пʼятниця, 27 лютого 2015 р.

Вони прославили свій край. Микола Дем’ян — митець з гуцульського Парижа, частина 6

 Продовження публікації, початок див. блог від 7, 21, 30 квітня, 14, 24 травня 2013 р.
Пята частина закінчилася автобіографічним нарисом. Продовжуємо публікацію фрагментами науково-аналітичного дослідження творчості
Надії Пономаренко «ЛИЦАР ОРДЕНУ КНИГИ. Від художньо-технічного оформлення до книжкового дизайну».


ПРО СЕРЕДНЬОВІЧНІ ЧЕСНОТИ,
«ТВЕРДИЙ» ГУЦУЛЬСЬКИЙ ХАРАКТЕР
ТА ВІРНІСТЬ МИСТЕЦЬКОМУ ОБОВ’ЯЗКУ

     Є  люди, без яких сьогодні важко  уявити культурне середовище Закарпаття, України. Їх не так вже й багато, незважаючи на широку репрезентативність  творчих професій. Ужгородський художник-графік Микола Дем’ян, уродженець с. Богдан Рахівського району, займає тут власне, цілком осібне місце. 
     Його окремішність вимірюється насамперед  фаховою приналежністю, її, скажемо так, стратегічною особливістю. І за освітою (закінчив свого часу Український поліграфічний інститут ім. Івана Федорова у Львові, нині Українська академія друкарства), і за покликанням пан Микола – художник книги. Здавалося б, що тут особливого? Сьогоднішня прагматична доба живе зовсім іншими цінностями. Молодшим генераціям українців важко уявити, що до книжкових крамниць ще двадцять років тому вишиковувалися довжелезні черги. Нині ж, за словами мого творчого побратима, поета, прозаїка, літературного критика з Тернополя Петра Сороки, перебуваємо «на похороні книги». Чому так сталося? Відповідь  однозначна: війна… Жорстока війна, яка ніколи (навіть з настанням Незалежності) не припинялася  супроти України. Викрадення українського інформаційного простору – найхарактерніша її ознака, від якої потерпаємо особливо сьогодні…

     Усі держави сповідують, чи намагаються це робити, принцип експансії власних цінностей. Якби це стосувалося й України, то М. Дем’яна, за прикладом минулої епохи, ми б гордо величали бійцем  української ідеології.  Адже книга – тонкий політичний інструмент, за допомоги якого зручно, в доброму сенсі цього слова, впливати на свідомість, душу людини. Проте, гадаю, «статус» лицаря ордену книги, яким наділила пана Миколу його колега –  викладач, доцент кафедри дизайну Закарпатського художнього інституту, заслужений художник України Надія Пономаренко,  пасує йому більше. Є таки в характері нашого земляка оті середньовічні чесноти, якими захоплюємося й нині. Найперша серед них – вірність обраному (читай – мистецькому) обов’язку. Незважаючи на зміну суспільних кон’юнктур, Микола Дем’ян ніколи  не зраджував ЇЇ величності Книзі. Є в цьому, звісно, щось і від «твердого» гуцульського характеру, гартованого в тих краях, де «старі» майстри промовисто казали: якщо вже щось робити, то робити одне; а якщо робити одне, то робити найкраще. Про майстерність Миколи Дем’яна як  книжкового графіка чи художнього редактора  можна б написати (і, сподіваюся, це буде зроблено) не лише коротке есе, але й розлоге дисертаційне дослідження. Зрештою, аби  вивчити сповна його творчий життєпис, достатньо заглянути в ЕСУ  (Енциклопедія сучасної України, Київ, 2007, том. 7), наукові збірники та монографії, видавані протягом останніх літ Українською академією друкарства у Львові, погортати численні публікації в друкованих засобах масової інформації (як Закарпаття, так й України загалом) та Інтернет-просторі. Понад  100 значущих (дрібніші не беремо до уваги) видань суспільно-політичної, художньої, виробничої, туристської, краєзнавчої і рекламної літератури  прийшли до читача у художньому оформленні нашого талановитого земляка. Чимало з них отримали  нагороди, в тому числі «Гран-прі»,  у різних конкурсах, на фестивалях та ярмарках. Де б не працював: чи у Всеукраїнському ордена Дружби народів (колись – Республіканському зональному багатопрофільному) видавництві «Карпати», редакціях газет «Срібна земля», «Фест», видавництві «Закарпаття», а нині – Закарпатській філії видавництва «Знання» (м. Київ), скрізь являє  світу свій непересічний хист, закроєний на високому професіоналізмі, доброму естетичному чутті, вмінні проникати в найглибші змістові потаємини. Й при цьому всьому бути по-справжньому сучасним й водночас не цуратися  етнографічної автентики! Тішуся вже з багатолітньої творчої співпраці з Миколою Дем’яном. Художнє оформлення моїх книг «Пава повстання», «Гуцульський Париж», «Лотоси і лотоки», «У садах золотих» –  саме його авторства (зображення обкладинок див. цей блог частина 3, від 30.04.2013 р.).     Як і найсвіжішої «Deus ex machina», яка ось-ось прийде на стрічу до читача… (в художньому оформленні обкладинки використана картина Ігоря Панейка «Маятник Фуко»).
 
