Вони прославили свій край. Микола Дем’ян — митець з гуцульського Парижа, частина 10

 Продовження публікації, початок див. блог:

Частина 1       Частина 2      Частина 3     Частина 4     Частина 5    Частина 6      Частина 7 

Частина 8       Частина 9

   

       

ЛИЦАР ОРДЕНУ КНИГИ

Від художньо-технічного оформлення

до книжкового дизайну

Надія Пономаренко,

заслужений художник України,

доцент кафедри дизайну Закарпатського художнього інституту

Знову у рідній видавничій стихії

  Час та праця принесли визнання. Микола Дем’ян став одним із перших закарпатських книжкових дизайнерів, хто зміг поєднати сучасні широкі комп’ютерні можливості з класичними знаннями та вмінням художника книги докомп’ютерної епохи. До нього охоче звертаються закарпатські видавництва, особливо, коли йдеться про серйозні видання зі складною дизайнерською структурою. Ще в 90-х, працюючи в газетах, починає співпрацювати, окрім “Карпат”, з новоствореними видавництвами “Мистецька лінія”, “Ґражда”, “Карпатська вежа”, ВАТ “Видавництво “Закарпаття”, ВАТ “Патент”, КП “Ужгородська міська друкарня”.

  У 2006 році повертається в рідну видавничу стихію — він знову художній редактор, але вже у ВАТ “Видавництво “Закарпаття”, а з 2008 року працює у новоствореній Закарпатській філії видавництва “Знання” (Київ). Тепер художнє оформлення книги повністю готує на комп’ютері з допомогою відповідних програм. До ручної графіки більше не повертається.

  Особливою сторінкою у творчій біографії майстра є його співпраця з видавництвом “Мистецька лінія”, яке з початку 2000-х впродовж десяти років тримало марку лідера серед малих приватних видавництв Закарпаття. Значну роль у новаторському дизайні книжок цього видавництва відігравала особа директора Ольги Філаретівни Брези, людини з природнім смаком, з якою дизайнери могли радитись і до зауваг якої прислухались.

  Отримуючи на оформлення майбутню книгу у вигляді рукопису, продумував та виконував повністю дизайн видання: розробляв варіанти обкладинок, титулів, побудову розгортів, подачу колонтитулів, розділів, ілюстрацій і підписів до них, підбирав гарнітуру основного та додаткового шрифтів. Неабияку увагу звертав на композицію службових сторінок: зворот титулу та сторінок зі змістом і вихідними даними. Намагався, щоб усі елементи книги об’єднував єдиний художній хід. Вважає, що найбільше цікавих за дизайном видань в цей час він виконав саме у “Мистецькій лінії”. Для Закарпаття це був певний новий рівень оформлення книг та час нових дизайнерських експериментів.

  Публіцистичні видання, над художнім оформленням яких працював Микола Дем’ян, одразу впізнаються за основними ознаками, найважливіші з яких — яскравість дизайнерського прийому, цілісність архітектоніки, широке застосування фотоколажу, використання ефекту контрасту у підборі шрифтів, ретельна увага до деталей.

   Цілісність досягається використанням єдиного композиційного принципу, який пронизує усі складові книги — від обкладинки через авантитул, титул, його зворот, шмуцтитули, спускові сторінки, розгорти та рубрикації, і аж до сторінок зі змістом та вихідними даними. Дизайнер активно застосовує виразні засоби набору в назві на обкладинці та титулі, у заголовках розділів, підзаголовках, рубрикаціях, виділенні основних формулювань, компонуванні колонтитулів або колонцифр разом з декоративними елементами на бокових полях тощо. Такі виразні шрифтові прийоми прийшли до його книг із газетного дизайну і у публіцистичних збірниках виглядали, з одного боку, органічно, а з іншого — по-новаторськи сміливо...

  У низці збірників використовується схожий дизайнерський хід, більш або менш вдало випробовуються подібні принципи організації книжкового матеріалу. Зазвичай, оправа (чи обкладинка з клапанами) візуально досить перевантажена. Художник застосовує усі можливі засоби, намагається подати якомога більше зображального та інформаційного матеріалу, щільно насичуючи поверхню. Такий образотворчий хід сформувався під впливом його газетних колажів.

  Крупний шрифт заголовка лягає на тематичний фотоколаж першої сторінки, повторюється на корінці та четвертій сторінці обкладинки. На сторінки обкладинки (і на клапани, які часто використовувалися у виданнях “Мистецької лінії”) виноситься  ще й додаткова інформація. Робоча поверхня прикрашається різноманітною акциденцією на кшталт лінійок та геометричних форм різного розміру та силуету (коло, квадрат, ромб, ляпка тощо).

