«Андрій Малишко - чарівник поетичного слова»
методико -
бібіліографічні матеріали до 100 -
річчя
від дня народження А.С.Малишка
У дописі представлено життєвий та творчий шлях Андрія
Самійловича Малишка та літературно -
мистецькі заходи приурочені 100 - річчю
від дня народження поета.
Пісню покотив, –
Сам знайшов мотив,
як вітер,
Книгу не верстав, –
Сам навіки став між
літер.
А.Малишко
Андрія
Малишка називають "солов'їним серцем України" за його невмирущі
пісні, що живуть у народі й сьогодні. У поезії складного XX століття залишився
найпослідовнішим поетом -традиціоналістом, який попри всі модерні віяння,
зберіг глибинну народнопоетичну основу української лірики, її яскраву
образність, соковиту й колоритну мову. Тим - то його щирі й задушевні твори назавжди ввійдуть
до золотого фонду нашої літератури як свідчення величі й краси мистецтва слова.
Поезія А.Малишка по - своєму змальовує добу. Йдучи складними дорогами
життя, поет проніс не дидактичний "посох" співця партійних догм, а
Шевченків заповіт любові до України, до її народу і культури. Про це він
зізнався, створюючи цикл "Україно моя": "У той тяжкий час,
можливо, більше, ніж будь-коли, ми зрозуміли, що народові За своє
життя поет видав близько сорока збірок. Не всі вони мають однакову художню
вартість. Але найголовніше те, що в українську літературу А.Малишко увійшов як
поет - пісняр,
бо пісні на його вірші вже давно сприймаються як народні, що силі його немає краю, як не може бути
кінця його мові, його пісням, його творчості".
Життєвий шлях
Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада 1912 р.
в м. Обухів Київської області в багатодітній сім'ї сільського шевця. У 1930
р. юнак надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус».
Закінчивши у 1932 р.
Київський інститут народної освіти, працював учителем в Овручі. Відслуживши рік
у армії, переїхав до Харкова й працював журналістом. Протягом 1935 — 1940 p. p. А.Малишко
видав збірки: «Батьківщина» (1936), «Лірика», «З книги життя» (1938),
«Народження синів» (1939), «Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березень»,
«Зоревідні», «Жайворонки» (усі — 1940). У цей же період написав поеми
«Трипілля» (надруковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила».
У 1941 — 1944 pp. поет служив військовим кореспондентом у газетах «Красная
Армия», «За Радянську Україну», «За честь Батьківщини», де виступав і як поет,
і як публіцист; видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!» (1941), «Україно
моя!» (1942, виходила двічі), «Понад пожари» (1942), «Слово о полку» (1943),
«Битва» (1943), «Полонянка» (1944), «Ярославна» (1946). Героїко - трагічний
пафос циклу з п'яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 p., передавав щирий
особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно моя!» — одне з
найяскравіших поетичних явищ років війни. У 1944 — 1947 р. р.
Малишко працював відповідальним редактором журналу «Дніпро». За поему
«Прометей» отримав у 1947 р.
Сталінську премію. У 1950 р.
з'явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США
разом з групою діячів культури. Наступного року він отримав за неї Сталінську
премію. Новий і чи не найбільш продуктивний етап у творчості поета починається
із середини 50 - х p. p. У збірці «Що записано мною» (1956) містяться
тексти відомих пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на
дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері» (1959) — «Пісня про рушник»,
«Ми підем, де трави похилі»; у збірці «Полудень віку» (1960) — «Вчителька»
тощо. У їх озвученні поету допомагали такі музичні корифеї, як брати Майбороди,
Л.Ревуцький, П.Козицький, М.Вериківський, А.Штогаренко, С.Козак, О.Білаш. Протягом 1961 — 1970 p. p.
