Мандрівка у творчість Марійки Підгірянки

 

29 березня 2021 року виповнюється140 років від дня народження відомої галичанки, української поетеси та освітянки Марійки Підгірянки (справжнє імя - Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська).

 

Я – самоук, несміливе дитя Підгір’я.

Списувала, що мені старі ліси розказували.

Та не знаю, чи розуміла добре смерекову мову…

А писала, бо чула душевну потребу…

По батькові – німкиня, українка по матері. Закінчила шість класів, а знала 10 мов…У тринадцять років були перші спроби пера. Спочатку Марійка писала польською, але читання “Кобзаря” Тараса Шевченка привернуло її до української мови. Марія впроваджувала нові правила в шкільну практику. Свої уроки вона розділяла на дві частини, з восьмої до дванадцятої і з чотирнадцятої до шістнадцятої. Тривалість уроку – шістдесят хвилин, які поділені на дві частини, письмову і усну по тридцять хвилин кожна. Зранку навчалися діти третього і четвертого року одночасно. Коли чортирирічки займалися усно, трирічки в той час займалися письмом, і навпаки. Зошити учнів на перевірку вона брала додому, виставляла оцінки.

Марійка Підгірянка присвятила дітям усе життя: і своїм чотирьом, і тисячам своїх школяриків. Писала легкі, веселі, добрі, повчальні вірші, і мало хто з читачів здогадувався, що в її житті не все так безтурботно.

 Народилася Марійка Підгірянка (справжнє ім’я — Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська) 29 березня 1881 року в селі Білі Ослави на Івано-Франківщині в сім’ї лісничого. Зростала розумною, талановитою дівчинкою, тягнулась до науки. З дитинства поринула у світ літератури, а сприяв цьому дідусь по матері, священик Микола Волошин. Дід мав велику бібліотеку, навчав улюблену внучку читати не тільки українською, а й кількома іноземними мовами. Батько Омелян Ленерт дістав службове призначення в лісництво села Уторопи Косівського повіту. Восени 1888 року Марійка стала ученицею другого класу місцевої школи. Вчилася легко і охоче. Пам’ять у неї була дуже добра, прочитавши будь яке оповідання, могла переказати його ледь не дослівно.

          Мріючи стати вчителькою, вона зайнялася самоосвітою. Допомагав дочці батько, який досконало володів німецькою мовою, добре знав математику, біологію. У 1896 році склала екстерном іспити до Коломийської школи. В 1900 році у Львові складає іспити на атестат учительки народної школи. З того часу понад сорок років вчителювала в різних школах Галичини і Закарпаття.

У 1902 році у періодичних виданнях з’явилися перші вірші за підписом Марійки Підгірянки. Її твори друкувалися в газеті «Діло», журналі «Літературно-науковий вісник».

Хто тоді міг подумати, що впродовж десятків років це ім’я не сходитиме із сторінок газет, журналів, антологій, читанок, букварів, календарів, які друкувалися у Львові, Коломиї, Харкові, Ужгороді, Тячеві, Чернівцях, Вінниці, Пряшеві, Празі, Кракові, Варшаві, Відні, Софії, у Канаді та США.

На вчительському віче у Львові 1904 року Марійка запала в душу  молодому вчителеві Августину Домбровському, з яким пов’язала свою долю.

 1908 року вийшла її перша поетична збірка «Відгуки душі». Підготовлений до друку рукопис другої збірки «Краплина крові» загинув у хуртовині Першої світової війни.

 Далі свої корективи вносить Перша світова війна. Августина Домбровського забирають на фронт. Марійка Підгірянка з чотирма дітьми потрапляє у спеціальні табори. Про жахливе життя в австрійському таборі в містечку Гмюнд вона розповіла в поемі «Мати-страдниця». Її вперше надрукували в 1922 році у Філадельфії, а в 1929 році вона вийшла у Львові в серії «Золота бібліотека», потім була надрукована у першому номері журналу «Дукля», що виходив у Чехословаччині.

 У 1919-1928 рр. поетеса жила на Закарпатті. Тут у трьох селах навчала дітей української грамоти. Разом з чоловіком, Марія Омелянівна проводила  велику патріотичну роботу, за що чеська влада звільнила її з посади вчительки. Довелося заробляти на шматок хліба, даючи приватні уроки онукам Івана Франка.

 Твори, які публікувалися в газетах, поетеса часом підписувала скорочено – криптонімом М. П.

У 1920 році вийшов «Збірничок віршів для дітей», а в 1925-1927 роках – три випуски літературних матеріалів для початкової школи під назвою «Ластівка», де вміщено, вірші і переклади.

 У 1929 році Домбровські повернулися до Галичини.

Навесні 1940 року сталася біда: у містечку Нижнів на базарі на поетесу налетів сполоханий кінь. До кінця життя Марійка Підгірянка була прикута до ліжка. Вдома вишивала, писала вірші для своїх онуків.

 1957 року сім’я оселилася в передмісті Львова.

 У 1960 році М. Підгірянку прийняли в члени Спілки письменників. У 1962 році вийшла її остання прижиттєва збірка «Гірські квіти».

 Померла Марія Омелянівна Підгірянка 18 травня 1963 року. Похована у Львові на Личаківському кладовищі, неподалік від могили Великого Каменяра.

 Ціла низка віршів Марійки Підгірянки була покладена на музику. Окремі вірші писала на відомі мелодії народних пісень, щоб їх могли наспівувати діти.

 Знавець німецької, чеської, польської та інших мов, поетеса успішно займалася перекладацькою діяльністю. Вийшов у світ знаменитий «Робінзон Крузо» у її перекладі. Перекладала і вірші, зокрема, чеського поета і педагога Йозефа Кожішека, працювала над перекладами творів Гейне і Тагора. Але ці переклади, як і інші рукописи письменниці, загинули в згарищі рідної домівки.

 

У рідному селі Марії Омелянівни Білі Ослави у грудні 1989 року було урочисто відкрито художньо-меморіальну дошку. В Івано-Франківську є вулиця Марійки Підгірянки.

 Посмертні збірки віршів Марійки Підгірянки для дітей –  «Безконечні казочки» (1970), «Грай, бджілко!» (1978), «Ростіть великі» (1979), «Школярики йдуть» (1981). Багато віршів, а також п’єса «В чужому пір’ю», казка «Рожка Тихолазка» публікуються вперше – взяті вони з домашнього архіву письменниці, рукописних фондів Львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника. Її твори ввійшли у навчальні програми початкових класів, друкувалися у колективних збірках і антологіях, у журналі «Малятко».

 2009 року син поетеси Маркіян Домбровський фінансово допоміг видати найповніше зібрання творів Марійки Підгірянки великим томом «Для Вкраїни вірно жиймо» («Нова зоря», Івано-Франківськ, 2009).

Сподіваємось, що в дитячих та юнацьких серцях буде жити добро, на яке так багаті твори письменниці.

 

 

Оксана Федірцан 

бібліотекар відділу обслуговування