пʼятниця, 19 квітня 2019 р.

До історії Рахівщини з істориком Миколою Ткачем: Стенчук Юрій Іванович – голова Закарпатської обласної ради профспілок



    Юрій Іванович Стенчук народився 01.05.1925 року в с. Кваси Рахівського округу за Чехословаччини у селянській сім`ї в якій було троє дітей. Стенчуки (від поняття стинатия) проживали досить високо, в гористому урочищі Папацьинки. Там була земельна ділянка, що її викорчували їхні предки. А у Квасах цей, тепер великий рід, починався десь у кінці XVII  - на початку  XVII століття. Тоді із Жаб`я  (тепер смт. Верховина Івано-Франківської області) через Чорногірський масив у квасівську уголовину перейшли брат із сестрою. Вони втікали від переслідування поляками, адже були козацького роду, а козаки чимало завдали їм клопоту, що привело в  решті-решт Річ Посполиту до занепаду.
 Спочатку вони наймитували, а потім створили свої сім`ї. Батько, Іван, як на той час, був досить грамотною людиною, напевно в юнацькі роки за Австро-Угорщини відвідував школу з угорською мовою навчання, бо з русинською (українською) мовою тоді шкіл на Рахівщині не було. І крім занять домашнім господарством обирався одним із перших представником у раді при бирові, а їх було 12 (щось подібне до сьогоднішніх депутатів, яких тоді називали валасманами), який відстоював інтереси русинів-українців у Квасах. За Чехословаччини був керуючим філією одного  із тодішніх банків. За радянський час працював у колгоспі, рятуючи землю свої предків від повного усуспільнення (адже колгоспникам приділяли тоді 0,25 га землі), щоб тримати корівку і декілька дробу овець. Мама, Марія (в дівоцтві Молдавчук), займалася домогосподарством  і вихованням дітей.
    Юрко ріс здібним і допитливим хлопчиком. Спочатку навчався у місцевій державній народній восьмирічній школі з русинською (українською) мовою навчання, де одним із предметів була чеська мова, а потім у Рахівській горожанській школі, де, уже за Угорщини, вивчав і угорську мову. Із визволенням села 14 жовтня 1944 року від  угорців, за свідченням старожилів, був учасником бойових дій, хоча ні в яких збройних сутичках не приймав участь, адже  радянською владою був включений у резерв кадрів.
   З лютого 1946 року працює секретарем Квасівської  сільської ради.
Потім був першим секретарем Рахівського райкому комсомолу і одночасно здобував середню освіту  в Рахівській вечірній середній школі  робітничої молоді, після якої заочно вчиться у Львівському сільськогосподарському інституті. Згодом його обирають першим секретарем Рахівського райкому партії, а через певний період він займає таку ж посаду в Хустському районі. Далі із 1968 року до виходу на пенсію по віку працює головою Закарпатської обласної  ради професійних профспілок і проживає із своєю сім'єю в Ужгороді.
   Скромність, доброта, ввічливість, а іноді й принциповість, прагнення допомогти людям – ось основні риси характеру Станчука Ю.І. Працюючи в Рахові домігся, щоб у Квасах  розпочали діяти санаторій «Гірська Тиса» і завод «Конденсатор», який забезпечував роботою до тисячу робітників із рідного села  й інших населених пунктів. У Хусті активно сприяв будівництву і відкриттю санаторію «Шаян», очолюючи обласні профспілки дбав у першу чергу, крім інших справ, про розбудову і відкриття нових здравниць в Закарпатті для оздоровлення людей, зокрема у Хустському районі, Свалявщині, Ужгородщині, Рахівщині та деяких інших районах. Особливо турбувався про розвиток художньої самодіяльності у профспілкових колективах. У вільний від роботи час іноді, з метою відпочинку, ішов з друзями на полювання, що було дуже рідко.
     У рідному селі і Рахівщині  й дотепер пам`ятають про Юрія Івановича і згадують зі словами вдячності.
   З жінкою, Галиною Степанівною, вчителькою української мови і літератури , виростили і виховали двох працьовитих і чесних дітей, це Людмилу і Володимира, які їм подарували внуків: Віктора, Юрія й Ігоря.
    За свою добросовісну роботу на різних ділянках отримав шість нагород, серед яких є ордени «Трудового Червоного Прапора», «Знак пошани».
    Проживши понад 84 роки помирає 31 жовтня 2009 року і його ховають в Ужгороді.

Микола Ткач
історик, краєзнавець

Немає коментарів: