Рахівська публічна бібліотека: Вони прославили свій край. Микола Дем’ян

пʼятницю, 6 березня 2015 р.

Вони прославили свій край. Микола Дем’ян — митець з гуцульського Парижа, частина 7

Продовження публікації,

початок див. блог від 7, 21, 30 квітня, 14, 24 травня 2013 р., 27 лютого 2015 р.

ЛИЦАР ОРДЕНУ КНИГИ

Від художньо-технічного оформлення

до книжкового дизайну

Надія Пономаренко,

заслужений художник України,

доцент кафедри дизайну Закарпатського художнього інституту

У роботі над будь-якою книгою надзвичайно важливими є порозуміння між літературним та художнім редакторами. Саме такі стосунки склалися з Леонідом Годованим, завідувачем редакції туристичної і краєзнавчої літератури, фахівцем високого рівня. З самого початку він став для Миколи старшим товаришем та порадником. Впродовж років за участю їх тандема побачили світ краєзнавчі і туристичні видання для кожної з областей зони видавничої діяльності “Карпат” — Закарпаття, Прикарпаття та Буковини. Це були путівники по обласних і районних центрах, найважливіших туристичних об’єктах. Микола розробляв для них макети загальної верстки, макети верстки вкладок з фотоілюстраціями, шрифтово-декоративні обкладинки, титули та шмуцтитули, у яких поєднував фотографії, графічні елементи та власноручно писані або виклеєні фотонабірні заголовкові шрифти.

Набір елементів художнього оформлення подібних видань був на той час досить обмежений: формат кількох затверджених пропорцій, тематична фотографія на кольоровому фоні обкладинки, шрифт набірний чи виклеєний, декоративні лінійки і найважливіше — композиційні схеми їх поєднань.

Перші обкладинки молодого фахівця були доволі стандартними. Композиційний акцент лягав на прямокутник фотографії, а шрифтові приділялася незначна увага — зазвичай, це була невиразна пляма набірної брускової гарнітури...

Молодий випускник вишу ще перебував під впливом вже існуючих видавничих штампів і користувався схемами побудови обкладинок тодішніх “карпатських” видань. В ранніх роботах ще не вдавалося організувати прості зображальні елементи у нестандартну цілісну композицію.

На початку 80-х Микола двічі побував у Києві на курсах підвищення кваліфікації художніх та технічних редакторів, які організовував Держкомвидав України. Саме тоді лекції з демонстрацією кольорових діапозитивів (слайдів) читав Борис Васильович Валуєнко — професор, кандидат мистецтвознавства, відомий теоретик книжкового дизайну, автор славнозвісної “Архітектури книги”. Курси стали значним поштовхом для розуміння цілісності та образності архітектоніки книги, її ритмічної побудови, тодішніх сучасних принципів конструювання. Отримані у столиці знання молодий художній редактор привіз до Ужгорода і намагався їх застосовувати у подальшій своїй роботі.

Лекції Бориса Валуєнка, котрого Микола Дем’ян до цього часу вважає своїм авторитетним вчителем, породили бажання та сміливість зламати застарілий видавничий підхід до художнього оформлення. Він починає по-новому застосовувати виразні засоби набору, організовує конструкцію обкладинок різноманітними лінійками, рамками та геометричними формами. З’явилися видання з модульною системою верстання, а також книги, цілісність яких творилася використанням єдиного композиційного принципу, що проходив через усе видання. Тоді ж художник впровадив виразні обкладинки з динамічно акцентованими композиційними розв’язаннями, в яких зрушуються за вертикаллю окремі літери, склади чи слова, а рядки та фотографії розташовуються за діагоналлю. Прикладами можуть слугувати обкладинки видань “Музей лісу і сплаву”, “Строим — значит растем”, “На магістралі звершень”, “Про день сьогоднійній і завтрашній”.

Тепер композиційний акцент лягав уже на крупні виклеєні шрифти різних графем, які Микола створював на основі латинських, домальовуючи необхідні частини для кириличного накреслення, а також на декоративні рамки, що облямовували тактовно подані тематичні фотографії. Вдалим прикладом є видання міжвидавничої серії “Берегти природу — берегти життя”, які вийшли у світ в 1982—1989 роках.

Перед художнім редактором стояло завдання розробити для серії спільні параметри художньо-технічного оформлення. Ними стали марка серії і загальна композиційна схема оформлення — перша та остання сторінки шрифтово-декоративної оправи, форзац, авантитул, розгорнутий титул, макет вкладок з фотографіями.