вийшли збірки «Листи на світанні» (1961), «Прозорість» (1962), «Дорога під
яворами» (1964), «Рута» (1966), «Синій літопис» (1968), «Серпень душі моєї»
(1970). 17 лютого 1970 р. А.Малишко помер.
Творчий шлях
За своє
життя поет видав близько сорока збірок. Не всі вони мають однакову художню
вартість. Але найголовніше те, що в українську літературу він увійшов як поет - пісняр,
бо пісні на його вірші вже давно сприймаються як народні.
Малишко співпрацював з багатьма композиторами, але
особливо плідно, починаючи з 1949 року (від першої пісні «Колгоспний вальс» і
до останньої — «Стежина») — з композитором Платоном Іларіоновичем Майбородою,
створивши понад 30 пісень.
Уся
пісенна спадщина поета є надзвичайно багатогранною. їй притаманний глибокий
ліризм в оспівуванні найсвітлішого почуття — кохання,
живої краси рідного краю, його природи, філософські узагальнення та глибокі
роздуми над людською долею.
Починаючи
зі збірки «Батьківщина» майже а кожній А. Малишко звертався до образу матері —
родоначальний життя на землі.
Зрозуміло, що це ні в якому разі не може вважатися обмеженістю тематики його
творчості. До того ж навряд можна згадати поета, який би уникнув цього образу в
своїй творчості. Така велика кількість творів про матір, навпаки, є ознакою
великої майстерності автора, який кожного разу знаходить нові грані цього
багатогранного образу. Свій вірш «Материнська» А. Малишко присвятив рідній
неньці;
Бувало
мати Базилиха —
До неї
й досі спогадом лечу, —
В
зимовий вечір заспіває стиха
і
доведе малого до плачу.
Сама
розкриє душу материнську,
І щиру
пісню переллє сама,
І пєремріє,
погойда колиску,
І до
вервечок руки підійма.
Любов до рідної неньки була воістину
найголовнішим джерелом творчості поета; вона щоразу повертала йому натхнення і
нагадувала, в ім'я чого він працює, вона була і сенсом його схвильованості, і
суттю його мислення.
Пісня «Ми підем, де трави похилі...» хвилює, захоплює
задушевністю, красою і щирістю висловлення простих, але глибоких людських
почуттів. Це справжній ліричний гімн молодості, коханню.
Перед
війною А. Малишко надрукував поеми «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака
Данила». Всі вони були присвячені минулому українського народу. Спробою
розгорнути панораму характерів, розкрити витоки патріотичних почуттів,
цільність і висоту морально - етичних критеріїв був цикл повоєнних поем:
«Сини», «Любов», «Прометей», «Жива легенда», «Марія», «Це було на світанку». І
хоча поет, зважаючи на тогочасну політичну ситуацію, не завжди міг відкрито
виявити свої погляди на минуле України, він постійно звертався до історичної
тематики. Так, у вірші «Приходять предки, добрі і нехитрі» поет натякає на
трагічне минуле українського народу:
Приблизно таке ж оптимістичне звучання і
таку ж тематику має і вірш «Кобзарик», де йдеться про старого сліпого кобзаря,
який співає пісні про героїв козаків — Ґонту, Залізняка. Дід змальований старим,
сліпим, немічним, але при цьому він не втратив внутрішньої сили: «В діда руки,
наче гнуті луки, непідкорені» і справу його важко оцінити, адже своїми піснями він «народжує» нових
ґонт і залізняків, а значить, героїчні надбання предків зможуть зберегти й
збільшити їх нащадки:
Буде
день, буде суть,
А
не голосіння,
Тії
очі проростуть,
Як
насіння.
ОСНОВНІ
ТВОРИ:
«Пісня про рушник»,
«Чому, сказати, й сам не знаю...» («Стежина»), «Вогник», «Приходять предки»,
«Роздум», «Кобзарик», «Про майстра», «Вершник», «Київський вальс», «Ми підем,
де трави похилі...», «Ти, моя вірна любов», «Вчителько моя», «Гаї шумлять біля
потоку», «Журавлі», «Білі каштани», «Колискова», «Пролягла доріженька».
Малишко
полишив нам не тільки пісенну й поетичну спадщину, він також є автором значної
кількості публіцистичних та літературно - критичних творів.
Кінематографічні роботи:
Написав
тексти пісень до фільмів: «Макар Нечай» (1940), «Богдан Хмельницький» (1941),
«Роки молодії» (1942), «Щедре літо» (1950), «Долина синіх скель» (1956),
«Лілея», «Таврія» (1959), «Чорноморочка» (1960), «Абітурієнтка» (1973). Автор сценаріїв кінокартин: «Навіки з
російським народом» (1954), «Квітуча Україна» (1961), «Ми з України» (1962). Йому
присвячено науково - популярну стрічку «Андрій Малишко» (1969).
Перегляд літератури
«Чарівник
поетичного слова»
МАЛИШКО А.С. Вибрані твори: У 2
т. /Упоряд. Л.В.Забагата, В.А.Малишко; Передм. Д.В.Павличка, с. 5 - 22. -К.: Дніпро, 1982.
МАЛИШКО А.С. Вибране: Вірші, поеми
(Упоряд. і вступ. сл. с. 5 - 30,
І.Зуба; Худож. О.В.Бесарабов). -К.:
Рад. письменник, 1984 - 238 с.
МАЛИШКО А.С. Балади (Упоряд. М.М.Острик; іл. Н.М.Денисової). -К.:
Дніпро, 1987. -94 с.
МАЛИШКО А. С. В синім полі. -К.:
Дитвидав, 1962. -78 с.
МАЛИШКО А.С.
Віщий голос. Книга лірики. -К.:
Рад. письменник, І96І. -133 с.
МАЛИШКО А.С.
Дорога під яворами і лірика (Худож. Ю.А.Чеканюк). -К.:
Дніпро, І982. -95 с.
МАЛИШКО А.С.
Поетичні твори. Літературно - критичні статті. -К.:
Наук, думка, 1988.-732 с.
МАЛИШКО А.С. Полудень віку. -К.: Рад.
письменник, 1960. - 162 с.
МАЛИШКО А.С. Поезії. -К.: Рад. письменник, 1978. - 295 с.
МАЛИШКО А.С. Прометей: Вибрані твори: Для
серед. та ст. шкіл. віку. -К.: Веселка, І983. - 230 с.
Літературно - мистецький
захід
до 100 - річчя від
дня народження поета
Ведучий І:
Ім’я Андрія Малишка вже
давно й по праву вписане в історію української літератури. Але це аж ніяк не
означає, що його художня спадщина належить історії, – краще з його доробку живе
активним життям сьогодні і житиме завтра, бо не втрачає з плином часу тієї
ідейно - естетичної напруги, яка живить духовну енергію народу. Андрій Малишко
– поет могутнього ліричного обдарування. Реалії дійсності, людські долі,
картини природи, екскурсії в історію, проблеми і конфлікти доби – усе це постає
в його поезії у сприйманні яскравої, непересічної особистості, пропущеним крізь
серце й розум людини з неординарним світобаченням, власними уподобаннями,
цілісними критеріями – соціальними й художніми.
Ведуча І:
Є поети на Україні славній,
З них немало мають щедрий
дар.
Є на Україні друг мій
давній,
Золотої пісні володар.
Голос вітру, думу тополину
Він дарує пісні, щоб цвіла.
Він обняв у віршах Україну,
А вона, всі знають, немала!
Креше він із брили
блискавиці
І веде їх в небо грозове.
І співає глибоко в криниці
Джерело одвічне і живе.
Ведучий І:
Малишко... Коли думаєш про поета, в душі оживають чарівні струни його поезій,
його ніжного і бентежного серця. Змалку полюбивши українські народні пісні та
історичні думи, які чув ще від рідної матері, він протягом усього свого життя
звертався до тих джерел, що цілющою водою тамували його поетичну спрагу, а
інколи і біль серця...
