Кількасот
метрова бистрінь Тиси відділяє жителів населених пунктів Великий Бичків, Луг,
Хмелево, Ділове на Рахівщині від поселень на другому боці ріки, де в частини з
них залишилися родичі, знайомі й земельні ділянки з деякими будовами. Хто винен
за цю несправедливість: Е. Бенеш, Й. Сталін, М. Хрущов, І. Туряниця? Чому
незважаючи на волевиявлення селян Мараморош – Сигетського округу у лютому 1945
року, ця територія історичного Закарпаття, як це було до 1919 року, не увійшла
в склад нашого краю?
У висвітлені
цієї проблеми велика заслуга належить доктору історичних наук, професору УжНУ,
Омеляну Івановичу Довганичу, нині вже покійному. У свій час, працюючи обласному архіві, йому вдалося віднайти
документи, які науковці ще не використовували в історичних дослідженнях і результати своєї роботи опублікував у
одному з номерів журналу «Карпатський край».
Зокрема мова йде
про те, як населення українських сіл Мараморош-Сигетського округу ставилися до
свого майбутнього, в тому числі й до возз’єднання з Україною, який окремі
науковці у еміграції, вихідці із Закарпаття, зокрема доктори правничих наук
Вікентій Шандор і о. Степан Пап у своїх працях називали Заліссям. Мова йде не
про якісь претензії,-зауважував
О.Довганич,- а про події, які відбулися тут у 1945 році. Для нас, жителів
Рахівщини, це важливо знати, ще й тому
що м. Сигет до розпаду Австро-Угорщини був протягом багатьох років центром
Марамороського комітату (жупи) і відігравав значну роль у житті всього нашого
краю.
Як і в усьому Закарпатті
після звільнення, включаючи і Рахівський округ, в селах Мараморощини, де
переважало українське населення, щораз гучніше люди висловлювалися з
возз’єднання з усім українським народом. Українці цієї території також
вливалися в рух за вирішення своєї долі. І він міг привести до реалізації їх
конкретних прагнень і мрій.