пʼятниця, 19 березня 2021 р.

До історії Рахівщини з істориком Миколою Ткачем: Євген Савойський – генералісимус Австрії бував на Рахівщині

 

                                                                                 

 У 80-х роках ХVІІ сторіччя відбулася чергова турецько-австрійська війна, яку австрійці називали Великою Турецькою. У цій війні активну участь прийняв Євген Савойський (1663-1736 рр.) -  принц герцогства Савоя франко-італійського походження, який з часом дослужився до генералісимуса Австрії та Священної Римської імперії.

         Він зростав при дворі французького короля Людовіка ХІV, який заявив, що той годиться хіба що у священики. У знак незгоди з такою оцінкою стосовно себе той їде до Австрії, де проситься на військову службу у імператора Леопольда І, пообіцявши служити йому вірою і правдою. У свої 20 років, як командир полку, хоробро захищав Відень, який турки протягом більше двох місяців тримали в облозі (з 14.07 по 21. 09. 1683 р.). У 22 роки отримав звання генерал-майора. Протягом 1684-1688 років приймав активну участь у звільненні від турецьких військ Угорщину, в ході чого сутички відбувалися і на Мараморощині, в склад якої входила територія Рахівської округи. І як наслідок у 1690 році історичне Закарпаття відійшло до  Австрійської імперії. У 90-х роках, уже в званні фельдмаршала, на чолі австрійської армії захищає від турок соляні родовища Північної Трансільванії, в тому числі й солекопальні закарпатської Солотвини.

 Десь у тих роках, крім відвідання Солотвини, він неодноразово приймав участь у полюванні на кіз та інших диких звірів в урочищі Кузій (Козій, Кізій), що тепер знаходиться на правобережжі між селами Луг і Ділове. Там, зі своєю охороною в супроводі тодішнього жупана Мараморощини із його почтом, ночував у салаші. Йому ця місцина з її незайманими хвойними і буковими пралісами, в тому числі й реліктовими,  непролазними хащами, стрімкою течією повноводної річки, буркотливими потічками та наявністю всілякої дичини, так сподобалися, що він висловив жаль з привиду відсутності там возової дороги, яка тоді була тільки пішою.

 Про це побажання Є.Савойського у 90-х роках ХVІІІ ст., десь через 100 років, згадав один із наступних жупанів Мараморощини на ймення Гаті. Він у звертанні до імператора Йосипа ІІ просив дозволити прокладати возову дорогу і виділити на це відповідні кошти  від Солотвини через головний Карпатський хребет до Галичини, яка вже на той час була приєднана до Австрійської імперії в результаті трьох поділі Польщі.

   А на тому місці, де ночував фельдмаршал і майбутній генералісимус, який носив це звання 30 років, через певний період був побудований мисливський будинок з дерева, в якому неодноразово перебували люди із знатних сімей, в тому числі й члени імператорського роду Габсбургів, адже в них в ті часи полювання було невід’ємною частиною їхнього життя. У 80-х роках ХІХ століття на тому місці за рахунок коштів державної казни було споруджено своєрідний мисливський замок, для кронпринца  Австро-Угорщини Рудольф названий його іменем, про що йдеться в тогочасних друкованих джерелах. Виділену ділянку під будівництво назвали «Ерисвольдь» (на укр. – «Долина лісника»). Він складався з будинку із цегли,  двох флігелів, пивниці для зберігання продуктів харчування, стайні для коней і карети, сторожки для охоронця та приміщення для пошти й телеграфу. Також територію перед центральним мисливським палацом впорядкували під парк, а неподалік побудували рибник для розведення форелі. Територію з палацом з’єднали з лівим берегом Тиси за допомогою дерев’яного мосту, який використовувався для прогулянкової їзди на конях та полювання в лісах на лівобережній стороні. Однак, головному принцу і його сім’ї, не судилося сюди часто приїжджати, хоча за переказами  старожилів своїм нащадкам, вони  будучи ще дітьми, декілька разів бачили як дорогою на бричці з охороною їхали наслідник престолу або інші знатні люди, що було тоді надзвичайною подією і дивиною. Востаннє він відвідав мисливський палац у лютому 1888 році, їдучи з Галичини до Угорщини через Рахівську округу, де провів кілька днів. Майже через два роки після завершення будівництва в Кузьому, в ніч з 29 на 30 січня 1889 року в старому мисливському замку в Маєрлінге біля Відня сталося самогубство кронпринца Рудольфа і баронеси слов’янського походження Марії Вечер. Щодо замка в Кізьому, то певний період залишався без господаря, а потім здавався в оренду або пустував і занепадав. Тут у кінці 1950-х років також побував тодішній керівник СРСР Микита Хрущов, який у своєму солом’яному брилі стоячи й дивлячись через державний кордон в сторону Румунії, очевидно розмірковував з приводу  сівби кукурудзи на всіх територіях тодішньої країни включаючи з вічною мерзлотою, яка потерпіла крах, та так довго, що спізнився на вечерю і блюда потрібно було підігрівати на шпорі. Лише у1974 році територія Кузього, спочатку як ландшафтний заказник, а у 1990-му, як Кузійський заповідний масив (інша назва – Кузій-Трибушанський) стала територією у складі Карпатського біосферного заповідника.

         Тими ж роками поряд із місцем колишньої  мисливської хати родини Габсбургів збудували новий мисливський будинок. Сюди на відпочинок часто приїжджали високопосадовці та інші відомі постаті радянського часу включаючи і космонавтів. Зараз тут розміщені експозиції природознавчого музею Великобичківського державного лісомисливського господарства.

Микола Ткач – історик, краєзнавець

         P. S. Савойське герцогство – історична область на південному-сході Франції у підніжжі Альп. З 1416 року по 1806 рік існувало як монархічна держава. Поняття «Савоя» на Рахівщині асоціюється з однойменною назвою хвойних дерев, які подекуди тут ростуть.

Фото з https://uk.wikipedia.org/wiki/Євген_Савойський


 

Немає коментарів: