середа, 7 березня 2018 р.

Вони прославили свій край: Василь Васильович ДЯЧУК – дитячий лікар від Бога


Закінчуючи середню школу він міг стати спадкоємцем доброго батьківського господарства чи професійним працівником торгівлі або займатися, як більшість його односельчан лісорозробками. Він міг бути добрим вчителем біології, адже вчився на біологічному факультеті УжДУ і ще з дитинства знався на рослинах Карпат. З часом міг працювати науковим співробітником Карпатського біосферного заповідника. Проте він вибрав дуже важку, але надзвичайно благородну та гуманну професію лікаря. Завдячуючи природному таланту, що йому було дано Богом та надзвичайній працьовитості, цілеспрямованості, ентузіазмові, відданості справі, великій ерудиції, масштабності клінічного мислення та професійній майстерності і відповідальності, він впевнено пройшов шлях до вершин медичного Олімпу.
В.В. Дячук народився 12 лютого 1938 року в с. Ясіня у багатодітній сім’ї. Його батько Василь, пройшовши через лихоліття двох світових воєн і російську жорстоку, братовбивчу жовтневу революцію, де як полонений вояк австро-угорської армії, пробув в Сибіру цілих сім років. Повернувшись в 1922 році додому за Чехословацької республіки одружився з Марією (в дівоцтві Туцканюк) і активно зайнявся господарською діяльністю, торгівельною справою, відкрив свій магазин. З приходом радянської влади у 1944 році, він як добрий господар, був внесений у списки розкуркулення і відправлення в знайомий йому Сибір, але був заздалегідь про це попереджений, тому негайно записався до колгоспу і здав туди все своє майно, чим врятував свою сім’ю від нещастя. Маючи відповідні знання і досвід, його спочатку прийняли працювати товарознавцем у місцевому сільпо, а потім призначили  завідувати колгоспною молочарнею, а дальше тривалий час завідував там складом.

