Микола Андрійович Грицак народився 18 грудня 1908 року в селянській сім’ї у гірському селі Росішка
Мараморошського комітату за Австро-Угорщини. Він належить до тих постатей, чиє
ім’я навіки вкарбоване в скрижалі історії рідного народу, української культури.
Це був справжній український патріот, подвижник, безмежно закоханий у рідний
край, у живе народне слово. Саме цьому він і присвятив п’ятдесят років – майже
всю свідому частину власного життя. І в результаті такої, можна сказати,
титанічної праці, він зібрав найбільше регіональних слів у слов’янському світі
– близько 250 тисяч діалектичних слів із численними коломийками, загадками,
приказками, прислів’ями тощо. Це рівносильно подвигу. І такі слова мови не лише жителів Закарпаття, нащадків
слов’ян із Галицько-Волинської Русі, Дакії, Волощини, Фракії, Молдавії (про це
писали Мавро Орбіні, Михайло Лучкай, о.Иреней Кондратович, Анатолій Фоменко),
але і теперішніх Карпат, де в гірській зоні, як нашого краю так і Галичини, проживають етнічні гуцули,
бойки і лемки та вихідці з інших країв, і в першу чергу з усіх регіонів
України. Карпатський регіон є унікальним у цьому плані, адже він знаходиться в
центрі Європи через який пролягали в давнину майже всі шляхи зі сходу на захід
із півдня на північ, по яких проходили різні народи, часом залишаючи ледь
помітні сліди, в тому числі і в мові. Про це неодноразово говорив Микола
Андрійович у своїх виступах на різноманітних нарадах, диспутах, наукових
конференціях, наводячи конкретні приклади із своїх досліджень.
Вчився у Великобичківських народній і горожанській школах. В Ужгороді 1930 року закінчив вчительську семінарію. Із 1930-го по 1962 рік працював вчителем, а потім директором Великобичківської і Солотвинської середніх шкіл Рахівського і Тячівського районів та інспектором Рахівського райвно. В 1947-1952 рр. навчався на заочному відділені історико-філологічного факультету Ужгородського держуніверситету. Виконав дипломну роботу на тему «Лексика говірки с. Росішки Рахівського району Закарпатської області». В цей же період активно займається громадською роботою, зокрема керує народними хорами в ряді населених пунктах Рахівщини. У 1947 році керований ним шкільний хор Великого Бичкова на огляді в Києві зайняв перше місце. За педагогічні заслуги, крім численних грамот, в 1948 році відзначений значком «Відмінник народної освіти УРСР».
