Він зростав при дворі
французького короля Людовіка ХІV, який заявив, що той годиться хіба що у священики. У
знак незгоди з такою оцінкою стосовно себе той їде до Австрії, де проситься на
військову службу у імператора Леопольда І, пообіцявши служити йому вірою і
правдою. У свої 20 років, як командир полку, хоробро захищав Відень, який турки
протягом більше двох місяців тримали в облозі (з 14.07 по 21. 09. 1683 р.). У
22 роки отримав звання генерал-майора. Протягом 1684-1688 років приймав активну
участь у звільненні від турецьких військ Угорщину, в ході чого сутички
відбувалися і на Мараморощині, в склад якої входила територія Рахівської
округи. І як наслідок у 1690 році історичне Закарпаття відійшло до Австрійської імперії. У 90-х роках, уже в
званні фельдмаршала, на чолі австрійської армії захищає від турок соляні
родовища Північної Трансільванії, в тому числі й солекопальні закарпатської
Солотвини.
Десь у тих роках, крім відвідання Солотвини, він неодноразово приймав участь у полюванні на кіз та інших диких звірів в урочищі Кузій (Козій, Кізій), що тепер знаходиться на правобережжі між селами Луг і Ділове. Там, зі своєю охороною в супроводі тодішнього жупана Мараморощини із його почтом, ночував у салаші. Йому ця місцина з її незайманими хвойними і буковими пралісами, в тому числі й реліктовими, непролазними хащами, стрімкою течією повноводної річки, буркотливими потічками та наявністю всілякої дичини, так сподобалися, що він висловив жаль з привиду відсутності там возової дороги, яка тоді була тільки пішою.
Про це побажання
Є.Савойського у 90-х роках ХVІІІ ст., десь через 100 років, згадав один із наступних
жупанів Мараморощини на ймення Гаті. Він у звертанні до імператора Йосипа ІІ
просив дозволити прокладати возову дорогу і виділити на це відповідні кошти від Солотвини через головний Карпатський
хребет до Галичини, яка вже на той час була приєднана до Австрійської імперії в
результаті трьох поділі Польщі.
А на тому місці, де ночував
фельдмаршал і майбутній генералісимус, який носив це звання 30 років, через
певний період був побудований мисливський будинок з дерева, в якому неодноразово
перебували люди із знатних сімей, в тому числі й члени імператорського роду
Габсбургів, адже в них в ті часи полювання було невід’ємною частиною їхнього
життя. У 80-х роках ХІХ століття на тому місці за рахунок коштів державної
казни було споруджено своєрідний мисливський замок, для кронпринца Австро-Угорщини Рудольф названий його іменем,
про що йдеться в тогочасних друкованих джерелах. Виділену ділянку під
будівництво назвали «Ерисвольдь» (на укр. – «Долина лісника»). Він складався з
будинку із цегли, двох флігелів, пивниці
для зберігання продуктів харчування, стайні для коней і карети, сторожки для
охоронця та приміщення для пошти й телеграфу. Також територію перед центральним
мисливським палацом впорядкували під парк, а неподалік побудували рибник для
розведення форелі. Територію з палацом з’єднали з лівим берегом Тиси за
допомогою дерев’яного мосту, який використовувався для прогулянкової їзди на
конях та полювання в лісах на лівобережній стороні. Однак, головному принцу і
його сім’ї, не судилося сюди часто приїжджати, хоча за переказами старожилів своїм нащадкам, вони будучи ще дітьми, декілька разів бачили як
дорогою на бричці з охороною їхали наслідник престолу або інші знатні люди, що
було тоді надзвичайною подією і дивиною. Востаннє він відвідав мисливський
палац у лютому 1888 році, їдучи з Галичини до Угорщини через Рахівську округу,
де провів кілька днів. Майже через два роки після завершення будівництва в Кузьому,
в ніч з 29 на 30 січня 1889 року в старому мисливському замку в Маєрлінге біля
Відня сталося самогубство кронпринца Рудольфа і баронеси слов’янського
походження Марії Вечер. Щодо замка в Кізьому, то певний період залишався без
господаря, а потім здавався в оренду або пустував і занепадав. Тут у кінці
1950-х років також побував тодішній керівник СРСР Микита Хрущов, який у своєму
солом’яному брилі стоячи й дивлячись через державний кордон в сторону Румунії, очевидно
розмірковував з приводу сівби кукурудзи
на всіх територіях тодішньої країни включаючи з вічною мерзлотою, яка потерпіла
крах, та так довго, що спізнився на вечерю і блюда потрібно було підігрівати на
шпорі. Лише у1974 році територія Кузього, спочатку як ландшафтний заказник, а у
1990-му, як Кузійський заповідний масив (інша назва – Кузій-Трибушанський)
стала територією у складі Карпатського біосферного заповідника.
Тими ж роками поряд із місцем
колишньої мисливської хати родини
Габсбургів збудували новий мисливський будинок. Сюди на відпочинок часто
приїжджали високопосадовці та інші відомі постаті радянського часу включаючи і
космонавтів. Зараз тут розміщені експозиції природознавчого музею
Великобичківського державного лісомисливського господарства.
Микола Ткач – історик, краєзнавець
P.
S. Савойське герцогство – історична область на
південному-сході Франції у підніжжі Альп. З 1416 року по 1806 рік існувало як
монархічна держава. Поняття «Савоя» на Рахівщині асоціюється з однойменною
назвою хвойних дерев, які подекуди тут ростуть.
Фото з https://uk.wikipedia.org/wiki/Євген_Савойський
Немає коментарів:
Дописати коментар