понеділок, 19 жовтня 2015 р.

ТЕМА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СПАДЩИНИ НА СТОРІНКАХ КНИГИ ВАСИЛЯ КУХТИ «DEUS EX MACHINA»


      Диву даєшся, коли чуєш з лживих вуст сумніви в європейській приналежності України. Адже це на її кресах, поблизу села Ділове Рахівського району Закарпатської області, ще в далекому 1887 році  вченими Віденської цісарсько-королівської академії Австро-Угорської імперії встановлено стелу Географічного центру Європи – «постійного, точного, вічного місця». Втім, будь-які інсинуації з цього приводу для людей, які народилися й живуть в цій місцині і мають з європейцями, хай відокремленими кордонами, спільні, в тому числі духовні, надбання, є просто смішними. Особливо гостро спорідненість України і Європи відчувається під час Днів європейської спадщини, які за рекомендаціями Ради Європи (1991 р.), Європейської комісії (1999 р.) та дорученням Кабінету Міністрів України (2008 р.) відзначаються також у нашій країні. Їх благородна мета –  вивчати й пропагувати спільну природну, матеріально-культурну спадщину, її регіональні особливості. Саме в рамках названих Днів, 25 вересня 2015 р., в інформаційно-туристичному центрі  Карпатського біосферного заповідника «Центр Європи», розташованому біля знаменитої стели, відбулася презентація  нової книги віршів «Deus ex machina» (побачила світ початком цього року у Львові) лауреата літературних премій імені Павла Тичини, імені Бориса Нечерди, «Князь Роси» імені Тараса Мельничука, імені Федора Потушняка  та ін. Василя КУХТИ


   Центровою віссю книги стали історіософські роздуми про долю України, її сучасні духовно-цивілізаційні пошуки. У «Лайливому сонеті», «Сонеті застороги», «Дидактичному вірші для українських малят», поемі «Lex gladium» («Право сильного»), як, зрештою, в усіх творах,  без зайвої патетики й декларацій, пісного лжепатріотизму звучить тверда віра автора в сучасну Україну, сильну і непоборну, не підвладну ні чужим навіюванням, ні доморощеному невігластву. Василь Кухта, коли йдеться про «рідне» фарисейство, вміє писати по-чоловічому жорстко, з особливою емоційною напругою. Розкутість думки, психологізм, «історизм» мислення, вміння відображати новітні явища новим словом – примітні ознаки його творчої манери.
    Загалом книга «Deus ex machina», як зазначає критика,  поліфонічна і взаємодоповнююча. Вдумливий читач відкриє для себе ряд  важливих тем (постмайданівські «розборки» домашніх псевдоеліт, перманентна російсько-українська війна,  роль митця в сучасному апокаліптичному світі) й водночас гортатиме сторінки напрочуд делікатної інтимної лірики. Проте  квінтесенцією презентації в Географічному центрі Європи стала    європейська спадщина Карпат (і не тільки), обсервована поетичним зором. На сторінках книги відтворена давня й сучасна історія Старого Світу, автор виокремлює в ній український слід,  не припиняючи пошуки Європи в Україні. З вуст Василя Кухти прозвучали вірші, в яких оживає сива минувшина, конкретні історичні постаті («Останнє полювання кронпринца Рудольфа», «Лишилися мостів легкі портали…», «Про гуцульську колонізацію»), досліджено  новітні українсько-європейські взаємовпливи. Перед читачем височіють величаві європейські міста (Відень, Будапешт, Прага, Рим, Венеція та ін.), але це не результат мандрівницьких візій, а швидше осягнення цивілізаційного досвіду, порівняльна характеристика менталітетів,  докопування до коріння вкраїнських центральноєвропейських орієнтацій. Особлива увага приділяється аристократичному Відню, колишній столиці Австро-Угорщини,  з яким пов’язана пуповиною не одна генерація наших предтеч. «У яких монетарнях світу Світяться по закутах Окрушини нашої слави…», – знаючи наперед невеселу відповідь, запитує самого себе автор («Страсті за голубою трояндою»). Змальовуючи Прагу, колишній «прихисток українських ізгоїв», «слов’янське Вічне місто» («Прага, 1997»), розгортаючи картину давніх українсько-чеських взаємин, слушно зауважує:

У голосі твоєму дзвонить криця,
В очах читаю істину німу:
Свою спочатку захисти столицю,
А потім вибирайсь у чужину.

   І, як антитеза, твори про діаметрально протилежні світи-виміри, зокрема про Сургут, – нинішню «газову столицю» Росії, де перед вступом до Львівського університету доводилося служити солдату Василеві Кухті:

Тут рай кедровий і ведмежий скит,
Іржаве пекло тут: на «зоні» – «зона»…
Похмілля гасять тут одеколоном,
(Ізвечора глушили гордо спирт)!
Тут джин тайги тілистий, мов пиріг,
Він крихтами наситить пів-Європи…
Тут думають і чинять «через ж…у»
І б’ють без попередження «у ріг»…

      Цілком природно, що на завершення презентації книги «Deus ex machina», участь в якій взяли науковці, митці, культурні та громадські діячі, представники органів місцевого самоврядування, зокрема письменник,  лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, редактор ДТРК «Культура» Василь Герасим’юк (м. Київ), голова Рахівської районної ради  Михайло Фірка, міський голова Рахова Ярослав Думин та ін. зворушливо прозвучав вірш «Львів is the best». Він –  не тільки данина студентській юності поета, але й висока оцінка європейськості древнього міста:

…о львове індустрія твого духу
з легкістю асенізувала
не тільки сексотів
у плащах вироби
міського шкірзаводу
зістрибуєш на підвальній
йдеш навшпиньки
щоб не збудити сплячих левів
ти пов’язаний з цим містом
з його кровоносними артеріями
не тільки практикою
в багатотиражці ЛТТУ
пересікаєш трамвайні лінії
відчуваєш як стискає в грудях
не знаєш через скільки літ
приведеш на побачення зі львовом
дружину доньку і сина
щоб вони не без дрібки лукавства
назвали твій університет
українською сорбонною
не здогадуєшся
в якому столітті
обсервуючи
mucho bravado*
європейських столиць
задихаючись від газпромівського чаду
прошепочеш вдруге
львове ти is the best

                                                              Федір ГАМОР,
                                  доктор біологічних наук, професор,
                                  заслужений природоохоронець України

________
*Понти (англ. сленг).    

На фото: Географічний центр Європи, с. Ділове Рахівського району Закарпатської області;  поет Василь Кухта – автор книги «Deus ex machina».
Дописати коментар