Рахівська публічна бібліотека: Вони прославили свій край. Микола Дем’ян

четвер, 30 квітня 2015 р.

Вони прославили свій край. Микола Дем’ян — митець з гуцульського Парижа, частина 11

Продовження публікації, початок див. блог:

Частина 1 Частина 2 Частина 3 Частина 4 Частина 5 Частина 6 Частина 7 Частина 8 Частина 9 Частина 10

ЛИЦАР ОРДЕНУ КНИГИ

Від художньо-технічного оформлення

до книжкового дизайну

Надія Пономаренко,

заслужений художник України,

доцент кафедри дизайну Закарпатського художнього інституту

Прихід комп’ютеризації значно пришвидшив і полегшив роботу сьогоднішнього художника книги, звільнив його від багатьох рутинних операцій, збагатив різноманітною шрифтовою базою, надав можливості творити численні варіанти і обирати кращі. Проте захоплення комп’ютерними засобами несе в собі й чималі загрози.

Широкі комп’ютерні можливості додрукарських процесів, пропозиція якісних поліграфічних матеріалів, новації у палітурно-брошурувальних процесах провокують графічних дизайнерів на впровадження у своїх роботах різноманітних “красивостей”, на кшталт використання опрацьованих у графічних програмах кольорових просторових фотографій, шрифтів найрізноманітніших гарнітур та кеглів, їх деформацій, відтінювання тощо. На художника і, головним чином, на смак замовника, який оплачує у приватних видавництвах усі видатки на книгу, впливає масована атака широкого потоку гламуру. Обстоювати своє розуміння стилю і краси за таких умов дизайнеру з класичним розумінням книги досить нелегко.

Аналізуючи творчість Миколи Дем’яна останнього десятиліття, помічаємо боротьбу за вибір художньої мови у кожному його проекті. І не завжди перемога залишається на боці професіоналізму та доброго смаку. Є випадки, коли художник змушений поступатися своїми принципами, коли неможливо переконати замовника, який має своє бачення книги, свої естетичні поняття та ще й оплачує усі видатки.

Проектуючи художнє оформлення теперішніх книг, дизайнер інколи повертається до своїх докомп’ютерних знахідок. До прикладу, шрифтово-декоративна оправа збірки поезії Василя Кухти “Пава повстання”, (“Мукачівська вежа”, 2004) композиційно нагадує ті видання, у яких організуючим чинником зображальних елементів виступає форма арки. Такими є обкладинки путівника “Музей-садиба Ю. Федьковича”, (“Карпати”, 1984) та ювілейного видання Михайла Беленя “Олександр Духнович”, (“Мистецька лінія”, 2003). Якщо у двох останніх роботах арка на площині домінує, підпорядковує та замикає у собі шрифт і зображення, то у “Паві повстання” композиційні стосунки тонкої лінії арки та масивної плями шрифту, поєднаного з декоративним зображенням, набагато складніші.

Основний шрифтово-декоративний блок, вписаний в тонку лінію абрису арки, побудований симетрично. Його формують два рядки заголовка, набраного масивним площинним шрифтом гарнітури “Domkrat”, який тісно пов’язується із зображальною частиною завдяки дотепно доопрацьованому середньому вертикальному штриху рядкового накреслення літери “т”. Художник виводить штрих у вигляді хвильки за межі рядка саме по осі симетрії і з’єднує ним шрифт із фрагментом декору гуцульської тарілки зі стилізованими силуетами симетрично розташованих пав на півдузі орнаменту. Для увиразнення складних силуетів птахів художник на основі внутрішньої півдуги орнаменту тарелі створює пляму у формі еліпсу. Таким чином, зображення пав виразно звучить на локальному жовтому кольорі, а форма арки підтримується грою кількох дуг — овалу, шапочок павичів, трьох рядів дуг тарелі тощо.

Статичність симетрії “Пави повстання” порушується складною декоративною вертикальною хвилею, що формується із кіл, які в свою чергу утворені лінійною спіраллю. Три різні за розміром зірочки у лівому нижньому куті та вертикально закомпонований біля масивних рядків заголовка делікатний шрифтовий блок, що виходить за межі арки, руйнують строгу симетрію та полегшують масивні графічні форми.

Контраст локальних кольорів (синій, жовтий, білий), складна супідрядність основних і додаткових форм, тонких ліній і масивних плям, симетрія основних елементів і її незначне порушення, перегук дуг, овалів і кіл, які ніби обертаються по горизонталі та вертикалі навколо центральної осі, творять складну урочисту гармонію.

