понеділок, 19 березня 2012 р.

Конкурсна робота «Від перших поселенців – гуцулів до наших часів» (учениці 9-В кл. Рахівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1)

Нарис-опис міста Рахів
«Від перших поселенців – гуцулів до наших часів»

місто Рахів – адміністративний центр Рахівського району Закарпатської області. Знаходиться у північно-східній частині краю на берегах річки Тиса,за 209 км від обласного центру.Розміщене місто на висоті 430 м над рівнем моря в гірській котловині,в самому центрі Українських Карпат. Рахів є одноразово і залізничною станцією.Площа міста – 524,2 га. Тут перехрещуються торгові шляхи із Галичини та Буковини до Угорщини і Румунії,Словаччини і Чехії,а також інших країн Центральної Європи. Має пряме автомобільне сполучення з ними та найбільшими містами Західної України:Львовом,Чернівцями,Івано-Франківськом. Населення становить 17 тисяч чоловік,в тому числі українців – 76% , угорців – 11% , росіян – 5 % , представників інших національностей – 7%.




Історія виникнення, заснування міста


Історія датує заснування Рахова 1447 роком,хоча тут знайдено скарб мідно-бронзової доби,що свідчить про людську діяльність на цьому місті більше трьох тисяч років тому.
Є декілька легенд і версій про походження назви міста. Перша версія  пов’язана з тим , що опришки тікали в ліси , вели боротьбу з панами,грабували,а на долині награбоване рахували . Від слова  «рахувати» і пішла назва міста Рахів. Інша  версія пов’язана з тим,що люди,заселяючи Карпати,рубали ліси,а тут на рівнині йшла рахуба,так і пішла назва міста…
Перші поселенці села – селяни з Галичини та Закарпаття,які тікали від гніту багатіїв.  Населення займалося в основному скотарством (зокрема вівчарством),а також рибальством,мисливством,бджолярством та частково землеробством.
Проживали в курних хатах – колибах,згодом будували хати – гражди. Угорщина оволоділа гірськими районами Закарпаття,в тому числі і поселенням на місті Рахова. Поступово сюди стали прибувати угорські феодали,що приводило до посилення національного гноблення . У  Х
VІ  столітті Рахів потрапляє в кріпосну залежність від Великобичківської казенної домінії,а з ХVII століття його приписують до Хустської казенної домінії. Жителі Рахова сплачували їм податки: поставляли їм деревину,м’ясо.
Після поразки угорсько-чеської армії в битві з турками під Могачем у 1526 році Угорщина розпалася. Більша частина Закарпаття,в тому числі й Марамороський комітат,в який входив Рахів,відійшла до Семиградського князівства,яке згодом стало васалом турецької імперії,а решта території опинилася під владою Австрії. В кінці ХVII століття всією територією краю заволоділи Габсбурги.
Місцеве населення розорялося не лише від податків і повинностей,але й від міжусобних війн трансільванських князів  та австрійської знаті і набігів турецьких загонів . Це приводило до зародження опришківського руху та селянських повстань. Рахів’яни брали активну участь у загонах народних месників,в тому числі О.Довбуша. Із народних переказів,які записав на початку ХХ століття Г. Хоткевич,ми дізнаємося,що один з найвірніших побратимів відважного ватажка був Іван Рахівський.
З часом Рахів зростає. Якщо у 1600 році тут нараховувалося 14 селянських дворів то у 1720 році – 54.З середини ХVII століття більш інтенсивно заселяється правий берег Тиси,де починається видобуток солі,яка сплавляється вниз по річці плотами-дарабами до Великого Бичкова,а потім – до Хуста та в Угорщину.
З ростом населення розвивалися і народні промисли ,які й по-сьогодні характерні для Рахова. У першій половині ХІХ століття тут із 2854 чоловік населення,207 були зайняті ремісництвом,а бідні селяни за їжу наймалися пастухами до заможних газдів,які за урбаріальною реформою Марії-Терезії одержали земельні наділи.
Історична довідка засвідчує,що у 1782 році в Рахові побудовано перший дерев’яний міст через Тису. В цей час поселення уже стає місцем економічного,політичного і культурного життя верхів’я Тиси. Набуває розвитку тваринництво. Освоєння високогірних пасовищ,які були багаті різнотрав’ям,дозволяли збільшувати поголів’я  корів,овець,та кіз. На ринку продавали різні вироби ремісників,худобу,сіль. Зручний торговий шлях,який проходить через село,сприяв його розвитку і воно ставало окружним центром.
Донеслася до жителів Рахова і буржуазно-демократична революція 1848-1849р.р. в Австрії та Угорщині,в результаті якої у 1853 році на Закарпатті було скасоване кріпосне право.
З утворенням у 1867 році Австро-Угорської імперії хоч і почалися деякі економічні реформи в краї,але рахів’янам вони нічого не дали. Для селян,які не мали землі,доводилося її орендувати,щоб прогодувати сім’ї,наймитувати,заготовляти ліс. У 1908 році на заготівлі лісу працювало 110 жителів села.
Значним поштовхом до соціально-економічного розвитку в кінці ХІХ століття для Рахова було спорудження залізничної дороги,яка була побудована у 1894 році італійцями . Населений пункт стає окружним центром.
Перша світова війна принесла рахівянам  нові страждання,адже місто стало ареною боїв між воюючими сторонами і декілька разів переходило із рук в руки. Військові дії, грабунки, ріст цін прирікали простих людей на голодування.
У листопаді 1918 року рахів’яни,після розпаду Австро-Угорщини,рішуче піднялися на боротьбу за визволення та воз’єднання  краю з українським народом,приймали активну участь в утворенні і підтримці Гуцулської республіки з центром в селі Ясіня на чолі з С.Клочуряком.
У квітні 1919 раду робітників ,солдатів і селян очолив П.Попенко,але поселення зайняли румунські війська. Почалися грабунки і переслідування.
З 1919 по 1939 роки Закарпаття входить до Чехословаччини,а Рахів залишається центром Рахівського округу . Порівняно з попереднім,політичний лад стає демократичнішим. Так,тут організовується міщанська школа з українською мовою навчання,а у 1938 році – українська гімназія. Розбудовуються шляхи. Рахів відновлювався як торгівельний центр ,набував розвитку туризм.
Однак у цей період процвітає безробіття,низькою залишається оплата праці. Тому часто основними засобами боротьби гуцулів за кращу долю були мітинги,страйки,демонстрації.
Після проголошення Підкарпатської Русі автономією,а потім самостійності Карпатської України,18 березня 1939 року Рахів окупували угорські війська. Запанував терор. Спочатку другої світової війни багато людей було кинуто у концтабори,в’язниці ,окремі з них тікали з дому в пошуках кращої долі в інших країнах.
16 жовтня 1944  року Рахів визволили радянські війська 4-го Українського фронту і більше 500 його жителів добровільно пішли боротися з фашистами. З 29 червня 1945 року все Закарпаття,в тому числі й село,увійшло до складу Радянської України,як окружний,а потім районний центр. З січня 1946 року Рахів стає селищем,а з 1957 року – містом,яке 1957 році відзначило свій ювілей 550-ти річчя з часу першої документальної згадки.
Тут розміщені адміністративні будинки Карпатського біосферного заповідника,територія якого віднесена до найцінніших екосистем Землі й включена до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. За роки радянської влади Рахів став великим промисловим і культурним центром. Зокрема була побудована картонна фабрика,основне обладнання якої завезено з Німеччини  за рахунок репарацій. Вона у 1952 році дала першу продукцію,а у 1955 – досягла проектної потужності і стала гордістю жителів міста.
У 1960 році ліспромгосп та лісгосп Рахова,що були організовані з перших років визволення,об’єдналися у Рахівський лісокомбінат,робітники якого займалися лісорозробками та посадкою лісу. Гордістю краю  став герой Соціалістичної праці В.Ю. Шорбан.
З 1946 року діє маслозавод,а з 1950 – меблева фабрика. У 1957 стає до ладу харчовий комбінат. Вводиться в дію завод «Конденсатор»,продукція якого ,в основному йшла на військові потреби. Загалом у місті працювало понад 10 промислових підприємств,де роботою було зайнято більше 3000 робітників,в тому числі й висококваліфікованих спеціалістів. З 1949 року почалося створення сільськогосподарської артілі «Верховина».
Великого розмаху набуло житлове будівництво,в результаті чого утворилися нові вулиці,появилося багато торгівельних підприємств та підприємств громадського харчування . Діють районна лікарня,дитяча гірсько-лижна районна школа,бібліотеки для дорослих і дітей,будинок культури,загальноосвітні школи,дитячі садки,кінотеатр,два ретранслятори та інші.
Майже професійного рівня досягла тоді в місті художня самодіяльність. Великою популярністю користувалися народний ансамбль пісні і танцю «Карпати» та оркестр гуцульських народних інструментів лісокомбінату. Щорічно в червні влаштовувалося свято «Проводи на полонини» ,яке було всеукраїнського і навіть міжнародного характеру.
У Рахові виходить районна газета «Зоря Рахівщини».
Тепер тут розташовані ТзОВ «Карпати»,Рахівський держлісгосп,ВАТ «Картонна фабрика», «Конденсатор», маслозавод ,хлібокомбінат ,ШЕД 865, РЕМ,будівельні організації ,десятки малих підприємств. Вони переробляють деревину,виробляють картонну тару,меблі,товари побутового призначення,продукти харчування. Сфера побуту надає послуги населенню у пошитті одягу,прокаті,фотографуванні,ремонті телерадіоапаратури,годинників та взуття. Є продуктовий і промисловий ринки . Діють потужний вузол поштового,телеграфного і телефонного зв'язку,міське кабельне телебачення,телевежі,митний пост та Карпатське агентство регіонального розвитку.
В місті та його околицях є всі можливості для відпочинку туристів та екскурсантів. До їх послуг – турбаза «Тиса»,профілакторій «Синьопір’я»,притулки на полонинах, два готелі,сауна,автостоянки,заправні станції,стадіон,парки та інше. Ваблять гостей туристські маршрути навколо міста,на полонини Перелісок, Думен та інші.
Працюють чотири ЗОШ І-ІІІ та І-ІІ ступенів,Будинок дитячої та юнацької творчості,станція юних техніків,дитяча спортивна школа,автошкола та чотири дитячі садки.У1998 році тут відкрито філіали педагогічного факультету Прикарпатського держуніверситету та Коломийського коледжу бізнесу і права,у 1999 – Ужгородського інституту економіки,інформатики та права. Діють районна лікарня,поліклініка та фельдшерські пункти.
Національний склад населення позначається на особливостях релігійного і культурного життя. Тут зареєстровано шість релігійних громад,діють два православні,римо-католицький та греко-католицький храми, «Зал царства» свідків Бога Єгови та молитовний будинок Євангелістів.
До послуг рахів’ян та гостей – районна та дитяча бібліотеки,будинки культури,Карпатський біосферний заповідник,дитяча музична школа.
У центрі міста встановлені  памятники  Герою  Радянського Союзу О.О.Борканюку та   загиблим   воїнам-визволителям    (1978р.)                               і Т.Г Шевченку(1993р.).
Завдяки географічному розташуванню,унікальній природі та самобутній гуцульській культурі Рахів здобув славу «Гуцульського Парижа».
У 1997 році затверджено символіку міста(прапор,герб,печатку),яка розроблена Інститутом історії України,розпочато ведення книги Почесних громадян міста.

