До історії Рахівщини з істориком Миколою Ткачем: Велике переселення народів і його роль у подальшому заселенню території Рахівщини та поява слов’ян

Біля 800 року до н. е. в Карпатському регіон появляється нова технологія, плавлення залізної руди і виробництво заліза. Їх, очевидно, принесли індоєвропейські племена аріїв, які спочатку проживали на Іранському нагір’ї під назвою мідійців, частина з яких із часом повернулася з Індії, заснувавши там державу та побудувавши міста, куди  перейшли з Північної Європи під час насування останнього льодовика. Вони також у грецькій міфології відомі під назвою як гіперборейці ( немов би «люди північного вітру») й про них писали Пліній Старший - давньогрецький історик та Діодор Сицілійський – давньоримський письменник і деякі інші діячі античного і більш сучасного світу.  Це приводить до витіснення виробів з міді та бронзи. Поступового застосування залізного плуга, особливо рала з вузьколезим і широким наральником, на рівнинних і передгірських територіях історичного Закарпаття, в тому числі можливо і в південно-західній частині Рахівщини, різко підвищує продуктивність праці, що призводить до підвищення урожайності зернових і, як наслідок, ще до часткового збільшення населення. У той же час вожді племен будують укріплені городища для захисту від нападів сусідів у відповідь, зокрема і в урочищі Читатя на території Солотвини (ІХ-VI ст. до н.е.). У VI ст. до н. е. у Потисянську низовину і передгір’я Карпат поселяються північно-фракійські племена, які приносять в регіон досягнення егейської цивілізації, зокрема, виробництво кераміки на гончарному крузі. Зі сходу через карпатські перевали, очевидно в тому числі і через перевал у межах сьогоднішнього Ясіня, в Центральну Європу почали проникати кочові племена скіфів, а згодом і сармат, які заснували Сарматську імперію, що стала родоначальником Русі. Одночасно з ними через північні проходи в Карпатах проникла частина лужицьких племен, можливо це були серби. Їхні поселення на території Закарпаття призвели до формування куштановицької курганної культури (VI-IV ст. до н.е.(тепер с.Куштановиця на Мукачівщині), які своїх померлих родичів після спалення ховали в курганах у глиняних посудинах.

Початок епохи пізнього заліза в Карпатському регіоні пов’язаний з приходом іллірійців, а потім – кельтських племен (V-I ст. до н. е.), останні з яких досягли великих успіхів у виробництві і обробці заліза та інших металів (включаючи і чеканку монет), у виробництві кераміки, про що свідчить унікальний залізоробний центр ІІІ-І сторіч на горах Голіш і Ловачка поблизу сучасного Мукачеве. У другій половині І ст. до н. е. раптово на історичне Закарпаття вторглися слов’яно-фракійські племена даків з території Трансільванії і одноразово – германські племена із заходу та півночі. Біля 60 року до н. е. весь регіон Верхнього Потися став складовою частиною держави даків. На основних шляхах у долині Тиси і її притоках даки побудували укріплені городища, в тому числі в уже згаданому  урочищі Читатя на території Солотвини. Починаючи від цього укріплення, як уже відомо, розпочинався перехід через Карпати у межах Рахівщини,  який  і далі використовувався людьми для економічних зв’язків з Подністров’ям. Даки також торгували з римськими провінціями в Подунав’ї та Паннонією.

21 лютого – Міжнародний день рідної мови

20 лютого 2020 року, напередодні Дня рідної мови, в Рахівській центральній районній бібліотеці пройшов День інформації «Відкрий, о рідна мово, свої скарбниці золоті». 

Активну участь взяли члени клубів за інтересами, що діють при бібліотеці «Співрозмовник» та «Краяни». Для них було проведено усний журнал «О, мово моя, душа голосна України».

Першу сторінку журналу «У тобі великого народу, ніжна і замріяна душа» відкрила бібліограф Яворенко М.В., яка розповіла, що історія свята має трагічний початок. Так як 21 лютого 1952 року в Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони  на використання бенгальської мови. У 1999 році на 30-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було прийнято рішення про  святкування Міжнародного дня рідної мови. Починаючи з 21 лютого 2000 року цей день відзначають і в Україні, тобто вже 20 років. Звучав «Гімн українській мові». Мирон Білінкевич прочитав вірш «До українців» Віктора Баранова.

Година-спомин «Благословенна та держава, що має відданих синів»

Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче, життя – приурочений захід вшанування Героїв Небесної Сотні, на який прийшли користувачі та жителі Рахівщини, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам’яттю людей, яких було вбито у мирний час ХХІ століття.

Година-спомин розпочалася з слів подяки загиблим воїнам та запалюванням лампадок героям Небесної Сотні та АТО бібліотекарем ВО Котлан Марією. Про героїв та трагічні події шестирічної давнини розповіли ведучі Кудерна Біяна та Котлан Адріана. Розповіді супроводжувалися патріотичними піснями «Нашим Героям», «Білі лебеді у небесах». 

Присутні переглянули презентацію про героїв нашого району «Герої не вмирають, просто йдуть у небо», які полягли на майдані та в неоголошеній війні на Сході за Україну.

До історії Рахівщини з істориком Миколою Ткачем: Як Угорщина напала на Радянський Союз

Все далі віддаляється від нас закінчення війни у Європі, яка була складовою частиною Другої світової війни. Припинилися вбивства і каліцтва людей, які спричинили нацисти Німеччини та її союзники, і їх злочинні дії засудив Нюрнберський міжнародний трибунал. Здавалося б, що все вияснено та досліджено і на цьому поставлено крапку.  Але, як виясняється, не все так просто, адже і по сьогодні дослідниками встановлюються все нові і нові факти цієї найбільшої трагедії в історії людства на нашій планеті під назвою Земля, в ході якої загинуло близько 60 млн. людей. І ось таким незвіданим фактом є вступ Угорщини у ту війну своїм нападом на тодішній Радянський Союз.

Не маючи змоги висунути до СРСР територіальні претензії (угорці у березні 1939 р. й самі окупували Карпатську Україну, яку в 1940 р. анексували), 26 червня 1941 р., очевидно, угорські військові літаки бомбардували міста Кошіце, Мукачеве та містечко Рахів, під час чого немовби загинуло 30 осіб і 285 отримали поранення. Як після війни розповідали старожили, що в Рахові тоді загинула корова і двоє чи троє ягнят (на щастя отари овець були вже на полонинах) і декілька чоловік було поранено, адже бомби впали тільки на околиці. А деякі очевидці цієї події казали, що тоді над Раховим кружляв лише один літак. На відламках авіаційних бомб урядова комісія немовби віднайшла тавро Путиловського заводу з м. Ленінград на підставі чого було зроблено висновок, що вони радянського виробництва. Цього ж дня на засіданні Ради міністрів було прийнято рішення про оголошення війни Радянському Союзу. 27 червня 1941 р. угорський прем’єр Л. Бартоші оголосив про це рішення уряду на засіданні Національних Зборів (парламенту Угорщини), як би обминаючи регента королівського престолу адмірала Хорті, хоча очевидно, що без його згоди таке рішення прийняти було абсолютно неможливо, за що він потім поплатився, адже потрапив в угорську тюрму після державного перевороту, який очолив міністр внутрішніх справ Угорщини Салаші, на війні загинув його син, а дружини теж не стало. Вже вранці 27 червня 1941 р. 8-ий та 9-ий авіаційні полки, немовби у відповідь, завдали удару по Лавочному, Коломиї та Надвірній. В той же день підрозділи 8-ї угорської прикордонної бригади атакували радянські прикордонні військові частини, що охороняли кордон в межах  Татарського і Яблуницького перевалах, які знаходяться в межах Ясіня. 28 червня 1941 року вже розпочалося сухопутне вторгнення угорських військ від Ужоцького до Яблуницького перевалів, тобто через весь головний Карпатський хребет, а також і через  Чорногірський масив, який здійснювали 8-ма прикордонна бригада та 1-ша гірська стрілецька бригада в напрямку на Коломию і Станіславів. 1-го липня 1941 р. до них приєднався мобільний корпус в складі двох механізованих бригад та однієї кавалерійської. Потім прибула сформована окрема армійська «Карпатська група» загальною чисельністю 93 тис вояків і офіцерів, значна частина, якщо не половина, пройшла й проїхала через територію Рахівщини, яка тоді не мала статусу округу і входила у склад Марамороської адміністративної одиниці-експозитури з головним центром в м. Хуст, й до кінця 1941 р. воювала проти радянських військ. З часом на фронт було відправлено цілі угорські армії.