Виклеєний вручну шрифт заголовка на оправі та титулі — крупний, площинний, із закругленими кутами та тонкою лінією по середині — за стилем перегукується з широкою подвійною рамкою (також із закругленими кутами), яка облямовує фотографію на першій та четвертій сторінках. Виворітна марка серії компонується біля масивної плями заголовка.

Вибір шрифту видає зацікавлення художника тогочасним зарубіжним книжковим дизайном та знайомство з фаховою періодикою країн соціалістичного табору, зокрема з тодішніми доступними журналами: “Neue Werbung” (НДР), “Interpres grafika” (Угорщина), “Project” (Польща). Вісім збірників серії легко впізнати за основними візуальними ознаками, заданими художником.

Серед кращих видань того часу варто виділити кілька туристичних путівників. Один з них — “Закарпатський музей народної архітектури і побуту” (1986). Здається, вперше у “Карпатах” вийшла книга, в якій дизайнер для організації текстового та ілюстративного матеріалу застосував модульну сітку. Складний рельєф музею не завжди дозволяв фотографу (Олексій Попов) вигідно сфотографувати споруду, через що частина будівель подавалася на фотографіях фрагментарно. Тому для кожного об’єкта Микола виконав технічний рисунок зовнішнього вигляду та план-схему з розміщенням усіх кімнат, дверей, вікон, печі тощо. Оригінали рисунків виконані на основі натурних замальовок в техніці туш, перо. Особливістю видання були й функціональні форзаци. На першому з них подана карта-схема музею, а на другому — карта-схема Закарпаття з розташуванням населених пунктів, старовинні будівлі з яких експонуються у музеї.

В основу модульної сітки зображального та текстового матеріалу лягла ідея віконця музейної сільської хати, яке складається з чотирьох однакових частин. Вдалий формат, наближений до квадрата, двоколонна верстка тексту та застосування модульної сітки об’єднали усі елементи книги — оправу, форзаци, авантитул, розгорнутий титул, сторінкові розгорти та схеми верстки кольорових фотографій в єдиний ансамбль.

Наступне туристичне видання, яке заслуговує на увагу, — нарис-путівник “Ужгород” (1990). Для зручності користування художник запропонував дизайнерський хід, що був тоді для “Карпат” новинкою: поєднав текст, фотоілюстрації та картосхему відповідними піктограмами, які проходять через усю книгу.

Графічні символи піктограм починаються на оправі та картосхемі, а потім зустрічаються у книжковому блоці — заверстані біля фотоілюстрацій та на полях поблизу відповідного тексту. Такий дизайнерський прийом значно полегшував пошук необхідної інформації. Працю автора оформлення відмітили заохочувальним Дипломом на Всеукраїнському конкурсі “Мистецтво книги” у 1991 році. Путівник вийшов фантастичним на той час загальним накладом у 56 тисяч примірників, і книгу вперше в історії видавництва замовила бібліотека Конгресу США...

За роки роботи в “Карпатах” Микола оформив та проілюстрував понад 80 значущих видань суспільно-політичної, художньої, виробничої, туристичної, краєзнавчої і рекламної літератури. Крім художньо-технічного оформлення обкладинок, особливу увагу приділяв макетуванню розгортів з фотоматеріалами.

Був дотичний і до фотоальбомів. У двох виданнях: “Запрошуємо у Карпати” (1984) та “Шовкова косиця” (1985) брав участь лише як художній редактор, оскільки художнє оформлення і макети були вже виконані Іваном Семенюком та Володимиром Писаренком. З Володимиром Писаренком брав участь у художньому оформленні і макетуванні фотокниги Олексія Соломченка “Писанки Українських Карпат” (2002). Для фотоальбому “Зачаровані Карпати” (2005), розробив художнє оформлення та оригінал-макет з кольоровими слайдами.

За художнє редагування фотоальбому “Запрошуємо у Карпати” нагороджений заохочувальним Дипломом Всеукраїнського конкурсу “Мистецтво книги” у 1985 році.

Наприкінці 80-х разом з автором — фотохудожником і мандрівником Тібором Гасичем — та ведучими редакторами Вікторією Вишневською і Леонідом Годованим працював над фотокнигою “Іду Карпатами”. Тоді він розробив цікаве художнє оформлення та виконав оригінал-макет складного видання із чорно-білими світлинами. На жаль, для книговидавців настали важкі часи, книга так і не потрапила на виробництво.