                                                            Матеріал взято із газети «Зоря            Рахівщини»
                                                 Субота,4 листопада 2000 року, №87-88
                                                 Описав історик-краєзнавець Микола Ткач


                         Церкви Рахівщини. Рахівський деканат

У 1801  році всі церкви деканату були дерев’яними. На  початку ХХ століття було 9 деревяних церков та 8 дзвіниць і 5 мурованих церков. У 1930-х роках було 11 дерев’яних церков і 11 дзвіниць. Дотепер збереглося 7 дерев’яних церков і 7 дзвіниць. Інші 6 церков – муровані. У долині Білої Тиси лишилася єдина дерев'яна пам’ятка – каплиця в селі Бребоя,але вона не має великої художньої вартості. За роки радянської влади знищено 3 дерев’яні  церкви і дві дзвіниці.

Рахівська церква Успіння Пр. Богородиці. 1792.(УГКЦ)
У 1839 році в Рахові проживало 1085 осіб греко-католицького віросповідання та 162 римо-католиків. У 1921 році – 4836 греко-католиків проживало тут.
Подібно до інших мурованих церков кінця ХVІІІ століття,рахівська церква має добрі пропорції та художні деталі. У 1801 році у візитації єпископа про церкву правобережного Рахова записано таке: «Рахово має церкву із твердого матеріалу перед 4 роками от арара збудовану содійствієм громади, отповідно сооружена» . Церква має подібність до дерев’яних церков середньо-гуцульського стилю.   Не виключено ,що при споруджені останніх з мурованої рахівської церкви «позичилися» бокові притвори нави , що надавали планові споруди подібності до латинського хреста,а також завершення невисокої вежі у вигляді дзвоноподібного шатра. Бічні стіни майстерно прикрашені апсидами,виступами стіни,контрфорсами,рівномірно розміщеними арковими вікнами. Всередині домінує майстерної роботи іконостас,але «царські двері» вже замінено. На зворотньому боці «Тайної вечері» напис латиною повідомляє,що Михайло Манкович та його помічник Лука Мігалко закінчили малювання на свято св. Петра і Павла,можливо,в 1819 році за пароха Василя Міклоші ,а куратор Михайло Колач був фундатором цілого іконостаса.
Другий напис на кивоті від 19 лютого 1824 року повідомляє,що храм споруджували за місцевого пароха Василя Міклоші та за довголітнього куратора Михайла Колача,який також організував оздоблення храму. Нове розкішне Євангеліє подарувала громаді в 1994 році родина Федора Поповича та Марії  Ретізник з Канади.
За часів радянської влади єпископ Іван Маргітич був засуджений за те,що не зрікся своєї віри. Засуджений був також рахівський парох Степан Уйгелі. На початку 1990-х церкву повернуто греко-католикам.

Рахівська церква Воздвиження Чесного Хреста.1826.(УПЦ)
У 1801 році в частині Рахова під назвою Акна існувала дерев’яна ,недавно відремонтована церква. Теперішня церква – типова мурована базиліка. Вважається,що перша служба відбулася в 1826 році. Людей,що палили вапно на церкву в потоці,називали палярами . Це прізвисько залишилося дотепер. У церкві у вівтарній частині стоїть великий,майстерно зроблений вівтар з вівтарною іконою. Увесь зворотний бік ікони списаний латинським текстом,що повідомляє цікаві дані. Старанням тодішнього Акна-Рахівського священника Івана Чернека було помальовано церкву і вівтар на утішення душі попереднього,вже покійного пароха Симеона Андруховича. Виконав цю роботу на пожертви вірників  у 1832 році Андрій Ворохта за 1000 золотих флоренів за посередництво братів Йосипа і Корнелія Романовських з Галичини. Далі йдеться про першого куратора Бочко-Рахівської церкви Михайла Колача,ревного вірника і добродійника,що був причетний і до облаштування Акна-Рахівської церкви.
Склепіння,що перекривало наву,  було зроблено невдало і його розібрали,перекривши церкву плоским перекриттям. У наві сидить чудова деревяна люстра,що колись прикрашала деревяну православну церкву.

Рахівська каплиця-дзвіниця. ХІХ століття
Ще одна з рідкісних шестигранних дзвіниць стоїть на рахівському кладовищі. Каплицю збудували власними силами та коштами місцеві господарі Микола Кравчук та Степан Козурак.
Споруда має своєрідне зовнішнє оздоблення – двосхилий дашок над дверима,увінчаний хрестом. До неї прибудовано прямокутне приміщення під двосхилим дахом, шестисхилий шатровий верх оббито бляхою. Перед дзвіницею стоїть дерев’яний хрест з початку ХХ століття.

                                                            Матеріал взято із писемних архівів
                                                            рахівської районної бібліотеки

                                         Історія Рахівщини  від перших лиць 

Багато людей раді були б розповісти про минуле нашого краю. Ось,одну таку розповідь ми й записали.
«Місто Рахів засновано у 1447 році.Люди заселяли Карпати, рубали ліси, а тут на рівнині ішла рахуба, так і пішла назва Рахів.
 Інша версія про назву міста пов’язана з тим,що опришки  тікали в ліси, вели  боротьбу з панами, грабували, а  на долині награбоване рахували. Від слова  рахувати і пішла назва Рахів. 
 Ліси на території були державними, вирубувалися, але на місце зразу  засаджувались нові. Вирубували відповідно по пропорції .
Всі урядники   були австрійцями. В Рахівському  районі був один лісний, який  мав своїх єгерів. Вони  всі користувалися  авторитетом.
В основному гори були румунськими, румуни називали жителів  Рахівщини  гуцулами, що означає  горні охотники. По-румунськи – означає гончий, а  ул -  гора: горні охотники, гуцули.
Першим населенням було населення білих хорватів з Югославії. В основному займалися скотарством:  розводили  овець, корів,коней, свиней, курей,  гусей,потім кіз. Овець, корів випасали  в літній період. Це полонини: Перелісок, Думен, Теринтин, Білинська полонина.
Основним посудом служили: деревяні ложки, миски; колотівка - збивали масло;коновка,бербениця – зберігали молоко,бринзу; деревяна путера – в чому роблять сир. Вся посуда була дерев’яна,тільки горшки ,в яких варили були  із бляхи.  
Основами  знаряддями праці були: сокира,пила,довбина,  цапіна, повороззя .  Кіньми або  волами  тягнули  дерево із гір.  Обробляли землю спочатку в горах, важко було, копали джугасом – у виді кирки. Обробляли землю мотиков, орали плугом, роздробляли  землю після орання  грапою.
На зиму  тваринам  заготовляли  сіно .  Основним  знаряддям були: коса, кушка, балька,бруд,клевець, вили. Косили траву, сушили і скидали в сіно, малі і великі копиці, купки, ще  говорять пластя. Носили пластя ношулями – дві дерев’яні палки з обох сторін  забивали в землю остриву і кидали сіно.
Основною їдою в гуцулів були  кулеша, молоко, бринза,вурда,солонина,крім  того вирощували милай,ячмінь,овес,фасоль,горох,боби,буряки, огірки,капусту. Вирощували також лен,коноплі,які обробляли і з них шили одежу. Із вовни ткали сукно, з якого  шили  гачі для  мужчин, сердаки. На полотні вишивали і шили вручну сорочки. З овечої шкіри шили кожухи, постоли – основне взуття, теж робили із шкіри – яку красили дубилом із вільхи. Плели капчури – носки із шерстяних ниток, ткали ліжники, верети,сукно.
Розмовляли гуцули українською мовою, або по-гуцульськи. В кожному селі був  свій говор. Правда багато було чужих слів, а саме: мадярських,німецьких,румунських.  Це пояснюється тим, що Закарпаття було з 1908 по 1918 під Австро -Венгрією.
24 серпня 1991р. Україна стала незалежною.
Медицина  теж працювала в Рахові. Всього -навсього працював один дохтор Агіш, який лічив всі хвороби, було платно, але досить дешево. Це було при чехах. Давали лікарняні листки,однако контроль вівся дуже строго.  Контролер діставав заробітну плату, однак доплата була за виявлення  тих людей які не дотримувалися режиму встановленому лікарем, він працював і вдень, і вночі.
Люди в основному були безграмотні. Освітою займалися церковні школи, просвіта яка  організувалася в 1928р. носила імя Т. Г. Шевченка. Просвіта займалася також: лекціями, організаціями представлень. На новий рік ставили платні концерти, які коштували 10-20 крон.
Чудова природа Карпат приваблювала і приваблює туристів. Ростуть у Карпатах: гриби, лікувальні трави, малина, чорниці( яфини), ожина, золотий корінь, чим і  кормилися люди з лісу.
Росте у Карпатах в полонинах чудова квітка, яка зветься едельвейсом, про неї багато легенд складено. Росте вона в основному на  полонинах: Ненеска,Близниці,Поп-Іван. Різні назви має ця квітка: по народному її називали – білотка; говошідьопард – по-угорськи .
Складали люди різні легенди про відьми, гулявиці – які по вечерям ходили, про красних, вовкулаків. Складали і передавали з покоління  в покоління, бо були безграмотні, а народне передавалось, танці, в основному гуцулка, пісні коломийки або співанки, грали на гуслях – скрипка контурах – подібне до гітари, цимбалах, сопілках. Через музичні інструменти співанки передавали своє нелегке життя. Одружувались, вінчались в церкві, але спочатку місяць наперед писали огласки в церкві, піп оголошував в церкві ім’я і фамілію наречених, а після і грали весілля. Народжувалися діти, щоб продовжувався рід людський.
О так і жили гуцули. »

