субота, 21 березня 2015 р.

Усний журнал до Міжнародного дня поезії

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

Ліна Костенко




  Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі - так називався усний журнал, який був проведений в центральній районній бібліотеці 20 березня., присвячений Міжнародному дню поезії .
  Що таке поезія? Молитва. Звернення до Бога і людей. Це - любові невимовне світло, Що до Тебе крізь цю ніч веде.

  Теплого весняного дня. Коли сонце починає свій переможний шлях по небосхилу. Коли все оживає і серце наповнюється теплом весняного повітря. Хочеться жити цією весною, любити, кохати і писати вірші. Весна придумана для всіх поетів. А вони сидять із клаптиком паперу, зошитом, блокнотом… або ледь встигає втікати від їхніх думок повільний курсор… а весна то іде. Більше того, триває свято…

  Ведучі першої сторінки усного журналу, яка мала назву «Поезія це плід і роздумів і вражень». бібліотекарі районної бібліотеки Галина Шемота та Галина Яремчук розповіли присутнім про поезію, яка здатна чарувати ,підбадьорювати, надихати на подальшу боротьбу, або навпаки заспокоювати, зцілювати душу.
  Поезія - це не тільки вірші, як дехто помилково вважає, це спосіб світосприйняття. Коли людина не байдужа, коли вона знімає капелюха, щоб привітатися на чужині зі знайомими квітами, як це зробив Коцюбинський, вона вже - поет. Коли просто бажає поділитися радістю кохання або замріяно дивиться на зорі - це теж поет.

  І не чують її хіба ті .у кого, за влучним висловом Ліни Костенко «душа ще з дерева не злізла».
Про Ліну Костенко, якій 19 березня виповнилось 85 років, окремо у другій сторінці усного журналу «Я людина 20 віку» повели розповідь бібліограф ЦРБ Марія Яворенко та бібліотекар Ганна Зварич. Ведучі дали змогу гостям бібліотеки зрозуміти почуття відповідальності Ліни Костенко за своє Слово, за долю свого Слова, бо вона невіддільна від долі свого народу, долі Вітчизни.

  Світ поезії Ліни Костенко дуже різноманітний, тут є і любов, є зачарування й розчарування, і така зрозуміла ностальгічна залюбленість у рідну землю, але насамперед — це світ драм, і ці драми звершуються чи то в людській душі, чи то в історії, чи то в природі:

  У поезіях Ліни Костенко- неповторність і безмежність особистості, яка твориться і твориться, триває і триває, утверджуючи себе в духовному розростанні, що може вбирати в себе і момент самозаперечення. У цьому само творенні – і мотив кохання, як високостражданної цінності життя, і мова про непідлеглість, і твердість перед випробуваннями долі, і філософські питання буття і характерна для Ліни Костенко апологія цільності й волі бути собою. І саме це робить поезію Ліни Костенко  і впізнаванною, і весь час новою.

День нахмуриться ніччю. Переглянуться зорі.
Озирнеться комета. Заплачуть дощі,
Що земля вже пустельна, і ріки вже хворі,
І немаєж куди повернутись душі.



  А повернутись душі можна лише додому, в Україну… Чи лишився той дім? Як йому живеться – не через «дві тисячі літ», а ни ні? Серце болить…

Болить мені ...Ти знаєш як болить? 
Болить біда, що зараз в Україні. 
Ця рана душу втомлену ятрить,
 І сліз не можу втримати я нині...
Війна... Неоголошена ніким, 
Вбиває і калічить українців. 
І це наш брат? Та і чи був він ним? 
Щоб убивати нас прислав чужинців.
Цей маразматик воювати звик. 
Бо ж не своїх дітей кидає в пекло. 
За хворий мозок, за імперський бздик, 
Життя вже не одне навіки смеркло.
Болить мені...Ти знаєш як болить. 
Ця рана не дає мені спокою. 
І ця неоголошена війна,
 Розв'язана "братерською" рукою...

Наталія Гузнак
  

З поезією Максима Рильського ознайомили присутніх завідувачка методико-бібліографічним відділом ЦРБ Дідик Єва та завідувачка відділом обслуговування ЦРБ Титор Ірина «Велет української культури» - 3 сторінка усного журналу, присвячена 120 – річчю від дня народження М. Т. Рильського.
  Поет - інтелектуал, учений, перекладач, прекрасний знавець слов’янських літератур, Рильський був людиною чесного серця, чистих помислів і незвичайної доброти. Молодші літератори, яких поет охоче гуртував навколо себе, називали його Вчителем, Батьком
  У своїх віршах поет майстерно відтворює красу почуттів ліричного героя, його єдність з природою, стан закоханості у світ.
  Не стати українським поетом, зростаючи в атмосфері, де шанувалися культура, національна ідентичність, талант, інтелект, демократичні традиції, певно, було неможливо.
Значна частина віршів на тему кохання. Але це вже були зрілі поезії, бо писала їх молода людина, яка пізнала справжню любов.
  Я так тебе люблю, що не втримаю сліз, В молитві хиляться натомлені коліна. Я так тебе люблю, що білий шум беріз І небо голубе для мене домовина.
Або ось такі рядки: Тебе любить, усе забуть! Ти зрозуміла? Єднає нас єдина путь, Єдина сила.

  Протягом усього масового заходу звучали віші Ліни Костенко: «Не говори печальними очима» «Моя любове», «Світлий сонет», «Коли я буду навіть сивою», В. Баранова «До українців», Максима Рильського «Молюсь і вірю», «Ніколи я не знав, що так люблю», «Я приношу Тобі наболілого серця дари», які з особливим натхненням читали учні 9 класу Рахівської ЗОШ№3 Ролюк Діана, Гладун Світлана, Морочило Олена, Шушман Марія, учениця 9 класу Видричанської ЗОШ 1-3 ст. Зварич Олександра, бібліотекар Олена Кокіш-Мельник.
  «Я дуже багато почула цікавого і вдячна бібліотекарям за свято яке вони для нас влаштували» сказала Галина Володимирівна Калинська. вчитель української мови та літератури Рахівської ЗОШ№3.






Дописати коментар