.png)
Ткач Микола Іванович народився 8 жовтня 1942 року в Рахові (прис. Вільховатий, тепер село Костилівської сільської ради) за Угорщини. Його батько, Іван Ткач, працював бригадиром лісорубів, а мама Анна із родини Семенюків була домогосподаркою.
У жовтні 1944 року, на третьому році життя, у ході боїв за визволення Рахівщини під час артилерійських і мінометних обстрілів, розривом одного із вибухових розрядів був поранений.
1 вересня 1949 року він стає учнем 1-го класу Вільховатської початкової школи, яку закінчив 1953 року. Протягом 1953 – 1956 років вчиться в Костилівській семирічці, де був одним із кращих учнів. Далі поступає у 8 клас Діловецької середньої школи, але, у зв’язку з матеріальними нестатками багатодітної сім’ї, змушений залишити навчання і в чотирнадцять років іде на лісорозробки. У цей же період допомагає батькам у домашньому господарстві, зокрема випасає ягнят, овець, корів, під час чого самотужки вчиться грі на дримбі, сопілці, мандоліні, скрипці, гармоніці і знайомився з багатьма творами художньої літератури. Працюючи лісорубом, помічником пилорамника Костилівського лісозаводу, завідуючим бібліотекою і клубом с. Вільховатий, у 1959 – 1963 роках здобуває середню освіту в Костилівській вечірній школі сільської молоді. У 1963 – 1964 рр. брав участь у будівництві Братської ГЕС та Братського лісопромислового комплексу в Іркутській області як монтажник-висотник, де здобув суміжні професії: електрозварника, газозварника і різальника металу. Там іноді йому доводилось у межах 50° морозу працювати на висоті до 200–250 м.
З 1964 року по 1967 рік навчався на музичному відділі Мукачівського педагогічного училища, після закінчення якого отримав диплом з відзнакою. У 1968 – 1974 рр. заочно здобув освіту історика в Ужгородському державному університеті. Потім освоював основи роботи дипломатичного працівника на факультеті міжнародного права та міжнародних відносин Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, хоча із-за хвороби за цією спеціальністю не працював.
Був вчителем музики у Миргородській СШ №1 ім. П. Мирного на Полтавщині, вчителем історії й музики, а також заступником директора з виховної роботи в середній школі с. Ділове, де у вільний від занять час брав активну участь у будівництві нового приміщення шкільного приміщення. Призначався завідуючим відділом культури Рахівського райвиконкому. Двічі був директором освітніх закладів району, двічі – інспектором та головним спеціалістом, двічі – заступником завідуючого, посаду якого з часом перейменовано на начальника відділу освіти, біля двох років з перервами виконував обов’язки завідуючого або начальника відділу освіти. Працюючи на різних керівних посадах, постійно проводив уроки з музики чи історії у Діловецькій школі. Педагогічний стаж його роботи становить 48, а загальний – сягає далеко за 50 років. Перебуваючи з 2002 року на пенсії, він продовжує працювати на неповному навантаженні в Діловецькій ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Микола Іванович – вчитель з великим педагогічним стажем та досвідом роботи. Досконало володіє програмовим матеріалом та методикою викладання предметів, уміло і на належному рівні подає їх учням. Обирає форми і методи роботи відповідно до рівня розвитку дітей. Керуючи навчально-виховним процесом, застосовує індивідуальний та диференційований підхід до навчання предметів, добре знає вікові та психологічні особливості школярів.
Його уроки глибоко продумані, цікаві, насичені та змістовні. З метою залучення дітей до активної розумової діяльності, викликає інтерес до вивчення музичного мистецтва, історії України, використовуючи пізнавальні ігри, жарти, фантазії, змагання тощо. В ході їх проведення використовує унаочнення, роздатковий матеріал та ТЗН. У процесі роботи практикує проблемні методи навчання, елементи розвиваючого та випереджаючого навчання. Значну увагу звертає на слабовстигаючих учнів.