                                                                                Розповів Ткач Іван Григорович


 Сучасний стан

Місто Рахів – адміністративний центр Рахівського району Закарпатської області. Знаходиться на висоті 430 метрів на рівнем моря в гірській котловині,в самому серці Українських Карпат. Займає стратегічне місце на українсько-румунському кордоні. Тут перехрещуються торгові шляхи з Галичини та Буковини до Угорщини і Румунії,Словаччини і Чехії,а також інших країн Центральної Європи . Має пряме автомобільне та залізничне сполучення з ними та найбільшими містами західної України.
Рахівщина володіє справжнім екологічним феноменом та надзвичайно потужними природно-ресурсним потенціалом. Тут знаходяться найвища вершина України – гора Говерла і всі шість найвищих вершин Українських Карпат,що перевищують 2000 метрів над рівнем моря. Близько 68% території району вкривають високопродуктивні ліси.
Неподалік Рахова на автошляху до Ужгорода,на березі річки Тиса стоять стелла і геодезичний знак,що символізують географічний центр Європи.
Клімат у Рахові помірно континентальний. Тут переважають вітри західного і південно-західного напрямку. Із збільшенням висоти над рівнем моря температура  повітря знижується,а кількість опадів зростає.
На Рахівщині бере початок одна з найбільших проток Дунаю – ріка Тиса.
Завдяки географічному розташуванню та  унікальній природі Рахів здавна здобув славу «гуцульського Парижа».
Сьогодні це місто відоме,як один з найпопулярніших туристично-рекреаційних центрів України,з достатньо розвинутою індустрією відпочинку. Гори,що оточують Рахів характеризуються великою різноманітністю  рослинності і флори. Тут найвиразніша в Українських Карпатах висотна поясність:передгірні дубові ліси,гірські широколистяні,мішані та хвойні ліси,субальпійський та альпійський пояси.
Ліси є панівним типом рослинності. Основні лісоутворюючі породи:смерека,ялиця,бук,дуб,граб,ясен ,клен. Ростуть також береза,вільха,тополя. Чисті бучини мають обмежене поширення і приурочені до південних схилів та більш плодючих до буроземних грунтів.
У складі флори нараховується ряд рідкісних видів. У лісовому поясі зустрічаються підсніжник,чемерник червонуватий,лілія лісова,зозулині сльози серцелисті та ряд інших,а в субальпійському та альпійському поясах – аконіт низький,анемона нарцисоцвіта,тирличі весняний ,жовтий та крипчастий,сон білий,радіола рожева тощо. В окремих місцях зберігся легендарний едельвейс – білотка альпійська.
Центральним ядром фауни хребетних є види тайгового та альпійського комплексів. У високогір’ї на висоті понад 1700 метрів зустрічаються тритон альпійський,снігова нориця та альпійська тинівка,занесені до Червоної книги України. Тут поширений рідкісний полонинський тетерук  - особлива гірська раса виду. Характерними для мішаних та хвойних лісів є трипалий дятел,жовтоголовий корольок,біловолий дрізд,чорний дятел,довгохвоста сова,звичайний шишкар,карпатський підвид глухаря,рись,карпатський підвид медведя тощо. Тут відмічено татранську норицю,ареал якої,як донедавна вважалося,не виходив за межі високих Татр. Із земноводних зустрічаються  тритон карпатський,жаба трав’яна та кумка гірська,з плазунів – гадюка,мідянка,ящірки прудка та живородна. Мешканці широколистяних лісів представлені чорним  дроздом,середнім,біло спинним та сивим дятлами,мухоловкою-білошийкою,костогризом,голубом-синяком,ліщиновим вовчком,кабаном,саламандрою. З хижих ссавців характерними є лисиця і куниця лісова,зрідка зустрічаються лісовий кіт та борсук. Добре почувається в лісовому поясі олень благородний,козуля,лісова куниця,канюк,повзик – види,які поширені у всіх Карпатах. З рідкісних тварин,занесених до Червоної книги України,відмічені кутора мала,горностай,видра,норка європейська,пугач,чорний лелека тощо. У найтепліших місцях зустрічається лісовий полоз,велика неотруйна змія,занесена до Міжнародної червоної книги. Верхів’я Тиси та її притоків населяють мінога угорська,форель,харіус,бебець-головач та інші види риб. Сюди на нерест заходить «червонокнижний» лосось дунайський.
Чимало видів безхребетних – карпатських та східно-карпатських ендеміків  - зареєстровано в Українських Карпатах виключно в оточуючих Рахів гірських масивах: на Чорногорі, Свидовці  чи Мараморошах. Це,зокрема,Стосується кількох видів хижих жуків-турунів. Багато рідкісних комах живуть у широколистяних лісах. Це,зокрема,жук-самітник,вусач альпійський,жук-олень,великий дубовий вусач,мнемозина та інші.
Стосовно сучасного стану самого міста, Рахів швидко розвивається.
В наш час Рахів — невелике місто з населенням близько 17 тисяч осіб. Місто має досить розвинену туристичну інфраструктуру — готелі та приватний сектор, ресторани та кав'ярні, витяги, продовольчі магазини, кілька СТО та АЗС. Дещо гірше з транспортним сполученням - доїхати до Рахова можна зі Львова поїздом,або з Івано-Франківська дизелем чи автобусом.
Місто має важливе транзитне значення - саме через нього проїздять ті хто долає Яблуницький перевал (931 м над рівнем моря) у напрямку Західної Європи. Відповідно, Рахів має пряме автомобільне та залізничне сполучення зі Львовом, Івано-Франківськом, Коломиєю, Чернівцями і Ужгородом.
Це край туризму та відпочинку. Місто дає можливість отримати насолоду для очей та свято для душі і тіла у всі пори року.
Рахів – це  чудові місця для екстремального водного туризму на бурхливих водах Тиси, а можливість купатися у гірських річках, де безліч малих водоспадів, залишає  незабутнє враження від природнього водяного масажу.
Щороку в першу неділю червня у Рахові проводиться свято «День міста» в рамках якого проходять фестиваль «Духової музики» та "Фестиваль національних культур в центрі Європи". Також регулярно проходить фестиваль «Європа–центр» та «Свято проводів на полонину». 
В гуцульському регіоні,в першу неділю вересня,регулярно проводиться Міжнародний Гуцульський фестиваль. Завдяки цьому також збільшується кількість туристів.
Швидко розбудовуються готелі та інші приватні підприємства.
На даний момент в Рахові працюють чотири школи  І-ІІІ ступенів,та дві школи І-ІІ ступенів, дитячі садки,Будинок дитячої та юнацької творчості,дитяча спортивна школа ,музична школа та автошкола,бібліотеки.
Є продуктовий і промисловий ринки,діють вузли поштового,телефонного і телеграфного зв’язків. Тут працюють автостанція,залізнична станція,районна лікарня,заправні пункти. Також тут розташований лісокомбінат.
На території міста розташований Карпатський  біосферний заповідник,який  належить до найбільших та найцікавіших об’єктів природно-заповідного фонду України. Майже 2,5 відсотки території Карпатського регіону знаходиться під охороною заповідника, екосистеми якого віднесені до найцінніших на нашій планеті, і з 1993 року входять до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. У заповiднику вiдмiчено 64 види рослин i 72 види тварин, занесених до Червоної книги України та до Європейського Червоного списку.
У місті зареєстровано декілька релігійних громад. Серед них: баптисти,адвентисти,свідки Бога Єгови,євреї та християни. Переважну  більшість складають християни.

