НЕЛЕГКА СПРАВА – ДУМАТИ В СТОВПЧИК…

  

У Львові побачила світ нова книга вже знаної та популярної в усій Гуцульщині гумористки Оксани Йо­наш-Тодер «Думаю в стовпчик…». Направду вагомий творчий доробок – 434 сторінки, 223  гуцульські вірші, гуморесок та переспівів (усього в бекґраунді поетки – 290 творів).

Збірка розвеселить і розрадить будь-кого, оскільки вщерть виповнена іскрометним гумором, влучними метафорами. Першу поетичну збірку авторки «З Оксанчиної тайстрини» читачі зустріли прихильно. Без сумніву, ве­ликий інтерес викличе і нова збірка талановитої поетеси з присілку Вільховатого неподалік Рахова. Тим паче, що знаний сміхотворець з Бистрого (Румунія) Дмитро Коренюк назвав Оксану найкращою гумористкою Закарпатської Гуцульщини.

Знайшлися добрі люди, які посприяли виходу у світ нової книги. Авторка щиро вдячна за фінан­сову допомогу давньому  шанувальнику її поезії  Мирону Білінкевичу – керівнику гуртка «Культура мовлення та спілкування» Рахівського ра­йонного будинку дитячої та юнацької твор­чості, який дану доброчинність присвятив світлій пам’яті своєї мамки – Білінкевич (Молдавчук) Марії Якубівни, правнучки ста­рого Ивана Молдавчука із «Завороженого світу» Михайла Ломацького.  «На щастя, на радість, на добро, на чудовий настрій!», –- каже пан Мирон усім читачам. Також посприяв виходу книги письменник, редактор і видавець Олександр Масляник.

Хто вона, ця весела і дотепна жінка, вірші якої читають з великих сцен і в затишних залах бібліотек? Знайомтесь!

17 серпня 1980 року в мальовничому гу­цульському селі Костилівка (присілку Віль­ховатий), що на Рахівщині, з’явилася на світ рудоволоса дівчинка Оксанка в сім’ї Дмитра та Ганни Тодерів, які в той час працювали в Костилівському лісництві: батько – лісору­бом, а мати – контролером з лісозаготівлі.

Шкільне життя розпочала за партою Віль­ховатської початкової, а після закінчення 2-го класу перейшла до Діловецької загальноосвітньої школи, щоб мати можливість на­вчатися грі на баяні. Вона освоїла музичний інструмент, але збагнула, що це захоплення їй не до душі. Натомість захопилася риму­ванням. Перший свій вірш про осінь Оксана написала влітку напередодні початку на­вчання в 9 класі, який закінчила з відзна­кою 1995 року. А надихнуло її до поетичних спроб кохання до високого русявого юнака Михайла Йонаша з Ділового, який і став її майбутнім чоловіком. Через два роки у них народився хлопчик, якому дали ім’я Дми­тро, а ще через три – другий, якого назвали на честь тата.

Поетеса всю себе присвятила сім’ї, але весь час продовжувала писати. У ранній пое­тичній творчості переважала інтимна ліри­ка, частіше російською мовою. Чоловік, який працює будівельником, завжди підтримував її поривання, був для неї музою. Але писала вона лише в блокнот і коло читачів її віршів обмежувалося найближчою ріднею.

Першою поетичні рядки завжди читає мама, яка з огляду на досвід дає слушні по­ради, і лише після деяких правок у світ на­роджується поезія. Цьому неабияк радіє тато. А найпершими критиками є, насампе­ред, сестра та брат, які пов’язали своє жит­тя з педагогічною діяльністю: сестра Ганна працює вчителем початкових класів у Ра­хівській ЗОШ № 2, а брат Дмитро – учитель української мови і літератури в Лінгвістич­ній гімназії ім. Т. Г. Шевченка в Ужгороді.

Якось натрапила на поетичні твори, на­писані діалектною мовою, і сама спробувала написати гуцульським діалектом. Оксані ця ідея сподобалася, і вона почала все частіше писати дідівською мовою. Уся сім’я підтри­мує її й допомагає: хто у виборі тем, хто в до­борі діалектного матеріалу. Вірші, пройня­ті сільською тематикою, близькі кожному. Останнім часом поетеса пробує себе у формі переспівів української та світової класики. Як результат плідної творчої праці у 2017 році вийшла друком дебютна сувенірна по­етична збірка «З Оксанчиної тайстрини».

У творчих батьків – творчі діти. Молод­ший син теж з самого дитинства пробував римувати. Захоплення реп-культурою пе­реросло у щось більше і зараз тексти Михайла під творчим псевдонімом DОСКЕR знають й слухають не лише односельчани.

Нещодавно Оксана вдруге стала бабусею, чим дуже тішиться і має сподівання, що ону­ки, коли підростуть, будуть теж великими шанувальниками її творчості, а можливо, і послідовниками.

 Тим часом Рахівська центральна районна бібліотека готує чергову презентацію нової книги відомої гумористи Оксани Йо­наш-Тодер.

Ой нелегка то справа – думати в стовпчик…

Марія ЯВОРЕНКО

З нової книги Оксани Йо­наш-Тодер

 «Думаю в стовпчик…»

ОБЛОМ

Вже тридціть гóдів в одні хаті

Жиє він з нев, а вна із ним.

В суботу ввечір стьиг він ґáті –

Під пóплон д ні си всалашли́в.

І туй вна вчула, як уміло

Він гладив теплов ю руков.

Вна вігиналаси всим тілом.

Давно ни була вже таков.

Він пестив шию, дві ключиці

Й то, шо долі́в, ни пропустив.

Промацав файно поясницю

І попри клуби проходив.

Ба шо си стало з чоловіком?

Ніц ни забув він за годи́.

Якого нині брав він лі́ку?

Дороги тьими́т, як тогди.

Знов гладит плечі, руки, ноги,

Коліно кожде й два стегна.

Вна тихо дьикує лиш Богу –

В очех давно нема вже сна.

Ни обминув руками й решту.

– Наш «брак», – подумала, – СПАСÉН.

І з цего гамакá нарешті

Якис хоть буде вже хосéн!!!

Туй раз усьо си прекратило,

Таке, як нáраз би й забув.

У неї серце си ни било,

Він в другий бік си обернув.

– Коханий, ти був просто чудо.

Ци ти си всердив? Шо з тобов?

Шо, вже нічо у нас ни буде???

– Ти спи, Марі. Я пульт найшов!

-------------------

*Ґáті – підштанники;

*Пóплон – ковдра;

*Всалашли́в – вмостився;

*Тьими́т – пам’ятає;

*Гамáк – недотепа.

ЛИПНЕВА НІЧ

Липнева ніч. І ми сиділи...

На дзвізди гли́палиси вдвох.

Тогди май більше я хотіла,

Хотіла більше тих зірок.

Бо було страшно, було темно,

А ти брехав про НЛО.

Хоть і робила’м вигляд чемний,

Та під ребром ньи шос пекло.

Як Нумі й Нікі, бігме Боже,

Про космос думали з тобов.

На шо то було всьо похоже? –

Тогди то звалоси ЛЮБОВ.

Так притьигала твоя шия

І запах пйинив тві терпкий.

Я ждала, шо й тебе накриє...

Чого ти був такий сліпий?

Стискала ніч в любовних муках,

Лиш ти тогди ньи ни стискав.

А ти би взьив був хоть за руку…

Нє! Ти Медведицю шукав.

Ти відшукав якіс планети,

А я... сиділа коло тьи.

Ти шос молов про фіст комети,

Яка нам спалит всьо житьи.

Потріскали тогди ми губи

Від вітру то, ци від жари.

Ти заговорював ми зуби

Якоїс лютої мари.

Мене вбивала тьижко ґута,

Бо ти конкретно тормозив.

Як добре, шо ни мож вернути

Дівочі в подушці слизи.

Нам нині різні дзвізди світьи

І ни в «медвежому ковши».

Я дьикую за ніч ту вліті...

Й тепер ми легко на души.

-------------

* Гли́палиси – поглядали.

ЗУБИ

Цего літа кажу свому:

– Вижу, гроші маєш.

Деньчик ближитси мі скоро.

Ба шо ми подариш?

– Зуби, – зрік ми. – До зубного

Завтра поведут тьи.

Зробит він ремонт ти в роті.