Ведуча ІІ: Біографія
А.Малишка знаменна не круглою цифрою років, а його творчістю. Народився А.Малишко
14 листопада 1912 року у мальовничому селищі Обухів в родині шевця.
Я з тих країв, де за Дніпром кургани
І ворохобна тисяч літ хода,
Де бунчуки татарські без пошани
Земля покрила чорна і руда.
Ведучий ІІ: Життя, яке
він спізнав дитиною, було ніби з ним, а спекотні літа юнацтва і зрілості,
забираючи в нього енергію помножувалися разом з тим на його дитячі враження, і
творча сила поета зростала.
Ведучий І: Батьківський поріг, розквітла калина під
вікном рідної хати, протоптана стежка до школи, лелече гніздо на клуні,
усміхнене віконце теплої домівки, незрадлива мамина усмішка із сльозою на
щоці... Усе це – «берег» дитинства, який дає нам душевний гарт, силу і радість,
який треба знати, любити, пронести через усе життя.
Читець 1:
Мамо я хочу поговорити з вами
У вашім житті і у вашій смерті,
Як ви колись перейшли полями,
Нас беручи на долонечки вперті.
Ось я бачу ті очі сині,
Пальці відчую завжди вузлуваті
Б’ється мороз в посивілому інеї,
Мерзнуть шибки у Малишковій хаті
Он він сидить – не хитрюга мій батько,
Пару чобіт все тачає в базарики.
Тихий і чесний, звичайно – багатько,
Крапля олії, сухар до сухарика.
Ведуча ІІ: Мати, матуся... З цим словом асоціюється все
добре, щире, людське. Це той дужий птах який розкрив нам крила, дав дорогу в
життя. Це людина, поряд з якою ми будемо завжди в боргу, будемо завше цілувати
їй руки, які пестили нас у дитинстві, чиї кроки і душа завжди ідуть з нами в
життю, підтримують нас у годину радості й печалі.
Ведучий І: Дитинство Малишка було коротким, коли Андрієві було неповних
16 літ у 1927 році, він приїхав до Києва, відшукав медичний технікум на
Лук'янівці й склав вступні іспити.
Ведуча ІІ: «Народження людини, говорив Малишко, –
пов'язане з піснею. Перше кохання дівчини і юнака, щастя любові і розлука гірка
– в пісні, думи батька і матері, що виглядають синів з походу, з далеких доріг
війни, – в пісні. Вона народжується від найменшого поруху людської мислі і
пристрасті, народжується, як зелений лист у саду чи промінь сонця, що зігріває
землю, потім виростає, шириться, набирає барв і супроводжує людину все життя».
Ведучий І: Трудову діяльність А.Малишко почав у школі
вчителем рідної мови та літератури. Пізніше були редакції газет та журналів. І
ось – війна. Сином України, сурмачем, поетом і журналістом пішов А.Малишко на
фронт. Він ішов з піхотою і артилерією, танкістами і льотчиками важкими
фронтовими дорогами. Днями і ночами, іноді без сну і їжі доводилось міряти
шляхи, повзти, лежати нерухомо в багнюці під свист куль і ревище літаків, щоб
одержати матеріал для статей, нарисів, віршів чи пісень.
Ведучий І:
Лише поет справді народний,
митець глибокого патріотичного почуття міг так передати пекучий біль розлуки з
рідною землею, тугу за Україною, оту синівську непогасну спрагу, що нею горить
не один рядок найкращих Малишкових поезій того часу.
Читець:
В Скориках в стодолі на соломі
В літні теплі гожі вечори
Ми збирались, як у ріднім домі,
В юності далекої пори...
В Скориках в стодолі біля хати
Нас учила третій рік війна:
Хоч любити друга – не казати,
А страждать за друга – то сповна.
