У
20-х числах березня 1939 року на захопленій Угорщиною території Карпатської
України, для якої війна почалася 15 березня того ж року, була організована
«тимчасова адміністрація Карпатської території» на чолі з генералом Белою
Новаковічем. Тоді у нашому краї було оголошено військовий стан. Мадярські вояки
і жандарми без суду і слідства розстрілювали спійманих січовиків, деяких
представників української інтелігенції із рядів галицьких емігрантів і навіть
депутатів підкарпатського Сойму (парламенту), бо вважали їх бандитами, а наш
край – своєю територією. Такі злочини мали місце і на Рахівщині, зокрема у
Великому Бичкові, в урочищі Кузій (Кізій) с. Луг, на подвір’ї тюрми в Рахові, в
урочищах Сітний і Кокирчева Поляна й на полонині Менчул с. Кваси, на полонині
Татарівка с. Ясіня та Яблуницькому перевалі. Вбивствами займалися також місцеві
терористи. Ця бійня була зупинена лише десь у кінці березня, коли А. Волошин і
С. Клочурак, підготовили наказ №1 по війську Карпатської України «Карпатська
Січ», що перетворював його у регулярну армію. Цей документ ними було
представлено керівництву нацистської Німеччини, звідки було надіслано телефонограму
в м. Будапешт про те, що за Віденською угодою військовополонених вояків було
заборонено розстрілювати.
22 червня 1939 року угорський парламент прийняв закон №4,6/1939 про об’єднання «Карпатської території» з Угорщиною і ліквідацію в краї військової адміністрації окупаційної системи. На території Карпатської України, приєднаній до Угорщини відповідно Віденському арбітражу-2 у листопаді 1939 року, була утворена особлива жупа на чолі з регентським комісаром в Ужгороді. На території краю було утворено три адміністративні одиниці – експозитури: Ужгородська, Бережська і Марамороська, в останню з яких увійшла і Рахівщина. Центрами жуп стали Ужгород, Мукачево і Хуст. Державними мовами «Карпатські території оголошені угорська і «угроруська». За другою Віденською угодою Північна Трансільванія, яка в складі Румунії перебувала з 1920 року відповідно рішення Паризької мирної конференції, у 1940 році теж була повернута Угорщині, що стосувалося і м. Сиготу та притисянських лівобережних сіл поблизу нього.
