На прохання Миколи Івановича Ткача, відомого історика нашого краю, публікуємо його дослідження становлення та розвитку освітянської профспілкової організації на Рахівщині. Матеріали подаються в авторському оригіналі.
Чи були
профспілкові організації або хоча б осередки в освітянському середовищі у
Рахівській окрузі наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть, відомостей немає,
хоча на території історичного Закарпаття
в окремих містах в цей період вони вже діяли. Відчутною могла би бути їхня роль
у 20-30-х роках, особливо там, де за чехословацький період були відкриті
неповні середні школи, звані горожанками, у Ясінях, Рахові, Великому Бичкові та
Солотвині, яке до кінця 50-х років ХХ століття належало до Рахівщини. Але історична література
свідчить, що більшість тогочасних вчителів, які відстоювали українські
національні інтереси, були членами крайового Педагогічного товариства,
створеного в 1924 році та «Просвіти» [2, с.360, 4, с. 120-123.].
Таким чином,
освітянські профспілки на Рахівщині почали зароджуватися тільки після
звільнення краю від нацистів у вересні – жовтні 1944 року і підписанням
радянсько-чехословацького договору про возз’єднання Закарпатської України з
матір’ю-Україною 29 червня 1945 року та схвалення цього акта сьомою сесією
Верховної Ради УРСР [1, с. 60.]. Цей рух
незабаром набув такого розмаху, що це зумовило необхідність об’єднання
розрізнених первинних осередків шкіл в окружну профспілкову організацію. Цьому
сприяло й те, що 22 січня 1946 року в складі України створено Закарпатську
область з центром у м. Ужгород [1, с. 60.]. Відбулося це на початку 1946 року, де було обрано
окружний комітет освітянської профспілки [4, с. 413.]. Його головою на громадських засадах став один із
інспекторів окружного відділу освіти (він був із Наддніпрянщини і прізвище його
забулося). Пізніше функціональні обов’язки голови виконували інспектори шкіл
окрвно (з 1953 року райвно) М. А. Грицак, П. П. Стрічик, І. І. Хорький,
завідуюча РМК відділу народної освіти М. М. Волощук.
Новостворена
профспілкова організація Рахівщини стала складовою частиною обласної
профспілкової організації працівників початкової та середньої школи, яка
увійшла до складу Закарпатської ради профспілок [4, с. 413.]. Її структура
виглядала так: вищим органом була звітно-виборна профспілкова конференція, на
якій делегати від освітянських профспілкових організацій обирали районний
комітет. Робочим органом комітету була президія, до якої входили активні голови
місцевих профспілкових організацій і досвідчені педагоги. Вона й керувала
повсякденною роботою. Районний комітет профспілки підпорядковувався
відповідному обласному комітету. Роботою президії керували голова та секретар.
За спогадами освітян-старожилів, при президії райкому профспілки діяли такі
комісії: виробнича, культмасова, матеріально-побутова, організаційно-масова, з
охорони праці та соціального страхування. Керували ними, в основному, члени
президії.
У післявоєнні
роки районна профспілкова організація освітян працювала над охопленням
профспілковим членством вчителів. На початок 50-х р. кількість її членів значно
зросла і сягала вже 90%. Але центральними в її діяльності були питання;
розвитку народної освіти (реорганізація колишніх горожанських і народних шкіл у семирічки, окремих
горожанських й семирічних шкіл – у середні, це, зокрема, в Рахові, Ясінях,
Великому Бичкові, Солотвині, Діловому); поліпшення матеріально-побутових умов
вчителів; ліквідація неписьменності та малописьменності, особливо серед
переростків, шляхом організації малокомплектних шкіл високо в горах за місцем
їхнього проживання; відкриття і діяльність дошкільних та позашкільних установ. Актуальними
були також питання забезпечення шкіл кадрами, допомога дітям із бідних сімей
одягом та взуттям, відкриття при школах гуртожитків для дітей, що проживали
далеко, поліпшення організації заочного навчання вчителів та стан їхньої
підготовки до вступних іспитів у вищих і середніх спеціальних навчальних
закладів. На засіданнях вивчалися і обговорювалися питання стану
навчально-виховної роботи в окремих закладах освіти, організація методичної
діяльності в школах району та заохочення педагогічних працівників. Освітянам
надавали одноразові грошові допомоги, їм безкоштовно виділяли путівки для
санаторного лікування та оздоровлення. Президія також розглядала питання
нагородження педагогічних працівників грамотами й урядовими нагородами. Під
неослабною увагою райкому профспілки, починаючи з 1948 року, було впровадження
в практику роботи шкіл при місцевих комітетах профспілки так званих «виробничих
нарад». Вони допомагали педагогічним працівникам підвищувати наукову та
методичну кваліфікацію, а працівникам відділу народної освіти – поліпшувати
керівництво навчально-виховним процесом і контролювати роботу дирекції шкіл, педагогічних
колективів та окремих вчителів.
Підбиваючи деякі
підсумки згаданого періоду, можна зауважити, що освітянська профспілкова
організація Рахівщини з її місцевими комітетами, незважаючи на значні труднощі,
приймала активну участь у розбудові системи освіти. Особливу увагу при цьому
звертали на забезпечення навчальних закладів фахівцями, в чому на початковому
етапі активно допомагали середні спеціальні та вищі навчальні заклади
центральних областей України, які направляли до району випускників. Це дало можливість
організувати середні школи на базі семирічок у Верхньому Водяному, Косівській
Поляні, Богдані, Середньому Водяному, Лазещині, загальна кількість яких сягала
10. Райком профспілки займався ще й організацією дитячих гуртків, боротьбою з
інфекційними хворобами, приведенням до належного стану матеріальної бази шкіл,
розвитком дитячої художньої самодіяльності, забезпеченням учнів підручниками
тощо.
Дещо
активізувало профспілкову роботу те, що у червні 1956 року профспілку
працівників початкової і середньої школи перейменували на профспілку
працівників освіти, а в січні 1958 року – у профспілку працівників освіти,
вищої школи та наукових установ і з 1 вересня 1959 року розпочалася реформа
народної освіти, в результаті якої всі семирічні школи були реорганізовані у
восьмирічні. Серед питань, які розглядалися на засіданнях президії райкому
профспілки протягом 1956-1959 років, були такими: «Про стан
матеріально-побутових умов вчителів району», «Про оздоровлення дітей членів
профспілки працівників освіти Рахівщини», «Про виробничі наради в школах
району», «Про стан своєчасної виплати зарплати працівників шкіл та дитячих
садків», «Про стан здійснення обов’язкового навчання учнів» та деякі інші.
Протягом 60-80-х
років райком профспілки організував соціалістичне змагання між первинними
профспілковими організаціями, підсумки якого підбивали щорічно. Одним із
важливих питань у розроблених умовах було охоплення учнів навчанням зі здобуттям
ними повної середньої освіти. Переможцями у різні роки були колективи Рахівської,
Діловецької, Великобичківської, Косівсько-Полянської, Ясінянської та деяких
інших шкіл.
Райком
профспілки і його президія спільно з місцевими профспілковими організаціями в ті
роки брала участь у будівництві нових шкільних приміщень у Середньому Водяному,
Видричці, Рахові, Водиці, Лазещині, Стримбі, Добріку, Плаюці, Росішці, Ріці,
школи-інтернаті у Великому Бичкові за рахунок державних коштів та у Кобилецькій
Поляні – за рахунок коштів Закарпатського арматурного заводу. В той період
добудовували
класні приміщення у Чорній Тисі, Ясінях, Костилівці, Косівській Поляні та в
інших населених пунктах, в результаті чого кількість середніх шкіл зросла до
15. Споруджували дошкільні дитячі заклади
Тут слід
згадати, можна сказати, титанічну роботу щодо будівництва спортивної і актової
зали та реконструкції основного корпусу (читай будівництву) приміщення
Діловецької СШ її тодішнього директора і члена МК профспілки Івана Івановича
Гараксима, який так званим «громадським способом» це зробив і 1972 році здав у
експлуатацію, що було нечуваним за радянської планової системи. Тому, із семи
навчальних корпусів діти почали займатися у двох і в одну зміну. За педагогічну
і будівничу діяльність йому в 1969 році присвоїли високе педагогічне звання
«Заслужений вчитель УРСР». Пізніше він працював методистом Закарпатського
інституту підвищення кваліфікації вчителів [4, с. 345-346.].
У той же період почала активізуватися робота
президії райкому профспілки, її культурно-масової секції (голова Лащук Л.Й.)