 Як засіб увиразнення, дизайнер любить застосовувати окантування шрифту, його перспективну видозміну, підкреслює літери падаючою тінню, використовує тональні розтяжки для шрифту та фону. Титули у цих виданнях за своєю насиченістю майже не поступаються оправам...

   Окрім цього, у збірниках присутні досить активні авантитули. У випадках, коли в книзі є розгорнутий титул, як правило перша сторінка — авантитул залишається вільною. Для художнього оформлення її використовують рідко. Та для Миколи Дем’яна авантитул стає додатковим улюбленим елементом оформлення.

  Дизайнерський прийом активного вступу в книгу через візуально перевантажені оправи, авантитули, титули, акцентовані звороти титулів, насичені шмуцтитули, звучить могутнім вступним акордом до основного тексту.

  Трапляється, що шмуцтитули охоплюють кілька сторінок (“Закарпатське століття. ХХ інтерв’ю” ), а прийом “рухомих шмуцтитулів”, апробований у збірнику казок та притч “Чарівна торба”, (“Карпати”, 1984) отримує ефектне втілення у книгах Василя Басараба “Тернова ніч”, (“Мистецька лінія”, 2001), Михайла Беленя “Олександр Духнович”, (“Мистецька лінія”, 2003), Івана Жироша “Шлях до Олімпу”, (“Мистецька лінія”, 2004), Степана Гостиняка “З історії самооборони”, (“Тіmpanі”, 2007)...

  У збірнику “Шлях до Олімпу”, окрім плавної зміни розташування на поверхні шмуцтитулів композиційного вузла, в якому згруповані рядки назви розділу, підзаголовок, зображення об’ємно трактованого футбольного м’яча та площинного силуету футболіста, працює ще й такий засіб виразності, як падаюча тінь.

  Бокові поля внутрішніх розгортів прикрашені декоративно вирішеними колонтитулами, в композицію яких включені зображальні елементи, що пронизують усе видання (ляпка, футбольний м’яч, смуга тощо). Прямокутник набору виграє відбивками, втяжками, темними шрифтовими смугами, набраними жирним накресленням. Активне навантаження несуть лінійки різної ширини. Колонцифра подається щораз по-іншому, але обов’язково ув’язується в загальну композицію сторінки.

  Дизайнер з любов’ю опрацьовує усі складові видання, звертає увагу на елементи, якими досить часто нехтують його колеги, — на службові сторінки зі змістом та вихідними даними...

  Серед кращих з точки зору дизайну книг художньої літератури початку 2000-х, які формували обличчя видавництва “Мистецька лінія” періоду його становлення, — “Книга любви” Людмили Кудрявської, “Професор і Семіджо” Юрія Балеги, “Тернова ніч” Василя Басараба.

  Поява цих видань засвідчила якісно інший рівень закарпатського книжкового дизайну. Недаремно, аналізуючи поетичну збірку Людмили Кудрявської, Петро Скунць назвав Миколу Дем’яна справжнім співавтором, бо художнє оформлення книги — та ж поезія, тільки в кольорах, лініях, графічних тонкощах.

  Формат “Книги любви” невеликий, квадратний. Збірку віршів приємно взяти до рук. Декоративний елемент, який проходить через усе видання, підказаний самою назвою — це стилізована форма серця. Художник уникає банального підходу, виявляє тактовність і смак, подаючи форму лише натяком. Форма серця, що тільки вгадується, з’являється на авантитулі, в її силует компонуються елементи розгорнутого титулу та шмуцтитулів. Поетичні рядки внутрішніх розгортів та ілюстрації також вписані у цю форму, яка ніде не подається конкретно... Згодом подібна стилізована форма повториться ще в кількох виданнях (Василь Білич “Метаморфози почуттів”, “Карпати” 2009, Андрій Дурунда “Відкрите серце”, “Тіmpanі” 2012), але ніде вона не звучить так тонко і органічно, як у цій роботі.

  Романтичний образ книги підсилюється ілюстративною частиною. Художник створив колажі, в яких органічно поєднав світлини з архіву поетеси та фотографії куточків Ужгорода, а потім опрацював зображення у програмі “Adobe Fhotoshop”, досягнувши ефекту гравюри на міді...

  Особливим виданням для Миколи Дем’яна й “Мистецької лінії” стала збірка духовних віршів Василя Басараба “Тернова ніч”, дизайн котрої у 2001 році приніс перемогу на конкурсі-акції “Ужгородський книжковий Миколай” у номінації “Кращий книжковий дизайнер”. Книжка стала подією не тільки літературного життя. Вона є прикладом того, як можна і треба видавати поезію.