Мучити ни мут тьи.

Як єм вчула, зразу вмліла’м

Тай згадала’м Бога.

Бо нічо си так ни бою,

Як того зубного.

Повела ньи рано мама,

Як малу, за ручку.

Завела ньи. Затручьила

З бідов до Гощучки.

Як єм вілізла в то крісло,

Серце си піхало.

І ни тьимлю, і ни чула’м,

Шо ньи там питали.

Бо на мене си дивили

Всьикі інструменти.

Далі... світ ми поміньивси

Із того моменту.

Дала дохторка укол ми

(Вколів си ни бою).

Всьо затерпло – ціла голов.

Й дало супокою.

А як файно вна тьигла то,

Чистила, робила,

Шо могла’м льигати спати.

Таке ‘м і ни снила.

Кілко ‘м годів си бояла,

Як єм тьижко їла.

Була би’м давно поклала.

Як би’м була сміла.

Дес два місіці ‘м ходила –

І страху ‘м ни мала.

У то крісло із розгону

Нарешті ‘м скакала.

Золоті в зубної руки,

Орудує вміло.

Правду кажут старі люди:

Страх – велике діло.

Тепер маю нові зуби –

Ни бай, шо ни рідні.

Хоть тепер на пару тисіч

Чоловік май бідний.

Та на деньчик сві вже ‘м їла

Ни лиш ту мньикушку,

А кусала’м і горіхи

І тверду корушку.

Чоловіка ‘м цюлювала

В той вечір у губи.

Бо я перший раз дістала

    У подарок зуби.

СЛАВА

Зраньи дома в літну днину

Відключили інтернет.

Та пішли смо в Трабушьи́ни

В славнозвісний «Президент».

Тамки звірка грає в карти –

Де таке ще в світі йи?

Там си й сфоткати ни вáрко,

Бо, бігмé, тьи ни з’їдьи.

Но і шо би сте гадали? –

Лиш зайшли смо в ресторан,

Як ньи зразу упізнали,

Чисто ймиламси в капкан.

Ни питали в ньи автограф,

А принесли ми коньяк,

Квас, мохіто й сто грам мóму –

Це, шос видко, добрий знак.

Ще д’ним буду заходити,

Дес як віберу момент.

Можу всім си похвалити:

   Признає ньи «Президент».

-----------

 *Трабушьи́ни – Трибушáни – перша назва села Ділове.

*«Президент» – готель-ресторан в с. Діловé.

*Ни вáрко – безпечно.

*Бігмé – справді.

*Мóму – моєму (чоловікові).

ЧУЖІ ЖОНИ

Чужі жони вітьигают

Чоловічі очи.

Із чужов си набуваєш,

А з своєв ни хочеш.

Чужі жони ни товстіют,

Своя, як корова.

Своя жона оказíя –

Чужа гонорова.

Чужі жони май солодкі,

Чужі жони з перцем,

Чужі втвóрьи й ту колодку,

Шо пускає в серце.

Чужі жони обертают

Чоловікам голов,

Чужі жони пахнут файно,

А своя – шталóвом.

Чужі жони ліпші в світі,

А своя беушна.

В чужих жоний очи світьи,

А в свої жовтушні.

Чужі жони файні всюди:

Ззаду і спереду.

В них горьиче серце в грудех,

А у свої з леду.

З чужов тьигне на дурниці,

Нима супокою.

Чужі жони, як косиці,

А льичнá лиш своя.

Чужі смілі та бізíвні,

А своя – вавýльи.

У чужої ноги рівні,

А в свої корчулі.

Чужі жони тьижко пйиньи,

Диханьи спирают.

Своя жона, як помиї,

Ще й пересідає.

Пийте все лиш з свої чаші,

Туй повишу голос,

Бо, ЗАТЬИМТЕ!!! Жона вашьи –

То ЧУЖА для когос.

--------------------------

*Втвóрьи – відкриють.

*Шталíв, шталóвом – хлів, хлівом.

*Льичнá – страшна.

*Бíзівна – впевнена в собі.

*Вавýльи – недалека розумом.

    *Корчулі – крива частина саней.

СВАРКА

Темно в череві у Йвана

Так, як у темни́ци.

І туди попало пиво,

Як в пусту кирницю.

