Ось що він
писав:
– Ідучи по селу ми
зустріли Климпушів. Три брати Климпуші були королями Ясіня. Проте вони були відомими
і далеко поза межами рідного села своєю пристрасною відданістю українській
справі, а ще більше завдяки тій провідній ролі, яку вони відіграли у збройному
повстанні у Ясіню в 1919 році. Дмитро,
найстарший, був командантом Карпатської Січі (війська Карпатської України),
Василь – голова Січі в Ясіню, а Іван – наймолодший, наглядав за двома родинними
складами лісоматеріалів (очевидно і двома лісопилками), побудованими, до речі,
з чеських субсидій. У Хусті, - писав далі М. Вінч, - було особливо важко
добитися щоб мене їм представили, а потім я мав потішну розмову з двома
молодшими братами.
Я сидів поміж ними повільно говорячи польською і або один, або другий
розуміли, що я казав і перекладали іншим. Одначе, коли вони з’ясували, що я
приїхавши до Ясіня, збираюся зупинитися в деревообробній школі, то стали
відчутно напруженими. Тоді я не зрозумів чому, але в Ясіню все стало цілком
зрозуміло. Директор цієї школи Нікендай був чехом, і я був з ним в контакті (а
українці вже чехів недолюблювали). Той факт, що Нікендай був, безумовно, одним
із найбільш симпатичних чехів, які коли-небуть існували, або те, що мене послав
до деревообробної школи український чиновник в Хусті для українців такого
калібру, як Климпуші…, мало важив. Я відчув що мене накрила хмара підозри (за
те що він співпрацює з чехами). Якийсь час брати міряли мене поглядом вздовж і
впоперек та з голови до ніг, не кажучи ні слова.
Нарешті
Дмитро сказав неприязним тоном: «Чи ви не проти пообідати з нами? Приходьте,
якщо зможете посидіти за столом із двома німцями, не починаючи з ними їдкої
дискусії» (керівництво Карпатської України до кінця надіялися на допомогу
німців).
Дмитро, який вів
їх до вілли, що стояла через дорогу, видавався справжнім лиходієм, косооким і
запекло жорстоким. Складалося враження, що він не надто готовий довіряти навіть
тим своїм послідовникам у Ясіню, які вважалися «найнадійнішими». До того ж він
у своїй новій уніформі демонстрував непогамовну гордість, охоче позуючи кожного
разу, як тільки німці виявляли найменше бажання його фотографувати, а після
обіду запитав у всіх нас, чи ми не маємо бажання зробити ще одну світлину.
Вілла була дуже приємна, як для Ясіня, і обід був прекрасний – п’ять страв, і
так багато місцевого бренді та пива, що в мене запаморочилася голова. Між
іншим, німці, які сказали, що вони купують селянські вироби ручної роботи для
німецької фірми, були просто чарівними, і ми безперервно балакали за винятком
нашого господаря (вілли), який, бідолаха не говорив німецькою.
– Історія
збройного повстання в Ясіню у 1919 році, була сама по собі крихітним історичним
епізодом, – писав далі М. Вінч, – де було більше легенд, аніж в інших, окремо
взятих, історичних подіях нинішніх часів (тут маються на увазі події в
Карпатській Україні та деякі інші).
Провідниками
збройного повстання були декілька молодих студентів (очевидно мова йде про
молодих людей, або можливо це не точний переклад з англійської), найбільш
впливовими з яких були три брати Климпуші – Василь, Іван та Дмитро, Стефан
Клочурак та Олекса Мочернак. Іван Климпуш, який підтримував тісні зв’язки з
українцями в Галичині, на початку січня поїхав туди здобувати від них військову
підтримку; в той час Дмитро, який був військовим, і на момент підготовки
гуцульського повстання був вояком угорського батальйону, що дислокувався в с.
Ясіня, отримав доручення вивчити місцеві підрозділи угорської армії і
з’ясувати, як їх можна роззброїти найлегшим чином. Дмитро діяв швидко, тож 8
січня (очевидно в ніч з 7 на 8 січня) група із 160 місцевих хлопців (насправді
загін озброєних повстанців складався з 86-ти місцевих гуцулів на 23-х старшин і
вояків-добровольців Української Галицької армії (УГА)) атакувала і роззброїла
угорців, і захопила контроль над Ясіням. Після цього відбулося масове зібрання
біля моста (мабуть на майдані Трицьиток) і всі мешканці проголосили свою
відданість Українській державі.
Наступною метою
був Рахів. Шпигунку – молоду вдову, яка потім вийшла заміж за Василя Климпуша
(очевидно йдеться про Михайлину Климпуш), - заслали в долину щоб з’ясувати, які
військові сили угорців там отаборилися. Шпигунку спіймали і засудили до
смертної кари, але згодом її обміняли на двох угорців, яких взяли заручниками.
Після повернення вона доповіла, що сили угорців дуже слабкі тож гуцули відразу
рушили. Вони не мали іншого одягу (очевидно верхнього), окрім місцевих кожухів
з овечої шкіри, а до їхнього озброєного загону увійшли всі мужчини Ясіня (які
на той час були в селі). Вони досить легко захоплювали одне село за іншим
(очевидно мова йде про Кваси і Білин) і наблизились до околиць Рахова без
людських жертв. А потім було багато стрілянини і, як здається, трохи комедії.
Василь Климпуш зателефонував командувачеві в Рахові і поставив вимогу, що
угорці мають відступити. Командувач, здивований такими новими методами, а чи не
обізнаний що до сили гуцулів, зразу ж погодився зробити це. Захопити Рахів –
означало здобути не лише велику кількість нових рушниць та новобранців, але й
багато кулеметів, що були необхідними. Гуцули здійснювали свою переможну ходу
так швидко, що вже через декілька днів вони були в межах досяжності Сигота
Марамороського. Тоді командувач угорських військ запросив керівників заколоту
прибути на перемови. 26 січня (очевидно 16 січня) Василь Климпуш поїхав до
Сигота Марамороського. Але, побачивши, що це безкомпромісний політичний діяч,
угорці кинули його до в’язниці. Це призвело до першої тактичної помилки
гуцулів. Вони рушили на Сигіт Марамороський і захопили його, але селяни
(ясінці) були не найкраще обізнані із тим, як управляти містом з великою
кількістю міського населення угорців та євреїв (також румунів і
русинів-українців). Окрім того, вони ослабили свої стратегічні позиції,
оскільки місто стояло над Тисою (мабуть це була друга тактична помилка гуцулів).
Румуни, які ще здавна хотіли захопити Сигіт, але не насмілювалися це зробити,
побачили шанс, підтягнули туди цілу дивізію, і, після довгої і лютої битви
змусили гуцулів відступити, залишивши двадцять шестеро загиблих та понад три
сотні полонених. Новий ворог, - румуни, - відкинули гуцулів знову вглиб долини
і протягом кількох днів просунулися аж до Рахова. Але на той час вони були
зайняті війною з новим більшовицьким режимом в Угорщині і вже не мали змоги
марнувати сили на, як вони вважали, декількох горян.
А тим часом
гуцули взялися за організацію незалежної держави. Вони обрали щось на зразок
парламенту, в якому було 42 депутати, включно із двома євреями та двома
угорцями (насправді Українська народна рада в Ясіню була обрана ще 8 листопада
1918 р. на чолі з Степаном Клочураком, до її складу входили 42 особи, з яких 28
українців 2 (змадяризовані) німці й два євреї), і призначили чотирьох міністрів
із місцевих гуцулів, до компетентності яких входили питання військової сфери,
економіки, внутрішніх справ, а також харчування. Цікаво, міністерство
харчування було найвпливовішим, а питання харчів складало серйозні труднощі.
Гуцулам вдалося обміняти деревний спирт на продукти (С. Клочурак у свої праці
«До волі» писав, що продукти харчування обмінювалося на деревину).
Республіка
проіснувала до кінця 1919 року (офіційною датою припинення діяльності
Гуцульської Республіки з центром у Ясіню вважається 11 червня 1919 р., коли
румунські війська після нетривалого періоду толерування української влади у
селі і його околицях арештували членів Української народної ради). Климпуші
втекли (насправді Дмитро та Іван Климпуші потрапили в румунський полон, а
Василь невдовзі після повернення до Ясіня, був заарештований румунською владою),
але їхній батько відстав, і, кажуть, що румуни забили його до смерті (насправді
тут мова може йти про батька Степана Клочурака, якого румуни дуже побили, але
він, хворіючи від побоїв, певний період ще жив).
Микола
Ткач – історик, краєзнавець
Немає коментарів:
Дописати коментар