ВАСИЛЬ
КУХТА
Поет,
публіцист, член Національної спілки письменників України (1994 р.), Асоціації
українських письменників (1997 р.), Національної спілки журналістів України
(1985 р.).
Кухта Василь
Васильович народився 23 квітня 1956 року
в місті Рахові Закарпатської області в робітничій сім’ї. Закінчив Рахівську середню школу №2 (1973 р.). Під час навчання був
наймолодшим учасником літстудії «Світанок» при редакції районної газети «Зоря Рахівщини». Найбільший
вплив на літературні орієнтації
початкуючого поета, як і на вибір майбутньої професії, здійснила родинна бібліотека,
що формувалася кількома поколіннями. У ній зберігалися недоступні
для читацького загалу книги Павла Тичини, Олекси Стороженка, Зореслава,
Юлія Боршоша-Кум’ятського, Марійки Підгірянки,
Андрія Ворона, річники довоєнних журналів «Пчілка», «Наш рідний край». Перші публікації віршів припадають на 1970-і роки. Стає учасником обласного зльоту творчої молоді (1972 р.), схвальні відгуки на доробок юного Василя Кухти з’являються на сторінках обласних газет
«Молодь Закарпаття» та «Закарпатська
правда». Після закінчення середньої
школи працює в лісництві Рахівського
лісокомбінату (1973-1974 рр.), служить в
Радянській Армії (1974-1976 рр.).
Після звільнення в запас втілює в життя дитячу мрію – вступає на факультет журналістики Львівського державного
університету імені Івана Франка (1976 р.). За зошит солдатських віршів
прийнятий до університетської літстудії
«Франкова кузня». В студентські роки поезії Василя Кухти друкуються в тодішній
республіканській періодиці, практичних навичок журналіста набуває в редакціях
часописів Львова, Ужгорода, Києва. По закінченні Львівського університету (1981 р.) за
призначенням потрапляє в Ужгород – у
редакцію закарпатської обласної молодіжної газети «Молодь Закарпаття». Працює
на посадах кореспондента, старшого кореспондента, завідувача відділу, стає
одним з провідних журналістів краю, першовідкривачем нових тем. Нариси, статті,
інтерв’ю В. Кухти (зокрема про долі земляків – учасників війни в Афганістані) перекладаються
російською, молдавською, угорською, словацькою мовами, друкуються на сторінках різних часописів, в
тому числі за межами України. У 1989 році в республіканському видавництві «Карпати» на світ з’являється перша поетична збірка
Василя Кухти «Дрібка солі» з передмовою маститого київського критика Анатолія
Макарова. Він акцентує на своєрідності
поетичного таланту автора…
У
1990-х роках Василь Кухта активно
долучився до становлення демократичної періодики Закарпаття. Був редактором з питань літератури і мистецтва, а
відтак головним редактором новоствореної обласної газети
(перепрофільованої згодом в журнал) «Карпатський
край», першого незалежного часопису на теренах Закарпаття після тоталітарних
десятиліть. Видає і редагує також літературно-мистецький журнал «Тиса», історико-краєзнавчий,
літературно-мистецький часопис
«Карпатський світ». З 1994 р. – заступник головного редактора всеукраїнського
екологічного науково-популярного журналу «Зелені Карпати». На сторінках
названих видань завдяки старанням головного редактора заповнюються так звані
«білі плями» закарпатської історії: трагіко-героїчні сторінки Гуцульської
республіки (1919), Карпатської України
(1938-1939); втеча краян до СРСР (1939) і їх подальша гулагівська доля; воїни-добровольці
у складі Чехословацького корпусу Людвіга Свободи та Радянської Армії; колективізація
після 1945 р.; заборона й відродження Греко-католицької церкви на теренах краю; місце і роль закарпатської політичної діаспори
у вільному світі та її внесок у боротьбу за становлення незалежної України тощо.
