Вишиванка – орнамент єдності і нерозривності поколінь

 

Щороку у третій четвер травня  відзначають Всесвітній день Вишиванки. У цей день фото у вишиванках викладають у мережу не лише жителі України, а й далеко за кордоном. 

Святкування Дня вишиванки вже стало традиційним для нашого краю, незважаючи на те, що вишиванка в житті гуцулів є не тільки святом один раз на рік, а повсякденною частиною буденного життя. Проте на свято, як на Великдень чи Різдво, справжній гуцул чи гуцулка одягають найкрасивішу та найбарвистішу вишиту сорочку. І не дивно, тому як кожна гуцульська вишивка є унікальним витвором мистецької душі майстрині – вишивальниці.

Щорічне свято покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу. В цей день кожен українець може одягти вишиванку і вийти в ній на роботу, в школу чи садочок, або завітати до бібліотеки, де вас зустрінуть бібліотекарі-красуні в такому ж красивому вбранні.

Не секрет, що вишиванка для українців має велике значення. У скількох піснях вона оспівана! Ніхто не пам’ятає, коли виник цей вид народного мистецтва. Та можна з упевненістю сказати, що сорочка, уквітчана різнобарвними візерунками, - це не просто святковий одяг. Із давніх-давен наші пращури на вишиванках прагнули відобразити не лише велике різноманіття довколишньої флори і фауни, а й вишивали прадавні сакральні символи. Хто зна, чи мали вони вплив на того, хто їх носив, та в народі кажуть, що такі сорочки були оберегами, мали захисні містично-магічні властивості. Усе залежало від того, що на них було зображено і чи вірила людина в чудодійні властивості вишиванки.

Гуцульська вишиванка виділяється багатством, різновидністю технічного виконання.

Презентація книги

ЗНАЙМО ХТО’СМО. Fun-Route відтворили дух волелюбних предків у своїх фото

Fun-Route вміють любити свій рідний край. Всім серцем любити гори, їх красу і велич, свою барвисту ношу, свої звичаї, обряди і вірування.

Гуцульщина – немов заповітний край, де збереглися втрачені іншими слов’янськими народами дорогоцінні для історії риси мистецтва далеких предків.

Сиві Карпати — либонь, найчарівніша місцина Західної України, земля, оповита древніми міфами й легендами, заколисана співом трембіт — справжня скарбниця старовинних звичаїв. Здається, що тут чи не кожна людина — митець, яскрава творча особистість.

Fun-Route наважилися відтворити дух волелюбних предків у своїх фото.

Насолоджуйтеся переглядом:

Слідами Гуцульської Республіки

      

Кожен, навіть невеликий народ має свою історію. Маємо її і ми, закарпатці, в тому числі гуцули Рахівщини. Однією з найяскравіших сторінок боротьби закарпатців за свою незалежність стала історія Гуцульської Республіки, що була предтечею створення Карпатської України.

  8 листопада 100 років тому мешканці с. Ясіня і навколишніх гуцульських сіл прийняли рішення про возз’єднання  Гуцульщини  з Україною (1918). 8 січня 1919 року на віче мешканців Ясіня  було проголошено  Гуцульську Республіку. З 8 листопада 1918 по червень 1919 року Ясіня було столицею Гуцульської Республіки.

7 листопада цього року, до Центральної районної бібліотеки завітало багато дорослих користувачів, юнацтва та молоді на краєзнавчий день «Гуцульська республіка – унікальна сторінка державотворення», який  був приурочений 100- річчю возз’єднання Гуцульщини з Україною та 100 річчю від проголошення Гуцульської  Республіки. У тісному й дружньому гуцульському колі  присутні спільно згадали минувшину нашого краю, вшанували тих, хто заклав підвалини для возз’єднання  Гуцульщини з Україною та проголошення самостійної й незалежної  Гуцульщини.

Щоб знали, хто ми є

  Етнограф Микола Кокіш
за веретеном у бібліотеці c.Богдана

Життєпис Миколи Кокіша, гуцула з діда-прадіда, аптекаря, етнографа і краєзнавця, вартий окремої оповіді. На Закарпатті його знають як народного майстра, збирача усної народної творчості і самобутніх гуцульських традицій.

Любов до рідного краю і аптекарської професії Микола Васильович передав доньці Соломії. Разом із нею ще в молодших класах школи вони склали своє генеалогічне дерево.

Від матері і баби Юрихи Микола Кокіш навчився досконалій обробці вовни, від баби Грицихи перейняв досвід ткання гуцульських виробів. Ткані Миколою Васильовичем ліжники, рушники, запаски, верети, скатертини, тайстри, окрайки не раз тішили око рахів’ян та туристів на закарпатських виставках народних умільців.