 
      Твердо переконаний, що творчі самозаглиблення  Миколи Дем’яна, ужгородського художника і богданського гуцула водночас, з якими сьогодні йде на стрічу з широкою громадою, подарують реципієнтам неабияке, в тому числі естетичне, задоволення. Ласкаво просимо у загадковий книжковий світ Миколи Демяна... мова йде подальшу публікацію фрагментів книги “Митець з гуцульського Парижа, або Ой на плаю... книжки пасу.
                                                                Василь КУХТА


Якось в одній журнальній публікації автор назвав мене “Митцем з гуцульського Парижа” (часопис «Ґражда», Львів, 16/2007 р.). Цей вислів і став основною назвою книги “Митець з гуцульського Парижа, або Ой на плаю... книжки пасу. Саме тут понад три десятки літ я ходив своїми творчими дизайнерськими стежками, став “ватагом” понад двох сотень книжок-”овечок”
Івипасав їх за Божим повелінням і поміччю.
Завдяки тиражуванню кожної книжки моя “отара” при обрахунках, налічує понад півтора мільйона примірників-”овечок”. А якщо ще додати сюди й газетну “отару” — колажі перших сторінок, малюнки до статей, дизайн реклами в 663 номерах — і помножити на тиражі, то це ще понад 10 мільйонів примірників. І ця вся величезна громада розбрелася серед мільйонів людей, приносячи їм щось корисне і цікаве. І як вівчарі свою отару випасають без вихідних, так і мені доводилося виконувати ілюстрації та дизайн книжок виключно у вихідні та вечорами поза робочим часом. А в робочий час — як художній редактор — займався художнім редагуванням — опікував “свої” — і не “свої” видання, а їх теж було чимало...
Я думаю, й надалі — з приходом нової Весни, після Великодня, як потепліє — зворошувати нову “отару” книжок, щоб “випасати” їх на рідних карпатських плаях…
А за період, з весни 2013 року, до моєї книжкової отари долучилося ще 16 нових  книжок-овечок...

   НОВІ творчі роботи 2013—2014 рр.