щодо проведення культурного дозвілля педагогів, що сприяло організації
художньої самодіяльності, зокрема, вчительського хору, вокального жіночого
ансамблю (художніми керівниками яких почергово були Мокану М.В., Кадар Ю.Ю.,
Калинюк В.Д.), тріо в складі Гараксим В.І, Юращук М.А., Томенюк К.В. (художній
керівник Ткач М.І.), груп солістів (Томенюк К.В., Кепинач В.В., Кузьмик М.І.,
Доробан В.В., Гощук М.В., Дуфинець М.М., Корманська М.І.) і читців (Кондратович
К.Ю., Лащук Л.Й., Любашевський М.Л.). Майже за 40-річний період діяльності учасники
згаданих колективів, загальна кількість яких за вказаний період сягнула за 100 осіб,
вивчили понад 30 чотириголосих хорових творів, в тому числі й акапельних
українських народних і авторських пісень та пісень для солістів відомих
українських композиторів М. Лисенка, М. Леонтовича, С. Людкевича, М. Сабадаша та
інших. Маючи належний репертуар, учасники освітянської художньої самодіяльності
неодноразово були учасниками обласних оглядів серед учительських колективів та
звітних концертів району в області, виступали перед працівниками освіти й
батьками в м. Рахів, смт. Ясіня, селах Ділове, Водиця, Косівська Поляна, Богдан
та в інших населених пунктах району.
Особливо плідною
була діяльність райкому профспілки, коли його головою у 1978 році було обрано
Карманську Василину Іванівну (обком профспілки виділив штатну одиницю). За період її роботи на
президії досить часто заслуховувалися питання стану медичного обслуговування
працівників освіти, їхнього відпочинку, виділення путівок для лікування і
оздоровлення вчителів, виплати заробітної плати освітянам та ін. Певну увагу
вона приділяла поліпшенню громадського харчування учнів і, як наслідок, ним
було охоплено 91% школярів, що у 1985-1986 н. р. заслуховувалося на пленумі
райкому профспілки. Під неослабним її контролем було питання поліпшення
житлово-побутових умов педагогів. Тому в районі активізувалася робота з
виготовлення проектної документації та будівництва в сільській місцевості
будинків для вчителів, яких на кінець 1980-х років вже було 13, що дало
можливість поліпшити побутові умови більше 100 освітян.
З метою
активізації участі вчителів у художній
самодіяльності, вона ініціювала щорічне
проведення оглядів-конкурсів освітянських колективів району. Особливо масовим
був огляд навесні 1987 року, адже тоді на сцені побувало 17 хорів, 13 вокальних
ансамблів, солісти, дуети, тріо, читці і 2 танцювальні групи. В цілому цим
дійством було охоплено біля 400 осіб педколективів всіх середніх і неповних
середніх шкіл. Кращими були виступи аматорів Великобичківської (художні
керівники Волощук Й.М., Попович О.А.), Рахівської №1 (художній керівник Токар
О.О.), Діловецької (художній керівник Ткач М.І.), Ясінянської (художній
керівник Воробчук Я.Й.) та інших шкіл. Основою тогочасних самодіяльних народних
ансамблів пісні і танцю «Лісоруб», «Карпати», «Гуцульщина» та інших колективів
були теж вчителі, чому сприяла районна профспілка освітян.
Питання
завершення переходу до загальної середньої освіти молоді та поліпшення якості
навчання неодноразово обговорювали на спільних засіданнях колегії відділу
освіти та президії райкому профспілки, де приймалися досить глибокі й виважені
рішення, які знаходилися на посиленому контролі, а допущені недоробки
ліквідовувалися. Внаслідок цього поліпшувався стан підготовки шкіл до навчального
року і більш якісно виконувалися плани з набору учнів до 9-х, а потім,із
реорганізацією восьмирічок у девятирічки, і до 10-х класів денних шкіл. Помітні
результати в питаннях переходу до завершення середньої освіти мали місцеві
профспілкові організації Лазещинської, Велокобичківської, Діловецької,
Лужанської та деяких інших шкіл. Цьому в деякій мірі сприяла чергова шкільна
реформа освіти, що проводилася не без участі профспілок. Вона передбачала
зміцнення матеріальної бази освітянських закладів з активною допомогою та
участю базових підприємств й громадських організацій, починаючи з 1984-1985 н. р.
Президія райкому
профспілки і її голова приділяли значну увагу діяльності колективів учнівської
художньої самодіяльності, якими було охоплено понад 4 тис. учнів. Високою
майстерністю і популярністю у різні періоди відзначалися дитячі колективи
Рахівської (художній керівник Мельничук В.В.), Великобичківських №1, №2, №3
(художні керівники Пекарюк В.В., Волощук Й.М., Русин В.Ф., Попович В.В., Попович
О.А., Герман М.І.), Діловецької (художні керівники Ткач М.І., Шепета Н.В.,Шепета
В.Л.), Ясінянської (художні керівники Воробчук Я.Й.,Тракслер І.Ю.),
Великобичківської школи-інтернату (художні керівники Кузьмик О.П., Раховська
Т.О.), Білоцерківської (художній керівник Алб І. В.), Білинської (художній
керівник Тафійчук Д.В.) та деяких інших шкіл.
