Є люди, про
яких легко писати нариси, бо немовби вся їх життєва дорога в усіх на виду. Але
цього не можна сказати про Григорія Гомілка, який народився 15.07.1931 р. на
території однієї з областей Наддніпрянщини, у сільській бідній сім’ї. Багато
відомостей про нього не вдалося дізнатись, навіть знайти світлину із його
зображенням. У одинадцятирічному віці втратив батька на війні, а мати, щоб
прогодувати сім’ю, змушена була тяжко працювати в колгоспі, де на трудодні дуже
мало що давали. Переростком закінчив семирічку, бо певний період, під час Другої
світової війни навчання в школі не проводилося із-за гітлерівської окупації.
Потім вчився на курсах лаборантів, після чого його направляють на роботу по
здобутій спеціальності у Великоберезнянську районну лікарню, де одноразово
навчається у вечірній школі. Здобувши середню освіту Григорій поступає на
медичний факультет Ужгородський університет, де вчився на відмінно. Щоб якось
прожити, адже допомоги майже нізвідки не було, хіба що однокурсники допомагали.
Через певний період добрі люди йому допомагають влаштуватися медбратом у нічний
час, адже медики, як відомо, освіту здобувають тільки на денному стаціонарі.
Інтернатуру пройшов у хірургічному відділенні теж у обласній лікарні. Як у
вечірній школі, так потім і на медфаці був душею колективів, адже часто
жартував й допомагав однокурсникам в навчанні, а часом своїм баритоном у колі
друзів починав співати українські народні пісні, багато з яких закарпатці ще не
чули, але деякі за радянський час не можна було співати. Але він співав,
навчившись цих пісень від своєї матері, яка ними скрашувала своє тяжке життя. Як
із своїми друзями, потім так із хворими та навіть з усіма з ким спілкувався,
був добрим і життєрадісним, за що його всі поважали.
По
закінченню навчання в університеті у першій половині 50-х рр. ХХ сторіччя його
направляють працювати у Рахівську районну лікарню,
де спочатку був рядовим хірургом,
а через певний час став завідувачем хірургічного відділення. Тут йому вдалося
розширити операційну та забезпечити найновішими хірургічними інструментами, які
вже були на той час. Як хірург надзвичайно ретельно готувався до операцій,
підготовляючи до цього і пацієнтів й проводив їх на належному рівні. За період
його праці на Рахівщині Григорій Олександрович за свої трохи більше як 25 років
прооперував сотні, якщо не тисячі хворих, з усіх населених пунктів нашого
народу, так часом і за його межами. Він проводив всі необхідні обстеження та
маніпуляції пацієнтів, надав їм потрібні консультації у відділеннях районної та
дільничних лікарень у Ясінях, Великому Бичкові, Богдані, Верхньому Водяному,
Кобилецькій Поляні та Середньому Водяному. З цією метою неодноразово виїздив у
складі медичних бригад у сільські амбулаторії та ФАПи і сам особисто, при
необхідності, запрошував хворих лягати на операційний стіл, гарантуючи
виздоровлення, що викликало в них довіру до лікаря. І люди йому вірили та говорячи
між собою й називали лікарем із «золотими руками». Він свої вміння,
душевне тепло і чуйність віддавав людям, за що здобув їх визнання. Часто до
нього з Ужгорода присилали інтернів, які набували в Рахові потрібні знання, як
хірурги, бо знало, що є в кого повчитися.
Разом із
жінкою, яка була за професією медсестрою, виростили двох синів.
За свою
сумлінну роботу неодноразово отримував подяки і грамоти, нагороджений орденом
Трудового Червоного Прапора і медаллю «За трудову доблесть». Не вдалося
встановити чи отримав він звання заслуженого лікаря України, але його пацієнти,
а також інші люди вважали Народним лікарем, що є вищим від заслуженого.
Під час
лікування в Києві раптово помирає 03.10.1979 р., бо хворе серце не витримало
такого навантаження.
Похований у
Рахові. Тоді в похоронній процесії з Будинку культури до цвинтаря, де він
закінчив своє земне життя, взяло участь майже все населення міста та із окремих
сіл Рахівщини. Під плач і ридання присутніх його труну несли чоловіки, в тому
числі і медики, а дівчата весь час кидали квіти, стелячи ними його останню
дорогу, цим самим віддаючи шану й подяку.
Микола Ткач – історик, краєзнавець.
Немає коментарів:
Дописати коментар