пʼятниця, 3 квітня 2015 р.

На допомогу фахівцю: Марко Бараболя - „Закарпатський Остап Вишня”

Методико – бібліографічні матеріали
до 105-ї річниці від дня народження
Марка Бараболі
„Закарпатський Остап Вишня”

  
 91.9:83.3(4Укр-4Зак)
З-18

 У виданні представлено життєвий та творчий шлях Івана Федоровича Рознійчука 
(літературний псевдонім Марко Бараболя).

 Марко Бараболя - псевдонім, під яким увійшов у закарпатську літературу наприкінці 20-х років ХХ століття Іван Федорович Рознійчук.
Дивною та надзвичайно сумною є доля цього одного із найпопулярніших і найулюбленіших письменників краю у 30-х роках минулого століття, творчість якого тільки у роки незалежності України зайняла чільне місце у літературному процесі Закарпаття.

Марко Бараболя - одна з найбільш своєрідних постатей у літературному процесі Закарпаття. Без нього годі уявити в усій повноті розвиток письменства на західноукраїнських землях, сутність рис культурного і суспільного життя краю 20-х першої половини 40-х років ХХ ст.  Ім`я гумориста-сатирика було на той час справді популярним. Правда, поколінням післявоєнних читачів художній набуток письменника був майже недоступний. Лише старші віком захоплено згадували (а то й цитували з пам`яті) його дотепні твори, розгублені на сторінках дорадянської преси. А збірочки Марка Бараболі, видані за кордоном - "З - під їдкого пера" (Прага, 1941) і "Тутешняцька губернія" (Братислава - Пряшів, 1970), - до наших співвітчизників майже не доходили. Опубліковані добірки творів сатирика - в антології "На Верховині" (Ужгород, 1984) та "Проект автономії" (Ужгород, 1991), - хоч і були скупими, будили інтерес до призабутого письменника.

Народився Марко Бараболя 30 квітня 1910 року в гірському селі Трибушани (нині Ділове) Рахівського району. Батько-лісоруб, мати ж поралася по господарстві, на розкиданих схилами смужками землі. У багатодітній трудовій родині (шестеро дітей, із них найстарший був Іван) хлопець ріс жвавим, допитливим, охочим до науки. Тому після закінчення чотирьох класів народної школи його віддали на навчання в Ясінянську горожанську (неповно середню) школу (1920-1924). Як згадувала тодішня його однокласниця Василина Божук: Іван був ростом найменший із учнів, виявляв особливі нахили до вивчення шкільних дисциплін, кохався у літературі, любив декламації, був найздібнішим математиком класу. Всіх дивувало: скромний, завжди серйозний хлопець, любив фіглі-жарти".

Пізніше Іван продовжує навчання в торговій академії (училищі) в Ужгороді (1924-1926) та Мукачеві (1926-1928).

П’ять років вітак працював у книгарнях Ужгороду (1928-1931) та Хусту (1931-1932), два роки - у страховій касі робітників у Хусті (1932-1934). Та усе дужче вабила його педагогічна робота. Із квітня 1934 року І. Рознійчук учителює в селах Закарпаття. Спочатку в Шандорові (нині Олександрівка Хустського району); потім - на Рахівщині: в присілках Ясіня: Плитоватому, Зимірі, Лазещині, а закріпивши улюблений фах складанням у 1936 р. екзамену на вчительську зрілість - у с. Вишня Апша (нині Верхнє Водяне). Працює він і діловодом шкільного інспекторату в м. Рахові (1936-1937), а там знову коловорот переміщень: Лазещина (1937-1938), Богдан-Луги (1938-1939), шкільний інспекторат у Рахові, Лазещині та с. Лисичеве на Іршавщині (1941-943).
       На завершальному етапі війни -13 червня 1943 р. І. Рознійчука  забрали до угорської армії, у складі якої з піхотним полком був відправлений на східний фронт. На території Румунії патріотично настроєний учитель переходить на бік червоної армії, де працює перекладачем (справжньою знахідкою для командування було те, що Іван Федорович знав російську, чеську, словацьку, угорську та німецьку мови).

Тематика творів Марка Бараболі не така й широка, та життєво й естетично значима. Вона, як і проблематика, зумовлена суспільно-громадськими, культурними та політичними питаннями тодішнього життя. Зате в полі зору Марка Бараболі різні соціальні та професійні сфери - літератори, журналісти, чиновники, політикани, вчені. Широка й амплітуда жанрових рис творів: гумореска, фейлетон, особливо актуальними є сатиричні елементи - іронії, сарказму, пародії; автор успішно залучає форми драматично - комедійної сатири, послання, листів, що засвідчує зв’язок письменника з літературними традиціями.

Ще далекого 1935 року в інтерв'ю ль­вів­ській газеті "Новий час" Василь Ґренджа-Дон­ський по-товариськи тепло і щиро говорив: "Му­­шу згадати небувалий талант сатирика Мар­­­ка Бараболі, закарпатського Остапа Виш­ню”.

Розуміння непересічності та­ланту Іва­на Рознійчука неодноразово зафіксоване і в радянському літературознавстві минулих де­ся­ти­літь. "Пре­тензії" до автора були скоріше да­ни­­ною часові й зводилися до того, що в ок­ре­мих творах "сміх є самоціллю", окремі "за­свід­чую­ть національну обмеженість", а ще окремі, "не маючи революційних переконань", дру­ку­вав "на сторінках націона­лістичної преси". Як би там не було, а до масового читача Марко Ба­раболя прийшов лише добіркою в до сьо­год­ні найґрунтовнішому виданні "На Вер­хо­ви­ні" (Карпати. – Ужгород, 1983).
  Найзначимішими в художньому синтезі дійсності є твори Марка Бараболі "Продукція язиков", "Гальо! Гальо! Радіо Кошіце!", "Проект автономії". Кожна з цих сатир за формою різна, хоч пафос і стиль ріднить їх: це не просто осуд, а гнів проти людської і суспільної несправедливості, черствості, деспотизму, тьми. Характеризуючи основний ідейний сенс літературного набутку Марка Бараболі, лауреат Шевченківської премії О. Мишанич слушно підкреслює, що сатирик "висміяв вади суспільного життя на Закарпатті часів панування Чехословаччнини і критикував ренегатство місцевої інтелігенції, антинародну діяльність партій, колоніальну політику уряду тощо". Згадаймо твір "Продукція язиков" -  нищівну сатиру на вирішення верховодами мовного питання для закарпатоукраїнського населення.
Про цілісність і послідовність позиції Івана Роз­­нійчука в питаннях, що хвилювали краян за­­галом або ж прогресивні кола інтелігенції, мо­­жемо судити з його творів. Літературна ді­я­ль­­­­ність Бараболі почалася з відстоювання тої істи­­ни, що ми­стецтво не буває про­він­цій­ним. Ви­­могливість до художнього слова – один з про­відних мотивів доробку письменника. По­сту­пово увага Бараболі зосереджується на про­бле­мах національної свідомості, а точніше – на роз­критті природи та інтересів різних сус­піль­них сил, що здійняли галас навколо "істинної істо­­рії", "істинної культури" і "єдино" мож­ли­вих "уст­ремлінь" Підкарпатської Русі. Для Іва­на Рознійчука усвідомлення своєї Бать­ків­щини як чогось невіддільного від України, не­залежно від того, куди на даний момент пролягають дер­жавні кордони і яка на­ціо­наль­на політика вер­ховенствує, було природним і без­сумнів­ним. Він чітко бачив і соціально-по­лі­тич­ну, і мов­но-національну си­туацію у краї. Переконатися у цьому не важко. Достатньо перечитати хо­ча б "Проект автономії". В досконалій ху­дож­ній формі, яка увібрала в себе широку ам­плі­ту­ду можливостей сло­ва – від глибокого на­род­но­го гумору до нищівного сарказму – Марко Ба­раболя задокументував складні реалії часу, за­лишаючи авторську позицію чітко виз­на­че­ною. Таку ж визначеність зустрічаємо і у тво­рах, присвячених суто мовно-національним пи­танням ("Продукція язиков", "Розвиток язи­ка", "Гальо! Галь! Радіо Кошіце!", тощо). Таки розумів він на­скільки живуче це явище, коли присвятив йо­му стільки уваги...
Рознійчукові перепало од світу, мабуть, на­д­міру щедро. Сумлінно розміряний з точністю майже що не до дня тридцятип’ятирічний життєвий шлях на ще не надто зжовклому па­пе­рі. Рівний красивий почерк. Можливо, у цьо­­му доречно б розгледіти професійні ознаки вчи­­теля чи торгівця. Чіткість, лаконізм. Однак, це не особливість стилю письменника Марка Ба­­раболі. Це всього-на-всього елементарні ви­мо­ги "Опитувального листка" НКВС. Документ (певно, не перший і не останній у тих тра­гічних часах) Іван Федорович Рознійчук, єф­рей­тор-аспірант, писар кулеметної роти ІІІ ба­таль­йону 42 піхотного полку угорської армії за­пов­нював 15 лютого 1945 року у 7 Но­во­ро­сій­ськ­ому відділенні 148 табору вій­сь­ко­воп­о­ло­не­них та інтернованих. Але не був би Рознійчук Ба­раболею, якби і попри холодні ґрати ан­кет­них граф не прорвався знайомий голос глибин­но-печальним самокпином.
Здоров'я Рознійчукове на той час було геть пі­дірваним. Ще у 1943 році захворів на ту­бер­ку­льоз. Табірні умови лише прискорювали фі­зич­не і духовне виснаження. 73 дні пе­ре­бу­ван­ня в евакогоспіталі – це, можливо, трохи упо­вільнена смерть письменника. І як епілог:

АКТ
27 ноября 1945 года
Составили настоящий акт в том, что сего чис­ла в а/г №5443 умер военнопленный Роз­ний­чук Иван Федорович, украинец, 1910 года рож­дения, єфрейтор. От /диагноз/ ле­во­сто­рон­няя казеозная пневмония.
Подписи:
Зам. нач. по риж. и охр.
Де­жур­ный врач
Дежурная м/с.

Того ж дня тіло покійного було поховано (оче­видно на кладовищі евакогоспіталя) "в квадрате 3 могила № 9"  – також засвідчено актом.
"Ой, стелися ти, барвінку, на його мо­ги­лі..." – так назвав Марко Бараболя один із своїх тво­рів. Події відбуваються 1999 року. Урок лі­те­ратури. Вчитель просить розповісти зок­­рема про творчість Бараболі. Учень від­по­відає, що про живих не прийнято говорити, тому він кра­ще прочитає його твір...
У 1990 році Івану Рознійчуку виповнилося б 80. Ми не знаємо, де його могила. Знаємо квад­рат і номер. Знаємо, що десь під Кра­сна­да­ром... Якщо не розрита плугом Відродження та Цілини...
Твори Марка Бараболі органічно вписані в контекст свого часу. Вони допомагають краще зрозуміти складну історичну долю  тієї гілки українського народу, яка на Захід від Карпат упродовж тисячоліття перебувала під іноземним владарюванням, зазнаючи всю силу соціального, національного і духовного гніту, зокрема дозволяють глибше усвідомити суспільно-психологічні та моральні тенденції останніх десятиліть, що передували возз`єднанню з матір`ю - Україною.
Своєрідне художнє слово закарпатського письменника-сатирика, відкриваючись новим поколінням читачів, заслужено повертається до життя, до повнокровного громадянства.

Література про Марка Бараболю  (Івана Рознійчука)
  

Пагиря, В. Марко Бараболя [Текст] / Василь Пагиря // Пагиря, В. Я світ узрів під Бескидом … – Ужгород : Карпати, 1993. – С. 127 – 128

Бараболя, М. Проект автономії [Текст] : [сатира та гумор] / Марко Бараболя. – Ужгород, 1991. – 87 с.

Бараболя, М. Проект автономії : твори [Текст] / Марко Бараболя ; упоряд., вступ. ст., приміт. В. С. Попа ; худож. Н. С. Пономаренко. – Ужгород : Карпати, 1991. – 132 с.

Ференц, Н. Марко Бараболя [Текст] / Н. Ференц // Письменники Срібної Землі : до 60-річчя Закарпат. орг. Націон. спілки письм. України / упоряд. П. М. Ходанич. – Ужгород : Ужгород. міська друк., 2006. – С. 158-166.

Бараболя, М. Як стати поетом [Текст] / Марко Бараболя // Закарпатське оповідання ХХ століття : антологія / Упоряд. П. М. Ходанич. – Ужгород : Закарпаття, 2002. – С. 19 – 28.

Хланта, І. Марко Бараболя прозаїк, поет [Текст] / Іван Хланта // Хланта, І. Літературне Закарпаття у ХХ столітті. – Ужгород : Закарпаття, 1995. – С. 39 – 41.

Кришеник, В. Іван Рознійчук (Марко Бараболя)... : [про письм.] / Володимир Кришеник // Екзиль. — 2007. — № 2. — С. 33. : фото.

Мольнар, М. Друге повернення Марка Бараболі : [про письм.] / Михайло Мольнар // Екзиль. — 2007. - № 9. — С. 24-27.

Хланта, І. Його твори й нині звучать по-сучасному : До 95-річчя від дня народження Марка Бараболі : [письм.-сатирик] / Іван Хланта // Календар "Просвіти" на 2005 рік. — Ужгород : Закарпат. край. т-во "Просвіти", 2005. — С. 66-67.



В підготовці використано матеріали Інтернет-ресурсів

Підготовка матеріалу та
комп’ютерний набір
Є.Дідик  
Дописати коментар