Трудова біографія Марії Степанівни
найбільше пов`язана з Квасами та навчальним закладом
цього населеного пункту. Після того, як активна ясінчанка Маруся Молдавчук в
1946-му році вийшла заміж за місцевого легіня Василя Студеняка, переїхала жити
до цього села. На той час за плечима було навчання в Ясінянських державній
народній школі й чотикласній горожанці за Чехословаччини, Ужгородській
вчительській семінарії за Угорщини та в.о. секретаря Народного Комітету в Ясіню
у період Закарпатської України. Вона в сім`ї Степана
Молдавчука вирізнялася з поміж чотирьох дітей особливою жагою до знань.
Першим місцем роботи молодого педагога
були початкові класи в пр. Лопушанка. За тактовність, лагідність, уміння
налагодити контакт її обожнювали діти, поважали дорослі. Крім цього сільська
вчителька мала безліч громадських обов`язків: була
агітатором, пропагандистом, організатором та учасником художньої
самодіяльності. Завдяки її активності, вдавалося влаштовувати радісні
миттєвості посеред сірих буднів як для молоді (організовувала різні вечори та
культурні посиденьки) так і для вихованців (щоб у скрутний, голодний час вони
відчули радість новорічного та інших свят).
Про підростаюче покоління дбала особливо,
переймаючись не лише рівнем їхніх знань, а й станом здоров`я, дотриманням правил гігієни, забезпеченням
засобами для навчання. Тоді ж не те, що підручників, а й зошитів не вистачало!
А щоб діставати їх до Ясіня з обласного центру, довелося в зимову пору 1945
-1946 рр. навчального року випрошувати у сільського голови віз кіньми. Та
поїздка до Ужгорода виявилася для неї
доленосною, бо саме там вдруге зустрілася з майбутнім чоловіком (вперше
бачилися на відкритті фіззали в учительській семінарії де він теж вчився, але очевидно
в старших класах). Василь Юрієвич Студеняк на той час уже працював заступником
директора у Квасівській семирічці й теж приїхав за навчальними посібниками. Тож
додому поверталися разом з важливим вантажем та паростками приязних стосунків,
які згодом переросли у кохання й бажання створити сім`ю. І нині вона з особливими почуттями розповідає,
якими щасливими були, та дбайливо зберігає зворушливі листи , які писав їй
суджений.
Коли побралися Марії Молдавчук виповнилося
дев`ятнадцять. На п`ять років старший Василь Студеняк постійно був для
дружини авторитетом. Сім`ю вона вважала найбільшою цінністю в житті. Не завжди
родинний віз котився гладенькою дорогою, траплялися на ній і вибоїни, але мудра
жінка завжди підтримувала, розраджувала і шанувала свого життєвого супутника. Проблеми
вирішувала не напористо, а лагідно, з поступливістю. Такою залишається й нині,
усміхнеться – ніби сонечко пробігає обличчям.
Прийшовши у невістки, М.С.Студеняк
влаштувалася працювати вчителем початкових класів місцевої школи, була і
піонервожатою. Поряд зі зведенням власної оселі, навчанням на біофаку
Львівського держуніверситету ім. І.Франка, вчителюванням та керуванням
восьмирічкою (більше 10 років обіймала посаду завуча, а потім аж до виходу на
пенсію, директорувала, загалом має 43 роки педагогічного стажу), активною
участю в громадському житті населеного пункту (була депутатом сільської ради
досить багатьох скликань, членом виконкому), у подружжя народилося двоє синів,
яким дали педагогічну освіту. Шкідливі умови проходження військової служби
підірвали здоров`я старшого Василя, і він передчасно помер, але його справу
продовжує їх з невісткою Оленою Василівною син Ігор, а це вже третє покоління педагогів у родині, що
уже складає педагогічну династію. Молодший син Роман Васильович нині працює директором Лужанської ЗОШ І-ІІІ ступенів, але він, як і
його батько Василь Юрієвич Студеняк,
певний період займали посаду завідуючого райвно. Із укрупненням районів у кінці
50 –х –на початку 60-х років ХХ сторічя, коли Рахівщина увійшла у склад Тячівщини
В.Ю. Студеняк став директором Ясінянської СШ, звідки і пішов на пенсію. Роман
Студеняк пішов з цієї посади із-за віддаленості доїжджання до місця роботи,
адже він і нині проживає у смт. Великий Бичків, а це майже 40 км. від Рахова, а
до Луга, де він директорує– тільки 2 км.
Його
дочка Тетяна, теж педагог і є третім педагогічним поколінням династії, як й
Ігор, син Василя.
У дні ювілеїв, а це щорічно відбувається 27
вересня, до оселі найріднішої матусі, бабусі й прабабусі, яка є для них
взірцем, мудрим, розсудливим і справедливим наставником, з’їжджаються син
і дві невістки Олена з Ясіня та Анна з Великого
Бичкова, четверо онуків й п`ятеро правнуків з їх батьками, щоб подякувати за
любов, якою їх зігріває, за золоті правила дружньої родини, які передала їм і
за якими стараються жити.
Навідаються і гості з району, в першу чергу
голова РК профспілки працівників освіти, дружина одного з онуків, Студеняк
Тетяна Василівна, щоб низько вклонитися за те, що належить до першої генерації
вчителів, котрі у всі часи усвідомлювали себе українцями і виховували дітей
патріотами, за те, що залишається прикладом для кількох поколінь, долею яких
переймається, а також щоб побажати, аби надалі її життєва дорога була освячена
любов`ю рідних і близьких
Ярослава Пилип`юк –
літературний редактор газети «Зоря Рахівщини»
Немає коментарів:
Дописати коментар