Дочка високих Карпат (до 110 – ї річниці від дня народження Марії Кабалюк –Тисянської)

  

Цими осінніми днями Рахівська публічна бібліотека спільно з вчителем рахівської ЗЗСО №1 Роґожан Мар'яною Іванівною організували поетичний зорепад «Дочка високих Карпат»  присвячений до 110 – ї річниці від дня народження Марії Кабалюк –Тисянської. 

Тут, де рідна Тися

Попід гори в'ється

Тут життя живе щасливо,

Доля тут сміється.

Тут іграє рідна річка,

А ліси шепочуть,

А тополі в кінці поля

Стоять і тріпочуть

В одному з наймальовничіших  сіл на Рахівщині, що зеленою колискою гойдається на небесних верховинах між високими горами  -  де ніби гнізда приліпилися хатиночки горян, 12 жовтня 1911 року, в селі Кваси, в багатодітній сім'ї лісоруба, народилася поетеса і педагог Марія Кабалюк –Тисянська.

З п’ятирічного віку маленька дівчинка  допомагала батькам по господарству. Коли Марійці виповнилося 12 років, дівчинка пішла до школи в Ясінях. У 1927 році продовжила навчання в горожанській школі в Рахові. Писати вірші почала ще у 14 років, під впливом збірки «Кобзар» Тараса Григоровича Шевченка, якого їй подарувала за хороше навчання перша вчителька Гізела Григорівна Бонкало.

Вивчаючи поезію Шевченка «Над Дніпровою сагою стоїть явір між лозою…», відчула, що на папір просяться й власні віршовані рядки, аби передати образне уявлення оточуючої природи.

Стоять верби у задумі,

Шепче деревина,

Тихо листячком зітхає

З явором калина…

Через важке і бідне життя в селі, Марійка хотіла залиши навчання в школі та піти у найми, щоб на себе заробляти. Але батько, Микола Кабалюк, заборонив залишати школу. І для того щоб діти змогли вчитися він змушений поїхати на заробітки в Чехію.

Маруся вийшла з хати, обійняла поглядом гори і подумала: «Гей, Гуцульщино, краю мій рідний, моя рідна мати, чого ти така красна і така бідна?.» А з цієї думки слово за словом складався вірш про важку долю горян, і потім надіслала власний твір до журналу «Наша земля», редактор якого був Василя Ґренджа-Донський. А згодом, написані оповідання про життя горян, надсилала їх уже до журналу «Пчілка».

В свої шістнадцять років Марійці випала нагода особисто познайомитись з Василем Гренджою-Донським, який постійно допомагав, як своїй донці і саме завдяки йому, їй вдалося здолати другий курс навчання. Однак доля не була  милосердною і Маруся змушена була покинути навчання, оскільки батько не зміг платити за гуртожиток. Повернувшись додому, на наступний рік Марійка, отримала направлення в початкову школу села Росішки. Згодом вчителювала в с. Грушеві на Тячівщині, а потім у Богдані і Квасах Рахівщини.

Карпатська гуцулка здіймаючись на стрімкі гори, або заглиблюючись у ліс за грибами, нічого не залишала поза увагою. Із радістю слідкувала за злетом орла чи шуліки, сивої хмарки, що пропливали синім небесним морем і міняла свої обриси, а на думці було життя краян, сумна доля гуцула. Про щастя, про волю… І ці думки виливались на білий папір віршем - співанкою…

На поетичному зорепаді, ведучі Миланюк Марія  - бібліотекар краєзнавчого сектору та Савуляк Галина – бібліотекар відділу комплектування, не лише ближче познайомили присутніх з творчою діяльністю та особистим життям видатної гуцульської поетеси. Але на вечорі також прозвучали пісні у виконані Савуляк Галини  «Люблю рідні полонини і срібні потічки…», «Ой довкола, парубочки…»

Та у виконанні Миланюк Марії «Заграй, моя сопілочко» Марії Кабалюк – Тисянської та народні пісні  «Ой, зелена полонина…», «Ой, як буду умирати…» . 

У повоєнний період вірші Марії Миколаївни друкували газети «Зоря Рахівщини», «Дружба», «Закарпатська правда», «Голос Мараморощини» та «Соціалістична партія». Також мала дружні стосунки з поетами Закарпатття, зокрема Василем Ґренджою-Донським, Олександром Маркушем, Іваном Стецюрою та Іваном Чендеєм.

Після визволення краю від чужоземних загарбників була вихователькою у шкільному гуртожитку аж до виходу на пенсію до 1979 році. У 1980 році переїжджає до Рахова.

Поезія Марії Кабалюк - Тисянської друкувалася в колективних збірках: «Гірські квіти» (1962 рік), антології «Поети Закарпаття», що вийшла в Пряшеві у 1965 році, «Пісне наша – доле наша» (1967), «Яворова сопілка» (1973), «Гуцуліє, рідне земле» (1933). 

Останні роки життя поетеса проживала в м. Рахів. 8 серпня 2000 року обірвалося життя поетеси. Тож добра пам'ять про народну поетесу Марію Тисянську надовго залишиться у серцях тих, хто її знав, спілкувався з нею, до кого було звернене її гаряче поетичне слово.

Вірші декламували учениці Рахівської ЗЗСО І-ІІІ ст. №1:

Томашук Августига - вірш «Вірш Верховина»;

Беркела Галина - вірш «Тиса»;

Молдавчук Вікторія - вірш  «Стою на вершині»;

Беркела Миролава - вірш «Твоя мова».

У віршах поетеса передала важке життя горян, неповторний верховинський світ, долю наших краян та їх чисті душевні поривання,

        В бібліотеці оформлена книжкова виставка «Гуцульщина в барвистому намисті України», на якій представлені матеріали для більш детального вивчення  життєвого і творчого шляху Марії Кабалюк - Тисянської.