Ведуча ІІ: І в поезії, і в житті Малишка була одна
нерушна підвалина, міцний і непідвладний жодний землетрусам ґрунт – рідна
земля. Ти
мене з дитинства підіймала,
Хліб дала і пісню солов'я,
Відвела доріг мені чимало,
Земле, зореносице моя!
Що дороги, що високе жито
Із веселим сонцем пополам.
Рідну, добру, у крові умиту,
Я тебе нікому не віддам!
Ведучий І: Малишко шукав свій ідеал не лише в
літературній праці, але й в особистому житті. Своїм чутливим серцем він прагнув
і родинного щастя, і домашніх радощів у тихій гавані, мав надію знайти там
розраду й пораду, джерело сили й натхнення Останні п'ятнадцять років Андрій
Самійлович прожив у шлюбі з відомою поетесою Любов'ю Забаштою
Ведуча ІІ: Коло
друзів А.Малишка було дуже широке. Насамперед, це брати Платон і Георгій
Майбороди. Зворушливою була дружба Малишка з старшими товаришами по перу
Остапом Вишнею та М.Рильським, О.Довженком.
Ведучий І: В Андрія Малишка було улюблене дерево, що
прикрашає український степ. В ботаніці воно іменується кленом платановидним, а
на Вкраїні народ називає його красивим словом «явір». Дорога під яворами – це
дорога народного життя, – трудного, суворого, але повного духовної величі і
нев'янучої краси. І одну із своїх останніх книжок так і назвав: «Дорога під яворами»
І коли цілували каміння і сушу,
І коли вривались у Київські брами,
Ти слалась на серці й лягала на душу,
Дорого під Яворами! Дорого під Яворами!
Дорого, дорого, з-під вітру і грому,
У травах, у росах, в огні,
В розлуці і щасті, із дому й додому
Лежиш біля серця мені.
Ведучий І: 1970 року
видатного українського поета Андрія Малишка на п'ятдесят восьмому році не
стало. Його чудові твори залишилися для сучасників та для майбутніх поколінь
нової незалежної України. Дуже важко переживав втрату свого найближчого друга відомий український
композитор Платон Майборода. Саме цей дует самобутніх творців створив цілий
напрямок в сучасному українському пісенному жанрі. У народі стали улюбленими
їхні чудові твори «Київський вальс», «Пісня про вчительку», «Ми підем, де трави
похилі», «Рідна мати моя» («Пісня про рушник») та інші пісні. Кожна з цих
пісень – дивовижна перлина, в якій з глибоким ліризмом відтворено найкращі риси
нашого народу: вірність, чистоту, красу душі людської, палку любов до рідної
матері і батьківського краю. І здається не випадковим, що останнім твором поета, написаним у лікарні за
тиждень до кончини, була славнозвісна «Стежина». Ні кінця, ні краю немає
стежині людського життя, бо одні покоління приходять на зміну іншим, але
незмінним залишається почуття вдячності рідному дому, отчому порогу. Роздумами
ліричного героя про людське життя, його духовні цінності сповнена «Стежина»,
яка стала лебединою піснею Малишка. Пісня «Моя стежина» особливо близька тим людям, хто з різних причин залишив
своє село, стежку свого дитинства, юності своєї. Вона вчить нас любити і ніколи
не забувати рідного краю.
(Звучить пісня «Стежина»)
Читець:
По злоту лип, і кленів, і каштанів
Крокує всемогутній листопад...
О, як ти нам усім серця поранив,
Коли осиротив зимовий сад.
Ти залишив нам осені суцвіття
І схилену понад садами вись.
Ти вічний у своєму ріднім світі,
Бо завжди у тобі цей всесвіт весь.
Душі самотньо так, і серцю сумно,
Та вірш твій знову зводить нас в політ,
До високостей часу, де стодумно
Й високочола всім нам жити слід.
