 |
| Микола Ткач - історик |
У видавництві «Гражда», що в Ужгороді, в цьому році
видрукувано книгу «Велика боротьба», презентація якої недавно відбулася у
декількох населених пунктах нашого району. Її написав о. Степан Пап, який
народився у с. Березове Хустського району і після страшних поневірянь у
мадярських тюрмах протягом Другої світової війни, опинився в Чехословаччині.
Працівники репарації йому відмовили у поверненні в Україну.
На с.32 названої праці, де йдеться про Рахів і
Рахівщину, як кажуть, чорним по білому, написано таке: «У Білій Церкві відкрито
стоянку часів раннього палеоліту (100-40 тис. років тому)». Мова тут піде, як
читач напевно уже здогадався, про стоянку первісних людей раннього кам’яного
віку на території нашого району.
І перш ніж щось написати про цю стоянку, нам з
головою с. Біла Церква Юрієм Беріндє,
істориком за фахом, довелося побувати на тому місці де вона було розташована.
Разом з нами були два доктори історичних
наук із Прикарпатського НУ, які також підтвердили, що тут дійсно була
стоянка давніх людей.
Знаходилося це місце на пагорбі званим здавна людьми
Монастирищем, адже тут біля 1350 року було засновано монастир, про що у свій
час теж писав о. Степан Пап у своєму ІІ томі «Історія Закарпаття». На
віднайденому археологами місці протягом 100-40 тис. років тому назад дійсно
проживали люди, які в своєму розвитку, очевидно, пройшли від людини уже прямо
ходячої до людини сучасного типу. Вказаний пагорб площею зо 1,5 - 2 га ,
а висотою до 70 м ,
схили якого з трьох сторін із кутом нахилу 60о-70о,
досить добре захищали первісних людей від всіх небезпек, у першу чергу від
хижих звірів. Зі сторони сьогоднішнього с. Середне Водяне ними був насипаний
високий земляний вал, сліди якого видно і тепер, можливо, з ровом і засіками із
повалених часом дерев та обламаних
вітрами крон і гілок. Люди цієї епохи, як відомо, добували їжу за допомогою
полювання, адже диких звірів у навколишніх місцях було багато і збиранням
всього того їстівного, що росло на кущах
та землі. Їхнім допоміжним заняттям було рибальство, але це з того часу як вони
навчилися ловити рибу в Тисі, яка в ті часи була значно повноводною і кишіла
дарами води.
Однак, говорити чи писати ще щось конкретніше про цю
стоянку первісної людини важко, адже незважаючи на ті пошукові роботи, які
проводили тут археологи у період Австро-Угорщини, Чехословаччини, за радянський
час і незалежної України, а також спеціалістами із Румунії і навіть з США, їхні наукові висновки до нас ще не дійшли.
Правда, як повідомив про це Юрій Беріндє, немов би у Румунії з приводу цих
досліджень випущено монографію, але її автори ніяк її не надішлють своїм
соплемінникам на Рахівщину.
Проте, які
би там результати досліджень пізніше не наводились, наука в таких випадках може констатувати, що вулканічне передгір’я
Карпат у верхів’ї Тиси, де знаходиться місце нашої стоянки, було невичерпним
джерелом сировини для виготовлення людиною давнього віку кам’яних знарядь:
рубил, скребачок, різців, наконечників списів. Вони, разом із знаряддями праці
із кісток тварин і риб допомагали первісним людям тут боротися за виживання.
Зрозуміло, що перший одяг цих людей був із шкур впольованих ними диких звірів,
адже тоді тут була майже тундра з її холодами. Також вони їли добуту ними їжу в
сирому вигляді, в результаті чого середній вік тривалості їхнього життя сягав
десь до 25 років. Тому можна лише припустити скільки поколінь за 60 тис. років
змінилося, якщо ці люди тут проживали постійно, бо науковці з приводу цього
інших думок ще не висловили.
Звичайно порівнювати стоянку у межах Білої Церкви зі
стоянкою первісних людей на зразок такої як на г. Сар, що знаходиться в межах
смт. Королево Виноградівського району на Закарпатті, дещо важно. Адже тут люди
уже проживали ще 1 млн. років тому назад, 15 раз вони сюди приходили і зникали,
адже є стільки ж так званих «культурних шарів» грунту, де археологи під час
розкопок віднайшли не менш як 100 тис. кам’яних знарядь праці. А про
Білоцерківську стоянку поки що цього сказати не можна у силу не до кінця
проведених досліджень і не обнародування результатів уже проведених робіт.
Однак обидві стоянки відносяться до раннього кам’яного віку і процеси, які тут
відбувалися з давніми людьми, були в основному однакові.
І цілком слушним тут буде запитання читача, а чому
первісні люди понад 40 тис. років тому назад з пагорба у Білій Церкві пішли?
Мабуть на це питання можна дати лише одну , теж науково обґрунтовану, думку –
людина навчилася добувати вогонь, який допомагав їм краще харчуватися і захищав
її від звірів. З цих пір,уже на рівнинній місцевості, був потрібен дещо менший
людський колектив для захисту від хижаків, а в окремих випадках людина вже сама
могла захиститись, відбиваючись як наявною зброєю так і вогнем, зокрема його
головешками.
Але стверджувати, що первісні люди, спустившись із
пагорба, зникли зовсім, на нашу думку, буде помилкою. Так, сліди їх губляться,
але не тому що вони пішли звідси, а тому, що почали постійно пересуватися з
місця на місце в пошуках їжі й археологам дуже рідко вдається знайти їх інші
стоянки. Крім того вони могли пересуватися не віддаляючись від солоних озер у
межах сьогоднішньої Солотвини, адже без солі, як відомо, довго не може прожити
ні людина, ані тварина. Можливо таке трапитися, що з часом буде віднайдено ще й
інші стоянки нащадків тих людей, які проживали на Білоцерківській. І не тільки
в Солотвині чи вниз по Тисі, але і вверх, зокрема у межах Бичкова, Середнього
Водяного, Верхнього Водяного, Водиці, Кобилецької Поляни чи ще десь.
Так тривало
до тих пір, поки люди не почали проживати осілим способом життя, чому сприяло
потепління, помаленьку заселяючи береги і узбіччя річки Тиси та її приток, поки
вони не дійшли до головного хребта
Карпат. Цей процес продовжується і по сьогодні.
В кінці хочеться додати, що перший, хто на початку
70-х років ХХ ст. повідомив нас, директорів освітніх закладів району на одній
із нарад про стоянку, був колишній директор Білоцерківської середньої школи, а тоді уже інспектор
обласного управління освіти Ю.І. Ціпле. Його наступник на посаді директора
школи Ю.І. Шіман у своїй коротенькій
історії про с.Біла Церква,яка так і не була опублікована,на початку 2000 років
уже чітко про неї написав,вказавши її період існування і місце
розташування.
Немає коментарів:
Дописати коментар