Цю справу
активно продовжує профспілковий колектив Рахівського РБДЮТ (голова профкому
Беркела О.В.). Його директор Томащук В.В., разом з вчителями музичного мистецтва,
проводить конкурси серед учнів шкіл району на краще виконання естрадних пісень.
На базі позашкільного закладу організовано хор працівників освіти м. Рахів.
Новий етап у
житті та діяльності професійної спілки освітян Рахівщини припадає на роки розбудови
молодої Української держави. Здобуття нею незалежності, перехід до іншого
соціально-політичного устрою, довготривала економічна криза зумовили нові
підходи до роботи профспілкових організацій, зокрема, щодо соціального захисту
прав та інтересів працівників освіти. З урахуванням цих викликів намагалася
діяти і районна організація профспілки. Тому чи не одним із головних напрямків
роботи райкому, його президії, стала ініціатива розгляду на засіданнях органів
державної влади та місцевого самоврядування найважливіших і найболючіших питань
діяльності навчальних закладів. Так, на серпень 1999 у бюджетній сфері склалася
вкрай напружена ситуація, адже заборгованість з виплати заробітної плати
працівникам шкіл сягала семи, а дошкільним закладам – восьми місяців. Тому
президія райкому профспілки освіти, який з 1997 року очолювала Шушман Марія
Василівна, спільно з колегією відділу освіти (начальник Беркела Ю.М.),
ініціювали проведення того ж року сесії районної ради з питання погашення
заборгованості.
Після вжитих заходів,
уже з кінця серпня 1999 року розпочали виплачувати заборгованість, і наприкінці 2000 року з освітянами району
держава розрахувалася майже повністю. В значній мірі цьому сприяло і те, що, за
підтримки профспілкових організацій, до місцевих органів самоврядування
населених пунктів району обрали чималу кількість працівників освіти, а
депутатами районної ради стали до 30% представників освітянської галузі [4, с. 417].
Іншими важливі
напрямки роботи районної організації профспілки за період незалежності України
пов’язані з функціонуванням освітніх закладів, створенням належних умов праці,
побуту та навчання, охопленням учнів навчанням по здобуттю ними повної
середньої освіти. На виконання прийнятих рішень побудовано приміщення
Ясінянської №2, Лужанської, Розтоківської ЗОШ І-ІІІ ступенів, реорганізовано 13
шкіл І-ІІ ступенів у школи І-ІІІ ступенів, добудовано класні приміщення,
їдальню та актову залу Великобичківської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1. Кількість шкіл,
які давали можливість учням здобути
загальну середню освіту, зроса до 30. У 2004 році завершено
комп’ютеризацію середніх шкіл, а потім й інших, з підключенням їх до мережі Інтернет.
На виконання державної програми «Шкільний автобус» для шкіл району придбано 13
автобусів для підвезення учнів до навчальних закладів. Все це значно поліпшило
умови здобуття молоддю освіти.
Наступним
питанням у розв’язанні актуальних проблем, пов’язаних з роботою навчальних
закладів, було, є і буде всебічне їх вивчення і обговорення на спільних
засідання президії райком профспілки і колегії відділу (управління) освіти. Так,
у 2000 році заслухали питання медичного обслуговування працівників освіти, у 2001-му
– «Про організацію харчування та дотримання законодавства щодо умов навчання й
виховання у навчальних закладах району», у 2002-му – «Про стан умов та охорони
праці у закладах освіти району». Серед інших питань пізніше досить часто розглядали
питання «Про стан виконання Угоди між відділом (управлінням) освіти
райдержадміністрації та райкомом профспілки освіти і науки», де з доповідями
виступали начальники відділу (управління) та голови райкомів профспілки.
