Валерій Іванович Федурця один з тих,
хто знаходиться в галереї сучасних
митців. І ця любов до мистецтва прокинулась в ньому ще в ранньому віці.
Народився 8 серпня 1965р. в м. Рахів у сім’ї службовців. Мати, Марія Миколаївна, багато років
очолювала колектив районної бібліотеки для дорослих, а батько, Іван Дмитрович,
працював завідуючий відділом культури, з часом заступником голови Рахівського
райвиконкому, а на пенсію пішов з профспілкової роботи заводу «Конденсатор». Валерій ріс кмітливим і
допитливим хлопчиком. До всього мав цікавість. Це помітили у Рахівській
середній школі №1, особливо у міській музичній школі, куди батьки віддали його в науку та в
авіамодельному гуртку районної станції юних техніків. Займався він також
фотографіями, скульптурами, столярством, виготовляв маски, макети,трафарети,
іграшки тощо.
І щоб не взяв, пісок чи глину, метал
чи деревину, скло чи пластик – люба речовина в його руках оживала.
Та над усе захоплювався живописом. У
шкільні роки відвідував заняття в художній студії, де любов до малювання
прививав йому відомий художник, вчитель – методист, Василь Дмитрович Зейкан. Під час дитячих «планерів»
він годинами спостерігав за неповторною красою навколишньої гірської природи і
черпав у ній сюжети для пейзажів, які неодноразово демонструвалися на
виставках. Напевне ця діяльність
відіграла свою роль у подальшій долі, коли батько вперше познайомив його
у 1980 році з коренерізьбярами Великобичківського лісокомбінату. У той період
там у сувенірному цеху була організована відповідна дільниця, яка з часом
переросла в цех. Очолював цю ділянку роботи Олексій Іванович Паша, родом із
Молдови, де уже добре зналися на мистецтві коренерізьбярства.
Ось до таких майстрів і прийшов тоді
юнак. З теплотою згадує свого наставника – коренерізьбяра Миколу Коржа та інших
колег, які придивляючись до хлопця і допомагаючи, розпізнали в ньому
справжнього майстра. Там попрацював рік, потім було навчання у Львівському
лісотехнічному інституті, де здобув спеціальність інженера – конструктора
меблевого виробництва. Та цього було досить, щоб й донині закохатися у ту
чудову творчість. Закінчивши інститут, повертається у лісокомбінат, який дав
йому дорогу в життя і успішно працює за здобутим фахом у меблевому цеху. Саме здібності
художника, коренерізьбяра, з його витонченим смаком, були потрібні під час
проектування, конструювання високохудожніх меблів, які тоді виготовляв
лісокомбінат. До цього руки,знання і хист й доклав Валерій.
Однак різець не полишив. Коріння, як
він вважає і по нині, не лише мертвий матеріал, звичайне дерево, а чарівний
витвір природи, яка відтворила в ньому певні образи. І саме від художника
залежить його хист і вміння, аби передати їх для себе і для людей. А це дано не
кожному, а тільки справжньому майстрові. Хто закохався у мистецтво
коренерізьбярства, той знає, яка це копітка і важка праця. До рук різьбяра
потрапляє неймовірної твердості матеріал, деформований природою. І чим у
складніших умовах він росте, тим чудернацьких форм набуває. Саме такі корені у
майстрів цінуються найбільше. А до такого коріння потрібні терпець,
витривалість, чіткі руки, окрім, звичайно, мистецького хисту. З теплотою згадує
Валерій свій перший виріб – вирізьбленого з кореня чорта, який миється у
кориті.
А потім було багато інших виробів з
деревини, взятих з лісу. Адже саме В. Федурця, як ніхто інший, тонко відчував
на скільки глибокими і навіть інтимними є паралелі між гілками, корчами,
пеньками, коренями, з одного боку, і людською вдачею та долею. Хист майстра
коренепластики у тому і полягає, щоб продемонструвати цю аналогію – ненав’язливо,
десь на напівтонах, а все-таки цілком відчутно, особливо для вдумливого
глядача. Кожне дерево має якусь людську вдачу – всякий вид, популяцію і навіть
особистість. Майстер просто видобуває назовні те, що ховалося десь у глибині.
Основні тематики над якими працює
автор – казкові та історичні персонажі, а саме: Лісовики, Мавки, «Розп’яття
Ісуса», «Людина, яка пише листа», «Змій Горинич», «Ходжа-Насреддін», легендарні
герої Гуцульського краю. Тут і «Опришок з барткою», «Гуцул з люлькою», «Приборкання
непокірного коня», ріг «Гуцульське щастя».
Є також багато робіт, які відтворюють звукові образи: «Троїсті музики»,
«Віолончеліст», «Чардаш Монті», «Музика», «Арфа лісу» тощо. Відчувається, що музика
немовби переповнювала душу майстра, коли він різьбив кожен свій витвір.
І немовби з кожним рухом різця дерево
видавало все нові звуки, які тут же загусали, залишалися в ньому навіки, аби
звучати перед здивованими глядачами. Його творіння сягає й доісторичних часів,
адже виготовляв химери періоду, коли у первісних людей, з появою у них свідомості і мови, зароджувалися міфи,а
також з античним рогом достатку. Валерій
виготовляв також вази, підсвічники , світильники, вішаки та чимало іншого.
Лабораторія майстра багата на різні творіння рук його. Коли заходиш до його
майстерні і немов справді потрапляєш у незвіданий світ. Все це свідчить про
широкий діапазон творіння автора на основі глибоких знань історії роду
людського.
Навчаючись в інституті вів там гурток
з коренерізьбярства. У Львові залишив після себе гарно обладнаний різьбленими
виробами кафе-бар. У районній бібліотеці для дорослих декілька разів
влаштовувалися виставки різьбярських творів майстра та художніх полотен –
пейзажів Рахівщини. Роботи митця демонструвалися на комерційній виставці у
Києві, на міжнародних гуцульських фестивалях у Вижниці і Рахові, на крайові
колективній виставці гуцульських художників. Черговими вагомими сходинками в
художній діяльності стали персональна виставка у 2014 р. в Ужгороді та
неодноразовий показ його робіт і прийоми їх виготовлення у власній майстерні по
обласному телебаченню. Всюди відвідувачі тепло відгукувалися про роботи. Твори
майстра знаходяться в галереях і приватних колекціях України та за її межами ,
в тому числі й у США. Незважаючи на високу посаду, адже є головою профспілки працівників лісового
господарства і мисливства області, він і далі, у вільний від роботи час,
зайнятий своєю улюбленою справою. В. Федурця
є членом спілки професійних художників Закарпаття.
Про нього неодноразова писали районна
і обласні газети, про його роботи, виставлені на суд глядачів йдеться у збірці
«Закарпатська Гуцульщина» (1993р.), у журналі «Карпатський край» №1-2 за 1994р.
та у путівнику «Різьба по дереву в роботах Валерія Федурці» за 2014р. А
колишній однокласник Андрій Шмиг у свій
час присвятив йому вірша, що закінчується словами, які у повному об’ємі характеризують всю творчу
діяльність майстра: «Своє життя не зводиш нанівець бо ти людина, ти Творець!»
За матеріалами Миколи Ткача – історика,
краєзнавця.
Немає коментарів:
Дописати коментар