Під впливом дружини Ганни Степанівни, вчительки української мови і літератури, Микола Васильович захопився вивченням гуцульського діалекту, народних звичаїв та історії рідного села Розтоки. Він зібрав багату колекцію давніх ужиткових речей, рукописи місцевих пісень, колядок, приказок, казок, міфів і бувальщин. А ще вправно господарює — має типове гуцульське дворогосподарство, разом із сім’єю утримує корову, вівці, заготовляє сіно, ходить до худоби в полонини. Одне слово, поважний гуцульський ґазда.

Трембіта

У різноманітніших історичних працях, художній літературі та енциклопедіях це слово, де про нього згадують, пояснюються дещо по різному. Але всі ці пояснення в основному зводяться до одного, що трембіта, ще старовинний народний музичний інструмент, який створений людьми, що проживають у Карпатських горах, на Верховині й, зокрема, на Гуцульщині. Коли вперше зазвучав голос трембіти, хто і як її зробив, ніхто як слід тепер не може цього сказати. Однак, уже майже 200 років тому про неї писав священик із Жаб’є (тепер смт. Верховина Івано-Франківської області) Софрон Витвитський у своїй праці «Про гуцулів». Ця згадка була пов’язана із проводами худоби на полонини, урочистість, звана тоді полонинським ходом. Свято проводів починалося тоді, коли на схилах Чорногори розтавав сніг і починала зеленіти трава. Тоді на Гуцульщині по обох схилах Карпат була велика радість. Зранку і до пізньої ночі 8-10 днів над горами чулися веселі голоси трембіт. На грунях цими звуками вівчарі також підганяли овець, щоб швидше дістатися полонин.

Станіслав Вінценз, француз за походженням по батьківській лінії, який народився і виріс у с. Криворівня, що на Галицькій Гуцульщині у своїй книзі «На високій полонині» (виданій у 1936 році), вступ до неї присвятив трембіті. Він писав, що старовіцькі перекази заповідали таке: «Бери на трембіту суху смереку, обдерту громом, громом відпокутувану. Виріж з неї трубку, тісно об’яжи ликом берези з-під водоспаду, від піни і шуму». Далі так пояснює: «Аби трембіта мала силу і гучність грому! Водою виграна, нехай наслухається всіляких таємниць від вод, народжених в лісах. Нехай вона захоплює, хай зв’язує як вода».

Моя Гуцульщина - окраса України

4-го липня бібліотекарі Рахівської центральної районної бібліотеки провели  в Рахівському районному будинку культури зустріч з дітьми, які відпочивають у літньому таборі на базі «Наталі» (с. Білин). Як стало відомо, діти, що оздоровлюються на Рахівщині, родом з Тернопільщини. Вони є земляками начальника відділу культури Шепети Володимира Леонідовича, який виступив з вітальним словом і побажав дітям гарного та цікавого відпочинку, а також набратись міцного здоров'я, яке дарує природа Рахівщини.

Бібліотекарі підготували цікавий екскурс Гуцульщиною: історія, традиції та особливості побуту місцевих жителів, страви, відпочинок, цікаві факти з їхнього життя.

«Я ГОРДИЙ, ЩО Я ГУЦУЛ» (фото, відео)

Біля пам’ятника Гуцулові в центрі міста минулої п’ятниці, 28 серпня, відбувся захід, який організувала Центральна районна бібліотека. Захід мав і повчальний, і розважальний характер, адже присутні дізналися і згадали минувшину, а також наспівалися та натанцювалися досхочу.
Головна ідея заходу – продемонструвати велич, красу та колорит гуцульського народу. Організатори зробили невеличкий екскурс у минуле, згадали історію створення Рахова, розповіли про національного героя Олексу Довбуша та опришківський рух. На імпровізованій сцені створили невеличку виставку вишиваних робіт Ганни Мигалинюк та виставку книг про збереження і популяризацію гуцульської культури під назвою: «Гуцульщина – перлина у барвистому намисті України». Не обійшлося і без гуцульської музики та танцю. Розважали народ аматори народного самодіяльного оркестру гуцульських інструментів РБК (керівник Петро Ерстенюк).
Подібні акції – чудовий приклад того, що для набутків гуцулам не треба великих сцен та аудиторій, для цього потрібний лише душевність.

Андріана ЛЕЛЕ

http://zorka.in.ua/

Сорочечко косичкова, яка ти барвиста, як пісенька колискова – ласкава і чиста (віртуальна виставка)

Як вберутсі дівчатонька у гуцульську ношу

То так файно виглядають, як в квітнику рожа.

Сорочечка вишивана дрібненько, дрібненько,

Як писанка виглядає, як глипнеш зблизенька.

   

     
   
    Одним з предметів гордості гуцулів є вишивка. Гуцульщина – це те місце, де традиції вишивання збереглись найкраще в порівнянні з рештою населення Закарпаття. Тут вишивка і зараз є невід'ємним елементом побуту майже у кожній родині. І тут ще й досі вдягаються в народне вишиване вбрання, переважно на свята або до церкви.
      На скільки колоритна, мальовнича сама Рахівщина, на стільки й різняться барвами та візерунками вуставки майстринь-вишивальниць з різних сіл нашого краю. Ви маєте можливість ознайомитись онлайн з вуставками, які  знаходяться у альбомі в міні-музеї краєзнавчого сектору нашої бібліотеки за допомогою інфографіки, поданої нижче:

Ой надіну у неділю, у неділю й зранку,

саму файну, саму файну свою вишиванку.

Вишивала вишиванку із ранку до ночі,

та коли її надіну, гублят хлопці очі.

Я у своїй вишиванці файна тай красива,

Ой любіть ня легіники, аж поки буду сива.

   


 Шановні читачі, пропонуємо вашій увазі книги цієї тематики, що знаходяться у фонді нашої бібліотеки:

Герцег,  Н.Ф.

     Оксамитовий світ вишивки. – Ужгород: ВАТ «Патент», 2004. – 152с. : іл.

Пропонована книга присвячена творчості вишивальників Закарпаття. ЇЇ завдання – дати поштовх для відродження та активного розвитку традиційного виду мистецтва – вишивки, розкрити творчий потенціал краян, що стане гарним прикладом для їх наслідування та кроком до зближення різних культур, адже у виданні представлено роботи не лише етнічних українців, але й представників інших етнічних груп та національностей, які населяють даний регіон.

Гуцульщина – перлина у барвистому намисті України

 Шановні читачі, дозвольте запропонувати віртуальну виставку книг, яка відкриє Вам історію, культуру, традиції, цікаві факти побуту та самобутнє мистецтво нашого краю. В запропонованих виданнях також можна ознайомитись з біографіями та життям відомих постатей Гуцульщини, які прославили наш край, як на території України, так і за її межами, вписали Гуцульщину у незабутню книгу пам'яті народу, що залишиться назавжди у віках.

Гуцульщина. Перлина Українських Карпат: Альбом / Ред. Старосольська У. – В-во: Українське гуцульське товаристо «Черемош» Філадельфія, 1998. – 500с.

Мета гуцульського альбому – коротко подати історію, культуру, побут і звичаї гуцулів – верховинців, мешканців українських Карпат. В цьому альбомі автори намагаються подати чужинецькому світові вірний образ Гуцульщини, її минувшини, історії та культури, але також зберегти духові та матеріальні надбання гуцулів та їхні традиції для нашого майбутнього покоління.

Лаврук, Марія

Гуцули Українських Карпат (етнографічне дослідження): Монографія. – Львів: Вид.центр ЛНУ імені Івана Франка, 2005. – 288с.

У монографії обґрунтовано концептуальні засади і методику етнографічних досліджень – комплексного географічного вивчення етнічних спільнот.

Гуцули – самобутня група (субетнос) українців, разом з територією їхнього проживання, вперше розглядаються як єдиний соціальний етнографічний комплекс – етнографічний район, цілісність якого забезпечується геопросторовими і генетичними чинниками, історією розвитку, культурними зв'язками.

Побут наших предків

Зважаючи на суспільно-природні особливості середовища життєдіяльності, гуцули виробили власний досвід існування в ньому, основні риси якого  мало змінювались протягом століть.  Кардинальні зміни настали лише у другій половині ХХ століття.

Гуцульський досвід як модель буття або культура життєзабезпечення проявив себе у типі господарювання і відповідному йому розселенні, у стосунках з природними стихіями і між членами спільноти, в одязі і танці, у характері і світогляді.

Гуцульський кінь і круторога вівця, гуслінка і кулеша, кептар і постоли, трембіта і писанка та інші елементи культури є взаємопов’язаними компонентами цілісної відповіді гуцулів на суспільно-природні умови свого життя, результатом якого є їхня самобутня культура.

Складне географічне середовище, в якому проявилась природна специфіка гір (насамперед малодоступність) і суспільно-економічна нерозвинутість периферійної території, спонукала гуцулів до виготовлення усіх необхідних предметів побуту в домашніх умовах. Ось чому домашні промисли і ремесла займали в гуцульській системі життєзабезпечення таке вагоме місце, як ніде більше в Україні.