четвер, 22 березня 2018 р.

Вони прославили свій край: Гомічко Павло Ігорович



        Серед  добровольців  1-го Чехословацького армійського корпусу у 1944 році був і Павло Гомічко. Народився 28  червня 1925 р. в с. Вишково, що на Хустщині, в родині службовця. До народної школи ходив у с. Терново Тячівського округу, а потім навчався у Хустській гімназії, атестат зрілості уже отримав в Ужгородській гімназії. Навчаючись у навчальних закладах він відчув вагомий  потяг до музики.
    Павло Ігорович добре знався з поетом Дмитром Вакаровим та іншими гімназистами з с. Іза. Під час канікул разом з ними брав участь у роботі оркестру народних інструментів, у складі  якого виступав з концертами не лише в Хусті та Ізі, але й інших навколишніх селах.
   Після звільнення Хуста 1944 р. буквально через два тижні група гімназистів с. Ізи, зокрема Д. Гайду, М. Кремінь, Ф. Сабов, серед яких був Павло  Гомічко та інші , виступили у програмі першого концерту в Хусті, присвяченого звільненню міста. Це було на початку листопада.
       А вже 6 листопада 1944 р.  П. Гомічко став добровольцем  1-го Чехословацького армійського корпусу генерала Людвіка Свободи і з того часу до кінця січня 1945 р. він перебував у діючій армії на фронті, шлях якої проходив через словацькі міста Вранов – Спішська Нова  Весь – Левочна- Попрад.  З січня 1945 року – він курсант школи молодших командирів-саперів у м. Попрад. Разом з ним тут навчалися В. Стрижак, Ю. Костик, М. Барна, Ю. Галас та ін.
    Курсанти школи декілька разів брали участь у розмінуванні мінних полів під містами Ліптовський Мікулаш та Стренчо.  Потім бойовий шлях привів молодшого командира аж у Прагу. Та 20 липня 1945 р. він демобілізувався з армії в чині підпоручикам і приїхав додому на Закарпаття.

     У 1946 р. П. Гомічко  влаштувався завідувачем бюро техінвентаризації у  Виноградові, а з 1950 р. став працювати у галузі культури, адже добре грав на скрипці і знав музичну грамоту. Зокрема був затверджений художнім керівником Мукачівського будинку культури, де здійснив музичне оформлення оперети І. Дунаєвського «Вільний вітер». Один рік був художнім керівником  Виноградівського будинку культури, де організував і провів 1952  та 1953 рр. два свята  пісні і танцю.
      З вересня 1953 року працює у Рахові. Цей період був найкращим у творчому житті Павла  Ігоровича. Тут він займався організацією музичного виховання дітей і створенням музичних гуртків  у філії  Солотвинської  ДМШ, яка з часом стала самостійною Рахівською музичною школою, де він викладав теоретичні дисципліни ( музичну грамоту та сольфеджіо) та вчив дітей гри на скрипці.
        Крім цього, з 1956 р. і до від`їзду з  Рахівського району в 1968 році,  він був художнім керівником і диригентом оркестру гуцульських народних інструментів Рахівського лісокомбінату. Тут  Павло Ігорович знайшов багато музикантів-аматорів, в т.ч. і трембітарів,  і постійно збагачував та шліфував репертуар оркестру.
      У 1963 р. на огляді оркестрів народних інструментів у Москві гуцульському колективу із Рахова було вручено Диплом першого ступеня. Відтоді не раз він виступав з концертами у містах і селах колишнього Радянського Союзу, брав участь у різних конкурсах і оглядах художньої самодіяльності, захищаючи честь гуцульського краю. Неодноразово був головою  журі під час проведення районних оглядів шкільної дитячої художньої самодіяльності.
     У 1965 р. оркестр побував у Ленінграді (тепер Санкт-Петербург).  Про цю поїздку згодом його художній керівник і диригент згадував: «Оркестр наш запросили  у Ленінград  для запису  музики до художнього кінофільму із життя закарпатців під назвою «Царі». Композитор Каравайчук,  який створював музику до фільму, прирік себе і музикантів на тривалі і важкі муки. Всі ми працювали, не рахуючи часу, забувши про нормальний сон і відпочинок. Додому поверталися змучені, зате веселі і задоволені. Староста оркестру став жартувати: «Бачите, хлопці, який то нелегкий хліб у справжніх музикантів. То вам, прошу красно, не ліс рубати…»
     Варто відзначити, що у справі музичної освіти населення  Рахівщини Павлу Ігоровичу подав значну конкретну допомогу тодішній заступник  голови райвиконкому, відомий партизанський командир у роки війни на території України і Словаччини В. М. Козлов.
    За  період перебування на Рахівщині, Павло Гомічко заочно закінчив музичне училище ім. Косенка в Житомирі, а згодом і Львівську консерваторію.  У 1966 р. був призначений  організатором, а потім  і  директором новоствореної музичної школи у смт. Ясіня, яка до того була філією Рахівської  ДМШ. У тому ж році  випущено і платівку із записом концертної програми  Гуцульського  концерту народних інструментів. При цьому не можна не згадати широкої підтримки оркестру директором Рахівського ЛК  П. Л. Миськом.
   У 1968 р.  Павло Гомічко  був переведений на роботу у м. Чоп, Ужгородського району, на посаду директора новоствореної музичної школи. Тут він теж плідно працював на ниві музичної освіти. Зокрема, створив філії музичної школи у селах Середнє, Паладь - Комарівці, Батьово, які з часом стали самостійними школами.
     Як ветеран війни і праці нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня та 17 медалями.
     Зі своєю жінкою, Лізою, яка працювала в бібліотеці  міста Рахова,  мали двох хлопців, один з яких наразі працює  директором  музичної школи  в одному з міст в Угорщині.
       Точна дата смерті  Павла  Ігоровича  Гомічко   невідома, але  нам вдалося встановити, що це сталося десь у 2012 -2013 рр.

Микола Ткач
історик, краєзнавець
                                                                    


Немає коментарів: