МАЕСТРО КНИЖКОВОГО ДИЗАЙНУ

    В ужгородському видавництві «TIMPANI» у травні 2017 року побачила світ книга закарпатського художника-графіка, книжково-газетного дизайнера Миколи Дем’яна «Митець з гуцульського Парижа». На стрічу з читачем вона забарилася рівно на чотири роки.

     Книга  (у твердій палітурці, 280 сторінок формату 60х90/16 та 16-сторінкова кольорова вкладка) детально розповідає про 40-літній  мистецький ужинок  нашого талановитого земляка. Зокрема подано аналітичне дослідження творчої діяльності М. Дем’яна авторства заслуженого художника України, доцента кафедри дизайну Закарпатської академії мистецтв Надії Пономаренко, розповіді про нього відомих письменників, журналістів, колег по ремеслу, есе-спомин  Миколи Дем’яна про рідне село Богдан на закарпатській Гуцульщині. Знаковість новинки не викликає жодного сумніву: це перше видання-аналіз дизайнерського книжкового мистецтва на Закарпатті.  Воно містить понад 1000 фотозображень, репродукції 259 оформлених М. Дем’яном книг, що побачили світ у 11 видавництвах України загальним накладом понад півтора мільйона примірників, перелік усіх творчих робіт з описом дизайну, 150 авторських художніх ілюстрацій. До слова, художнє оформлення, внутрішній дизайн, художньо-технічне редагування та комп’ютерна верстка «Митця з гуцульського Парижа» — теж справа рук самого Миколи Дем’яна.     

      Книга надрукована двома невеликими тиражами − 100 та 210 прим. Перший  —  за сприяння департаменту  інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Закарпатської облдержадміністрації у рамках програми, що передбачає підтримку видання творів закарпатських авторів. Другий  —  додатковий — тираж вийшов завдяки  фінансовій підтримці Миколиного армійського друга-художника із м. Броди на Львівщині  —  Федора Кусяка.

     Примітно, що «Митець з гуцульського Парижа» став переможцем у номінації «Мистецтвознавство» на книжковому ярмарку «Книга-фест-2017» (Ужгород).

     Восени 2017 р. у Закарпатській обласній науковій бібліотеці імені Федора Потушняка відбулася презентація (друга за рахунком)  названого видання. 9 липня 2017 р. з «Митцем з гуцульського Парижа» першими познайомилися земляки Миколи Дем’яна  під час творчої зустрічі з автором у бібліотеці с. Богдан.

     Василь КУХТА

Художник-графік Микола ДЕМ’ЯН
біля власної книжкової «отари»

1       частина.  

Микола Дем’ян: СПОГАДИ ПРО БОҐДАН.  ШКІЛЬНІ РОКИ

«Ади онде йи май файні хати, вповідали ми люди»

«…Навчаючись в школі, із шостого класу, постійно, в усі пори року, ходив з етюдником гірськими околицями рідного Боґдана, змальовуючи акварельними (пізніше олійними) фарбами цікаві місцини зі старими гуцульськими хатами та господарськими прибудовами — хлівами, та оборогами і копицями сіна біля них. Місцеві жителі — особливо літні люди — по-своєму реагували з цього приводу. Вони довго розглядали малюнок і дивувалися:

— Чому ви таку стару хату малюєте? Онде недалеко йи май файні нові хати…».

(Див. шкільні малюнки та світлини 60-х років).

    «…Із п’ятого класу малювання в школі почав викладати талановитий вчитель-художник Василь Іванович Попович. Він створив художній гурток, який я із задоволенням відвідував. А в сьомому класі на заняття запросили позувати старшого чоловіка в гуцульському одязі, одного з перших голів сільської ради Боґдана (бирова) на прізвище Кудрич. У мене вийшов досить вдалий портрет аквареллю з натури, який також побував на шкільній виставці… Назбиралося чимало моїх творів: рисунків, акварелей. Роботи вихованців шкільного гуртка, серед них і мої, в 1967 році експонувалися на загальношкільній виставці…

   Тоді із облВНО приїхали на виставку двоє представників, аби зафотографувати виставку для створення книги з досвіду естетичного виховання школярів Закарпаття. Фотографували й мене серед глядачів у гуцульському вбранні. Ця велика книга-фотоальбом експонувалася на ВДНГ СРСР у Москві.

Якось у шостому класі до мене додому навідався керівник районної художньої студії при Рахівському Будинку піонерів — Зейкан Василь Дмитрович. Знайомлячись з моїми роботами, запропонував відвідувати заняття студії під час шкільних канікул та інколи — ще й по неділях. Це були дуже цікаві та змістовні заняття. Вони дали мені високу фахову підготовку з академічного рисунка та живопису.

Були пленери в гірських околицях Рахова. На кількаденні малювання на повітрі вирушали у гори в Ясінях і проживали там у наметах. Малювали в Лазещині та їздили й до Яремчі…

Мої студійні малюнки експонували на районних, обласних та республіканських виставках. На обласному зльоті юних художників наша Рахівська художня студія посіла друге місце після Ужгородської…»

P.S. На жаль, багато кращих моїх робіт я не зміг представити тут, тому що, у свій час не зробив із них фоторепродукції. Це кращі шкільні малюнки з пленерів, які експонувалися на різних виставках й не повернулися та неповторні пейзажні етюди олією з натури були подаровані, а ще деякі загубилися при переїздах.

 (Із автобіографічного нарису книги «Митець з гуцульського Парижа». Продовження теми в наступній публікації.)