Реабілітовано світлі постаті громадсько-політичних, церковних діячів довоєнної
пори (Степан Клочурак, Августин Волошин, Теодор Ромжа, Микола Долинай, Дмитро Климпуш, Іван Гарайда, Юліан
Ревай), в’язнів сумління радянської доби (Микола Бандусяк, Йосип Тереля, Юрій Бадзьо, Павло Кампов), табуйованих літераторів (Зореслав, Василь
Гренджа-Донський, Ірина Невицька, Омелян
Балецький, Андрій Карабелеш, Іван Вагилевич, Марійка Підгірянка, Володимир Бірчак, Іван Панькевич, Юлій Боршош-Кум’ятський, Андрій Ворон, Іван
Колос, Микола Рішко, Андрій Патрус-Карпатський та ін.) Твори переважної більшості названих письменників вперше після тривалих десятиліть цькування і
заборон побачили світ у
книжці-вкладці до «Карпатського краю» «...Non grata» (1990).
Її упорядником був Василь Кухта. У видавничій серії «Поличка
«Карпатського краю» упродовж різних років завдяки старанням головного редактора
видрукувано також поважний ряд творів сучасних закарпатських літераторів. У
2001-2005 роках В. Кухта –
відповідальний секретар Закарпатської обласної організації Національної спілки
письменників України.
У 1993
р. з’явилася чергова збірка віршів В.
Кухти «Верхи сліпучі». За нею до читача
прийшли такі поетичні книги: «Гуцульські душі» (1994), «Тисові пороги» (2000),
«Гуцульський князь» (2001), «Пава повстання» (2004), «Гуцульський Париж»
(2007), «Patria» (2009), «Deus ex machina»
(2015), «Страсті за голубою трояндою» (2016). Експертною радою з питань
книговидання Закарпатської облдержадміністрації схвалена до друку в 2016 р. книга віршів «Контрабанда слова». Василь Кухта
є також автором книг публіцистики «Не вмирай, Гуцульщино!» (1993), «Я тримаюсь
за епоху…» (2007), «Лотоси і лотоки» (2008) , «Іти й не озиратися» (2015),
книги пісень «У садах золотих…» (2011), а також численних публікацій на
сторінках літературно-мистецьких видань (газети
«Літературна Україна», «Українська літературна газета», журнали «Дніпро», «Київ»,
«Вітчизна», «Сучасність», «Кур’єр Кривбасу», «Дзвін»), у різноманітних антологіях («Плай. Книга для читання про Гуцульщину». –
Івано-Франківськ, 1996; «Закарпатська поезія. ХХ століття». – Ужгород. 2003;
«Пам’ять століть, відтворена у слові». – Київ, 2004; «Під сузір’ям Князя Роси». – Київ, 2005; «Книга про батька. Українські поети ХІХ-ХХІ
століть». – Київ, 2013 та ін.). Також
упорядкував і видав двомовний збірник творів українських і румунських
літераторів «Карпатська корона» (2004) та збірник творів українських поетів
словацькою мовою «Дванадцять» (2010). У книгах віршів Василя Кухти тісно переплітаються
візії минувшини й сучасності, на повну силу проявляються такі примітні ознаки
творчої манери автора, як розкутість думки, психологізм, уміння новітні явища
дійсності відтворювати новим словом, «історизм» мислення. Загалом багатогранна творчість Василя Кухти пронизана
історіософськими роздумами про долю України, її сучасні духовно-цивілізаційні
пошуки. Часто-густо карпатський
(гуцульський) колорит, що лежить в основі творених автором міфологем, є
своєрідною ширмою саме для історіософських медитацій та узагальнень. Улюблені
теми поета: формування сильної особистості
в умовах поневолення та псевдосвободи, екзистенційний вибір митця в
сучасному апокаліптичному світі, політичні, культурологічні взаємовпливи
України і світу. Примітним є також вміння В. Кухти, особливо, коли йдеться про
фарисейство нинішнього дня, писати по-чоловічому жорстко, з особливою емоційною
напругою. Тематика публіцистичних досліджень: інтеграція України, зокрема
Закарпаття, в Європу, відродження
національних звичаїв і традицій, становлення і розвиток закарпатської школи
живопису, екологія людської душі тощо. На сторінках журналу «Зелені Карпати» є
модератором постійних рубрик «Екосвіт у
подіях», «Гори і доли», «Ретроспекції», «Мистець. Природа. Час»… Поетичну творчість Василя Кухти досліджували
провідні літературні критики України. «Контрабандою справжнього слова» назвав
її (після прочитаня книги «Пава повстання», 2005) велет українського духу Іван
Дзюба. «Поезія Василя Кухти – виражено архетипна, і це її найвища якість… –
дискурс іншого відомого критика Петра Сороки.
– …Своїм корінням вона сягає не лише в
трипільські, княжі, санскритські часи, але й… у древню Атлантиду і Гіперборею.
Звідти її таємнича непізнана сила, космічна стихійність і особлива музика мови…».
Творцем блискучої метафори, «різьбарем слова» назвав
побратима по перу лауреат Шевченківської премії, редактор ДТРК
«Культура» (м. Київ) Василь Герасим’юк; одним
з кращих поетів сучасної України – відомий критик, літературознавець, директор
столичного видавництва «Ярославів вал» Михайло Слабошпицький.
Василь Кухта є
лауреатом кількох престижних літературних відзнак. Найвищу премію Національної
спілки письменників України в жанрі поезії – імені Павла Тичини – йому
присуджено в 2010 р. за книгу «Patria», що побачила світ в київському видавництві «Факт».
Премію імені Бориса Нечерди (Ліга
українських меценатів, Національна спілка письменників України та журнал «Київ»)
отримав у 2005 р. за самобутні художні
відкриття та утвердження нових напрямків у сучасній українській поезії (книга
«Пава повстання»); «Князь Роси» імені Тараса Мельничука («Буковинський журнал»)
– премія за книгу «Гуцульський князь» (2002 р.). Книги «Тисові пороги» і
«Гуцульський Париж» відзначені закарпатською обласною премією імені Федора Потушняка (2000, 2008 рр.). Літпремію ІІІ тисячоліття
«Лицар слова» (Румунія) Василеві Кухті присуджено у 2003 р. за внесок у
розвиток українсько-румунських письменницьких взаємин у Карпатському регіоні. У
2003 р. він заснував (за участі українських та румунських історико-краєзнавчих,
літературно-мистецьких часописів) Творчу асоціацію «Сorona Carpatica», був її співголовою, організатором у 2003-2010 рр. Днів
українського та румунського слова на Закарпатті (Україна) та в Сату-Маре (Румунія). Книга «Deus ex machina»
(львівське видавництво «Ліга-Прес») висувалася Асоціацією українських
письменників на здобуття Національної премії імені Т.Г. Шевченка в галузі літератури
за 2015 р. Однак вперше (за всю історію існування премії) в номінації
«Література» переможців не названо…
Василь Кухта є почесним громадянином свого
рідного міста Рахова. У 2014 р.
Всеукраїнське об’єднання «Гуцульщина» присудило йому звання «Заслужений гуцул
України». Живе і працює в Ужгороді.
ЛІТЕРАТУРА
Кухта В. Гуцульський Париж: Поезії/Василь Кухта. –
Ужгород: КП «Ужгородська міська друкарня, 2007. – 232 с.
Кухта В. Я тримаюсь за епоху: Есе/Василь Кухта. –
Мукачево: Карпатська вежа, 2007. – 48 с.
Кухта В. Лотоси і лотоки: Есе/Василь Кухта. – Ужгород: КП
«Ужгородська міська друкарня», 2008. – 240 с., 16 с. іл.
Кухта В. У садах золотих…: Пісні на слова Василя
Кухти/Василь Кухта. – Ужгород: КП «Ужгородська міська друкарня», 2011. – 112 с.
Кухта В. Deus ex machina: Поезії/Василь Кухта. – Львів: Ліга-Прес, 2015. – 216 с.
Кухта В. Іти й не озиратися: Есе, поезії/Василь Кухта. –
Львів: Ліга-Прес, 2015. – 88 с.
Кухта В. Страсті за голубою трояндою: Поезії/Василь Кухта.
– Львів: Ліга-Прес, 2016. – 120 с.
Чубач Г. Тиха музика серця (про солдатську лірику В.
Кухти)//Дніпро. – 1976. – №7. – С. 143.
Хланта І. Василь Кухта. У кн.: Літературне Закарпаття у
ХХ столітті. Біобібліографічний довідник. – Ужгород, 1995. – С. 356.
Вовчок В. «Карпатський край» з Карпатського краю (про В.
Кухту – поета, публіциста, редактора)//Літературна Україна, – 1996, 15 лютого.
Пелипейко І. Василь Кухта. У кн.: Плай. Книга для читання
про Гуцульщину. – Ів.-Франківськ, 1996. – С. 326, 406.
Федака Д. Тисові пороги Василя Кухти//Наш рідний край.
–1999. – №5. – С.7-9.
Вигодованець Н. Золото поетових твердинь//Карпатський
край. – 2000. – №1-4. – С.113-114.
Зимомря М. Візерунок аури//Сова. – 2002. – №1. – С.
67-68.
Жупанин С. Василь Кухта. У кн.: Верховиночка: Навч. пос. – К., 2003. – 160-166.
Василь Кухта. У кн.: Пам’ять століть, відтворена у слові.
– К., 2004. – С. 393-395.
Рябий В. Пава, що стинає колючий дріт (рецензія на книгу
«Пава повстання»)//Дзвін. – 2005. – №3, с. 152-153.
Сенько І. Василь Кухта. У кн.: Письменники Срібної Землі.
– Ужгород, 2006. – С. 591-600.
Ференц Н. Гуцульський дивосвіт. У кн.: Поетичні горизонти
Закарпаття. – Ужгород, 2006. – С. 380-400.
Василь Кухта. У кн.: Письменники України:
Біобібліографічний довідник. – К., 2006. – С. 220.
Левицький В. Послання друге. До порфірного Антея
(рецензія на книгу «Patria»)//Кур’єр Кривбасу. – 2010. – №12. – С. 416-419.
Левицький В. Різностопний дактиль «Діви Обиди» та його
семантика в поезії 1980-х років//Віршознавчі студії: Збірник наукових праць Інституту
філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.– К.,
2010. – С. 90-105.
Дочинець М. Той, хто косить залізну траву//Літературна
Україна. – 2010, 30 вересня.
Федака С. Бог не видасть… (рецензія на книгу «Deus ex machinа»//Закарпаття
онлайн. Блоги. – 7 липня 2015 р.
Сорока П. На галерах духу//Українська літературна газета. – 2015. – №20 (156), 9 жовтня.
Мушинка М. Кухта
Василь Васильович//Енциклопедія сучасної України. – Т. 16. – К.: НАН України,
НТШ, Інститут енциклопедичних досліджень НАНУ, 2015.
Офіцинський Р. Новітня література Закарпаття: Літературознавчі
статті, нариси, рецензії, огляди. – Ужгород: Гражда, 2015. – С. 15, 16, 57, 65, 68, 70, 71,
76, 77, 83, 84, 85, 86.
Лубкович І. Василь Кухта озирнувся на своє життя…
(рецензія на книгу «Іти й не озиратися»//Високий замок. – 2015, 28 липня.
Гамор Ф. Тема європейської спадщини на сторінках книги
Василя Кухти «Deus
ex
machina»//http://rakhivcrb.blogspot.com. – 2015, 19
жовтня.
Герасим’юк В. Поет у «шідарідаданському» світі. У кн.:
Василь Кухта. Страсті за голубою трояндою. – Львів: Ліга-Прес, 2016. – С.
111-115.
 |
| Майбутній письменник з батьками. Рахів, 1964 р. |
БАТЬКОВА
КРИСАНЯ
Василькові та Іванці
Іздалеку чи може з недалечка –
До хати повертали ми з містечка.
Ох, як мене зігріла в час смеркання
Крисаня батька… Няньова крисаня!
Вона мої сховала очі й вуха,
Не бачив більше я, не чув, не слухав –
В крисані жив я, ведмежа в кубельці,
Духмяний віск в малому плавав серці…
В’юном пірнав у річку пізній вечір…
Клав місяць срібний ріг мені на плечі –
Стелив до плес доріжку під ногами…
Та я тримав за руки няня й маму!
…Минали ми хрести, мости, зарінки,
Бриндуші, маки, попадьки, барвінки,
Хати, шталови, вівози, каплиці,
Валови, бодні, ступи, бербениці,
Шопи, сушарні, куфери і скрині,
Шпори, верети і грушки в тайстрині,
Потоки, пацьорки, млиновий камінь…
Іще ховалось щось за дурштоками!*
А місяць теж прикляк за облазами…
Несли мене батьки в м’якій крисані!
В зеленій, баршоновій, тіснуватій…
Мов тріє царі, ми вертали д’хаті.
Кружляв лилик, скінчили лік зозулі…
Ми йшли, минали… Й так усе минули!
_____________________
*
Віадук (діал.).
 |
| Під час армійської служби. Західний Сибір, Росія, 1975 р |
ГАЗОВА
АТАКА
Сурґут,
1976
Тут під кирзою чорний мармелад,
Проказа золота цвіте на лицях.
Тут кожна молодиця – жалібниця,
Без торгу вділить зі своїх принад.
Тут рай кедровий і ведмежий скит.
Іржаве пекло тут: на «зоні» – «зона»…
Похмілля гасять тут одеколоном
(Ізвечора глушили гордо спирт)!
Джигун столичний, «бич» і комерсант –
Якого тут насіяно народу!
Дожовує пришельцям на догоду
Тут маму-оленицю чемний хант.
І я, поет, тут сплю біля стіни
Під дембельським прокуреним бушлатом.
«Калашніком», пером, російським матом
Звеличую військову міць «страни».
Іще війни з
«хахлом» немає тут,
Не скоро Вова Путіним постане…
…Це газова столиця… це Сурґут
У голубім вінку пропан-бутану!
Тут джин тайги тілистий, мов пиріг,
Він крихтами наситить пів-Європи…
Тут думають і чинять «через ж…у»
І б’ють без попередження «у ріг».
Тут «королі», «клієнти» і «чмирі».
Бетонки. Комарі. Ракетовози…
І блякнуть тут Москви апофеози
У висвітах Полярної зорі.
Тут газоносний затаївся пласт…
«Хахол» до неба вдячно горне брови
(Він заробляє тут не на «карову»),
Подякувавши за чергову з ласк…
Іще в тайзі не все «перевертоц»…
Бурильникам байдуже до «собезів»…
Ще Івченку не сняться «мерседеси»
І Могилевич ще, звиняйте, – поц.
Іще Москві достатньо інших пут,
Червону догаптовує сутану…
…О газова столице… о Сурґут
У голубім вінку пропан-бутану!
 |
| Василь Кухта – п’ятикурсник факультету журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. 1981 р. |
ЛЬВІВ
IS THE BEST
1.
тобі двадцять
на майорівці*
в студентській криївці
засовуєш під ліжко
потерту валізу
зі жмутком віршів
у солдатськім мундирі
тобі двадцять
місячними ночами
засинаючи над конспектом
стаєш на чати
розчісувати левам
кам’яні гриви
тобі двадцять
з вікон «сьомого неба»
наче стрижений заратустра
виголошуєш одкровення
заклинаючи знак рівності
між поезією та коханням
тобі двадцять
на заняттях з англійської
мов сувій розгортаєш
запас завойованих слів
рапортуєш по-армійському
dear professor
lviv is the best
2.
скільки тобі
знають тільки твої вірші
наче сліпець
читаєш пальцями
кам’яне мереживо
портали фантомних держав
на зів’ялих раменах
атлантів і каріатид
паморочиться в голові
від нескінченності лінії долі
розмотуєш клубок
середньовічних вулиць
біля пам’ятника міцкевичу
стоїш в довжелезній черзі
за тоненькою книжкою
у парку костюшка
шукаєш єзуїтський слід
заворожує шелест слів
академічний дім
кав’ярня деляпе
готель жорж
площа сокола батька
його не перекриває
гортанна мова чужинців
о львове індустрія твого духу
з легкістю асенізувала
не тільки сексотів
у плащах вироби
міського шкірзаводу
зістрибуєш на підвальній
йдеш навшпиньки
щоб не збудити сплячих левів
ти пов’язаний з цим містом
з його кровоносними артеріями
не тільки практикою
в багатотиражці ЛТТУ**
пересікаєш трамвайні лінії
відчуваєш як стискає в грудях
не знаєш через скільки літ
приведеш на побачення зі львовом
дружину доньку і сина
щоб вони не без дрібки лукавства
назвали твій університет
українською сорбонною
не здогадуєшся
в якому столітті
обсервуючи
mucho bravado***
європейських столиць
задихаючись
від газпромівського чаду
прошепочеш вдруге
львове ти is
the best
_____________________
*
Мікрорайон Львова.
**
Львівське трамвайно-тролейбусне управління.
***
Понти (англ. сленг).
 |
| Літературний фестиваль «Карпатська корона» (Україна-Румунія) в стінах замку «Паланок». Зліва направо письменники Василь Кухта (Ужгород), Василь Рябий (Коломия), Василь Герасим’юк (Київ), Мирослав Лазарук (Чернівці). Мукачево, 2004 р. |
Я НЕ САМОТНІЙ…
У краіне
светлай, дзе я уміраю,
У белым доме ля сіняй бухты,
Я не самотны, я кнігу маю
З друкарні пана Марціна Кухты.
Максим Богданович
У тій країні, де вічна крига
Серця тримає в
жаскім полоні,
Я не самотній, я
маю книгу,
У ній Литовська
дзвенить Погоня.
У тій країні, що
вічно скраю,
Де чорні крепи
понад «Вінками»*,
Я не самотній, я
книгу маю
Із васильками між
сторінками.
Про рідну душу мене спитають…
Прибережу я слова
намарні:
Я маю книгу… я
прочитаю…
Я не самотній у цій
друкарні.
_____________________
* «Вінок» –
назва книги Максима Богдановича (1913).
 |
| Марія і Василь Кухти. Відень, 2014 р. |
КОВТОК ВІДЕНСЬКОЇ КАВИ
Відню, Відню… ситий і хупавий!
Крученим гульвісою гасав…
Палія Семена ратну славу
Ти давно архівам відписав.
І, пихою сповнений по вінця,
Все нових чекаєш чолобить…
Віриш… віриш: треба,
скажуть,
німця –
На Січі картоплі насадить.
…Ти ворожиш на кавовій гущі –
З краплених регоче цісар карт.
На токайськім, на жіночих
мушлях
Твій хмільний закроєно азарт.
Тріскає богемна порцеляна,
Віяло випурхує із рук…
Червоніє ніжний Імре Кальман,
Злий фельдфебель гаркає:
«Цюрюк!»*
Вигнано останнього з поетів,
Виткано найтоншу із покров…
На твоєму пишному манжеті
Ружею цвіте слов’янська кров!
За твої страшні німацькі
більма,
Слину юберменшівських зусиль
Заплатив сповна вже Габсбурґ
Вільгельм
З українським іменем Василь.
Світлий лотаринзький архикняже!
Пане мій… полковнику… прости:
Українська слава спати ляже
Під залізні Австрії хрести…
Вийдуть ще з оточення «усуси»**,
Вирвуться із краплених пасток…
Все вмістилось, окрім ран
Ісуса,
Ув один малий гіркий ковток.
_____________________
* Назад!
(нім.).
** Українські січові стрільці.
 |
| І скерцо хвиль… Венеція, 2012 р. |
ВЕНЕЦІЯ
Kantsonetta
1177
Ранок. П’яцца Святого Марка*:
Напомаджені губки рож…
Папський перстень (Христос-рибалка)…
У червоних пантофлях
дож.
Носять рицарі-недоріки
Дань третейську: мускат, шафран,
Щоб на паперті базиліки
Олександр** притулив до ран.
За розвагами зголодніла,
Нетерпляче гуде юрба…
І хитається Кампаніла***,
І закінчується доба.
Сушить сонце від сліз коралі…
Закипає руда вода,
Бо купається в Ґранд-каналі
Барбароссова**** борода.
2012
…Тче мереживо снів П’яцетта,
Вигинають хребти мости…
І монета – із вапоретто,
І заручена з морем – ти.
Знову ранок відчинить брами
(Мов на сполох, годинник б’є…)
І намисто зі скла Мурано
Львівська дівчина продає.
…Ти приїхала. Ти не винна,
Але назирці – манівці.
Обривається пуповина:
Дожі – блазні… щурі – купці.
На листах синьо-жовті марки…
І коли вже забракне слів,
Ти до Лева Святого Марка
Посміхаєшся мовчки: Львів.
Тінь заснулого Барбаросси…
Захлинаються небеса:
Миє… миє русяві коси
В Ґранд-каналі твоя краса.
_____________________
* Площа Святого Марка.
** Олександр ІІІ, Папа Римський
(1159-1181).
*** Фрідріх І Барбаросса –
імператор Священної Римської імперії (1155-1190).
**** Частина площі Святого
Марка.
 |
| З чотирилапим другом Бестом. 2014 р. |
СОНЕТ СОБАЦІ
Ти – кане-корсо,
пес-аристократ…
З вінком на грудях
– шик патриціату.
Ти повагом обходиш
двір і хату,
З підлоги не піднімеш
хліба шмат.
Любов і вірність в
жертву ти приніс:
Страж
давньоримський, ассирійський молос,
Не в силі нині ти
подати голос…
Моя сльоза сухий
твій змочить ніс.
Лежить мій друг,
немов на полі бою,
Від болю затулив
мене собою.
І я над ним –
засмучений поет.
Чаклую над вузлом
вельможних генів.
Благаю: о, не йди в
поля блаженних…
Нехай триває наш
нобілітет!
 |
| Поетичне слово – землякам. День міста Рахова, 2009 р. |
***
Я з Рахова іду, впізнаєш
ти мене
По чорних сердаках
посіченого війська…
Червоних кантарях…
по ликах візантійських…
По золоту крисань…
І слава не мине!
Я з Рахова іду,
впізнаєш ти мене
По космосах говерл…
по ґреґотах скрижалей…
По містиках ночей.
І по очах печалей.
По схлипах сивих
звізд… І вічність не мине!
Я з Рахова іду,
впізнаєш ти мене
По цнотах божих руж
і по вустах шафранів.
По трунках знад і
зрад. По прапорах ґерданів.
По капищах розпук…
Кохання не мине!
Я з Рахова іду по
лезу темних вод…
По межах вічних
снів. По нитці небокраю…
Впізнаєш ти мене… І
я тебе впізнаю:
З розпечених цямрин
прошепочу: «Народ…»
Немає коментарів:
Дописати коментар