Не залишається
поза увагою й питання фізкультурно-спортивної роботи. Неодноразово представники
районної освітянської організації профспілки приймали участь у обласних змаганнях
і спартакіадах профспілок з волейболу, настільного тенісу, шахів і шашок та
туризму. Найбільш активними у різні часи були: Швайгер С.Р., Білосюк П.М.,
Мельничук В.В., Мойш В.Ю., Доробан В.В., Тур Й.С., Зозулич Ю.Ю., Кипинач В.В.,
Мандзюк М.М., Гузо І.М., Панчик М.М., Яремчук П.П., Плахотна О.І., Староста
І.І., Обрізків Н.В., Чупак Г.В. та інші, а Копанчук Л.М. з чоловіком і сином
приймали участь у обласних змаганнях спортивних сімей під девізом «Тато, мама і
я».
Важливою
складовою удосконалення кадрової політики була робота з резервом на керівні
посади в профспілкових органах. Позитивним прикладом майже за 70-річний період
з часу організації освітянської профспілки Рахівщини було те, що деяких голів
профкомів призначали директорами шкіл або їхніми заступниками. Таке мало місце
в Рахівських №2 і №3, Лазещинській, Верхневодянській, Діловецькій, Ясінянській,
Квасівській та деяких інших школах. Крім цього, голова профкому Рахівської ЗОШ
І-ІІІ ступенів №1 О.І. Севч у 2014 році очолила управління освіти райдержадміністрації,
а колишні голови Рахівської освітянської профспілки Стрічик П.П. і Хорький І.І.
у свій час стали інспекторами обласного управління освіти.
За період
діяльності освітянської профспілки Рахівщини, найбільш активними членами обкому
і райкому профспілки та його президії, крім голів, були Дячук С.С., Лащук Л.Й.,
Шпатарюк М.В., Беркела Ю.М., Кузьмик М.І., Швайгер С.Р., Ткач М.І., Зелінська
О.Ю., Любашевський М.Л., Шторк Є.С., Гурова Л.П.,Сидоренко А.Ф. та інші. І
зміст профспілкової роботи, результативність та її ефективність у питання
захисту соціально-екномічних прав та інтересів спілчан залежало і буде залежати
від профспілкових активістів, керівників виборних органів. Те, що в районі вирішували частину проблем, пов’язаних з життям
трудових колективів, було наслідком, передусім, правильної постановки питань та
своєчасної організації їхнього виконання головами та активом райкому
профспілки, більшість з яких мали великий досвід як педагогічної, так і
профспілкової роботи, щиро ділилися ним під
час виступів на вчительських пленарних серпневих конференціях, колегіях відділу
(управління) освіти та профспілкових активах. Вони активно, по-діловому, з
почуттям особистої відповідальності перед профспілковими колективами вирішували
складні питання, які ставило перед ними життя. Проторованою дорогою почала йти
новообраний голова райкому освітянської профспілки Студеняк Т.В. (звітно-виборна
конференція відбулася 25 березня 2015
року).
Справжніми
ватажками профкомів освітянських закладів були Божук М.Д. з Великобичківської
№1, Віницький К.Б. з Ясінянської №1, Кузьмик В.В. з Великобичківської
школи-інтернату, Швайгер С.Р. з Лазещинської, Ягнюк С.Є. з Малобичківської №2, Мешко
І.Ю. з Діловецької, Пукман О.М. з Верхньоводянської, Севч О.І. з Рахівської №1 та інших шкіл.
Наразі Рахівська
районна організація профспілки працівників освіти, науки і молоді та спорту
України об’єднує 60 первинних профспілкових організацій, в яких на обліку
перебуває 3001 член профспілки.
Насамкінець
мабуть слід зауважити, що профспілка освітян відіграла позитивну роль у
послідовному розвитку освіти району. Вона була і надалі залишиться активним
співучасником загальногалузевих завдань.
Попри всі
труднощі післявоєнного періоду та в 60-80-х роках, соціально-економчні
негаразди, через які освітянам разом з усіма мешканцями району довелося пройти
протягом останніх 15-20 років, профспілкова організація освітян Рахівщини не
лише не розгубила набуте попередніми роками, а й стала більш міцною, збагатилася
досвідом роботи в нових умовах, в боротьбі за цілісність України і мир на її
території.
Микола
Ткач – вчитель історії та музичного мистецтва
Діловецької
ЗОШ І-ІІІ ступенів
Література
1. Історія
міст і сіл УРСР. Закарпатська область. К., 1969.
2. Нариси
історії Закарпаття, Т. ІІ. Ужгород, 1995.
3. Федака
П. Нарис історії товариства «Просвіта» Карпатської Русі – України (1920-1939).
Ужгород, 1991.
4. Химинець
В.В., Стрічик П.П., Качур Б.М. та ін. Освіта Закарпаття. Ужгород, 2009.
Немає коментарів:
Дописати коментар