрема, про оперету Галина Василівна Грегорчак-Одринська
висловилась так: «Оперета для мене – яскравий світ музики, де різноманіття
перевтілень дає можливість втілити в життя всі найкращі, найдивовижніші образи
моєї уяви. Оперета зцілює душу, її слід приймати регулярно в невеликих дозах
для підняття хорошого настрою і самопочуття».
Микола Ткач
історик, вчитель музики
Галина Грегорчак. Арія Виолетти
Галина Грегорчак - пісня сліпців
'Якби я вміла вишивати' Галина Григорчак в Торонто
«Соловейко» - Г. Грегорчак
Galina Gregorchuk (Галина Грегорчак ) J Strauss Jr Voices of Spring
Немає коментарів:
Дописати коментар