  Поетичний текст, такі собі християнські мантри Василя Басараба, виборов перше місце у конкурсі “Закарпатська книга від Кирила та Мефодія до наших днів” (2000, номінація “Поезія”), який відбувся за сприяння Закарпатської облдержадміністрації. “Поезія непізнаного сенсу”, потрапивши до рук майстра, надихнула до творення дивного і несподіваного візуального втілення високого драматизму, поєднаного з чистим просвітленням. Йому вистачило сміливості створити для основного образного ряду збірки колажі, у яких поєднав знакові для сучасного закарпатця графічні дерева Павла Бедзіра та фрагменти сюжетних гравюр із зображенням Спасителя, створені до Біблії найвидатнішим французьким ілюстратором ХІХ ст. Гюставом Доре.

  Усі зображальні елементи, з якими працює художник, з’являються вже на обкладинці. Найперша емоція, яка виникає у кожного, хто лиш бере до рук книгу — захоплення від поєднання графіки таких різних за світосприйманням та творчою манерою художників різних країн, віддалених у часі більше ніж на століття. Значну роль у формуванні емоційного стану відграє масивний крупний шрифт із рваним контуром для заголовка гарнітури “Stylo”, накреслення якого вдало перегукується з контурами “гефсиманських” дерев. На підсилення тривоги, окрім неспокійних рук-гілок, працює контрастне вкраплення у чорно-сіро-білу графіку оранжевого кольору.

   На обкладинці з’являються кілька геометричних форм, які проходять через усю книгу. Це коло на першій сторінці, в яке компонується прізвище автора (форма кола повториться на корінці, авантитулі, титулі, маленька форма півкола розділятиме строфи на внутрішніх розгортах), та вертикальна біла смуга навиліт на четвертій сторінці — на ній подана коротка біографія автора. Внизу смуги розташоване ще одне коло — емблема конкурсу “Закарпатська книга від Кирила та Мефодія до наших днів”, автором якої є теж Микола Дем’ян.

Портрет поета на четвертій сторінці компонується в овалі, який лягає однією половиною на білу смугу, а другою — на колаж, об’єднуючи їх в одну композицію. Візуально подібні, але різні за масштабом форми (коло під заголовком, коло емблеми та овал з портретом автора) утворюють символ трійці, що повторюється у вигляді трьох сяючих зірок (чудова знахідка дизайнера!) на авантитулі та кожному шмуцтитулі.

   Ідея створити для оформлення збірки колажі, які поєднують у собі графіку Павла Бедзіра — товариша Василя Басараба, з фрагментами гравюр всесвітньо відомого французького митця, дала ефектний результат.

 З розвитком комп’ютеризації та новітніх технологій друку спокусливий прийом “запозичення” робіт художників докомп’ютерної епохи набув серед графічних дизайнерів поширення і породив безліч нашвидкуруч зліпленого поліграфічного ширвжитку. Та тільки не у випадку дизайну “Тернової ночі”. Тут ми маємо справу з виданням високого художнього рівня.

  Композиційно обкладинки “Тернової ночі” та збірника прози Юрія Балеги “Професор і Семіджо” побудовані за однаковою схемою: прямокутник сюжетного колажу та вертикальна смуга на четвертій сторінці. Якщо у збірнику поезії у колажі використані округлі форми, то у збірнику прози на урбаністичний пейзаж лягають прямокутники фотографії письменника та шрифтового блоку біографічних відомостей поруч на четвертій сторінці і масивний прямокутник заголовка, набраного у два рядки шрифтом гарнітури “Xenia”, на першій. Фотографія автора разом з емблемою у формі кола під нею композиційно перегукуються з блоком заголовка, біля якого закомпонований складний силует голубки, що візуально вписується у форму овалу. Масивні блоки першої та четвертої сторінок за контрастом об’єднуються тонкою лінією.

  Обкладинка, крім чорного, білого та варіацій сірого, ускладнена незначним включенням голубого кольору, виглядає свіжо і стильно. Принцип контрасту застосований тактовно, з великим смаком.

  Найбільш вдалі публіцистичні видання того часу, які вийшли у різних видавництвах — “Постаті”, (В. Жугай, “Мистецька лінія”, 2001), “Видатні українці світу. Тридцять інтерв’ю”, (В. Жугай, “Мистецька лінія”, 2002), “Мукачівська епопея”, (О. Гаврош, “Карпатська вежа”, 2004), “Шлях до Олімпу”, (І. Жирош, “Мистецька лінія”, 2004), “Закарпатське століття: ХХ інтерв’ю”, (О. Гаврош,” Мистецька лінія”, 2006).

(Продовження фрагментів науково-аналітичного дослідження творчості

Надії Пономаренко «ЛИЦАР ОРДЕНУ КНИГИ. 
Від художньо-технічного оформлення
 до книжкового дизайну» у наступній подачі.)