Наступна поетична збірка Василя Кухти “Гуцульський Париж”, (Ужгородська міська друкарня, 2007) має іншу художню мову. Фоном обкладинки слугує карпатський пейзаж. Комп’ютерне опрацювання перетворює фотографію на стилізоване декоративне зображення у холодній синьо-зеленій гамі. На передньому плані художник вибудовує композицію з трьох вертикально витягнутих пірамідальних силуетів різних рівнів і різної маси — гуцульської церкви (фрагмент живописної роботи лауреата Національної премії України імені Т. Г. Шевченка Юрія Герца), Ейфелевої вежі та шрифтового блоку, вирішених за контрастом до фону в теплій гамі. Композиція обкладинки досить перенасичена складними за формою зображальними елементами.

Набагато легшим і вишуканішим є розгорнутий чорно-білий титул, створений майже з тих самих елементів, але без карпатського пейзажу, роль якого беруть на себе рядки змісту, закомпоновані вертикально, наче ліс, навколо опрацьованих у програмі “Fotoshop” трикутних силуетів гуцульської церкви та Ейфелевої вежі — дуже цікава знахідка, яку художник у подальшій творчості більше ніде не повторює. У розгорнутому титулі збірки “Гуцульський Париж” Микола Дем’ян, як і в інших кращих своїх титулах, успішно досягає справжнього синтезу шрифту і зображення.

Загалом дизайн книжок середини 2000-х розвивається у двох напрямках. Перший, коли дизайнер оперує площинним підходом до розв’язання композиційних завдань: зображальні та шрифтові елементи подаються площинно і тримають поверхню. Таке вирішення виглядає, можливо, простіше, зате органічніше. Окрім збірки поезій Василя Кухти “Пава повстання”, площинними є обкладинки до збірників серії “Карпатський світ” (“Ужгородська міська друкарня”, 2005, 2006), оправи з тисненням фольгою до антології “Під синіми Бескидами”, (“Видавництво “Закарпаття”, 2006), збірки поезій Степана Гостиняка “З історії самооборони”, (“Timpani”, 2007) тощо. У цих випадках працюють чиста площина та шрифтова композиція. Прості засоби створюють виразне образне вирішення поверхні оправ і водночас виявляють високий фаховий рівень автора.

Бравурність, притаманна суспільно-публіцистичним виданням часів першої половини 2000-х, пов’язана з впливом газетного дизайну, згодом стишується. Дизайнерська мова позбувається такої форсованої активності, підвищених інтонацій, стає вишуканішою. Улюблений принцип контрасту застосовується стриманіше, поєднання зображальних елементів книжкового оформлення стає більш гармонійним. Особливо це помітно, якщо порівняти дизайн вищезгаданих книг із збірником подібної тематики, виданим у 2011 році — “Перші особи. Історія Закарпаття у біографіях його керівників”, (В. Ільницький, С. Федака, “Тіmpanі”). Візуальний ряд останнього класичніший, прозорий, очищений від випадковостей, побудований мінімальними художніми засобами.

На жаль, шрифтово-декоративні графічні вирішення, що потребують від художника майстерності, смаку та, зрештою, й більшого часу для створення, не витримують конкуренції перед використанням опрацьованих у комп’ютерних програмах ефектніших кольорових фотоколажів. Отже, другий напрямок, починає переважати.

Обравши фотоколаж, художнику часом не вдається узгодити на площині обкладинки ілюзорну глибину просторової пейзажної фотографії, яка відволікає погляд далеко за обрій, та пляму масивного площинного шрифту, що візуально зависає у просторі на передньому плані. Трапляється, що композицію доповнюють ще й об’ємний фотопортрет та окремі предметні деталі, які начебто повинні розкривати зміст книги. Це можуть бути силуети сакральних споруд, пташине перо, згорнутий аркуш тощо. З метою підсилення виразності дизайнер додатково застосовує ефект тіні або ж ракурс та перспективні зміни у пропорціях літер, фактурність, тональну й колірну градації.

У такий спосіб вирішуються суперобкладинки та оправи до видань: антологія “Під синіми Бескидами”, (“Видавництво “Закарпаття”, 2009), Василь Калинюк “Барвінкове віно”, (“Мистецька лінія”, 2007), Тайви Тум “Исповедь”, (“Видавництво “Закарпаття”, 2007), Іван Коршинський “Сторінки життя”, (“Ґражда”, 2010), Михайло Ряшко “Життя і слово Юрія Шипа”, (“Патент”, 2010), Андрій Дурунда “Художник і бунтар, або Вічний Дон Кіхот”, (“Ґражда”, 2010).