Значні для міста історичні події
                                            

1447 р. – заснування Рахова
1640 р. – тут нараховувалося 14 селянських дворів
1720 р. – тут нараховувалося 54 селянські двори
1782 р. – у Рахові  побудований перший деревяний міст через річку Тиса
1894 р. – спорудження у Рахові залізничної дороги
1908 р. – на заготівлі лісу працювало 110 жителів села(у майбутньому міста)
1918 р. – рахівяни після розпаду Австро-Угорщини піднялися на боротьбу за визволення та возєднання краю з українським народом
1919 – 1939 р.р. – Закарпаття входило до Чехословаччини,а Рахів залишається центром Рахівського округу
18 березня 1939 р. – Рахів окупували Угорські війська
16 жовтня 1944 р.  – Рахів визволили радянські війська 4-го Українського фронту і більше 500 його жителів добровільно пішли боротися  з фашистами
1945 р. – Рахів увійшов до складу УРСР
29 червня 1945 р. – все Закарпаття,в тому числі й село увійшло до складу Радянської України
1946 р. – діє маслозавод
1946 р. – Рахів стає селищем
1950 р. – діє меблева фабрика
1952 р. – картонна фабрика дала першу продукцію
1957 р. – Рахів стає містом
1960 р. – ліспромгосп та лісгосп Рахова об’єдналися в Рахівський лісокомбінат
24 серпня 1991 р. – Україна стала незаледною
1997 р. – затверджено символіку міста(прапор,герб,печатка)