З 1-го вересня 1945 року В.В. Дячук почав навчання в місцевій семирічці, з часом реорганізованої в середню школу, яку успішно закінчив у 1955 році. Його дитинство було затьмарене воєнними лихоліттями, особливо коли в першій половині жовтня 1944 року у межах села відбувалися кровопролитні бої між радянськими і угорськими військами, а деякі основні укріплення «лінії Арпада» знаходилися біля їхнього дому. Його юність припала на важкі повоєнні роки великих нестатків. Ще навчаючись в старших класах середньої школи він вирішив для себе стати лікарем. Після закінчення школи поступав на медичний факультет УжДУ, але не пройшов по конкурсу, а був зарахований на заочне відділення біологічного факультету того ж вузу, де провчився два роки.
Біологія була цікавою наукою, однак прагнення бути лікарем перемогли і В.В. Дячук в 1957 році поступив на лікувальний факультет Станіславського медичного інституту (тепер Івано-Франківський), який успішно закінчив в 1963 році. За розподілом він був направлений на роботу в Кіровоградську область, де один рік був завідувачем дільничної лікарні. Із серпня 1964 року і по теперішній час він працює в Обласній дитячій лікарні м. Мукачево.
В.В. Дячук пройшов трудовий шлях від дільничного лікаря до завідувача ЛОР-відділення Обласної дитячої лікарні, позаштатного головного дитячого отоларинголога Закарпаття, від лікаря початківця до лікаря вищої кваліфікаційної категорії, кандидата медичних наук, доцента МДУ, добре відомого ЛОР-спеціаліста в області і далеко за її межами.
Він завжди хотів бути хірургом. Ще будучи студентом 4-го курсу медичного інституту активно займався у хірургічному науковому гуртку й самостійно вже проводив деякі операції (видалення кили, апендикса тощо), а на 5-ому і 6-ому курсах удосконалював хірургічну практику та асистував при більш складних операціях (резекції шлунку, ураженнях кишечника, хворобах щитоподібної залози, жовчного міхура тощо).
Не дивлячись на певні його успіхи в загальній хірургії, доля розпорядилася по іншому. За рекомендацією управління охорони здоров’я Закарпатської області його направляють на роботу в Обласну дитячу лікарню м. Мукачево і призначають дільничним педіатром і одночасно на 0,5 ставки дитячим отоларингологом  у поліклінічне відділення (ЛОР-ліжок у лікарні на той час ще не було). Хоч таке призначення йому не сподобалося, але це була чудова школа доброго пізнання педіатричної спеціальності, що в подальшому йому пригодилося в процесі трудової діяльності.
Проте до великої хірургії В.В. Дячук все-таки повернувся. У 1966 році, пройшовши 6-ти місячну первинну спеціалізацію із загальної хірургії, працював за сумісництвом у хірургічному відділенні Мукачівської ЦРЛ під керівництвом відомого в краї хірурга М.Г. Віттенбергера, якого всі ласкаво називали Мікі-бачієм. Головним лікарем на той час в лікарні м. Мукачева був уродженець с. Ясіня С.І. Бергман.  Тоді В.В. Дячук отримав можливість стати хірургом широкого профілю, але доля його знову розпорядилася по-своєму, і, цього разу знову правильно.
В 1967 році В.В. Дячук був направлений на 4-х місячну курсову підготовку спеціалізації з оториноларингології при Львівському медичному інституті. Завідувачем ЛОР-кафедри тоді був талановитий вчений, відомий ЛОР-хірург, доктор медичних наук, професор Р.О. Бариляк, який пізніше став його науковим керівником при написанні ним дисертації.
З поміж всіх інших медичних спеціальностей В.В. Дячук все-таки обрав дитячу отоларингологію і присвятив їй все своє свідоме подальше життя. По дитячій отоларингології він 7 разів проходив курси підвищення кваліфікації у медичних закладах Львова, Києва та Москви.
У 1975 році Василь Васильович організував в Обласній дитячій лікарні самостійне спеціалізоване ЛОР-відділення на 30 ліжок, яким завідував 30 років. Одночасно з основною роботою протягом 35 років (з 1970 р.) був позаштатним головним дитячим отоларингологом Закарпатської області. Кероване ним відділення завжди було одним із кращих у лікарні, завдяки добре згуртованому колективу однодумців. Це була справжня команда. Він укомплектував відділення необхідною новішою апаратурою та інструментарієм. Відділення стало добре відомим в краї, як центр надання висококваліфікованої спеціалізованої планової та ургентної медичної допомоги дітям з різними захворюваннями вуха, горла і носа. В.В. Дячук самостійно  проводив за рік по 420-480 різних операцій, а в цілому ним виконано біля 20 тисяч хірургічних втручань дітям різної складності. Серед проведених операцій сотні і сотні були надзвичайно складні, завдячуючи проведенню яких рятувалося життя дітей. Це були непрості роки, наповнені напруженою щоденною роботою.
Паралельно з практичною роботою В.В. Дячук активно займається і науковою діяльністю. У 1982-1985 рр. він навчався у заочній аспірантурі при Львівському ДМІ і на основі зібраного ним матеріалу у 1985 році успішно захистив кандидатську дисертацію при Київському НДІ оториноларингології ім. О.С. Коломійченка на тему: «Комплексні методи діагностики отоантритів у дітей грудного віку». В процесі трудової діяльності він опублікував більше 200 наукових робіт із усіх розділів дитячої отоларингології, видав 175 суспільно-наукових та медичних праць в засобах масової інформації, 12 методичних рекомендацій та фахових брошур. Він є автором та співавтором з ученими м. Києва 12 книг по спеціальності. Отримав патент на 4-и винаходи. Розробив та запровадив у практичну роботу 76 раціоналізаторських пропозицій, на які отримав посвідчення. В кінці 2016 року видав чергову книгу: «Дорогою доброго здоров’я»( 584 стор) по профілактиці захворювань та здоровому способу життя, вказав секрети здоров’я і довголіття, основні причини хвороб, важливість раціонального харчування тощо. В.В. Дячук втілив у медичну практику багато нових методів діагностики та лікування хворих з патологією ЛОР-органів. Він активний учасник 26-ти всеукраїнських ЛОР-конференцій, 7-и з’їздів отоларингологів України, де періодично виступав із цікавими доповідями, ділячись досвідом своєї роботи. Приймав участь у роботі ХХ1 Асамблеї Міжнародної Академії отоларингології – хірургії голови та шиї. Все це свідчить про високу кваліфікацію ЛОР-спеціаліста і як наслідок МОЗ України ще у 1981 році присвоїв йому вищу категорію, яку кожні п’ять років  підтверджував. Він завжди йшов шляхом постійного самовдосконалення з метою пізнання істини в медицині. Його запрошували на роботу в ряд медичних інститутів України та столичних клінік, але він віддав перевагу служінню народу свого краю. До речі, де би він не перебував, з якими би високими чинами не зустрічався, він завжди говорив, що є потомок істинного горця-гуцула і гордився цим.
На протязі всієї важкої і напруженої трудової діяльності Василя Васильовича понад 45 років поряд з ним була чуйна і мила дружина Наталія Петрівна, яка до виходу на пенсію працювала завідувачкою неонатологічного відділення Мукачівської ЦРЛ. Вони разом виховали чудового сина Василя, теж ЛОР-лікаря, який став ще й дворазовим чемпіоном світу з шахової композиції і заслуженим майстром спорту України з шахів, міжнародним гросмейстером і арбітром FIDE, членом та тренером національної збірної України, переможцем багатьох міжнародних конкурсів та змагань. Зараз він дбає разом з батьками про сина Андрія, який є їх гордістю і наснагою.
За свою сумлінну і активну багаторічну роботу, про що свідчить його харизма, В.В. Дячук нагороджений значком «Відмінник охорони здоров’я СРСР», медаллю «Ветеран праці», багатьма грамотами та подяками всіх гілок влади, хоча нагороди його не цікавили.
Все його свідоме життя – це його постійна робота, а його постійна робота – це і є його щасливе життя.
Якби йому довелося починати все з початку, він не вагаючись повторив би свій тернистий шлях ЛОР-спеціаліста, лікаря від Бога, в якого щиро вірять батьки дітей і незрадливі маленькі пацієнти. Для нього завжди найвищою нагородою були своєчасне одужання хворих та врятовані життя дітей, і в цьому напрямку продовжує свою лікарську діяльність й по сьогоднішній день, ось уже більше півстоліття. Він завжди, як солдат, що дав присягу на вірність, і в день і вночі гідно знаходиться на своєму посту, відстоюючи найцінніше і найдорожче, що є в людини – її здоров’я.

                                За матеріалами Миколи Ткача – історика, краєзнавця      




Немає коментарів: