З Україною в серці живу на землі українській

 Україна -  рідна країна. Це та земля, де ми народилися і живемо, де живуть наші батьки, де жили наші предки.

 Володимир Симоненко писав: «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину».

Незалежність України дає можливість кожному з нас стати справжнім господарем своєї землі. Сьогодні ми є свідками перетворень, що відбуваються в нашій країні, будьмо гідними своїх предків,  бережімо волю і незалежність України, поважаймо свій народ і його мелодійну мову. Шануймо  себе і свою гідність, і шановані будемо іншими.

Досвід набутий за роки незалежності, підтверджує. що держава впевнено утверджується на міжнародній арені, наполегливо здійснює свій курс на вступ до Європейського Союзу.

     23 серпня в ЦРБ проходив День інформації «З Україною живу в серці на землі українській», присвячений Дню Державного прапора та 25-ій річниці Незалежності України. 

На допомогу фахівцю: „Роль і місце сільської бібліотеки в організації змістовного дозвілля”

Сільська бібліотека була і залишається острівцем збереження національної культури, народних традицій і звичаїв, історії свого села. Вона є територією духовності знань, помічником в освіті, професійному становленню , організації дозвілля.

16 серпня на базі бібліотеки-філії села Розтоки, методико-бібліографічним відділом Рахівської центральної районної бібліотеки, для бібліотекарів філій, був організований та проведений районний семінар за темою „Роль і місце сільської бібліотеки в організації змістовного дозвілля”. Відкрила семінар директор Рахівської ЦБС Галина Приймак.

 З консультацією „Сільська бібліотека: формуємо власний імідж” виступила методист Рахівської центральної районної бібліотеки Ганна Зварич.

Завідувачка відділом обслуговування Ірина Титор підготувала консультацію „Бібліотека як центр спілкування проведення дозвілля дорослих користувачів”. Вона наголосила, що бібліотека зараз – це єдине місце, де можна відпочити душею. „Бібліотека, як „теплий світ”, як „місце гостинності” – ось та метафора, яка має замінити пресловутий процес „обслуговування в бібліотеці”. Ці слова мали б стати девізом для кожної бібліотеки, яка хоче стати справжнім центром спілкування.

Книги в старовинній палітурці: Я вам не как-либо что, а что-либо как!

 Кожен, хто прочитав заголовок допису, розуміє про що йде мова. Багато хто з нас бачили фільм «За двома зайцями», знятий за комедійною п'єсою українського драматурга Михайла Старицького, яка була написана у 1883 році. Але є й такі, які полюбляють прочитати книгу, щоб порівняти що саме у фільмі збігається з оригіналом, а де є відмінності, тому цей допис саме для них.

Довідково: П'єса  «За двома зайцями» Старицького — це переробка комедії Івана Нечуя-Левицького «На Кожемяках». У ній розповідається  про цирульника Свирида Голохвостого, який намагається розбагатіти, одружившись із багатою міщанкою Пронею Сірко, і, водночас, залицяється до бідної дівчини-красуні Галі. У п’єсі порушується проблема соціальної нерівності, висміюється життя українських русифікованих міщан Києва.

Нікого не залишать байдужими вислови дійових осіб, які стали з часом відомими та ввійшли до словникового запасу багатьох із нас:

v Головне у людини не гроши, а натурально ХВорма, вченість. Потому єжелі людина вчена, так їй вже світ перегортається догори ногами, пардон, догори дибом. І тогда когда тому, одному которому, невченому будітЬ біле, то вже йому, вченому, которому, будет вже як ну рябе!

v Мерсі за компліман!

v Баришня уже лягли і просять.

v Коли чєловєк нє такий как вобщє, потому одін такой, а другий такой, і ум у нього нє для танциванія, а для устройства сєбя, для розвязкі свого сущєствованія, для свєдєнія обхождєнія, і когда такой чєловєк, єслі он вчьоний, подиміться умом своїм за хмари і там умом своім становітся — подиміться ще вище од Лаврської колокольні, і когда он с тудова глянєт вниз на людей, так вони здаються йому такі, такі махонькіє-махонькіє, всьоодно як пацюкі, пардон як кріси. ПотомуШто ето-же ЧЕЛАВЄК, а тот которий он ета тоже чєловєк нівчьоний, но і……… зачєм же, ето ж вєдь очєнь і очєнь. ДА — Да, …… но НЄТ.

Вони прославили свій край: Грегорчак Галина Василівна

Заслужена артистка України

Грегорчак  Галина Василівна народилася  6 грудня 1982 року в м. Рахів Закарпатської області другою дитиною в працьовитій сім’ї. Батько Василь Васильович Грегорчак тоді займав посаду начальника цеху заводу «Конденсатор», а мати Дося Іллівна (у дівоцтві Кабаль) була економістом цього ж підприємства. Любов до музичного мистецтва  передалася від діда Василя(по батьковій лінії), який грав на  акордеоні, бабки Марічки, яка любила співати українські народні пісні, від діда Ілька(по маминій лінії), який вигравав на скрипці. Щодо вокальних даних – це від батька, соліста хору, соліста вокально-інструментального ансамблю заводу «Конденсатор».  Все це не могло не вплинути на музичний талант майбутньої співачки.

«Перша вчителька, Волошин Анна Василівна , як перша скрипка, зіграла важливу роль у встановленні мене, як особистості», - розповідає Галинка. Особливо запала в душу нею сказана фраза:"Живіть кожен день так, ніби він останній і тоді ви будете щасливі!". З любов’ю і ніжністю вона нас навчала, виховувала , як своїх рідних дітей».

У 1990-1997 роках навчалася у міській музичній школі по класу фортепіано у викладача Петровці Корнелії Миколаївни, яка першою поринула талановиту дівчинку у світ музики. Улюбленими були  заняття у хоровому класі музичної школи, у  викладача Кобаки Івана Андрійовича, який на той час, працював регентом церковного хору Православної св. Духівської церкви де поталанило тривалий час  співати майбутній зірці.  Навчаючись у 7 класі Рахівської музичної школи, Галинка вперше як вокалістка, успішно виступила на обласному огляді-конкурсі музичних шкіл.  Члени журі були приємно вражені і порадили вступати на вокальне відділення Ужгородського музичного училища ім. Д. Задора. Готувала  талановиту ученицю до вступу,  викладач вокалу Рахівської ДМШ, Мікор Олена Василівна. Наприкінці літа її зателефонували з училища і запитали: «Дитинко, коли ти збираєшся до нас приїздити? Ми ж на тебе чекаємо!». І тоді в родині вирішили: ну, може воно того й варте. І поїхала на вступні іспити.

Вони прославили свій край: Алб Іван Васильович

Алб Іван Васильович – 

організатор і керівник фольклорно-танцювального колективу 

«Mugurul»

­         Алб І.В. народився 20 жовтня 1937 року в с. Біла Церква, що в Рахівській окрузі, за Чехословаччини. Його батько, Василь Тодорович, як сміливий і відважний плотогон, був із роду бокорашів і сплавляв дарабами ліс по річці Тисі. Мати, Марія, була із освіченого роду Ціпле і один з її дядьків, Ціпле Юрій Іванович, був директором місцевої школи, а потім – інспектором шкіл Закарпатського обласного управління освіти. Вона, крім домашньої роботи, займалася ще й вишивкою, якою сельчани прикрашали румунський національний одяг. Із звільнення краю від угорських військ радянською армією у жовтні 1944 року, малий Іванко восени 1945 року поступає в 1-ий клас Білоцерківської семирічної школи, яку в складі 12 перших випускників закінчує 1952 році. Одноразово допомагає батькам по господарству, зокрема в заготівлі сіна для годівлі худоби, в обробці нив і грядок, стеріг худобу і при цьому відпрацьовував танцювальні рухи побачених на сільських весіллях, доводячи їх до технічної досконалості. З першого вересня цього ж року йде вчитися у Солотвинську середню школу №2 і в 1955 році здобуває середню освіту. Навчаючись у названих загальноосвітніх навчальних закладах, приймав активну участь у гуртках дитячої художньої самодіяльності, і, як танцюрист й соліст неодноразово виступає на районних і обласних сценах. Потім, ставши майже дорослим, пішов працювати у сільську бібліотеку. А далі, служба в армії в м. Конотопі, де продовжив займатися в художній самодіяльності. Тут, як виконавець пісень на румунській мові, став переможцем конкурсу в Київському військовому окрузі й приймав участь у всеармійському, в Москві, де одним із його суперників був Муслім Могомаєв, у майбутньому народний артист Радянського Союзу. Після служби в армії відчув мозолі шахтаря у Донбасі, як забійник, в м. Торез.

Клуб за інтересами "Співрозмовник" - нам 1 рік!

Школа молодого бібліотекаря

 З 2 по 5 серпня в Рахівській центральній районній бібліотеці відбулась школа молодого бібліотекаря  - чотириденне навчання молодих бібліотекарів системи.  

Консуела Берінде (с. Б.Церква), Маряна Рещук (прис. Лопушанка), Яна Глодян (с. Коб. Поляна) та Адріана Бровчук (прис. Репегів) відвідали ряд навчальних занять в рамках «Школи молодого бібліотекаря». Своїм досвідом із молодими спеціалістами ділились досвідчені фахівці бібліотечної справи, які не один рік життя присвятили улюбленій професії.

Основною метою таких занять є вироблення практичних навичок на основі теоретичного підґрунтя, адже досвід підказує, що справжній професіонал виховується у колективі, де працюють досвідчені фахівці, готові ділитись своїм вмінням з іншими.

Навчання проводились у чотири етапи, кожен з яких був представлений окремою тематикою. Перше заняття відбулось в методико-бібліографічному відділі. З основними принципи роботи сучасного бібліотечного працівника слухачів ознайомила завідувачка відділом Єва Дідик. Також, учасники навчання дізнались про  роль наглядного оформлення бібліотеки для комфортного обслуговування користувачів, ведення регламентуючих документів, анкетування, як засіб моніторингу громадської думки та інші важливі в роботі бібліотекаря нюанси. Методист відділу розповіла слухачам школи про роботу клубів за інтересами в бібліотеці та ознайомила з методикою складання сценаріїв до просвітницьких заходів.

Торкнутись словом до душі... Увага, нова рубрика!

Шановні читачі нашого блогу та любителі поетичного слова. 

Пропонуємо Вашій увазі нову рубрику "Торкнутись словом до душі...", автором якої є Наталія Гузнак, талановита поетеса з Кіровоградщини. 

Періодично рубрика буде доповнюватись авторським словом, тому слідкуйте за новинами блогу. Сьогдні ж публікуємо допис перший:)

Авторська рубрика поетеси

 Наталії Гузнак

 Дивачка

На білий лист рядочками лягають,

Мої думки і спогади, і мрії.

Мене дивачка люди називають,

А я кажу їм про свої надії.

Співає знов окрилена душа!

А потім болем плаче на папері.

І хоч сиджу буває без гроша,

Завжди для друзів відкриваю двері.

 Той, хто кидає мені в спину осуд,

Чи без гріха самі, мені скажіть?

У серце жалять пересудів оси,

Та не зізнаюсь я, хоча й болить.

Дивачка?! Ну і що ж у цім такого!

Ніякої біди у тім не бачу .

Бо ж не роблю поганого нічого,

Як всі радію і ночами плачу.