середа, 12 серпня 2020 р.

До історії Рахівщини з істориком Миколою Ткачем: Розвиток лісової промисловості на Закарпатській Гуцульщині

 

 Правові норми лісокористування

У загальному австрійське законодавство, яке тривалий час регулювало суспільні відносини пов’язані з лісом на Гуцульщині, зокрема і на Закарпатській, було досить актуальним. У цьому регіоні знаходилася значна частина лісів Карпат. Тривалий час ведення лісового господарства тут регулювалося так званим звичаєвим незаписаним «волоським правом» та посадовими інструкціями для господарювання в маєтках великих землевласників. Нормативним актом, чинність якого поширювалася на цілий край до 1853 року був Лісовий патент від 20 вересня 1782 року, прийнятий уже за панування Австрії. Найвизначнішою подією австрійської доби у цій сфері, безперечно став імператорський Закон про ліси (reichsforstgesetz), який був запроваджений цісарським патентом від 3 грудня 1852 року і набув чинності з першого січня 1853 року.

Лісоруби-бокораші


Як зазначалося в патенті, лісові порядки, видані для окремих частин держави, вже не відповідали зміненим відносинам. Зважаючи на це, для низки коронних країв (серед них і Королівство Галичина та Володимерія, Князівство Буковина, а також Марамороський комітат, в тому числі й Рахівська округа) і запроваджувався цей Закон. Він являв собою чималий нормативний акт, що складався з 77 статей, 58 з яких стосувалися лісів, об’єднаний у 7 розділів та 4 додатки. Закон поділяв ліси на державні; громадські, тобто такі ліси, що належали міським і сільським громадам; та приватні, тобто ліси окремих громадян («обивателів»), орденів, монастирів, а також товариств, які опиралися на приватно правові відносини. Громадські ліси, як правило, не підлягали поділу. Поділ інших лісів регулювався законами про поділ та злучення земель («ґрунтів»).

вівторок, 11 серпня 2020 р.

До історії Рахівщини з істориком Миколою Ткачем: Рахівщина у Другій світовій війні

 

            У 20-х числах березня 1939 року на захопленій Угорщиною території Карпатської України, для якої війна почалася 15 березня того ж року, була організована «тимчасова адміністрація Карпатської території» на чолі з генералом Белою Новаковічем. Тоді у нашому краї було оголошено військовий стан. Мадярські вояки і жандарми без суду і слідства розстрілювали спійманих січовиків, деяких представників української інтелігенції із рядів галицьких емігрантів і навіть депутатів підкарпатського Сойму (парламенту), бо вважали їх бандитами, а наш край – своєю територією. Такі злочини мали місце і на Рахівщині, зокрема у Великому Бичкові, в урочищі Кузій (Кізій) с. Луг, на подвір’ї тюрми в Рахові, в урочищах Сітний і Кокирчева Поляна й на полонині Менчул с. Кваси, на полонині Татарівка с. Ясіня та Яблуницькому перевалі. Вбивствами займалися також місцеві терористи. Ця бійня була зупинена лише десь у кінці березня, коли А. Волошин і С. Клочурак, підготовили наказ №1 по війську Карпатської України «Карпатська Січ», що перетворював його у регулярну армію. Цей документ ними було представлено керівництву нацистської Німеччини, звідки було надіслано телефонограму в м. Будапешт про те, що за Віденською угодою військовополонених вояків було заборонено розстрілювати.

            22 червня 1939 року угорський парламент прийняв закон №4,6/1939 про об’єднання «Карпатської території» з Угорщиною і ліквідацію в краї військової адміністрації окупаційної системи. На території Карпатської України, приєднаній до Угорщини відповідно Віденському арбітражу-2 у листопаді 1939 року, була утворена особлива жупа на чолі з регентським комісаром в Ужгороді. На території краю було утворено три адміністративні одиниці – експозитури: Ужгородська, Бережська і Марамороська, в останню з яких увійшла і Рахівщина. Центрами жуп стали Ужгород, Мукачево і Хуст. Державними мовами «Карпатські території оголошені угорська і «угроруська». За другою Віденською угодою Північна Трансільванія, яка в складі Румунії перебувала з 1920 року відповідно рішення Паризької мирної конференції, у 1940 році теж була повернута Угорщині, що стосувалося і м. Сиготу та притисянських лівобережних сіл поблизу нього.