субота, 13 травня 2017 р.

Бібліотечні посиденьки «Ми так фіглюємо»


11 травня, в читальній залі Рахівської ЦРБ, відбулися бібліотечні посиденьки «Ми так фігллюємо». Запрошені гості, члени клубу за інтересами «Співрозмовник» та користувачі бібліотеки, мали змогу зазирнути в чарівний гуцульський світ очима і душею, добродушно посміятися над комедійністю життєвих ситуацій та окремими рисами людського характеру. А можливо, й дещо змінити на цьому грішному світі у кращий бік.
 А приводом для цього була  зустріч з прихильницею веселого, здорового сміху – Оксанкою Йонаш. Як  корінна гуцулка, добре знає гуцульський  субетнос, традиції, вірування, обряди та побут Гуцулії, вишукує і знаходить смішні історії, вводить героїв в оригінальні комічні ситуації.
Герої Оксанчиних гуморесок тишком-нишком посміхаються й кепкують самі з себе, щедрі на гостре, мов бритва слівце й сороміцьку співанку. Увесь цей барвистий світ милий серцю гуцулам.
У чому така притягальна  сила гумору?  Ймовірно в тім, що наш народ полюбляє сміх, бореться з власними вадами посмішкою, гострим словом, дошкулює метафорою.

Оксана Йонаш (Тодер) родом з мальовничого гуцульського села Костилівка (присілку Вільховатий), що на Рахівщині.
Якось вона натрапила на поетичні твори, написані діалектною мовою, і сама спробувала написати гуцульським діалектом. Їй ця ідея сподобалася, і вона почала все частіше писати дідівською мовою. Вся сім’я підтримує її й допомагає: хто у виборі тем, хто в доборі діалектного матеріалу. Вірші, пройняті сільською тематикою, близькі кожному.
Гуморески «Портрет», «Жіноче щистьи»   «Сільські бріхні», «Яфини», «Гребільниці», «Три подружки», «Турист», «Хата – на –тата» читали Ганна Зварич,  Марія Яворенко, Ганна Сливка, Олена Кокіш-Мельник.
Багато теплих, чудових слів про Оксану сказала односельчанка Ганна Ігнатюк.
Доповненням до заходу була виставка страв, які презентували члени клубу за інтересами «Співрозмовник». Назви до страв відповідали темі зустрічі: «Оженився пелехатий та на кострубатій», «На похмілля», «Морські гості», «Троє поросят»…
Зустріч пройшла в невимушеній атмосфері. Протягом двох годин, які пролетіли як двадцять хвилин, спілкуючись з Оксаною, кожен із присутніх згадував аналогічні випадки та комічні ситуації, які траплялися з ними чи друзями.
Ганна Зварич
Марія Яворенко






СІЛЬСЬКІ БРІХНІ

Нашим людим ни вгодити -
Лиш пообсуждати.
В зубах будут тьи носити.
Ни меш годен й спати.
- Добрийвечір, як си маєш,
Кумко дорогенька? -
Отак всі си начинают
Сільські побрехеньки.

- Так Аксеньи похудала,
Бізі́вно, засла́бла.
Така бі́дьина вже стала,
Як до кі́ста табла.
- А Маріка з того боку
Вже так си розтовсла.
Як та ружечка, нівро́ку, -
Гльизи́т з-поза моста.
- А ци чулисте, шо Гальи
Сночи голосила?
Бив ї пйиний май Михайло,
Вбила би го сила.

- А ти, кумо, шо си шкіриш?
Дивиси на себе.
Така'с чесна... Й н
и повіриш,
Шо дьик йшов від тебе.

Лиш ни кажи, шо савтирю
Ходив
'ти читати.
Прийшов вчера - вішов нині,
Глипав з-поза  хати.

- Та я знаю, шо'с дивила,
Виділам тьи, ку́мо,
В о́борозі, колис крала
Сіно в мого ку́ма.

- Та бо́гдай тьи шлях той трафив,
Якас вже брехлива.
Попід о́боріг, як встала'м
Ходила'м у гли́ви.
- Жони божі, ни сварітси,
Бо чує Олена.
Йде вже ві́пивша, дивітси,
Тай ще заголена.
- Та то вчера у сусідів
Пу́щ
иньи справльили.
Рано, в перший день говіньи,
Пйині си качили.

- Ци 'сте чули, шо казали?
Ни знаю, ци точно,
Шо в Наталки в церкви вкрали
Кошик в осоночнім.
Та як буде на Великдень,
Си́ротьи
, без паски?
- Може, піде за свьиченим
До тети Параски.
- Такі красні були коші.
Всюди 'м заникала.
Наскладали люди гроші,
Би всьи́чино мали.
Тота скатерку купила,
А цьи вішивала,
Там йийце си н
и лупило,
Туй паска затала.
Павло, бідний, ни мав шо́вдри,
Бо свиньи му здохла.
А в Думитра, того з бовта,
Ковбаса си ссохла.
- Кумко добра, шо городиш?
Кажи про шос друге.
Тадь до церкви ти н
и ходиш
Зроду ніґда шу́га.
- В Гаврили́шиного Юри
Збавили корову,
А жона му - тота сура,
Віщипала брови,
Напйили́ла сукню-міні
Тай по-молодицький
Завиласи - сушит сіно
Й блискає гузицев.
Семен - богач келюхатий,
Робльи в него люди,
А сам сидит коло хати,
Діти пішли блудом.
Нима того, кого б бріхні,
Майже, обминали
Й ни судили житьи їхнє.
Хіба би н
и знали.
Та таке си, добрі люди,
В кож
дім селі творит.
І за мене ни забудут.
Хтос ньи й обговорит.
На здоровльи всі читайте,
Шо туй написала'м.
Себе в вірші ни шукайте -
Ни про вас казала'м.
Ни про наше село йдеси,
Ни про наші люди.
Написала просто чесно.
Як всьо кождий судит
.







У ЯФИНИ

По́мню тото́ так, як нині -
Було таке діло:
Серед літа дві ґазди́ні
В Воза́рни си стріли.
Щей ни думало зорьи́ти,
Ни видко де й стати.
Зібралиси тоти́ в сьвьито
Я́фини збирати.
Вділа га́тіжак Явдо́ха,
Дгорі йшла, як ми́нка.
Мала собі їсти трохи
Ще й горівки скльи́нку.
Катерина доганьила,
Та́йстров телемба́ла.
Полу́денок тоже взьила
Тай півлітру мала.
Як на Што́вбик вішли жони
Стало вже зорьи́ти.
Катерині кістки ломит -
Ни годна ходити.

А Явдо́ха дгорі бри́тит
Й ни бере у са́му,
Шо вна я́фини ни видит.
Вішла аж у Я́му.
Там заждала Катерину.
Посідали в псьи́нку,
Вітьигли до солонини
З самогонков скльинку.
З горла́ баби́ потьигнули
І ни закусили.
Ще би трохи, тай забули
За чим віходили.
Двоє я́фин назбирали
Дес так за півлітер.
Аж уже й крапіти стало
Тай завіяв вітер.
Вішли, майже, на Арши́цю
З Жолобка́ помале.
Дали собі по півди́ци
Й літер дозбирали.
Потьиглиси Пилошíвков,
Понад Катуно́ве.
Сіли віпити горівки
На Кузюрако́ве.
Впізна́лиси, шо в Бодзьо́рі,
За́чили співати.
Я́фини май трошки дгорі
Та пішли збирати.
Вже на Пре́луці збирали
Й клали в ка́нту мало.
Як Явдо́ха в трави впала -
Вс
ьо повісипала.
Кльине́ пйина Катерина,
Всі я́фини місит.
Аж уже си учинила
На самім Верлі́сі.
Вітьигласи і Явдо́ха -
Боса лапасу́є.
Видит вже Польи́ни трохи
Й в церкві дзвони чує.
Туй баби́ си відрубали -
Заснули, як вбиті.
А коли дожджьити стало
ЗмІг їх грім скорньити.
Пустилиси удоли́ну,
Як си прошумали.
Коли зийшли у Польи́ну -
Лиш там си впізнали.
Там польи́нці - люди добрі,
На ніч їх приймили.
На косíвський, на автобус
Рано посадили.
Злізли жони в Вільхова́тім
Вже тверезі, вроді,
Але я́фини збирати
Разом вже н
и ходьи.
*Я́фини - чорниці,
*Польи́на - Село Косівська Поляна
*Косі́вський - автобус Косівська Поляна







ГРЕБІ́ЛНИЦІ


Вверха́х трави 'смо скосили, 
(Прийшлоси наймати) 
Дві гребі́лниці здоли́ни 
Вішли обертати. 

А в сусідів, поза плотом, 
Косили два лю́де. 
Загрібати файним жонам 
Ходь нискучно буде.

Пометали з сьи шматьи́та, 
Стали файно в позу. 
Аж забліяли за плотом 
У сусідів кози. 

А про тих вже косарів 
Нима шо й казати. 
Стали оба через пліт 
Д' жонам заника́ти. 

Жони собі обертают 
В купальниках сіно, 
Косарі си лиш втирают, 
Аж їх замлоїло. 

Посідали на скоше́не, 
Полу́денки взьили.
Туй си дивльи, шо Олена 
Біжит удолину. 

Мала в руках собі канту 
Красна молодицьи. 
Зразу Василь ізкуме́кав, 
Шо пішла д' кирници. 

Та як раз 'го пересьиде, 
Ще й си став давити. 
Вдолини подавси на́раз. 
Крикнув: - Я лиш пити!

Жде Думитро, наминає, 
Гли́паєси всюди. 
Чує гойкає му Анна:
 - Со́ли в вас ни буде? 

- Та де нима! Туй у шопі 
Аж два дробки маю. 
Ходи возьмеш собі трохи -
Кілко собі знаєш. 

Туй делеко йти ни треба. 
Пліт лиш перелізти... 
Видко, Анна ни могла вже 
Хліб без соли їсти, 

Бо як скочила з розгону 
Й плоти поломила. 
У Думитра сперло мову 
Тай поти́ го збили. 

Чи дав со́ли, чи ни дав ї -
Ни мемо то знати, 
Бо забула про тото ми 
Анна розказати. 

Туй Олена вішла з кантов 
Порожнов, наболи. 
Й додивила, як туй Анна 
Зжерла всьо без со́ли. 

Й Василь вішов, пулиґа́є. 
Видко, шо напивси. 
Щистьи лиш від Бога має, 
Шо він ни вдавивси. 

Докосили люди трави, 
Жони з'обертали. 
Шо си там між ними стало 
То лиш кози знали. 

Бо так бліяли, саракі, 
Й їли вовчих ягід. 
Так їм туй си полюбило, 
Шо ще відут на́гід.












Дописати коментар