230. Богдан Криль “Изберите путь истины“. Ужгород, Timpani, 2013, 436 с., 1000 пр., 60х90/16, шрифтово-декорат. обкл.
231. Олександр Дзембас “Невицький замок. Екскурс у середньовіччя та проблеми ХХІ віку“. Ужгород, Timpani, 2013, 136 с., 1000 пр., 70х100/16, шрифтово-декорат. обкл.
і титул з фото, форзаци з фотографікою.
232. Дмитро Федака  “Олександр Духнович. Сходинки у безсмертя“. Ужгород, Timpani, 2013, 132 с., 500 пр., 60х84/16, шрифтово-декорат. обкл. і титул.
233. Андрій Дурунда “Сім янголів затрубили...“, новели та оповідання. Ужгород, Ужгородська міська друкарня, 2013, 256 с., 500 пр., 84х108/32, шрифтово-декорат. обкл.
і титул з фотоколажами.
234. Иван Шкиря  “Чужой бронежилет“. Cпогади. Ужгород, Карпати, 2014, 280 с., 1000 пр., 60х84/16, шрифтово-декорат. обкл., авантитул, титул і шмуцтитул з фотоколажами.
235. М.П. Лукашевич, Ф.Ф. Шандор “Соціологія масової комунікації“, підручник. Київ, Знання, 368 с., 60х90/16, шрифтово-декорат. обкл. На поліграфічному виробництві.
236. Петро Бронтерюк “З історії Закарпатської міліції». Ужгород, Закарпаття, 2014, 236 с., 1000 пр., 60х90/16, шрифтово-декорат. обкл., авантитул, титул і шмуцтитули з фото.
237. Юрій Туряниця, Стефан Туряниця  “Любов наша — Медведівці“. Ужгород, Timpani, 2014, 368 с., 300 пр., 60х84/16, шрифтово-декорат. обкл. і титул з фото.
238. Федір Буришин “Студений — Хуст умоїй долі“. Ужгород, Timpani, 2014, 584 с., 500 пр., 60х84/16, шрифтово-декорат. обкл. і титул з фото.
239. Cімейне право України“, підручник. Київ, Знання, 376 с., 70х100/16, шрифтово-декорат. обкл. На поліграфічному виробництві.
240. Любош Юрік “Смерть міністра“, роман. Ужгород, Timpani, 2014, 272 с.,
400 пр., 60х90/16, шрифтово-декорат. обкл., авантитул, титул, з фото.
241. Михайло Томчаній “Вибрані твори“. Ужгород, Timpani, 2014, 696 с.,
500 пр., 60х90/16, шрифтово-декорат. обкл., авантитул, титул, 3 шмуцтитули. В оформленні використано іл. М. Томчанія
молодшого. Дизайн форзаців з фотографікою.
242. Степан Біляк “Проліски рвуться увись“, поезії. Ужгород, Timpani, 2014, 182 с., 1000 пр., 84х100/32, шрифтово-декорат. обкл., авантитул, титул, 5 шмуцтитулів зі зворотами, 3 кінцівки з фотографікою.
































ЛИЦАР ОРДЕНУ КНИГИ
Від художньо-технічного оформлення
до книжкового дизайну

Надія Пономаренко,
заслужений художник України,
доцент кафедри дизайну Закарпатського художнього інституту

Прізвище Миколи Дем’яна добре знане в колах видавців та творчої еліти Закарпаття. Він має величезний багатожанровий і різнобічний творчий доробок у книжково-газетному дизайні. Понад тридцять років займається тим, що колись називалось складно — художньо-технічне редагування та оформлення книги, а зараз зветься просто — книжковий дизайн.
Близько 250 видань пройшло через руки митця, і кожній книзі він прагнув надати індивідуальне, тільки їй притаманне, обличчя. Розробив художнє оформлення для видань суспільно-політичної, художньої, виробничої, туристичної і краєзнавчої літератури, а також фотоальбомів, книжкових серій, вузівських підручників і навчальних посібників. Ще у дев’яності роки став автором дизайну новостворених обласних газет, серед яких найвідоміші: “Срібна Земля”, “Срібна Земля-ФЕСТ”, “ФЕСТ”.
Народився Микола Дем’ян 1953 року в селі Богдан Рахівського району на Закарпатті. Після служби в армії бажання здобути художню освіту привело його у Львів до Українського поліграфічного інституту ім. І. Федорова, на спеціальність “Графіка”.
Курсова робота, виконана на третьому курсі, — проект художнього оформлення книжки-іграшки Михайла Стельмаха “Чому в зайця не болять зуби” — отримала позитивну оцінку журі на конкурсі книжок-іграшок, який провадило видавництво дитячої літератури “Веселка” (Київ) у 1978 році. Її обіцяли прийняти на виробництво.
Студент обрав цю тему для дипломної роботи, вдосконалив ігрові елементи та сюжетні ілюстративні композиції. Змінив техніку виконання — замість акварельних малюнків і пера з’явилась розфарбована ліногравюра. Керівником його роботи був Микола Таранов — молодий викладач, ініціативний і винахідливий художник книги, який саме спеціалізувався на створенні книжок-іграшок. На жаль, книжку не вдалося видати — новаторські пропозиції молодого художника не могла технологічно виконати тогочасна поліграфічна база УРСР.

 








































На п’ятому курсі проходив переддипломну практику в Ужгороді у Республіканському книжковому видавництві “Карпати”, що й визначило подальшу Миколину долю. Він зарекомендував себе як сумлінний та відповідальний практикант, успішно подолав випробування з оформлення запропонованих йому двох книжок: художньої — “Срібна пряжка” Миколи Яновського та туристичної — “Радянське Прикарпаття”. По закінченні вишу у 1979 році його охоче запросили у видавництво. З тих пір усе життя — безперервне і самовіддане лицарське служіння книзі...





А на початку були “Карпати”

За Радянської України Микола Дем’ян понад тринадцять років пропрацював художнім редактором у видавництві “Карпати”. Шлях становлення від невпевненого, хоча й старанного випускника вишу, до авторитетного фахівця з художньо-технічного оформлення книги відбувався серед досвідченого колективу видавців, серед яких Янош Гашпарович, Віталій Томашевський, Михайлина Лучків-Черкашина. На посаді художнього редактора Миколу закріпили за редакцією туристичної і краєзнавчої літератури, але водночас він опікувався виданнями інших редакцій, особливо складними за побудовою книгами, структура яких потребувала виготовлення оригінал-макета. Робота над оформленням подібних видань подобалася. Він займався шрифтово-декоративними обкладинками, розробляв внутрішнє макетування фотографій і слайдів для кольорових вкладок. Оскільки сам захоплювався фотографуванням, нерідко використовував власні знімки. Кожну книгу намагався створити якнайкращою і неповторною...
З одного боку, молодому фахівцеві пощастило — його частка праці у видавничому процесі (а це було художньо-технічне редагування книг в цілому, художнє оформлення, ілюстрування, праця над макетами видань) відбувалася в колективі з тривалими традиціями. Микола відчував підтримку старших колег, прагнув творчо ставитись навіть до так званої рутинної роботи, експериментував, шукав нестандартні ходи у конструюванні та художньо-технічному оформленні доручених йому видань, не хотів відбуватися простим ремісництвом, яке швидко освоїв...
Шрифтова база друкарень була досить обмеженою. Щоб хоч якось урізноманітнити зовнішній вигляд видань, художник книги, який прагнув творити нестандартне оформлення, змушений був писати шрифти вручну, або створювати нові, сучасні накреслення на основі тогочасних латинських модерних зразків, які знаходив у доступних зарубіжних фахових журналах. У нагоді ставали й книги з історії та розвитку шрифту, які саме тоді з’явилися у книгарнях: “270 Schriften” та “A BETÜ”. Деякі літери кириличного накреслення доводилося самому малювати, виклеювати у збільшеному масштабі з окремих частин графем латинських літер і, домальовуючи необхідні елементи, створювати на їх основі власні шрифтові накреслення. Потім авторські шрифти фотографував, друкував у різних масштабах для відбору найоптимальнішого варіанта та виклеював на проектах обкладинок, титулів чи шмуцтитулів. Це була досить копітка робота, але вона приносила радість, оскільки з’являлися нові, свіжі вирішення начебто банальних тем...
Звичайно, і в ті часи “економної економіки” у “Карпатах” виходили видання, які вирізнялися на загальному тлі. Наприклад, збірник розповідей про народних майстрів Миколи Яновського “Срібна пряжка”, виданий у 1980 році, одразу ж упав в око.
Художнє оформлення збірника Микола Дем’ян почав розробляти ще студентом як курсову роботу на замовлення саме видавництва “Карпати”, а завершив як його художній редактор. Це було ошатне подарункове видання з незвичним, як на той час, для “Карпат” форматом, наближеним до квадрата. Книжковий блок на якісному офсетному папері надрукований у дві фарби.
Микола виступив у “Срібній пряжці” як художник і як художньо-технічний редактор. Окрім загального макетування та макета вкладки кольорових фотоілюстрацій, виконав у змішаній техніці (акварель, гуаш) двосторонню оправу, фронтиспіс, розгорнутий титул, вісімнадцять півсторінкових ілюстрацій, написав вручну новоствореною українською гарнітурою “Хоменко” шрифти на оправі та титулі.










(Продовження фрагментів науково-аналітичного дослідження творчості
Надії Пономаренко «ЛИЦАР ОРДЕНУ КНИГИ. Від художньо-технічного оформлення
 до книжкового дизайну» у наступній подачі
)











Дописати коментар