На уроках музичного мистецтва у молодших класах знайомить школярів з творами класиків та сучасною музикою. Вчить дітей відчувати настрій у музиці, поєднуючи сприйняте з творами образотворчого мистецтва. Проводить нестандартні уроки, знайомлячи школярів з народними інструментами, історією мистецтв, інтерес до занять інструментальною та вокальною музикою, долучаючи школярів до духовних надбань українського народу, в тому числі і гуцульського краю.
На уроках історії, які він проводив раніше, вчив учнів логічно мислити і розвивав їх спостережливість, вміло користуючись конкретними історичними фактами. Його творча лабораторія включала: розробки конспектів уроків, тестових завдань, карточок-опитувань, поурочний роздатковий матеріал з урахуванням вимог диференціації, обладнаний згідно з вимогами кабінет. Довгий час працював над проблемою «Вивчення історії Гуцульщини як складової частини історії України». Зібраний і опрацьований багатий матеріал з історії Гуцульщини був узагальнений методичним кабінетом відділу освіти та дирекцією школи і розповсюджений у школах Рахівського району та частково за його межами у вигляді окремого посібника. Скорочений варіант згаданої творчої роботи друкувався на шпальтах районної газети «Зоря Рахівщини» та регіональному освітянському журналі «Гуцульська школа».
Тривалий час був керівником районних методичних об’єднань заступників директорів шкіл з виховної роботи, вчителів історії та правознавства, де ділився досвідом своєї роботи. У 1996 – 1997 рр. працював за експериментальними, пробними підручниками для 11-го класу О. М. Майбороди «Новітня історія» та 8-9-х класів Р.А. Арцишевського «Світ і людина». У 1998 році перший з усіх предметників шкіл району приймав участь в обласному конкурсі з історії «Вчитель року». За підсумками атестації у цьому ж році йому присвоєно звання «Вчитель-методист».
Наслідком наполегливої роботи були глибокі міцні знання дітей. Його вихованці неодноразово були переможцями і призерами районних олімпіад, оглядів та конкурсів, успішно виступали на обласних, підтверджуючи знання та навчаючись у вищих навчальних закладах як на історичних, музичних, так і на інших факультетах та відділеннях. Із 53-х педагогів, які тепер навчають дітей у школі с. Ділове, 49 – його колишні учні, багато вихованців вчителюють у школах району, області і за її межами, а окремі викладають у вишах, серед яких є й із науковими званнями.
Микола Іванович добре проводив і проводить позакласну роботу з дітьми: веде факультативи і гуртки з історії України та музичного мистецтва, як слід проводить різні тематичні вечори, зустрічі, допомагає у проведенні районних і обласних семінарів педагогічних працівників, дитячих ранків, готуючи з дітьми пісні, супроводжуючи їх виконання грою на баяні, яким володіє добре. Особливо вдало, із залученням вчителів та дітей шкіл району, ним неодноразово були проведені конференції у географічному суходільному центрі Європи, присвячені річницям Карпатської України, Гуцульської республіки з центром у Ясінях, які обрамлювалися тематичними музичними творами, як вокальними, так й інструментальними. У 2012 році в музеї-колибі, що розміщена у згаданому центрі, з його ініціативи була проведена науково-практична конференція з нагоди встановлення тут першого пам’ятного знака, який і по сьогодні символізує названий центр, де перед головами рад Верховинського, Косівського, Коломийського, Надвірнянського районів, м. Яремче Івано-Франківської, Путильського, Вижницького районів Чернівецької, Рахівського району Закарпатської областей та багатьма членами Всеукраїнського об’єднання «Гуцульщина», виступив з доповіддю «Географічному суходільному центру Європи – 125 років». Там же всім присутнім були роздані пагінці верби Т. Шевченка, яка виросла у центрі Європи із гілочки принесеної із названого дерева у м. Форт-Шевченко, що у Казахстані, яку письменник посадив, перебуваючи на засланні у солдатах. Він також неодноразово виступав з доповідями і повідомленнями на інших науково-практичних конференціях з питань історії, краєзнавства та народознавства у містах Вижниця, Косів, Рахів, Ужгород, смт. Верховина, Печеніжин, Яворів, Ясіня та Великий Бичків, селах Чорна Тиса, Ділове та інших місцях. Ним написані і видані посібники «Історія Гуцульщини» та «Село у центрі Європи».
Аналітичні статті з історії Карпатського регіону, зокрема по Рахівщині, яких у нього більше ста, крім згаданих газети «Зоря Рахівщини» та журналу «Гуцульська школа», друкувалися й у ЗМІ «Новини Закарпаття», «Слово вчителя», «Гуцульський келєндар», «Вісті» (м. Київ), журналі «Українознавство» Академії Педагогічних Наук та ряді одноразових видань. Значна частина з них є також в Інтернеті (блог «Діловецька сільська бібліотека»).
Працюючи у відділі освіти заступником начальника, проводив велику роботу по згуртуванню працівників відділу і його методичного кабінету, націлюючи їх на надання ними дійової допомоги дирекціям шкіл та всім вчителям-предметникам. Контролював роботу керівників освітніх закладів, вчителів історії та правознавства і музики. Керував атестацією освітніх закладів, впроваджував 12-бальну систему оцінювання знань учнів. Був ініціатором реорганізації дев’яти ЗОШ І-ІІ ст. у ЗОШ І-ІІІ ступенів, для чого готував проекти відповідних розпоряджень райдержадміністрації. Розробляв Програми «Розвиток освіти у районі», «Шкільний автобус» та ряд інших, на впровадження яких після прийняття їх сесією районної ради виділялися відповідні кошти.
За добросовісну роботу та активну участь у суспільному і громадському житті школи, району він нагороджений понад 50-ма грамотами, останні з яких отримав у 2008 і 2010 роках з рук голови облдержадміністрації та голови обласної ради, медаллю «За доблесну працю», значком «Відмінник народної освіти УРСР».
Варто додати, що Микола Іванович володіє великою домашньою бібліотекою, основу якої, крім художньої літератури, складають книги та документальні матеріали з історії рідного краю.
Він разом зі своєю дружиною Зоєю Зіновіївною, яка працювала завідуючою і вихователем Діловецького дитячого садка, виховали трьох трудолюбивих синів, мають п’ятьох онуків, двоє з яких вчаться у вищих навчальних закладах.
До всього сказаного можна ще додати відгуки випускників Діловецької СШ про село і людей в центрі Європи, в тому числі і про Миколу Івановича, коли він був тут директором, надруковані в художньо-документальній книзі українського письменника Федора Зубанича «Беркут-птах гірський». Так, Михайло Юращук з десятого «В» писав про те, що для нього наш край, його село – найкрасивіший куток у всій Європі і що тут живуть такі люди, як Ткач Микола Іванович… Наталія Томенюк з десятого «А» гордилася тим, що живе в селі з односельчанами – чесними, працьовитими, добрими, гостинними. Серед них і такі як директор школи Микола Іванович Ткач. Світлана Годван з десятого «Б» пропонувала послухати сопілку, коли хтось приїде в село чи школу, – вона багато про що розповість: і про тяжке минуле, і про нинішній день, як це розповідала на уроках музики чи репетиціях хору, які проводив з ними Микола Іванович…
Ці і багато інших відгуків свідчать, що найдорожче у житті Ткача М.І., педагога з великої букви, як про це писала «Зоря Рахівщини» у жовтні 2002 року з нагоди його шістдесятиріччя, були, є і будуть діти, їхня доброта, щирість, повага і довіра.
Діловецької сільської бібліотеки
Немає коментарів:
Дописати коментар