понеділок, 16 липня 2018 р.

Вони прославили свій край: Марія Студеняк – педагог з великої букви



 
26 листопада 1944 року, у Мукачеві було прийнято Маніфест про возз`єднання Закарпаття з Україною. На Першому з`їзді Народних Комітетів Закарпатської України були присутні 663 делегати з 13 округів нашого краю. Рахівщину представляли 48 осіб, серед яких – сімнадцятилітня Марія Молдавчук з Ясіня. Цю скромну жінку, якій уже виповнилося поважних 90 літ, згадують добрим словом не лише за те, що голосувала тоді за доленосне для краю рішення, а й тому, що відмінник народної освіти все життя сіяла добре, розумне, вічне, відзначалася відповідальним ставленням до дорученої справи, не рахувалася з особистим часом заради  громади.
     Трудова біографія Марії Степанівни найбільше пов`язана з Квасами та навчальним закладом цього населеного пункту. Після того, як активна ясінчанка Маруся Молдавчук в 1946-му році вийшла заміж за місцевого легіня Василя Студеняка, переїхала жити до цього села. На той час за плечима було навчання в Ясінянських державній народній школі й чотикласній горожанці за Чехословаччини, Ужгородській вчительській семінарії за Угорщини та в.о. секретаря Народного Комітету в Ясіню у період Закарпатської України. Вона в сім`ї Степана Молдавчука вирізнялася з поміж чотирьох дітей особливою жагою до знань.
     Першим місцем роботи молодого педагога були початкові класи в пр. Лопушанка. За тактовність, лагідність, уміння налагодити контакт її обожнювали діти, поважали дорослі. Крім цього сільська вчителька мала безліч громадських обов`язків: була агітатором, пропагандистом, організатором та учасником художньої самодіяльності. Завдяки її активності, вдавалося влаштовувати радісні миттєвості посеред сірих буднів як для молоді (організовувала різні вечори та культурні посиденьки) так і для вихованців (щоб у скрутний, голодний час вони відчули радість новорічного та інших свят).

    Про підростаюче покоління дбала особливо, переймаючись не лише рівнем їхніх знань, а й станом здоров`я, дотриманням правил гігієни, забезпеченням засобами для навчання. Тоді ж не те, що підручників, а й зошитів не вистачало! А щоб діставати їх до Ясіня з обласного центру, довелося в зимову пору 1945 -1946 рр. навчального року випрошувати у сільського голови віз кіньми. Та поїздка до Ужгорода  виявилася для неї доленосною, бо саме там вдруге зустрілася з майбутнім чоловіком (вперше бачилися на відкритті фіззали в учительській семінарії де він теж вчився, але очевидно в старших класах). Василь Юрієвич Студеняк на той час уже працював заступником директора у Квасівській семирічці й теж приїхав за навчальними посібниками. Тож додому поверталися разом з важливим вантажем та паростками приязних стосунків, які згодом переросли у кохання й бажання створити сім`ю. І нині вона з особливими почуттями розповідає, якими щасливими були, та дбайливо зберігає зворушливі листи , які писав їй суджений.
     Коли побралися Марії Молдавчук виповнилося дев`ятнадцять. На п`ять років старший Василь Студеняк постійно був для дружини авторитетом. Сім`ю вона вважала найбільшою цінністю в житті. Не завжди родинний віз котився гладенькою дорогою, траплялися на ній і вибоїни, але мудра жінка завжди підтримувала, розраджувала і шанувала свого життєвого супутника. Проблеми вирішувала не напористо, а лагідно, з поступливістю. Такою залишається й нині, усміхнеться – ніби сонечко пробігає обличчям.
    Прийшовши у невістки, М.С.Студеняк влаштувалася працювати вчителем початкових класів місцевої школи, була і піонервожатою. Поряд зі зведенням власної оселі, навчанням на біофаку Львівського держуніверситету ім. І.Франка, вчителюванням та керуванням восьмирічкою (більше 10 років обіймала посаду завуча, а потім аж до виходу на пенсію, директорувала, загалом має 43 роки педагогічного стажу), активною участю в громадському житті населеного пункту (була депутатом сільської ради досить багатьох скликань, членом виконкому), у подружжя народилося двоє синів, яким дали педагогічну освіту. Шкідливі умови проходження військової служби підірвали здоров`я старшого Василя, і він передчасно помер, але його справу продовжує їх з невісткою Оленою Василівною син Ігор, а  це вже третє покоління педагогів у родині, що уже складає педагогічну династію. Молодший син Роман Васильович нині працює директором  Лужанської ЗОШ І-ІІІ ступенів, але він, як і його батько Василь  Юрієвич Студеняк, певний період займали посаду завідуючого райвно. Із укрупненням районів у кінці 50 –х –на початку 60-х років ХХ сторічя, коли Рахівщина увійшла у склад Тячівщини В.Ю. Студеняк став директором Ясінянської СШ, звідки і пішов на пенсію. Роман Студеняк пішов з цієї посади із-за віддаленості доїжджання до місця роботи, адже він і нині проживає у смт. Великий Бичків, а це майже 40 км. від Рахова, а до Луга, де він директорує– тільки 2 км.
Його дочка Тетяна, теж педагог і є третім педагогічним поколінням династії, як й Ігор, син Василя.
    У дні ювілеїв, а це щорічно відбувається 27 вересня, до оселі найріднішої матусі, бабусі й прабабусі, яка є для них взірцем, мудрим, розсудливим і справедливим наставником, з’їжджаються син і  дві невістки Олена з Ясіня та Анна з Великого Бичкова, четверо онуків й п`ятеро правнуків з їх батьками, щоб подякувати за любов, якою їх зігріває, за золоті правила дружньої родини, які передала їм і за якими стараються жити.
    Навідаються і гості з району, в першу чергу голова РК профспілки працівників освіти, дружина одного з онуків, Студеняк Тетяна Василівна, щоб низько вклонитися за те, що належить до першої генерації вчителів, котрі у всі часи усвідомлювали себе українцями і виховували дітей патріотами, за те, що залишається прикладом для кількох поколінь, долею яких переймається, а також щоб побажати, аби надалі її життєва дорога була освячена любов`ю рідних і близьких
                           

     Ярослава Пилип`юк – 
літературний редактор газети «Зоря Рахівщини»
   


Немає коментарів: