Англійський
письменник і кореспондент Майк Вінч у своїй книзі-спогаді «Одноденна держава:…»
писав таке:
- Між
виборами (які відбулися в Карпатській Україні 12 лютого 1939 року) та першим
засіданням Сойму (Парламенту Карпатської України) очікувався період затишшя. Ми
вирішили втекти від виснажливої атмосфери, інтриг у Хусті та поїхати на
декілька днів до Рахова, де мали б можливість ознайомитися з роботою одного з
найбільших державних лісництв, в якому загалом працювало понад 75% населення
(мабуть 75% від загальної кількості всіх працюючих в окрузі). (С. 195).
- Підготовка
до першого засідання Парламенту була в розпалі. Група лібералів прибула до
Рахова та вже накреслила плани. Засідання мало відбутися в Рахові, оскільки, з
огляду на пов'язаність цього міста з повстанням в Ясіню, воно вважалося тісніше
поєднаним з Українським Рухом, аніж Хуст. Оскільки іншого придатного приміщення
не було, вирішили пристосувати для цієї потреби відпочинковий зал чеського
готелю для туристів. (С. 216).
* * *
Першого вечора в
Рахові ми (разом з польським фотокореспондентом) майже нічого не побачили, крім
темної вулиці, на якій будинки мали кращий вигляд, ніж у Хусті, і де все було
набагато чистішим. Тут стояла велика тріумфальна арка, збудована до виборів, та
гуртожиток для туристів, недавно споруджений чеським туристичним товариством, в
якому ми зупинилися. Він був набагато кращим, ніж «Коруна» готель у м. Хуст.
Нам дали невелику чисту кімнату на піддашші з двома білими ліжками, килимовою
доріжкою та краном з водою, і цей кран був несподіваною розкішшю, - навіть не
зважаючи на те, що з нього текла лише холодна вода. На першому поверсі був
простий, але добрий ресторан, в якому було повно чеських службовців. Страви
були чудовими, і я почав усвідомлювати, що чим довше перебував у Карпатській
Україні, - тим більше мені подобалося все чеське. На верхньому поверсі була
навіть ванна. Обслуга, нажаль, не була чеською, тому скористатися ванною ми не
змогли. Хоча адміністратор і пообіцяв організувати нам ванну, він так і не зміг
заставити покоївку кинути пару полінець у вогонь, аби підігріти воду. (С. 204).