Вже з київських каштанів листя впало,
І клен у Мінську злотом заяснів...
Нехай дзвенять бандури та цимбали,
Бо сущий ти у сонці наших днів.
Ведуча ІІ: Майже чотири десятиліття Малишко сипав зі
свого поетичного неба на землю розмаїті зірки - поезії, викликаючи захоплення у
своїх шанувальників. Він був великим поетом, поетом плоть від плоті свого
народу, своєї епохи.
Андрій Малишко
Кросворд
По горизонталі
4. Художній засіб, наявний у рядку: "І хлопчаки
побіля тину злетілись, стихли на хвилину...".
5. "І в ті години, ясні й гожі,
Юнак
вже зводивсь...,
Відчув
живу, гарячу кров".
Яке
слово пропущено?
6. Художній засіб, наявний у рядку: "І дуб об тій
ясній годині,
Як
чорний меч, на верховині...".
7. Розташування й співвіднесеність компонентів художньої
форми, побудова твору.
10. Художній засіб, наявний у рядках:
"Несе.
Сухий листок - папір
У
книжці, видно, з давніх пір
Не
раз прочитаний, жовтавий,
А
жар його, а поклик правий
Легкою
мірою не мір".
11. Звідкіля був юнак з твору "Прометей"?
12. Назва першої збірки А.Малишка.
По вертикалі
1. Скільки рядків у кожній строфі твору
"Прометей"?
2. Ім'я батька Андрія Малишка.
3. Як називається закінчення у рядку: "Кажу, він був
не з ближніх сіл..."?
8. Жанр твору "Прометей"
9. Тема твору "Прометей"
Премії та нагороди:
-1947 — Сталінська премія за збірку «Лірика»
та поему «Прометей».
-1951 — Сталінська премія за збірку «За синім
морем».
-1964 — Шевченківська премія за збірку «Далекі
орбіти».
-1969 — Державна премія СРСР за збірку «Дорога
під яворами».
-Нагороджено двома орденами Леніна, іншими
орденами, а також медалями.
-Ювілейна монета НБУ 2003 р.
На аверсі монети
розміщено: угорі напис півколом УКРАЇНА, в обрамлені рушника, на якому
зображені стилізовані птах (ліворуч) і квіти (праворуч) - малий Державний Герб
України, під ним у три рядки написи: 2, ГРИВНІ, 2003 та логотип Монетного двору
Національного банку України.
На реверсі монети зображено портрет Андрія
Малишка; на другому плані сільський пейзаж - ліворуч сонце, дерева, праворуч -
хату, мальви та розміщено унизу півколом написи: 1912 - 1970 АНДРІЙ МАЛИШКО.
Використані джерела
Андрій Малишко //Бернадська Н. І. Українська література ХХ століття: навч. посіб. для
старшокласників та вступників до вищих навч. закл. – К.: Знання. –Прес, 2008. –
272 с.
Андрій Малишко (1912–1970) //Українська мова та
література. – 2007.– С.51–55.
«І на тім
рушникові… [«Пісня про рушник» А. Малишка]» //Капустін В. Одна на цілий
світ: розповіді про творців українських пісень, які стали народними. – К.:
Криниця, 2003. – С. 93–96.
Левенко М. Малишкові дороги: вечір -портрет,
приурочений 95 - річчю від дня народження А. С. Малишка
/М. Левенко //Шкільна бібліотека. – 2007. – № 10. – С. 39 – 44.
Почтар К. Життєвий і творчий шлях Андрія Малишка:
уроки української літератури /К. Почтар //Українська мова і література в
школі. – 2007. – № 4. –С. 34 – 38.
Електронні ресурси:
Малишко
Андрій. Життя та творчість: [Електронний ресурс]
Малишко
Андрій Самійлович: [Електронний
ресурс]
Матеріал підготували: М.Бронтерюк
Є.Дідик
Немає коментарів:
Дописати коментар