Там на дні вже візирала

Віпита горівка.

І на пиво позирала,

Як горьича дівка.

Крадьки начивси здалеку

Розговор в жалудку.

Про літневу тьижку спеку

І робочу сутку.

Про малу платню мізерну

Говорило пиво.

Лиш горівка по пів слова

Буркала ліниво.

Шос перечитиси стала,

З пивом си змішьила.

Подивила, шо ї мало

Й трохи си взбісила.

Каже: – Йдім увон, неборе.

Віяснити треба,

Бо туй темно, я ни годна

Ймитиси до тебе.

Поговоримо відкрито –

Тай поперли д’горі.

Стало Йвана шос тручьити.

Й в «Ригу» пішов скоро.

Ни мішьийте, люди добрі.

І з горівков пиво,

Бо си бити там ни видьи

    І віходьи живо.

ЗГОДА НА СЕКС

Зраньи кум прийшов на каву

Так, як кождий ранок.

Айбо нині чудно вбраний:

В чобіт тай в топáнок.

Лéйбик вержений на плечі

Лиш на голе тіло.

Як єм стріла ‘го у дверьох –

Серед хати ‘м сіла.

Кум си нервно всюди чіхав,

Як би мав коросту.

Одним махом каву віпив,

Тогди й зрік, шо гóстив.

Каже, сночи попараїв

Вівці, кури, свині,

Льиг у постіль й прибрехавси

Д’свої половині.

Кум нидавно був на Чехах –

Встигси й зголодати,

Тай надумав чоловічий

Довг жоні віддати.

Віддавати ни прийшлоси –

Кум дістав по писку,

Бо жона ‘му ни давала

Згоду тай розписку.

Уключила’му новини

Прямо серед ночи,

Де казали, шо кум сьиде,

Як кума НИ ХОЧЕ.

Тьижко кумови так стало,

А кума лиш рада,

Бо закон цес підписала

Українська Рада.

Вже нима їм шо рішати

Тай за шо си взьити –

Мусай в постіль д’простим людим

Їм си замішьити.

Кум потьигси собі т’хаті

Зажурений чисто,

А я думаю шукати

Чесного юриста.

Гет від цего мут страдати

І люди, і жони.

Та богдай би ґута взьила

Оцісі ЗАКОНИ!

-----------------

*Топáнок – черевик.

*Лéйбик – жакет.

    *Гóстив – те, що з людиною трапилося

НОЧІ НИДОСПАНІ

Ночі нидóспані,

Світло уклю́чене,

Дзьобає пальці ігла.

Руки бідóвані,

Очи примружені,

Зморшка си ймила чола.

Нитка си путає,

Ґудзики вйижутси,

По полотну йде узор.

Родьиси вýставки,

В красну віши́ванку

Хрестик льигає у шор .

Вішита блюзочка,

Кождий задивитси,

Радує око усім.

Файна гуцулочка

В файні віши́ванці –

Памньить прадавніх часів.

-----------

    *Шор – рядок.

ПЕРЕПУДИВ

Та бери го тьижкі бóли

Тай ястроба того –

Перепýдив наохтéма

Кугута малого.

Та теперка мі кугутик

Не піє на зорьих,

Стару курку він боїтси,

Думає, шо воріг.

Спит, як страус, фостом дгорі

Й ни кукуріґáє.

З курков місіць ни говорит

Й разом ни льигає.

________________

*Перепýдив – злякав.

     *Наохтéма – назавжди

ВЕЛИКОДНИЙ КОШИК

Гуцульська віршована вистава

Дійові особи: автор, йийце, хрінь, писанка, шóвдра, ковбаса, масло, сир, солони́на, чес­нок, сіль, свічка, кропило, паска

Автор:

У одні гуцульські хаті,

Там ґаздиньи із ґаздов

Стали кошик свій складати,

Бо Великдень надийшов.

Поскладали всьо в кошáрку,

Вкрили скатерков столи.

Тай Іван собі з Одарков

Трохи в спальни прильигли.

Мут іти на осоночне,

Жде церковний Йвана хор...

Раз туй кошик аж підскочив –

В нім си начив розговор:

Йийце:

Хто ньи туйки так тручьиє?

Вже ни чую рук тай ніг.

І плече ми тьижко ниє,

Ще й болит ньи правий бік.

Хто в кошáрці? Обізвітси!

Як вам, чуєте, имньи́?

Я вас прошу, ни тулітси

Й ни давіт уже на ньи.

Хрінь:

Хто туй стогне коло мене?

Аж скипів у мині сок.

Йийце:

Та то я – йийце луплене.

Гет попукав ми білок.

Писанка:

Куме, я білка ни маю

Й за жовток си ни гризý,

Бо усьи ‘м деревльина я.

В кіш кладут ньи на красу.

Файна ‘м писана, в узорах,

Лиш свьитити ньи несут.

Полюбуютси мнов скоро

Тай ще й нáгід покладут.

Хрінь:

Шóвдра туйки розгльигласи

Й спит принцеса у коши́.

Шóвдра:

До посвьи́тку йи ще чáсу

Й так ми добре на души́.

Вчера в бáнтах ще м висіла,

Дим курив мині в лице.

Лиш вльигтиси туй успіла,

Вже мішаю ти, йийце.

Завтра вже ньи нарубают,

У тарілку покладут.

Я житьи коротке маю,

Після мене рот утрут.

Хрінь:

Совість май ти, свинська шóвдро,

Май на бік си покачьий!

Йийце:

Серце маєш, хреню, добре,

Хоть по правді ‘с йи гіркий.

Хрінь:

Рот скривити всім я вмію,

Та до сьвьит я йду якраз –

Низамінний на столі я,

До мньисного ‘м перший клас.

Ковбаса:

Можеш пли́тов вже сидіти?

В цім коши́ май добра я.

Бо їдьи мене і діти,

І гуцульська всьи сім’я.

Я ковбасочка домашна

Червоненька з чисничком.

Мож ньи їсти і вчерашну

Й доста силним кусачком.

Масло:

Тай мене несут сьвитити –

Як без масла на свьита?

Коли треба шос рьидити

Й ріпка терта вже ни та.

Сир:

А я свіжа сира грудка

На Великдень йду у хід.

В марли я стікала сутку,

Файна вдаламси цес гід.

Солони́на:

Я бужена солони́нка,

Так запхав ньи в кіш Іван,

Шо не мила вже ми й днинка,

Шкіра стала, як корзáн.

Чеснок:

Молодий чеснок зелений –

Всі дірки ‘м позатикав.

Від сусідської Олени

Д вам в кошарку я попав.

Сіль:

У сільничку ньи поклали,

Сіль ньи звати. Й я крутá.

Аби ґáздам смакувало –

Мушу бути на свьитá.

Свічка:

Тихо лéжу, жду я раньи,

Як запалит ньи сіркáч.

Кождий гід купуют нáймньи,

А вітак згораю в плач.

Рута:

Наломив ньи Йван під хатов,

Бо зелена я рута.

Буду всіх вас прикрашати

В Великодні ці сьвьита.

Я під снігом ночувала

У морозний зимний час

Тай ід вам прикочувала –

Маю місце й коло вас.

Кропило:

Аби всім си добре жило

Маю бути й я – кропило,

Бо тогди ніяк без мене

Ви не будете сьвьичені.

Паска:

Тихо! Доста си хвалити,

Аж ньи ружечки печут.

Та без мене вас сьвьитити

Аж ніяк не понесут!

Файно вдаламси Одарці –

Ни згоріла й ни сира.

Понесут нас всіх в кошáрці

В церкву нашого села.

Головна в коши я – ПАСКА,

Бо ВЕЛИКДЕНЬ – день сьвьитий.

Зийде з неба Божа ласка

Через мене на людий.

Я солодка, я богата,

Дуже щедра на ізюм.

Кождий, хто ньи ме кусати,

За усий забуде сум.

А тепер всі сіли пли́тов!

Потерпи, мале йийце,

Бо несут нас всіх сьвьитити.

Вкрийте скатерков лице.

Автор:

Ґáзди в хаті повставали

Тай ни дали віри снам.

У нове си повдівали –

Всі пішли у Божий Храм.

Легко йшлоси ті Одарці

Тай Іван ни відставав.

Шо робилоси в кошарці –

   Так ніхто з них і ни взнав!