Серед добровольців
1-го Чехословацького армійського корпусу у 1944 році був і Павло
Гомічко. Народився 28 червня 1925 р. в
с. Вишково, що на Хустщині, в родині службовця. До народної школи ходив у с.
Терново Тячівського округу, а потім навчався у Хустській гімназії, атестат
зрілості уже отримав в Ужгородській гімназії. Навчаючись у навчальних закладах він
відчув вагомий потяг до музики.
Павло Ігорович добре знався з поетом
Дмитром Вакаровим та іншими гімназистами з с. Іза. Під час канікул разом з ними
брав участь у роботі оркестру народних інструментів, у складі якого виступав з концертами не лише в Хусті
та Ізі, але й інших навколишніх селах.
Після звільнення Хуста 1944 р. буквально
через два тижні група гімназистів с. Ізи, зокрема Д. Гайду, М. Кремінь, Ф.
Сабов, серед яких був Павло Гомічко та
інші , виступили у програмі першого концерту в Хусті, присвяченого звільненню
міста. Це було на початку листопада.
А вже 6 листопада 1944 р. П. Гомічко став добровольцем 1-го Чехословацького армійського корпусу
генерала Людвіка Свободи і з того часу до кінця січня 1945 р. він перебував у
діючій армії на фронті, шлях якої проходив через словацькі міста Вранов – Спішська
Нова Весь – Левочна- Попрад. З січня 1945 року – він курсант школи молодших
командирів-саперів у м. Попрад. Разом з ним тут навчалися В. Стрижак, Ю.
Костик, М. Барна, Ю. Галас та ін.
Курсанти школи декілька разів брали участь у
розмінуванні мінних полів під містами Ліптовський Мікулаш та Стренчо. Потім бойовий шлях привів молодшого командира
аж у Прагу. Та 20 липня 1945 р. він демобілізувався з армії в чині підпоручикам
і приїхав додому на Закарпаття.
У 1946 р. П. Гомічко влаштувався завідувачем бюро
техінвентаризації у Виноградові, а з
1950 р. став працювати у галузі культури, адже добре грав на скрипці і знав
музичну грамоту. Зокрема був затверджений художнім керівником Мукачівського
будинку культури, де здійснив музичне оформлення оперети І. Дунаєвського
«Вільний вітер». Один рік був художнім керівником Виноградівського будинку культури, де
організував і провів 1952 та 1953 рр.
два свята пісні і танцю.
З вересня 1953 року працює у Рахові. Цей
період був найкращим у творчому житті Павла Ігоровича. Тут він займався організацією
музичного виховання дітей і створенням музичних гуртків у філії
Солотвинської ДМШ, яка з часом
стала самостійною Рахівською музичною школою, де він викладав теоретичні
дисципліни ( музичну грамоту та сольфеджіо) та вчив дітей гри на скрипці.
Крім цього, з 1956 р. і до від`їзду
з Рахівського району в 1968 році, він був художнім керівником і диригентом
оркестру гуцульських народних інструментів Рахівського лісокомбінату. Тут Павло Ігорович знайшов багато
музикантів-аматорів, в т.ч. і трембітарів, і постійно збагачував та шліфував репертуар
оркестру.
У 1963 р. на огляді оркестрів народних
інструментів у Москві гуцульському колективу із Рахова було вручено Диплом
першого ступеня. Відтоді не раз він виступав з концертами у містах і селах
колишнього Радянського Союзу, брав участь у різних конкурсах і оглядах
художньої самодіяльності, захищаючи честь гуцульського краю. Неодноразово був
головою журі під час проведення районних
оглядів шкільної дитячої художньої самодіяльності.
У 1965 р. оркестр побував у Ленінграді
(тепер Санкт-Петербург). Про цю поїздку
згодом його художній керівник і диригент згадував: «Оркестр наш запросили у Ленінград
для запису музики до художнього
кінофільму із життя закарпатців під назвою «Царі». Композитор Каравайчук, який створював музику до фільму, прирік себе і
музикантів на тривалі і важкі муки. Всі ми працювали, не рахуючи часу, забувши
про нормальний сон і відпочинок. Додому поверталися змучені, зате веселі і
задоволені. Староста оркестру став жартувати: «Бачите, хлопці, який то нелегкий
хліб у справжніх музикантів. То вам, прошу красно, не ліс рубати…»
Варто відзначити, що у справі музичної
освіти населення Рахівщини Павлу
Ігоровичу подав значну конкретну допомогу тодішній заступник голови райвиконкому, відомий партизанський
командир у роки війни на території України і Словаччини В. М. Козлов.
За
період перебування на Рахівщині, Павло Гомічко заочно закінчив музичне
училище ім. Косенка в Житомирі, а згодом і Львівську консерваторію. У 1966 р. був призначений організатором, а потім і
директором новоствореної музичної школи у смт. Ясіня, яка до того була
філією Рахівської ДМШ. У тому ж
році випущено і платівку із записом
концертної програми Гуцульського концерту народних інструментів. При цьому не
можна не згадати широкої підтримки оркестру директором Рахівського ЛК П. Л. Миськом.
У 1968 р.
Павло Гомічко був переведений на
роботу у м. Чоп, Ужгородського району, на посаду директора новоствореної
музичної школи. Тут він теж плідно працював на ниві музичної освіти. Зокрема,
створив філії музичної школи у селах Середнє, Паладь - Комарівці, Батьово, які
з часом стали самостійними школами.
Як ветеран війни і праці нагороджений
орденом Вітчизняної війни II ступеня та 17
медалями.
Зі своєю жінкою, Лізою, яка працювала в
бібліотеці міста Рахова, мали двох хлопців, один з яких наразі
працює директором музичної школи в одному з міст в Угорщині.
Точна дата смерті Павла
Ігоровича Гомічко невідома, але нам вдалося встановити, що це сталося десь у
2012 -2013 рр.
Микола Ткач
історик, краєзнавець
Немає коментарів:
Дописати коментар