Я – самоук, несміливе
дитя Підгір’я.
Списувала, що мені
старі ліси розказували.
Та не знаю, чи розуміла
добре смерекову мову…
А писала, бо чула
душевну потребу…
По батькові – німкиня,
українка по матері. Закінчила шість класів, а знала 10 мов…У тринадцять років
були перші спроби пера. Спочатку Марійка писала польською, але читання
“Кобзаря” Тараса Шевченка привернуло її до української мови. Марія
впроваджувала нові правила в шкільну практику. Свої уроки вона розділяла на дві
частини, з восьмої до дванадцятої і з чотирнадцятої до шістнадцятої. Тривалість
уроку – шістдесят хвилин, які поділені на дві частини, письмову і усну по
тридцять хвилин кожна. Зранку навчалися діти третього і четвертого року
одночасно. Коли чортирирічки займалися усно, трирічки в той час займалися
письмом, і навпаки. Зошити учнів на перевірку вона брала додому, виставляла
оцінки.
Марійка Підгірянка
присвятила дітям усе життя: і своїм чотирьом, і тисячам своїх школяриків.
Писала легкі, веселі, добрі, повчальні вірші, і мало хто з читачів
здогадувався, що в її житті не все так безтурботно.
Народилася Марійка Підгірянка (справжнє ім’я — Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська) 29 березня 1881 року в селі Білі Ослави на Івано-Франківщині в сім’ї лісничого. Зростала розумною, талановитою дівчинкою, тягнулась до науки. З дитинства поринула у світ літератури, а сприяв цьому дідусь по матері, священик Микола Волошин. Дід мав велику бібліотеку, навчав улюблену внучку читати не тільки українською, а й кількома іноземними мовами. Батько Омелян Ленерт дістав службове призначення в лісництво села Уторопи Косівського повіту. Восени 1888 року Марійка стала ученицею другого класу місцевої школи. Вчилася легко і охоче. Пам’ять у неї була дуже добра, прочитавши будь яке оповідання, могла переказати його ледь не дослівно.