Видатні постаті міста


Рахів славиться не лише своєю самобутньою природою,але й талановитим народом: художниками,письменниками,футболістами,співаками,лікарями тощо. Багато з них прославилися по цілій Україні,а деякі навіть за кордоном.
Серед футболістів відомим став В’ячеслав Тиберійович Лендєл – радянський футболіст. Народився 28 червня 1963 року в місті Рахові. Був нападником, грав, зокрема, за «Говерлу»(Ужгород), СКА «Карпати»(Львів). Найкращий бомбардир за час існування СКА «Карпати» — забив 66 м'ячів. Після турне львівських «Карпат» по Сполученим Штатам Америки в 1990 році залишився жити у США.
З лікарів прославився Микола Різдофер – лікар та громадський діяч на Закарпатті. Народився в 1901 році. Керівник українського руху на Свалявщині.12 лютого 1939 року Різдофера обрали послом до першого сейму Карпатської України . У США з 1950 року.
Також прославився Кухта Василь Васильович – український поет публіцист. Народився 23 квітня 1956 року в місті Рахові. Закінчив факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.
Член Національної спілки письменників України, Асоціації українських письменників та Національної спілки журналістів України. Пише українською мовою.
Завідував відділом обласної газети «Молодь Закарпаття» редагував історико-краєзнавчий журнал «Карпатський край», літературно-мистецький часопис «Тиса», працював відповідальним секретарем Закарпатської організації НСПУ.
Є автором поетичних книг «Дрібка солі» (1989), «Верхи сліпучі» (1992), «Гуцульські душі» (1994), «Тисові пороги» (2000), «Гуцульський князь» (2001), «Пава повстання» (2004), «Гуцульський Париж» (2007), «Patria» (2009), збірок есеїв «Не вмирай, Гуцульщино!» (1993), «Я тримаюсь за епоху…» (2007), «Лотоси і лотоки» (2008). Автор численних публікацій у вітчизняній («Дніпро», «Ранок», «Київ», «Вітчизна», «Сучасність») та зарубіжній періодиці. Твори Василя Кухти перекладалися угорською, словацькою, румунською, молдавською та російською мовами. Живе і працює в Ужгороді.
Як музикант прославився Іван Юрійович Мисинчук – директор районного Будинку культури та людина ,яка більшу половину свого життя представляє на різних рівнях естради вокально-інструментальне мистецтво нашого району.
Професійну діяльність розпочав,влаштувавшись акомпаніатором та культорганізатором в Рахівську турбазу «Тиса». У різні роки працював також при обласній філармонії солістом гурту «Шанс»,вчителем співів у школах району,художнім керівником дитячих ансамблів та вокального квартету «Горяни». А найбільше його ім’я пов’язане зі становленням вокально-інструментального ансамблю «Край»,який з 1985 року,завдяки його плідній праці,здобув визнання не тільки в районі,але й в області та за її межами. За чверть століття існування колективу змінювався його склад,але незмінним керівником ансамблю,його солістом,образно кажучи, – душею і серцем залишається саме Іван Юрійович.
Вдалим для «краян» став 1988 рік,коли перемогли на обласному фестивалі молодіжної пісні «Вечори над Латорицею».
У музично-пісенному «портфелі» творчого колективу – народні пісні в сучасному аранжуванні та твори українських композиторів,зокрема С.Гіги , П.Дуки , І.Іванця. Музику до віршів місцевих поетів,а також пісні Іван Мисинчук пише сам.
Звичайно,що ми не змогли не написати про бібліографа Марію Яворенко,бо професію має,прямо скажімо най романтичну  серед усіх бібліотечних спеціальностей. Хтось при слові бібліотекар в уяві собі малює особу ,яка обкладена купою різноманітних книг,журналів,періодики.
Так чого-чого ,а книг,журналів,газет,різних брошур,бюлетенів,карток тощо у буденній роботі Марії Яворенко справді вистачає.  Але здобуті за 29 років знання, досвід роботи в центральній районній бібліотеці,з яких більшість – бібліограф,сприяють їй у тому,аби все систематизувати,розкласти за розділами,формулярами…Щоб потім читач вільно зміг знайти для себе потрібну книгу чи інформацію,статтю чи іншу публікацію. Все у неї розкладено,як кажуть,по полицях. Наприклад,якщо потрібного видання хто-небудь не знайде у ЦРБ,то за каталогом Марії Яворенко зможе знайти у будь-якій бібліотеці населених пунктів.
Крім цього жінка-фахівець разом з колегами по роботі готує цікаві і змістовні заходи як у бібліотеці,так в трудових колективах Рахова та за місцем проживання читачів,вона – активна учасниця народного самодіяльного оркестру гуцульських інструментів РБК. Її обрано головою райкому профспілки працівників бібліотечної системи .
Сім’ю Василя Васильовича та Марії Миколаївни Мельничуків добре знають в Рахові. Обоє – педагоги з багаторічним стажем. Вона – історик за фахом, викладає цей предмет, а також правознавство у міській ЗОШ №1. Він починав свою трудову діяльність вчителем музики і співів у тодішніх Рахівській середній школі №1 та Червонозорянській восьмирічці. Працював у районному Будинку піонерів, а коли в 1961 році у райцентрі відкрили музичну школу – безперервно, хоч давно вже пенсійного віку, працює там,вчить юних рахів’ян грати на народних клавішних інструментах.
Василь Мельничук народився у селі Підвисока на Снятинщині Івано-Фраківської області. Ще навчаючись  у Житомирському муз училищі ім. В. Косенка, у 1957 році вперше приїхав до Рахова. І залишився у цьому мальовничому куточку Карпат назавжди. Тут знайшов свою долю – покохав чорноброву Марічку Полянську, яка тоді вже вчителювала у середній школі. Поступово молодята обжилися, спорудили власну оселю.   
У розмові з Василем Васильовичем і Марією Миколаївною довідуємося про їх життя-буття, ділимося спогадами про минуле і сучасне рахів’ян  і рідного міста. М. Мельничук згадала, як багато років «при чехах» очолював міську управу її батько Микола Полянський, яку величезну роботу, за словами старожилів, доводилося проводити, аби впорядкувати тодішнє населення, розбудувати його. Деякі з тих будівель збереглися ще й зараз, як ось приміщення школи.  
 Не все схвалювали Мельничуки старші і в нинішньому політичному розвитку в державі, особливо не вивіреність кроків на вищому щабелі влади, що болем одзивається в душах простих людей, негативно відображається на їх житті.
У Марії Миколаївни  є учні, у яких вона була класним керівником, які працюють на відповідальних посадах. Уже з недавніх: Віктор Ластовичак – у прокуратурі району, Андрій Кравчук – в управлінні УМВС в закарпатській області,а одна із перших випускниць – Ганна  Бокотей директор ЗОШ №1, де й тепер працює М. Мельничук. Є в числі її вихованців і науковці, що правда – за кордоном.
А яка то краса, коли цвіте у Мельничуків сад, який садили, пестили, ростили батьки і діти. Діти, квіти і музика – то диво, виплекане людськими руками Мельничуків старших теж. І таких родин, справжніх яких називають першоосновою суспільства, у нашому чудовому місті, яке скоро буде святкувати свій черговий день народження, багато.
Імя рахівянина Миколи Тушера добре відоме серед художників міста,району й області. Досить сказати,що свої чудові картини,в основному пейзажі,натюрморти,яких за всі роки, відколи творить пензлем,і яких намалював до чотирьох сотень,три рази виставлялися в обласному центрі, двічі – у Рахові.
А почав малювати ще хлопчиком з натури,без будь-якого навчання. Малював кольоровими олівцями,аквареллю,які можна було дешевше купити в той час. Вже пізніше,коли навчився азів образотворчого мистецтва у районній художній студії при Будинку піонерів,якою керував відомий художник Василь Зейкан, почав малювати масляними фарбами. Саме Василь Дмитрович помітив у хлопцеві-восьмикласникові хороші  задатки до художнього малярства,уміло їх спрямував, допоміг розвинути. А Микола добре запам’ятав науку наставника,бо став справжнім художником.
У полотнах Миколи Тушера, які часто бачимо на різних виставках,відображено реальне різноманіття чудової краси природи нашого краю,на якій закохалося не одне покоління майстрів пензля закарпатської школи художників.

Ще одним почесним громадянином Рахова є художник Іван Васильович Доробан. В своїх картинах він воскрешає стиль природи не тільки Рахівщини, а загалом нашої землі. Природа з її лагідністю і грізністю,бурхливістю і застиглістю у спокої – чи не основний об’єкт його чисельних живописних полотен. Батьки навчили сина по-особливому сприймати світ,уміти бачити значне в буденному. Його пейзажі викликають захоплення,сентиментальність,душевність.
Полотна нашого художника побували на чотирьох континентах світу: в Канаді,США,Австрії,Франції,Фінляндії,Чехословаччині,Угорщині,Німеччині,тому важко перерахувати перелік його виставок. Однак перша запам’яталася добре. Вона відбулася у 1956 році, у райцентрі. Потім такі були у Києві,Одесі,Москві,Ленінграді, Львові. З 1990 по 1999 рр. в Угорщині відбулося 50 його виставок різного рівня. А в 1993 році він став членом Спілки художників цієї країни. Його картини прикрашають особисті колекції емігрантів. Є вони в музеях короля Австрії,Збройних сил України, Прикарпатського військового округу,охорони природних ресурсів в Будапешті,КБЗ,а також у Москві,Іркутську,спортивних музеях. За виручені кошти Іван Васильович колись фінансував гірськолижну школу,якою керував 18 років і виховав 2 чемпіонів Радянського Союзу, трьох майстрів та 35 кандидатів у майстри спорту,більше сотні спортсменів масових розрядів.
Також відомими є такі рахівські художники як: Василь Зейкан, Микола Юращук, Олександр Назарчук, Василь Титор, Йосип Ягнюк, Михайло Ворохта.

Так як один з них являється нашим вчителем,а саме Ворохта Михайло Михайлович, ми вирішила взяти в нього інтерв
’ю і поговорити з ним про його творчий шлях, а також  про проблеми міста та перспективи його розвитку в мистецтві. Тож почнемо:
- В якому віці була створена ваша перша картина?
- Ну, в художній студії я займався ще з другого класу, але якщо говорити про серйозні картини, то перша була створена приблизно в десятому класі.
- Що надихнуло вас на її створення?
- Звичайно, це була природа – краса природи.
- Чи закінчили ви вищий навчальний заклад? Якщо так – то який?
- Я закінчив художньо-географічний факультет у Івано-Франківському державному інституті імені Василя Стефаника у 1991 році.
- Чому ви обрали саме цю професію?
- Я обрав цю професію, тому що я мріяв бути художником ще з дитинства, але подумав, що краще бути і художником ,і педагогом.
- Це був поклик душі, чи, можливо, ви пішли «по стопам» предків?
- Це був мій поклик, але від батьків мені також передалася любов до малювання.
- Чи підтримали вас рідні у виборі професії?
- Звичайно. Вони завжди мене підтримували. В тому числі – і  у виборі професії.
- З якими труднощами ви стикалися на своєму творчому шляху?
- Труднощі були пов’язані з тим, що були проблеми з матеріалами…Люди не завжди розуміли мистецтво і навіть держава не приділяла великої уваги культурному життю.
- Багатьом відомо ,що у вас є дві доньки. Чи не хотіли б вони також поринути в мистецтво і тим самим продовжити батьківську справу?
- Вони дуже цього хочуть.
- З якими відомими постатями Рахівщини ви товаришуєте?
- Мені приходилося товаришувати не тільки з видатними постатями Рахівщини. Але на даний момент я товаришую з такими рахівськими художниками як: Титор, Тушер, Зейкан.
- Чого на вашу думку не вистачає у культурному житті міста?
- В першу чергу, немає музею, картинної галереї. На мою думку, це актуальне питання.
- Чого б ви хотіли побажати місту та його мешканцям?
- В першу чергу, добробуту, достатку, здоров’я  і, звичайно, розвитку у мистецтві.




  6.Список використаної літератури

1.Пошуковий сайт Google
2.Веб-сайт Wikipedia
3.Книга «Місто в геграфічному центрі Європи»
4.Газета «Зоря Рахівщини»
5.Архівні матеріали Рахівської центральної районної бібліотеки
6.Сімейні архіви Кобаки І.А
7.Усні джерела (перекази та оповідки сучасників)

 

За підтримки Рахівської районної бібліотеки наша конкурсна робота була опублікована на блозі rakhiv.crb.blogspot.com



                         Авторська  група:
1.Брана Мар’яна Михайлівна
вулиця Красне,Плесо 56 «а»
контактний телефон:+380979336201
учениця  9-В класу
Рахівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1
міста  Рахів
Закарпатської області


2.Кузьмик Марина Валеріївна
вулиця Миру,23 квартира 4
контактний телефон:+380971100318
учениця  9-В класу
Рахівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1
міста Рахів
Закарпатської області










Дописати коментар